Повернемося назад до наших Ральфа, Артура та Джорджа. За цей час з ними трапилося жахливе: в них закінчилися запаси води.
– Джордже, в мене погані новини! - з жахом промовив Артур.
– Які ще новини? - вийшовши з душової кабінки, промовив Джо.
– В нас закінчилася вода...
– В сенсі? Цього не може бути! Я зранку йшов і бачив ще 13 пляшок води. Це звісно мало, але й так багато.
– Немає! Всі пляшки порожні!
– Та ні, ти жартуєш! - усміхнувшись, промовив Джо. - чи ні?
Джордж рвучко побіг у ангар зі складом, довго шукаючи пляшки, він зрозумів, що всі порожні.
– Де вода поділася? - нервово запитував Джо, відкручуючи кожну кришечку на пляшці і намагаючись щось таки знайти.
Джо сильно нервував з цього приводу, бо згадав, що сталося минулого разу, коли вони пішли по воду.
– Цього разу хтось має таки залишитися на базі для охорони. – промовивши, Артур почув дивний звук і витягнув свій пістолет, направивши його на джерело звуку.
Джо повторив ці ж дії і вони, немов справжні поліцейські тихо і обережно підкрадалися до джерела звуку.
– Руки вгору! - викрикнув Артур і вискочив з-за схованки.
Яким неймовірним було здивування хлопців, коли вони побачили істоту схожу на тих, які вбили брата Джо.
– Здохни! Здохни! За брата!!! Здохни! – викрикнув Джо і випустив у істоту чергу пуль.
– Зупинись, дурню! - вирвавши з рук Джо пістолет, Артур підбіг до істоти. - Живе? Фууух... Живе!
– Ти з дуба рухнув? Такі ж істоти вбили моно брата! І ти питаєш чи живе воно?! - нервово вигукнув Джордж, піднявши свій пістолет із землі.
– По перше, вони за нас врази сильніші, по друге, в нас немає стільки пуль, щоб захищатися від них всіх, по третє, це їхня планета і тут діють їхні правила і закони, а, по четверте, ми в експериментальній експедиції і ми маємо брати на зразки все цікаве, що тут знайдемо, тому нам потрібно його живим.
– Та ти якийсь ненормальний! – здивувавшись, вигукнув Джо.
– Що за постріли?... А це ще що таке? - злякавшись, капітан витягнув пістолет.
– І ви туди ж? - нервово запитав Артур.
– Що воно таке?
– Одна з істот, яка вбила мого брата?
– Хто в нього стріляв?
– Я! Знову повторю: я в нього стріляв, бо вони вбили мого брата!
– Ти що дурень? Нас троє, а їх тут ціла планета! Вони сильніші за нас в десятки разів, а той в сотні!
– Я що один тут нормальний? - вигукнув Джо і вилетів із складу до своєї кімнати.
– І що з ним будемо робити? - запитав Артур.
– Спочатку зв'яжемо!
– Та я про Джорджа кажу, а не про цього...
– Ааа Джордж. Нехай заспокоїться!
– А цього дійсно треба зв'язати, бо щось він вже починає прокидатися. Капітане, знайдіть якусь міцну мотузку, а я потримаю цього... Я навіть не знаю, що це!
– А ось і мотузка! Піднімай, а я в'яжу.
Міцно зв'язавши цю істоту, чоловіки її потягнули у вільну камеру.
– Ну і що будемо з ним робити? - скривившись, Артур почав чистити свої руки та костюм від слизу.
– Ой, фу.... - глянувши на свої руки, промовив капітан. - для початку треба почекати, щоб він прокинувся, бо так з ним не порозмовляти...