– Всі готові?
– Так, капітане!
– То стартуємо! - весело підбадьорював капітан.
Команда з двадцяти п'яти людей в якийсь момент відчула різке напруження та хвилювання. Здавалося б, вже не вперше летять у космос, але відчуття, немов це їхній перший політ.
Експедиція має тривати приблизно десять років (вісім років летіти, враховуючи шлях туди і назад та ще два роки самої експедиції).
За час польоту ракети "Галактика", група біологів мала вирощувати спеціальні мікро рослини для того, щоб спробувати зробити невелику кисневу оболонку на Тритоні.
– Ральфе, а чому вас поклали нашим капітаном? - поцікавився один із космонавтів.
– Цього я не знаю. Сказали, що для цієї місії на кораблі маю бути я капітаном...
Пройшло чотири роки.
– Капітане, бачу планету. Прийом. - радісно промовив у рацію другий пілот.
– Іду до вас. Кінець зв'язку.
– Кінець зв'язку.
– Це неймовірно! Цей приємний колір, ця флора та фауна, цей мальовничий краєвид...
– Капітане, у нас проблема!
– Яка проблема?
–Двигуни не працюють!
– Та й не лише двигуни, а ще й радари, засоби комунікації, система управління ракетою, системи життєзабезпечення... - додав Джордж.
– Чорт забирай! - вигукнув Ральф. - Спробуйте відновити керування.
– Це неможливо... Ми впадемо!
Все сталося не так, як планували. На підльоті до Тритона з кораблем діється щось паранормальне: перестають працювати всі пристрої, радари, двигуни, засоби комунікації, врешті решт, корабель падає...
– Капітане, ви як? - запитав Джордж після падіння корабля.
– Все нормально! Всі живі?
– Ні, на жаль.- прокашлявшись, промовив Артур. - вижили лише ми.
– В сенсі? - від почутої інформації капітан ледь не знепритомнів.
– Всі, хто вижив – це я, ви, Олівер та Джордж. Всі інші загинули від падіння. - сумно промовив Артур.
– Цього не може бути!..
Після довгих розмов, обговорень, обдумування нарешті чоловіки вирішують, що краще зробити тимчасове поселення на планеті.
– Гей, ви жартуєте? Ми не будемо тут жити! Ця планета небезпечна! Нам потрібно забиратися звідси!
– Артуре, з чого ти взяв, що планета небезпечна?
– На підльоті до Тритона я в ілюмінаторі побачив дивних істот та яскравий спалах!
– Яскравий спалах міг бути від вибуху, а істоти - це стовідсотково твоя фантазія! - запевняв Джордж.
– Це не фантазія! Я їх бачив!
– Джордже, поговори із своїм братом! - тихо промовив капітан.
– Добре!
Після довгої розмови, Джордж вийшов із кімнати розлючений та грізний. Джордж довго намагався впевнити свого брата, що це його фантазія або місцеві тварини, але Олівер не послухав його і твердо вирішив, що треба шукати докази існування цих істот. Кожну ніч, коли його друзі засинали він вирушав у пошуки паранормальних явищ на цій дивній планеті.
– Капітане, на жаль, ми довго не пробудемо на цій планеті, бо маємо низький запас їжі та води. Ми розподілили всю їжу та воду на сто днів. Більше нам не вистачить.
– Ми маємо забиратися звідси або будувати міні ферму.
– Я провів багато досліджень і з впевненістю можу сказати, що покривна кора дуже схожа на кору із Маркуса, тому можна готуватися до посівів. Проблему із їжею ми вирішили, але проблема із водою не зникла, а навіть навпаки збільшилася.
– Я провів підрахунок і, на жаль, води вистачить лише на 30 днів! - повідомив жахливу інформацію Артур.
Хлопці злякано переглянулися і вирішили, що треба шукати воду на планеті або негайно рятуватися. В останній момент Джордж згадує, що коли вони летіли він бачив дивне озеро, якщо можна так назвати, але хлопцям нічого не казав, адже вирішив, що це лише галюцинації, бо довго вивчав організм людини в екстремальних умовах. Коли хлопці мали йти по воду, то Олівер сказав, що бажає залишитися на базі (тимчасовому помешканні), щоб оберігати його, хлопці цьому дуже здивувалися, бо на планеті нікого не було і не треба було оберігати корабель. Поки хлопців не було Олівер знову пішов шукати докази існування тих істот. Знайшовши багато чого цікавого, він повертався на базу, щоб довести хлопцям, шо він не божевільний!
–Гей, ви хто такі? - побачивши біля бази тих самих істот, крикнув Олівер.
У відповідь почув лише якесь невідоме йому бурчання.
– Стояти! У мене пістолет! - викрикнувши, дістав пістолет і направив його на істот.
У відповідь знову ж таки почув бурчання і відчув, як його руки слабшають, а пістолет вислизає з грубих рукавиць скафандра і летить у темну далечінь.
– Якого чорта? - злякано крикнув чоловік і почав тікати від цих істот, але різко зупинився і впав на землю.
– Пустіть мене! Допоможіть! Рятуйте! – побачивши над собою морду істоти, викрикнув чоловік. – А-а-а...

З повними пляшками води, раді своїй знахідці, поверталися хлопці до свого тимчасового житла. Радісно літаючи в повітрі, вони підбадьорювали один одного веселими вигуками, співами, словами, але всі в моменті кинулися до бази, коли побачили нерухоме тіло Олівера.
– Олівер, брате! Що з тобою? - викрикнув брат Олівера Джордж. - Я зробив би все, щоб ти жив!
Біль поглинув душу Джорджа. Він, немов зійшов з глузду, немов чорнів зсередини, немов помер, але продовжував жити, немов в його душі згоріло все живе.
– О, дідько!... - тихо промовив Артур, коли опинився біля тіла.
– Що з ним сталося? - вигукнув Ральф.
– Це все я винен! Не треба було його тут одного залишати... Не треба було його ображати, коли він говорив про щось паранормальне... Не треба було... Не треба... – все тихіше і тихіше промовляв Джордж.
– Джордже, ти не винний! Ми винні усі, бо ми його залишили тут одного... Від сьогоднішнього дня, ніхто не ходить окремо! Ми всі ходимо групою! - впевнено сказав Артур. - Ральфе, що наказуєте робити?
– Ти правильно сказав, ми маємо ходити групою, а насамперед намагатися встановити зв'язок із Маркусом, бо відчуваю, що довго ми тут не пробудемо! Артуре, ти будеш відповідати за зв'язок, техніку та ремонт корабля! Джордже, ти за їжу, воду та допомогу мені у дослідженнях та Артуру в ремонті корабля та техніки! Думаю, що обов'язки розподілив правильно...