Ми піднялися з ліжка і, взувшись нашвидкуруч, вийшли з квартири на сходовий майданчик. Його там не було. Чорт, він не відгукувався. Можливо, він був десь поверхом нижче.
У кишені пролунала недовга вібрація. Мені прийшло повідомлення. Я сподівалася, що воно було від Натаніеля. Але яким було моє розчарування, коли я побачила, що це був черговий заголовок новинної статті: "Теракт у місті можливий через приїзд засекреченого секретаря Президента...". Я не стала дивитися далі, зараз було не до цього.
Ми спускалися все нижче й нижче, але його ніде не було. Побачивши дивний спалах на вулиці, ми підійшли ближче до вікна, щоб зрозуміти, що відбувається, але різко відлетіли в дальню стінку. Вибух.
Голова сильно боліла. Удар об стіну був досить сильний. Рут лежала поруч, але їй було набагато гірше. Кілька осколків скла врізалися в її тіло. Я спробувала встати, але тіло нило нестерпним болем. Темрява знову поглинала мою свідомість. Мені було все одно, я хотіла допомогти Рут.
По сходовому майданчику хтось покрокував. Мене оглушило, і я мало що чула, але голос був чоловічий. Мене підняли і посадили рівно, поруч із Рут. Хлопець миттю оглянув мене і, зрозумівши, що травм у мене немає, перейшов до Рут.
- Допоможіть їй, прошу.