–Вийшовши з кабінету, дівчина побачила, як невідомий підслухував всі розмови.
– Ти ще хто такий!? - схопивши за комірець сорочки, викрикнула Джулія.
– Я з комплексу "Зірочка". Я був змушений підслуховувати, бо хвилююся за життя своїх колег.
– Ну і що ти почув з розмови?
– Єдине, що я почув – це...
"–Ми постараємося вас звідти витягнути, але невідомо чи це можливо... Кінець зв'язку! - промовивши останні слова у рацію, Джексон Волкер закінчив зв'язок із базою "Галактика".
– Хлопці, термінова нарада! Скликати всіх до мене в кабінет! - голосно і грізно крикнув Волкер.
–Капітане, викликали?
– Викликав! Прийшла сумна звістка від "Галактики".
– З кораблем щось сталося?
– Він впав, помер майже весь екіпаж, 21 людина померла від падіння, а 1 – від невідомих причин.
– Що будемо робити? - запитав Джонні Клейс.
– Рятувати їх, але це на грані наших можливостей.
– В мене є ідея, капітане! - викрикнула Джулія Волкер.
– Джуліє, ти що тут робиш?
– Батьку, зараз не до розмов! Потрібно евакуювати виживших!
– Добре! Кажи!
– Неподалік від Тритона є планета Титанія, на яку полетіла експедиція з бази "Комета". Вони ще не відправлялися додому?
– Ні.
– Ми можемо зв'язатися із "Кометою" і попросити, щоб вони здійснили рятувальну експедицію на Тритон.
– Це не можливо!
– Чому?
– Тому що це не мої люди, а ТКА (Таємне Космічне Агентство)
– Хто там головний?
– Президент космічного агентства США Адамсон Віклін.
– Ми можемо з ним зв'язатися і повідомити про невдалу експедицію на Тритон.
– Гарна ідея! - хором промовили всі, хто зібрався в кабінеті Волкера.
– Гарна! Нараду закінчено!
Дочекавшись поки всі вийдуть із кабінету, Волкер грізно глянув на свою доньку.
– Ти навіщо батька підставляєш?!
– Я не підставляю, а намагаюся врятувати життя невинних людей!
– Ти мене ганьбиш перед моїми робочими! Вони приймають тільки твої ідеї!
– Батьку, я не бажаю зараз сваритися! Поговоримо вдома!
– Вільна! Геть з мого кабінету! - крикнув на весь офіс Волкер." - це все, що я почув...
– Слухай, йди сюди! - потягнувши за комірець, дівчина затягнула хлопця в кабінет якихось робочих. - Я також хочу їх врятувати! Я зроблю все, щоб це зробити!
– Тебе як звати?
– Джулія. А тебе?
– Гарне імя! А я Гаррі Холл.
– Дякую, в тебе також! - промовивши, дівчина нарешті відпустила хлопця і поправила комірець його сорочки.
У ледь освітленій кімнаті хлопець побачив милу усмішку Джулії, яка зашарілася від його компліменту.
Тим часом в кабінеті Волкера.
– Де таке бачилося, щоб дівчина керувала чоловіком? Розумна дуже, тьфу.
– Угу... Угу... - набивши повний рот їжею, підугукував друг Волкера Джонні Клейс.
– Ти сюди прийшов поїсти чи мене підтримувати? - грізно глянув Волкер на свого друга.
– Ну звісно ж тебе підтримувати! - ледь промовивши, Джонні почав збирати розсипані крихти зі столу, які повилітали з його рота поки він намагався впевнити Джексона в тому, що він підтримує, а не тільки їсть.
– Як думаєш дзвонити мені до того "директора"? - глузливо промовив Волкер.
– Ну яксьо ти не подзвонись до нього, то команда буде вважати, що ти не хочеш врятувати життя вишившим. - промовив Джонні, запхавши в рота наступний пончик з шоколадом.
– Ти правий... Ну все йди звідси! Весь стіл через тебе в крихтах і в шоколаді! - промовивши, Волкер почав збирати кришки в долоню.
– Давай!.. Прощавай!.. Успіхів!.. - набираючи собі пончиків із тарілки промовив Джонні.
– Та йди вже!