– Капітане, антену зв'язку добряче пошматало... - промовив Майкл, - я не знаю чи зможу її відремонтувати, але спробувати варто.
– Добре, ти займися антеною, а я системи життєзабезпечення буду лагодити.
– Капітане, якщо мені не вдасться полагодити антену зв'язку, то ми не зможемо зв'язатися із базою.
– А я думаю, що зможеш! Все, досить нити, йди працювати!
Відправившись до ракети, Майкла часто навідували думки, що вони не зможуть звідси повернутися, вони загинуть, про, що навіть ніхто не буде знати...
– Все! Геть жахливі думки! - промовив чоловік. - Треба антену ремонтувати, але спочатку треба драбина...
– Капітане, прийом!
– На зв'язку!
– Де можна дістати драбину? Прийом!
– В складському корпусі на стіні ракети висить прикріплена застібками. Прийом!
– Вас зрозумів! Кінець зв'язку!
– Кінець зв'язку!
Знайшовши драбину, Майкл негайно кинувся шукати антену, бо монітор скафандра показав, що кисню вистачить лише на годину. Обшукавши всю ракету, чоловік ніяк не зміг знайти антену. Лише після розмови з капітаном, Майкл зрозумів, що дарма витратив свої тридцять хвилин життя.
– Як на ракеті?
– На ракеті північний напрямок.
– Я там дивився! Там немає антени!
– Значить вона змістилася на південний напрямок. Зачекай... Я можу глянути через монітор, де вона... Ось, знайшов! Південний схід від Титанії!
– Зрозумів! Дякую!
"Невже не можна було подивитися раніше, де та клята антена?! Ні, вже під кінець мого кисню і моїх нервів. Напевно, після цієї експедиції я більше ніколи не полечу в космос." - думав Майкл.
Вилізши нагору ракети, Майкл почав обережно знімати антену, але невідомо звідки взявся уламок супутника.
– О дідько! - викрикнув Майкл, побачивши шматок заліза, що летить прямо на нього.
Уламок летів до нього на неймовірній швидкості, тому чоловік ніяк не зміг би втекти від нього.
В один момент уламок зі всією швидкості влетів Майклу в живіт.
– А-а-а... - викрикнув від болю чоловік.
Намацавши рацію, чоловік ледь дістав її.
– Допоможи! - хриплячим голосом промовив Майкл в рацію.
– Майкл, що сталося?! Прийом! Відповідай!
Надягнувши скафандр, Ральф моментально вискочив із палатки.
– Майкл, ти де?.. Спокійно! Все буде добре! - знайшовши пораненого чоловіка, промовив капітан і легенько приклав руку до рани.
– Якщо я помру, то пообіцяйте мені, що ви звідси вибереться!
– Нічого я не буду обіцяти, бо ти будеш жити! Я зараз візьму переноску. Полежи тут!
Повернувшись до палатки, Ральф панікуючи, знайшов стареньку переноску і швидко побіг до пораненого Майкла.
– Я тебе зараз обережно буду піднімати, якщо болітиме, ти кричи!
– Добре... - тихенько промовив Майкл. - Ааа, бо-ли-ть-ть...
– Зараз ще трішечки! - взявшись за скафандр, промовив капітан. - На рахунок три!.. Один! Два! Три!
– Ааа...
– Все! Зараз я витягну це залізо!..