- Доброго ранку. Як ти? - сказала Рут.
Але як? Ти ж була не поруч.
Це мене не зупинило, я все одно обійняла її.
Я так за тобою сумую, Рут. Чому ти поїхала? Чому залишила мене тут одну? Я хочу до тебе, Рут.
По щоках текли сльози. Я кинулася до неї назустріч, щоб швидше обійняти. Але вона миттю зникла. Чорт, тупий сон.
Я розплющила очі. Переді мною була порожнеча. Все та сама порожня й незатишна кімната, з якої в мене немає можливості з'їхати. Жахливо. Хочу до неї. Я пам'ятаю ті милі моменти, які ми проводили в рідній Клайпеді. Вона для мене найближчий друг, а через цю чортову відстань наші стосунки згасають.
Гаразд, плювати. Потрібно збиратися. Сьогодні близько чотирьох нових клієнтів, тому потрібно підготуватися.
***
Енн неспішно підвелася з ліжка, глянула на себе в дзеркалі, ні краплі не здивувавшись від свого розпатланого вигляду, пішла далі на кухню. Вона була тісною, але в ній знаходилося все, що їй було потрібно. Тому вона взяла свій єдиний кухоль і зробила собі каву за допомогою кавомашини, адже, як вважала Енн, нічого кращого за ранкову каву в житті бути не може.
Допивши свою каву, вона почала неспішно збиратися під стару пісню "Break my stride", яка допомагала їй розслабитися перед важким днем із новими клієнтами. Чому вона хотіла розслабитися? Тому що працювала психологом. Часом нелегко допомогти іншому, коли сам відчуваєш сильний стрес через особисті проблеми.
Хвилин двадцять хаотичних збирань у танці, і вона вже готова йти на допомогу людям. Енн взяла ключі й зачинила двері від своєї маленької квартирки.
***
Я сумніваюся, що в ній щось вкрадуть, але будемо вважати, що там є щось цінне. І так, подивимося наскільки в нас наш первісток... Чудово. До нього в мене ще година, тож встигну зазирнути до крамнички, щоб взяти собі щось на перекус.