- Ти повернулася?
Я промовчала. Ноги ледве тримали рівновагу. Не думала, що цукерки з ромовою начинкою так сильно можуть вплинути на координацію. У спробах зняти з себе настирливі кросівки, я запримітила, як Натаніель мовчки посміхався, попиваючи щось із мого улюбленого горнятка.
- Гей! Це ж моє горнятко, постав на місце! - спробувала сказати я, не впевнена в тому, що в мене справді вийшло.
- Енн, ти відколи почала випивати?
- Я не пила, - нарешті кросівок знявся і мене занесло в стіну.
- Помітно. Рут, поклади її, поки вона не розгромила все.
- Не потрібно! - скрикнула я. - Я не пила, просто мені подарували коробку цукерок за вдалий сеанс. Ну ось я і наїлася. Що, не можна чи що?
- Божечки, Енн, що ж із тобою відбувається?
Я зиркнула на Рут, яка сиділа на ліжку, зігнувши ноги. Вона спостерігала за мною своїми округленими очима. Я помітила, що її руки трохи тремтять, вона хвилювалася за мене.
Недовго думаючи, я пошуршала до ліжка, впираючись об стінку. Я плюхнулася на м'який матрац, не шкодуючи себе і своє тіло, яке весь день нило і просило відпочинку. Оце так, часом довгі перерви від роботи справді зайві. Знову доведеться звикати до робочого графіка.
- Я не брешу, це всього навсього цукерки...
- Тихенько. Я вірю тобі, Енн. Іди сюди, - вона розсунула руки, чекаючи на те, щоб я підповзла ближче. Я так і зробила, отримавши міцні й теплі обійми. - Кохаю тебе.
Ого, не думала, що від цукерок починаються галюцинації.