29. Сьюзен та Майкл
Капітан спеціально робив все, щоб Майкл залишився наодинці із Сьюзен, бо розумів, що хлопець до неї сам не заговорить.
Весь час Майкл боявся говорити, бо думав, що скаже щось не те і це буде дуже погано.
– То як кажеш тебе звуть?
– Сьюзен.
– Дуже гарне ім'я, яке... мені дуже...ем... подобається. - захвилювався Майкл.
– А тебе як звати?
– Майкл.
– Також гарне ім'я!
– Дякую!
Решту часу вони просто мовчали та деколи переглядаючись, посміхалися один до одного.
– Ну я маю іти... - тихо промовила дівчина.
– Я також... ні-ні, ти не подумай...я не від тебе йду, а йду ну...йду...
– Ну бувай!
– Прощавай!.. Всього найкращого!.. Бувай!..
– Ну, що? Як все пройшло? Напевно, цілу годину будеш мені все розповідати?
– Ні, не годину, а цілих п'ять хвилин...
– Чому так мало? Ти їй не сподобався? Що вона тобі сказала?
– Нічого... Я такий дурний! Що я їй наговорив? Чому я такий дурний?!
– В сенсі нічого? Розказуй все!
– Ми сиділи, розмовляли та й нічого більше...
– Про що розмовляли?
– Я в неї запитав її ім'я, потім вона моє і все!
– В сенсі все? На цьому закінчилася вся розмова?
– Так! Кажу ж, що я дурний! Мене біля дівчат, немов паралізує... Я не можу нічого розумного сказати.
– Навіть не знаю, що тобі порадити. Уяви, що я – Сьюзі! Що ти будеш робити?
– Зроблю комплімент, що вона гарна!
– Ні!
– Чому?
– Чесно? Бо це в тебе виходить жахливо!
– Капітане, я знаю! Кажу ж, що, немов паралізовує мене.
– Тренеруйся робити компліменти, тренеруй ваші розмови та зустрічі, обдумуй їх і в тебе все буде добре! А головне – вір в себе! В тебе все вийде! І не опускай ці сильні руки, бо я не знаю, що тобі зроблю! - усміхнувшись, промовив Ральф.
– Дякую вам, капітане!..
Весь час Майкл боявся говорити, бо думав, що скаже щось не те і це буде дуже погано.
– То як кажеш тебе звуть?
– Сьюзен.
– Дуже гарне ім'я, яке... мені дуже...ем... подобається. - захвилювався Майкл.
– А тебе як звати?
– Майкл.
– Також гарне ім'я!
– Дякую!
Решту часу вони просто мовчали та деколи переглядаючись, посміхалися один до одного.
– Ну я маю іти... - тихо промовила дівчина.
– Я також... ні-ні, ти не подумай...я не від тебе йду, а йду ну...йду...
– Ну бувай!
– Прощавай!.. Всього найкращого!.. Бувай!..
– Ну, що? Як все пройшло? Напевно, цілу годину будеш мені все розповідати?
– Ні, не годину, а цілих п'ять хвилин...
– Чому так мало? Ти їй не сподобався? Що вона тобі сказала?
– Нічого... Я такий дурний! Що я їй наговорив? Чому я такий дурний?!
– В сенсі нічого? Розказуй все!
– Ми сиділи, розмовляли та й нічого більше...
– Про що розмовляли?
– Я в неї запитав її ім'я, потім вона моє і все!
– В сенсі все? На цьому закінчилася вся розмова?
– Так! Кажу ж, що я дурний! Мене біля дівчат, немов паралізує... Я не можу нічого розумного сказати.
– Навіть не знаю, що тобі порадити. Уяви, що я – Сьюзі! Що ти будеш робити?
– Зроблю комплімент, що вона гарна!
– Ні!
– Чому?
– Чесно? Бо це в тебе виходить жахливо!
– Капітане, я знаю! Кажу ж, що, немов паралізовує мене.
– Тренеруйся робити компліменти, тренеруй ваші розмови та зустрічі, обдумуй їх і в тебе все буде добре! А головне – вір в себе! В тебе все вийде! І не опускай ці сильні руки, бо я не знаю, що тобі зроблю! - усміхнувшись, промовив Ральф.
– Дякую вам, капітане!..
Коментарі