Хоча касіри було дуже мало, пані Вереса наказала робити з неї відвар ― необхідно було повністю довести справжність рослини. Просто на місці вони скип’ятили воду, поклали в неї листок і трохи почекали. Взагалі-то, за переписами давніх книг вистачало пожувати трохи касіри для її дії, але відвару більше виходило. Коли він приготувався, Цілителька, не дочекавшись, поки остигне, поспішила куштувати і радісно повідомила, що все працює! Щоби запевнитись, вона передала відвар іншим. Навіть Ейпріл дістався ковток ― зробивши його, та дійсно відчула несподіваний приплив сил.  

Тож було вирішено огородити місце з рослиною, поставити варту і рушати назад. Хоча вони і планували бути в поїздці довше, зробити більше спостережень, ця виявилася неспокійною. Однак знайдення касіри зробило своє, і екіпаж покидав гору набагато радісніший. У Тіфані їх зустріли посланці короля та Сувон. Ейпріл подумала, що навряд чи колись забуде, як хвилювалася тоді, очікуючи розпоряджень. Вони були такими: заходити до палацу тихо і для тих, хто знав про участь прицеси в експедиції, притримуватися версії, що вона по закінченню відправилася в іншу подорож. Бо ця подія стосується тільки королівської сім’ї, але серйозної небезпеки немає. Ейпріл не знала, як реагувати: з одного боку, не все так страшно, а з іншого ― Ліна, вочевидь, не може повертатися. Та ще цей наказ приховування створював у неї відчуття застою та безпорадності. 

― Що робити, мамо? 

― А хіба ми щось можемо зробити? 

― І справді. 

Ейпріл рішилась попрохати про відвідання Ліни. Проте їй дісталася відмова: якомога менше людей мали знати розташування схованки, хоча та і не планувалася спершу як королівська. Та Ейпріл не сумнівалася, що якби вона була аристократкою, їй би може, і дозволили ― як подрузі принцеси. Але який сенс?! Положення Сувон було не сильно вищим за її власне ― і будь ласка, вона зараз ледь не особиста помічниця (чи провідниця) Ліни! Потім дещо спало на думку: королю могли і не сказати, що його доньку вів до схованки не сам провідник, а його учениця. Однаково, сперечатися Ейпріл не стала, бо знала ― це нічого їй не дасть.  

І все ж, сенсу насправді не було жодного! За такою логікою відьмі будь-хто може усе видати. А якби та ж Сувон виявилася шпигункою, що б вони робили? Ех, знайти б відьму і поговорити з нею як слід! Урешті в Ейпріл геть зіпсувався настрій. 

Як би там не було, всім їм настав час повертатися до роботи. Цілителька продовжувала справу з касірою, а до Ейпріл та її матері знову починались будні в оранжереї. Як усе це дивно, міркувала вона, переставляючи ящик із землею. В якомусь сенсі Ейпріл працювала садівницею в своєї матері: готувала землю, саджала рослини і доглядала за ними. А мати вже збирала їх і йшла в підсобку обробляти, сушити, терти, вимочувати і тому подібне. Час від часу Ейпріл теж цим займалась, а в майбутньому воно мало стати її постійною роботою. Чи ні? А раптом у неї буде інший шлях? Якийсь... свій. Ейпріл подумки хмикнула ― такі, як вона, могли поколіннями і сторіччями не змінювати ремесла, а їй мало того, що мати обрала інше, ще й сама хоче? Та й звідки візьметься інакший шлях? Що такого може статися? 

За роздумами вона не помітила, як до оранжереї зайшли гості. Глянувши, Ейпріл отеретіла: неподалік стояла Анабель із самою принцесою Домінікою! До того ж, погляди обох спрямувалися на неї. Чому вони тут? Одночасно з появою здогадки вона збагнула, що застигла, втупившись у панянок.  

― Доброго ранку, пані, ― Ейпріл випрямилася, за звичкою намагаючись сховати брудні руки. ― Вам чимось допомогти? 

― Доброго ранку, ― Анабель видавалася незвично схвильованою та одразу підтвердила думку Ейпріл. ― Її величність розповіла нам про справжні події у вашій експедиції і про нещастя Евеліни. Проте ми б хотіли більше дізнатися від тебе. 

Домініка лише кивнула. 

― Бажаєте, щоби я переповіла вам усе з появи відьми? 

― Так, будь ласка. 

Це Ейпріл і зробила, стараючись не пропустити нічого, що стосувалося Ліни чи відьми. Тим часом сама шкодувала через неможливість сказати правду Зарі ― вона ж не улюблениця королеви. І, виходить, Фіона теж нічого не знає... Слухаючи, Анабель не раз нервово чіпала темно-каштанові локони, а її обличчя виражало тільки зосередженість. Те саме було і з обличчям принцеси Домініки.

― Коли королева Ірідесса розповіла нам, ми були вражені, бо навіть уявити подібне раніше видавалося неможливим... ― збентежено поділилася Анабель по закінченню. ― Особисто мене ця звістка пригнітила. Але я рада чути, що Евеліна зараз добре почувається. 

― Як і я, і певно, всі хто знають, ― додала її високість. 

― Так, ― Ейпріл мала свої емоції та думки, і не вважала, що може розділити їх із кимось зі знаті. 

Панянки з нею попрощалися, й далі потік звичайний день. Виходивши, Домініка окинула поглядом оранжерею, на мить затримавшись. Коли мати визирнула з підсобки, Ейпріл сказала їй про візит, чим здивувала. Нарешті з завданнями в оранжереї було скінчено. Послухавши вчення матері щодо протиотрут від кислорізки, вона пішла до іншої підсобки, яка через непотрібність довго слугувала їй кімнатою. Ввімкнувши тьмяне жовте світло, дістала набір інструментів для різьби, подарований Ліною, і взялася за мініатюрну хатинку.  

Вже прилаштовуючи стінки одну до одної, вона завмерла, а потім вийшла за двері, перевіряючи: мати була у себе. Тоді повернулася за заповітним дозволом. Чи не добігши до бібліотеки, Ейпріл показала його й одразу звернула до відділу начальних книжок. Там виднілася знайома синя палітурка з надписом “Геометрія, частина друга”. Вона почувалася героєм на таємній місії, йдучи з книгою назад ― тільки б мати не дізналася. Біля сходів попереду неї опинилася компанія молодих аристократів, і вона б уже непомітно їх обійшла, як...: 

― Чи ви знаєте вже новину... ― почала одна з них. 

Ейпріл нашорошила вуха. А раптом?! 

― ... про пані Моргану Перлинограй? 

― Ні, що з нею трапилось? ― поцікавився молодик. 

― Кілька днів тому вона з’явилася на публіці в чорно-синьому платті, вкритому пір’ям, такого ж кольору прикрасами і навіть повіками. Вже деякі газети показали її, і кажуть, хоча у більшості образ пані викликав подив та сум’яття, знайшлися дівчата, які захопилися ним. 

― Невже? Треба і мені побачити газету, ― озвалася інша. 

― Справді дивно, ― погодився молодик. ― Іноді мені здається, що пані Моргана хоче повнісю змінити королівство.  

― Сподіваюся, це не так...  

Ейпріл нечутно пирхнула. Ну звісно, комусь і зміна в моді видаватиметься переломом світу. Частково вона розуміла їхню реакцію: описаний вигляд Моргани Перлинограй геть не збігався з ніжним чи веселим образом жінки, прийнятим у Сілорі, а радше на зображення книжкової лиходійки. “ І все ж, яким чином вони знають про її вихід, але не знають про бунти, які вже не надто далеко?” 

Майже весь подальший вечір вона читала геометрію. Не можна сказати, що та була зовсім непотрібною, бо чудово підходила до створення дерев’яних фігур. Вона гадала: сьогодні вийшов не зовсім звичайний день, а от якими будуть подальші?  

Зранку на неї чекав сюрприз ― знову прийшла Домініка! Цього разу вона нічого не запитувала, а просто спостерігала за роботою чи підходила до рослин, оглядаючи їх. Ейпріл іноді скоса кидала на неї погляди, дивуючись і не розуміючи, чому вона тут. Але підійти не наважувалась ― то все ж принцеса, ще й така, слова зайвого не скаже. Це повторилося двічі, і втретє Домініка вже поставила два запитання щодо роботи в оранжереї, спершу потурбувавшись, чи не дуже відволікає. Наступного разу запитань побільшало, але по ним самим стало зрозуміло, що принцеса несподівано багато знає про рослини. При цьому частіше Домініка зверталася до Ейпріл, а та старалася відповідати якомога краще ― не через бажання вислужитись, ні. Просто її цікавило навчання, і ця панянка була для неї спеціалісткою. В глибині душі Ейпріл сподівалася, що колись теж матиме змогу її розпитувати. “Що за нісенітниці, ― пронеслося в голові, ― вона ж принцеса, ну побуде тут кілька днів і піде. Не забувайся.” 

Врешті решт, показавши підсобку, та після опису тамошніх завдань, Ейпріл не витримала і спитала: 

― Ваша високосте, скажіть, будь ласка, чому вам цікаво тут? 

Домініка якийсь час замислено дивилася. 

― Мені зараз потрібна практика. Я отримала багато теоретичних знань, в тому числі і про лікарські рослини, ― пояснила вона, бачивши нерозуміючий погляд. ― І тепер маю ознайомитись з ними на власні очі. Просто вирішила почати звідси, ― її голос завжди звучав безбарвно.  

― Дякую, тепер я розумію, ― кивнула Ейпріл. ― Але для мене було неочікуваним те, що вам може знадобитися ця тема. 

Ні, ця пані набагато дивніша, ніж вона думала!  

― Багато речей, що я вчила, можливо, ніколи мені по-справжньому не знадобляться. Їхня цінність не в тому. Як я вважаю, не варто зациклюватися лише на головному зайнятті в житті. Якщо є змога, звісно. 

― Це... дуже гарна ідея, ― бовкнула Ейпріл, не знаючи, що казати. І раптово для себе запитала: ― А ви читаєте в бібліотеці?  

― Ні. Я зазвичай беру кілька книг і йду до себе. Насправді не знаю, навіщо люди читають у громадському місці, якщо у власній кімнаті набагато зручніше. 

― Можливо, їм подобається оточення з полиць? Чи думка про те, що вони перебувають у спеціальному закладі. 

― Може й так. 

На цьому вони розійшлися. Ейпріл подумки збирала все, що знає про Домініку ― про принцесу вона чула, як про доволі замкнену людину. На відміну від Ліни, чий тиждень міг цілком складатися з запрошень на чаювання, відкриття нових, цікавих для неї закладів, чи на їздові ігри, її сестра, окрім важливих заходів, мало де з’являлася. Знали люди також про неемоційність та небагатослівність Домініки. Вона одягала сукні більш темних кольорів з невеликою кількістю прикрас, зате її манери були цілком достойними. Але що помітила сама Ейпріл ― коли Домініку не чули аристократи, вона починала говорити не зовсім, як знатна дівчина. Схожу особливість мала й Ліна. “Мабуть,тому що обидві з королівської родини, вони не пнуться зі шкури, щоби заслужити гарне ставлення,” ― міркувала Ейпріл. 

Чи не взяти другу книжку? “Не варто зациклюватися лише на головному...” Але ж вона і не зациклюється, так? В неї купа зайнять. Тому Ейпріл вирішила почекати успіху в продажі фігур, а потім візьметься за інше. 

Назавтра Домініка повідомила: 

― Думаю, треба сказати, що це останній день, коли я сюди приходжу. 

― Справді? ― Ейпріл застали це зненацька. ― В такому разі сподіваюся, минулий час був для вас корисним та приємним, ― поспіхом додала вона. 

― Так і було, дякую.  

В Ейпріл з’явилося відчуття, наче вона утрачає якийсь шанс, та раптом випалила: 

― Знаєте, я подумала над вашими учорашніми словами, і насправді, мені теж хотілося би більше дізнатися про світ! Про сутність речей... Але я тільки почала, ― і тут знітилась. 

От же ж! Начебто вона не балакуча, однак чому так важко тримати язика за зубами? Ейпріл почувалася справжньою дурепою. Домініка здивовано на неї гледіла, затим спитала: 

― Це добре. І що ти вже дізналася?  

Що?! Їй не почулося, принцеса дійсно цікавиться її справами? Але на міркування не лишалося часу, й тоді Ейпріл розповіла про усі свої спроби в освіту. Домініка слухала так уважно, що ставало ніяково, а наприкінці, перевівши очі на ящик, кивнула декілька разів. 

― Ти підтвердила мою теорію.  

― Теорію? 

― Хм... Мабуть треба казати спочатку. Готуючись до майбутнього, шукала речі, які можуть загальмовувати розвиток Сілору. І однією з них виявилася спадкоємна соціальна нерівність ― принаймні, я так її називаю. Так-от я подумала: якщо одні люди, маючи доступ до знань та ресурсів, але не хочуть ними користуватися, а інші хочуть, але не можуть, то чи не означає це, що якби всі мали однакові можливості, було б набагато більші користі? І тепер я зустрічаю тебе.  

Ейпріл вражено на неї дивилася. Невже?! 

― То ви хочете... хочете все змінити?  

― Так. Хоча ще не знаю, як, але часу точно вистачить. 

Їй забракло слів. Ейпріл не могла повірити в таке щастя. 

― Я дуже рада це чути! Чи можу я чимось допомогти? ― вона забула, що не може. 

― Не знаю. Але я хотіла сказати, що на цю ідею мене наштовхнула Ліна. Я неодноразово чула, як вона робила подарунки робітникам чи допомагала їхнім дітям потрапити туди і побачити те, що вони самі не змогли б.  

― Так, це було чудово. 

Вони замовкли. Цікаво, чим займається Ліна зараз? Чим взагалі можна займатися в тій схованці?  

― Знаєш, ― проказала Домініка, ― з чотирнадцяти років у мене буде більше повноважень, і я могла би позбавити тебе частки обов’язків праці тут. Тоді ти б мала більше часу на навчання, я просто б за цей час платила, як за роботу.

― Ви можете?! ― вона ще на оговталася від попередньої новини. ― Але чому ви мені це пропонуєте?  

― Ти сказала, що хочеш дізнатися більше. Я ще ні від кого іншого подібного не чула. Думаю, якщо можу чимось допомогти, варто так учинити. 

― Це було б неймовірно, дякую вам! Але якщо я не досягну... значного успіху? 

― Я не казала, що маю такі вимоги. 

― О... гаразд. Все ж, не знаю, чи зможу колись вам віддячити. 

― Не має потреби, ― її “благодійниця” стенула плечима. ― Тебе вражає моя пропозиція, оскільки багато змінює і видається неможливим, чи не так? 

― Та-ак... 

― Але з мого боку доволі просто це зробити. Така велика різниця. Думаю, в цьому головна проблема, ― Домініка приклала руку до підборіддя. ― У мене є інше запитання: судячи з розповіді, найбільше ти займалася геометрією. Чи є якась причина? 

Вона не очікувала запитання, але одразу ж пояснила щодо своїх дерев’яних фігур, затим показала їх. При появі хатинок очі Домініки зблиснули. 

― А ти приймаєш замовлення?  

― Приймаю. Ви хочете зробити? 

― У мене є креслення однієї будівлі... Я зараз схожу до себе і візьму його. Чи ти підеш зі мною? 

― Я з вами, ― вона не до кінця розуміла Домініку, але точно не мало сенсу змушувати її ходити туди-сюди. Тим більше, хотілося побачити кімнату принцеси.  

Коли вони покидали оранжерею, Ейпріл зловила довгий погляд іншої робітниці ― певно, та гадала, про що вони так довго розмовляють. Кімната розташувалася в геть звичайному коридорі палацу.  

― Це креслення зробили ви?  

― Так. У мене є їх декілька. Архітектура ― захоплива річ, особливо враховуючи її проблемність у нас.  

Певно, вона мала на увазі те, що, чим важливішим було місто Сілору, тим важче ставало в ньому зорієнтуватися. Домініка відчинила двері ― першим в око кинулися схеми, якими були завішані всі стіни і шафи.  

― Мені легше тримати в голові інформацію в такому вигляді, ― пояснила вона. 

Ейпріл застигла на порозі, але зрозуміла, що Домініка не збирається просити її чекати, зайшла всередину. На ліжку неочікувано лежала купа іграшкових звірят, але дивних ― деякі з них мали по кілька хвостів чи шість лап. На підвіконні розташувалися мішечки з сушеними травами, на полицях ― зрозуміло ― книги та сувої, на стелі ― мапа зоряного неба, але загалом  кімната вражала розмаїттям речей. 

Принцеса дістала сувій з кресленням високої будівлі з двома шпилями, зображеної з усіх можливих боків.

― Ось. 

Ейпріл вона видалася знайомою:

― За формою нагадує Вітряну вежу.  

― Так, саме її я хотіла переробити ― теперішня вже розвалюється. Але спершу, можеш зробити її макет двісті до одного? Хм, мабуть, варто спростити.  

― Я постараюся. Але чому саме я?  

― Не знаю. Може, тому що ми спілкувались. 

Вони продовжили обговорювати деталі.  Ейпріл опісля ще трохи лишалася в кімнаті, розпитуючи про якісь речі, ― вона дивувалася і захоплювалася тим, наскільки різними були зайняття Домініки. Виявилося, найважливіші записи і схеми щодо ситуації королівства вона зберігала в нижньому ящику стола ― а він був немаленький, і все одно заповнився доверху ― і повторювала їх щоранку, за потребою коригуючи. Всі інші лежали в найближчій до неї шафі. 

Ейпріл весь час не полишала думка про своє раптове щастя. Матері вона поки не розповідатиме ― все одно до дня народження Домініки нічого не може змінитися. До того ж вона знала, що та скаже: не можна приймати цю пропозицію, треба бути самостійною. Це цілковита правда, однак вона ж нічого не втрачає? Повернувшись до оранжереї, Ейпріл почала втричі завзятіше, ніж зазвичай, обробляти землю для сатики ― квітки від головного болю. По-перше, щоби надолужити згаяний час, по-друге, щоби ніхто не подумав, наче з нею сталося щось незвичне.