Вірші
...
Наше з тобою вікно
Огортає сонце промінням.
Залягти я хочу на дно.
Ти дивилась у нього постійно...
У наше з тобою вікно.
Щось всередині мене вмерло,
Відтоді немов сирота.
Заварю я чай і на те́бе,
У нього додам молока.
Чи є такий напій на небі?
Колись-то собі пробачу
Тих помилок безодню.
Настраждалася я добряче,
Та без тебе мені самотньо,
Цей біль не вгамуєш плачем.
(06.01.2024)
0
0
60
...
Лежали поруч Парламент і Вінстон.
І скоротилась між нами відстань -
Той поцілунок мав чорничний
присмак,
І я відчула, що то є пристань.
І не самотньо більше у цьому місті,
До тебе маю я щось тепле та чисте.
І як завтра обійдеться з нами
жорстоко,
Я вдячна Сьогодні за тебе та спокій.
(18.07.2023)
0
0
61
Війна
За вікном війна триває й досі.
І хоч у кімнаті все майже ціле,
Тут також велися бої жорстокі -
За життя боролася моя віра.
Ця війна не схожа на ту, що назовні,
Але й тут було крові пролито чимало.
Проти життя стала мóя свідомість,
На згадку про бій залишилися шрами.
Мрію я хоч на день повернутись у
тил,
Хтось інший нехай потрима мою
зброю.
Та коли ж настане той клятий мир?
І чому сам на себе пішов я війною?
У голові думкам моїм стало затісно,
Частину із них оберну я на попіл,
А інша в корі вже засіла так міцно,
Що вгамувати взмозі її лише постріл.
Та щось мене й досі трима на
поверхні,
Коли навіть кінець вже за крок або
мить.
Я навіть коли вже забув колір неба,
Вчасно сплинула в спогаді йóго
блакить.
0
0
45
...
Ти не перше моє кохання,
А я навіть не друге твоє,
Та давай разом до останнього
Збережемо те, що в нас є:
Любов до зими та морозів,
Хоча мало кого це торкне.
Признатись, любила осінь,
А тепер я кохаю тебе.
(28.12.2023)
0
0
53
Чому я не птаха?
Чому я не птаха, чому не літаю?
Чому при народженні вибір не мав?
Чимдуж би піднявся у небо безкрає
Та звідти ще швидше додолу би впав.
Важко з думками у тілі людини,
І у неба прошу лиш поради собі:
Воно ж посилає дитя жовтопіре,
Та чи правильно я все зрозумів?
Пробач, що спитав, а тепер і не знаю:
Чи довіритись варто? Я ж не зі зла.
Може, синиця на правду вказала,
А, може, знесилена просто була?
1
0
132
Крила
Я думала, кожен мріє про крила,
А хто має їх, той у небо жада.
Та ти показала, що є і вітрила,
Що вільною також є піна морська.
Шкода́, та не всяка збувається мрія:
Кораблі не завжди вертають назад,
До весни доживає не кожна пташина,
А деяка гине впавши з гнізда.
Рвуться вітрила, ламаються крила -
Бурі та скелі нещадні до всіх.
Та саме страшне, коли гине дитина,
Яку зберегти ти у собі не зміг.
Я тільки хотіла, щоби ти розуміла:
Зламане судно ще можна спасти.
Та коли у тебе відірвані крила,
Ти жалієш про те, як багато не встиг,
Жалієш, що так і не бачив той вирій,
І навряд чи насниться тобі він у снах.
З крилами ра́зом зламались і мрії,
Та найбільше болить,
що я вільним не став.
Присвячую колись найкращій.
1
2
145
Ні, я не плачу
Ні, я не плачу, то серця мого шматок
Змінив агрегатний стан, і вийшов
назовні,
У вигляді сліз опустився до краю щок,
І з тріском зірвавшись впав у
безодню.
Та ні, вам здалося, я зовсім не плачу.
І до яких це я тут звертаюся "вас"?
Нікого ж нема, лише вінстона пачка,
Пропущена через легені за раз.
Та ні, я не плачу, весело було сьогодні:
Я серед людей, усміхнена, певно,
щиро.
Та знала ж, що ось-ось залишусь
самотня.
І правда, ще і серця шматок загубила.
До ранку недовго, я чесно не плачу,
Тільки сильно жалію про масу речей.
Шкода, не кидала монетку на вдачу,
Щоб знову побачити сум тих очей.
Ах, точно, це ж просто такі забобони,
Я ж насправді ніколи не вірила в них.
Та все-таки було би дійсно чудово,
А якби ритуал цей реально поміг?
Сором який, це ж повна дурня -
Від само́го початку і до цього вíрша.
Не вирвати з серця лише того дня,
Він болем у грудях зостався навічно.
Вперше за довгий час у мене
безсоння,
А кожна з думок перетворена у спазм.
Щось дуже хороше померло сьогодні,
Та повпливати на це не маю я прав.
Зранку подумала, що то все
наснилось -
Знову моя наївність дитяча.
Як добре, що день почався із зливи,
Ніхто не помітить те, як я плачу.
Присвячую найкращому.
2
0
130
...
Стих мотор, потім тріснули весла,
Я руками плескався як міг.
Свято вірив у те, що це плесо,
Але тут починався поріг.
І спокійно дивилися схили,
Могутнії схили Дніпра,
Як мене покидають всі сили,
Як надія моя догора.
Залишилось признати поразку,
Течія виграє цей двобій.
А я ж так щиро вірив у казку
Про добро та про здійснення мрій.
1
0
146
Чомусь
Твій голос кращий за Гранатовий
альбом
І водноча́с сумніший за пісні
Містморна.
Думки: "Залиш, то ж було та-а-ак
давно!"
Але чомусь душа моя із тим не згодна.
Чомусь, коли наспівуєш ти щось мені
Або ж смієшся з згаданого жарту,
Я забуваю всі жахи, що уві сні
Знущались наді мною аж до ранку.
Чомусь, коли я чула тихий голос твій,
У грудях, де розташувалась свіжа
рана -
Спинялась кров, стихав пекучий біль
І квіти проростали з-поміж шрамів.
Буває, що тебе побачу у натовпі,
Невже потрохи я втрачаю глузд?
У місті так багато рис, що схожі на
твої,
Але ж у ньому так без тебе пусто...
березень, 2023
Це, перш за все, текст пісні. Через що, при звичайному прочитанні, як вірша, є моменти, що ріжуть слух.
Присвячую найкращому.
1
0
90
Люба
Люба, це не кінець!
Люба, нам треба жити!
А як саме твìй бур'янець
Стане прегарним суцвіттям!?
Я що як пісня твоя
Соловейком прийнята буде?
І тоді вона між гаями
Стане лунати повсюди!
А що як минуть усі біди,
Які нас спіткали колись?
І заграють тоді трембіти,
І всі мрії би раптом збулися.
Ти одчинеш своє віконце,
І побачиш чарівний ліс,
І пригріє у той момент сонце,
Щоб забрати залишки сліз.
І загояться всі твої рани,
Що кровили багато років,
І полюбиш знов до нестями.
Обіймаю тебе замість слів♡
Присвячую найкращій.
4
0
139
Птах
Я сво́ї смерті не боюся,
Лише одне шкода мені:
Ногами більше не торкнуся
Моєї рідної землі.
Не прогуляюсь нею знову
З тобою разом, як той день,
Ще взимку, літом і весною
Не бачила твоїх очей...
А як не встигну зрозуміти,
Що коїться в моїй душі,
До того як розжене вітер
Останні слово й подих мій,
То вибач, що не мала сили
Я розібратись в почуттях.
І не сумуй за мною сильно,
Тепер я той у небі птах.
(17.09.22)
Присвячую найкращому
(Фото: Дніпро, 2019)
5
0
840
Когда-то
Когда-то я видел море,
А, может, всего лишь реку...
Да я уже и не вспомню,
Но точно был человек там!
У нас с ним была беседа,
Или же только взгляды...
На улице точно лето!
Но ведь было уже прохладно...
Когда-то я видел море,
Над ним пролетала чайка,
Или же то было поле,
А то и вообще лужайка...
Я точно тогда был счастлив:
Мне морем казалась лужа!
(21.11.21)
И солнце светило ярче,
Мне так сейчас это нужно...
(19.10.22)
Спогади про Скадовськ
та дитинство.
(Фото: Дніпро, музична школа)
3
0
129
Отвір між ребер
Поясніть, що за отвір між ребер?
Крізь мене проходить сонце...
Усміхатися можу ледве,
Не маю я більше емоцій.
Крізь мене проходить сонце,
Я не можу йому радіти!
На дворі вже тепло зовсім,
А я щойно помітила квіти...
Усміхатися можу ледве,
І причини для цього не маю.
Підіймаю очі до неба,
Та що далі буде не знаю.
Не маю я більше емоцій,
Усміхатися можу ледве.
Крізь мене проходить сонце...
Поясніть, що за отвір між ребер?
(17.04.22)
3
0
117
...
Тільце моє невисоке,
Чом ти таке тяжке,
Коли погляд зеленоокий
Так тягне у небо п'янке?
Як вітерець у волоссі
До життя мене повертає,
І до болю пробира осінь,
Коли птахи відлітають.
«Візьміть, ластівки, із собою!-
Каже до них мій відчай,-
Не буде мені тут покою!
Хіба що поникле обличчя».
Та вони високо, не чують -
Тож голосити даремно,
Давно я очами кричу їм,
Дивлячись слізно у небо.
3
0
283
...
Мої засмученії очі,
Хто вас так сильно засмутив?
Чом посірілий мій віночок,
Що жваво так у грудях цвів?
Навіщо вікна розглядаю,
Коли давно вже спить весь люд?
Коли я кожну гілку знаю:
По пам'яті пишу етюд.
Кого і що там виглядаю,
Серед чужих зірок, надій?
Я дійсно кожну гілку знаю,
Але пейзаж мені.. чужий.
4
0
237
...
Мені так боляче буває,
І до буття жага згаса,
Хоч я іще цілком живая,
Холоне на вустах моїх сльоза.
Холоне й друга, п'ята, сьома,
Лишаючи по собі слід.
Я ніби тільки-но знайома,
Я ніби збилася із ніг.
Сміється сонце у зеніті.
Із мене, певно, що бреду
Шукати схід свій по обіді,
Що залишився позаду.
4
0
234
Трамваї
Два самотнìї трамваї зустрілися на
перехресті:
У кожного свій графік, у кожного
власний усесвіт.
Чекаючи на зелений, вони посто́яли з
хвильку.
У мет посмутніли фари, і кожен
рушив до свої зупинки.
Іноді їм здається, що вони не такì вже
самотні:
Ранком дверцì одкривають, вітаючи
люд дрімо́тний.
Минають роки-хвилини: дерева то
пишні, то голі,
Поночі трамвай порожніє і тягнеться
далі по колу.
І я тільки-но зрозуміла, що ми як оті
трамваї:
Поки кругами блукаєм, наше життя
минає.
Боюсь, що стрівши тебе на своїм
перехресті,
Я поспішу на зелений, втративши
мабуть усе
світ.
5
0
347
Мои глаза
Мои глаза хотят, чтоб их хоть кто-то
понял,
Увидел сколько в них таится боли,
Потухших звёзд, давно забытых мечт,
С каким призрением глядят на вечности.
А сколько видели они обмана,
И как успешно прячется меж рёбер
рана,
Что не даёт спокойно спать ночами.
Ах, я порою так скучаю!
За тем, что принято ценить,
Когда совсем утратишь с этим нить.
Я потеряла беззаботность в разговоре,
И радость в месте, что зовут душою.
Мне надоело слушать, понимать,
Когда самой так сильно хочется кричать.
Мои глаза хотят, чтоб их хоть кто-то
понял.
Ну а пока они разочарованы...
(Фото: моє сумне око)
7
0
286
Беседа поэтов
В ваших стихах моё вдохновение,
Ну от чего ж так прекрасны они?
Узнать бы лично мне от Есенина:
Неужто заслуга несчастной любви?
Да, мне известно - вы многих любили,
Каждой шептали рифмы свои.
Но какие бы сплетни о вас не ходили -
Всё это осадок единой любви.
И все эти дамы - утехи мгновения,
Которым можно лишь ночь посвятить.
Так было угодно сердцу Сергея -
Жить лишь одной, бывать для других.
Разделить бы с вами чашечку чая.
Вам с мятой? Ромашкой? Аль травяной?
Болтали так долго, фонари повключали.
Беседа поэтов всегда про любовь.
По сценарию, руку свою мне предложите,
Откажусь, ответ взяв с ваших уст:
Кто любил, уж тот любить не может.
Серёж, стихи я ваши знаю наизусть.
(19.03.2020)
7
0
403
Солнце
Солнце, прости нас, за то, что мы спим,
Не ценим восход твой над степью
широкой.
Скажи, где находишь в себе столько
сил?
Чтобы просыпаться и плыть одиноко.
Одаряешь теплом каждый наш день,
Хоть и зачастую тебя не встречаем.
Любишь ты нас.. а мы ищем тень,
И только зимой о тебе вспоминаем...
(29.08.19)
6
0
401
Давай помолчим
Букет на окне осыпется вскоре,
Сквозь жалюзи вижу: август уходит.
А я иногда вспоминаю о море,
И чувствую, как приближается холод.
Утро не хочет делиться рассветом,
Усердно скрывает солнца лучи.
Давай послушаем пение ветра?
Давай
просто
сейчас
помолчим...
20.08.19
11
0
306
Чай со льдом
С самого утра густой туман,
Окутал без того уж хмурый дом;
Я за теплом спешила к вам,
А вы мне дали чай со льдом...
Дрожали мысли на губах,
Я все равно чай ваш пила.
Остыл огонь в моих глазах,
Теперь же к вам я холодна.
Вы чем-то схожи на метель!
Я в вас черпала вдохновение...
Но мысли наши - параллель.
Спасибо вам за угощение!
9
0
288
...
Дідусю, я тебе безмежно любила.
Чесно, і зараз кохаю не менше...
Але якось швидко ти став мотивом,
Та печальною нотою цього вірша.
Я пам'ятаю голоса смішну манеру,
Як зустрічав усіх біля сіренької хати,
Вечори, повні сімейної атмосфери -
Хай так само стрінуть тебе янголята.
Впевнена, зараз ти у кращому місці,
Крізь хмари будеш на нас поглядати.
Заплющуй очі, вже час відпочити.
Дідусю, нам буде тебе бракувати...
11
0
352
Другу
Мой друг, ты скромный, но это
не для всех,
Среди своих смешной, душа компании.
А голос - он прекрасен, чуден и
твой смех,
На грусть не сразу обратила я
внимание...
А ведь знаешь, разное было между
мной и тобой:
Дружим - не разлей вода, молчим -
мы в море корабли.
Чувствуешь? Как-то загадочно связано
всё с водой.
Улыбка,
говоришь "пока",
закрылась дверь,
и слёзы потекли...
Волны на волосах, вечный румянец,
такой добрый взгляд.
Как и я, всегда мерзнешь, носишь
кофту в жару.
Много смеешься, опять в маске?
Ну что за парад!
Прячешь всю боль на запястьях,
я так не могу...
Твой внутренний мир нереальный,
наполненный сказки,
А сердце - большой зонт в дождливый
денек!
Найдётся там место укрыться для
каждого.
А на твоих щеках дождь. Ты, похоже, промок...
Прохлада летних вечеров,
болтовня обо всем,
Стихи Лермонтова в твоем
исполнении:
"С глазами, полными лазурного огня"
читала мне их,
И я заслушавшись, забыла о волнениях.
Доверила мне свои мысли, спасибо.
Уверена, ресурс души твоей
неисчерпаем.
Все так прекрасно, особенно звучание в рифмах.
И ты права, сейчас нам нужен
только чай.
Присвячую найкращій
14
1
370
Маскарад
А ты знаешь, как ломаются люди?
Может, видел как гаснут глаза?
Как среди боли теряют рассудок,
И разбиваются в клочья сердца.
Замечал ли ноту фальши в улыбке,
Которую выдал убитый взгляд?
Неужели ты слышал лишь ноты
скрипки,
Что так охватила сей маскарад?
Нет же, ты всё знаешь и видел!
Просто тоже маску надел.
Снова нарочно хочешь обидеть?
Ну же, давай!
Наводи прицел.
18
0
516
Мы
Вы все мне говорили: "Будь собою.
Спрячь маску ту, что не снимала ты
годами.
Не бойся реальности! Да что с тобой
такое?!
Ну посмотри своими ты глазами!
Наш мир - чудесен." Увы, я с вами не
согласна.
Да и сейчас нигде не вижу красоты.
Он, может, и прекрасен, но под
слоем грязи...
И кто виновен в этом?
Думаю, что
мы.
12
0
382
Поклонник прохлады
Числа сближаются с мартом, но он
мне не нужен,
Снегопад за окном - вот, что греет
наивную душу.
И как бы не хотелось поближе к
камину усесться,
Но холод желаннее для моего горячего
сердца.
Я прохлады поклонник, пусть тепло
волн также люблю,
И летним краскам не мешало бы
поучиться серому февралю.
Но как бы не скучала по прогулкам
босым, бирюзовому морю,
Предпочитаю, идя по зимнему городу
слушать Виктора Цоя.
Дорогая Зима, как бы ни было
грустно -
нам прощаться пора.
Концерт твой окончен, и есть чем
гордиться, однако смогла:
Собрала полный зал из моментов,
искренних тёплых объятий.
Аплодисменты мои звучат для тебя,
спасибо, приятель.
— Зима, скажи, а есть ли места на
ближайший концерт для меня?
—Прости, хоть и главная роль моя, но
мне никак знать нельзя,
Билетами в кассе правит Судьба, -
сказала она и обрушилась тишина.
И я задал вопрос в никуда:
не ты ли сейчас ушла,
последняя
моя
зима?
11
2
325
Её руки
Её руки всегда пахли так нежно
ромашками,
Что для чаю и только тебе в парке
рвала.
Но время идет, стихи стали простыми
бумажками,
И этим холодным вечером она пьет чай
сама.
Эти бледные руки могли быть тобой
изцелованы,
Но сейчас они просто по локти
покрыты шрамами.
И от твоих ударов её движения
скованы.
Чем же ей отбиваться? Ра-на-ми?
Про найкращу
(Фото: моє)
13
2
460
Солнце в одном человеке
Уже долгое время город непогоде
подвластен.
И затяжные дожди щеки твои
захватили навеки,
Но Светило не слышит, кричи ему -
всё напрасно.
Сложно, когда твоё солнце только
в одном человеке.
Ты просила, чтоб в ответ лучами
своими немного пригрело.
Ты хотела счастья обеим, уберечь
созданную вами планету.
Всё хорошо? Тогда объясни, от чего
дрожь и мурашки по телу.
Знайте: по одиночке не удастся
избежать вашего конца света.
Подумав, Солнце решило помочь,
предложив своё покрывало,
Но дождь стал слепым ливнем, и
планета больше не увидит лучей.
Она покрылась вся льдом, нуждаясь
в тебе. Эх ты, Король лавы...
Внутри её сердце-ядро, что всё ещё
любит, ломай и его, смелее.
Да, ты сможешь найти другую, их
много, получше планеты этой.
А есть ли тот, кто после тебя отогреет
её, есть ли второе солнце?
Вряд ли, но тебе придётся сложнее
отыскать ту, что полюбит
твои рассветы...
Не губите любовь, берегите любовь, потерять её -
по-и-ди-от-ски.
Наверное, в жизни каждого бывает затмение...
(Фото: моє)
8
2
210
Невыпитый вовремя чай...
Планета большая, людей очень много,
Тысячи "потом как-нибудь", "не смогу".
Как же можно назвать себя одиноким?
— Просто все заняты. И я, кстати, спешу!
— Похоже ты что-то забыл, подожди.
Карьера, друзья, я понимаю...
— Ключи? Телефон? Документы? Скажи!
— Ты забыл вчера позвонить маме...
Мелочь, не правда ли? Да, этот чай,
Что заварила с любовью она для детей.
Постой, брось все дела и езжай,
Может, он - последнее, что мог разделить
ты с ней.
Возможно... А вдруг, этот чай
последний?
А ведь не секрет, так реально бывает.
Запомни, мой дорогой собеседник,
Это жизнь, и рифмы она не подбирает.
(Близько 2017-2018)
10
0
476
Рассвет
Рассвет, почему идешь ты на окна
соседей,
Если они не встречают тебя никогда?
Некому любоваться, ведь выросли
дети,
А я останусь ребенком в душе
навсегда!
Не беда, когда-то я встречусь
с тобой у моря,
Там, в тишине, наслаждаясь
величием твоим.
И тогда я не высплюсь совсем,
но оно того стоит,
Ведь останешься ты насовсем
у меня
внутри.
(Рік написання: близько 2017-2018)
(Фото: Бердянськ, 2016 р.)
7
2
348
На своём месте
Любим тех, кто толком нас не знает,
И вряд ли бы вообще узнать хотел.
А тех, кто любит нас, мы отвергаем.
Любовь - собрание печальнейших новелл.
Но ведь, мне кажется, не важно вовсе,
В каком времени стоит глагол "любить":
Найду любовь, люблю сейчас или той осенью...
Вы постарайтесь в сердце с нею жить.
И главное, любите тех, чьих уст прикосновение,
Сравнимо лишь с тем пирогом, что уплетали в детстве.
И будучи в плену обьятий, в то мгновение,
Важно почувствовать,
что вы
на своем месте.
8
0
427
