Тільки прокинувшись зранку, Ліна вирішила усе ж потренуватися магії. Повторивши необхідне, вона одразу напрямилася до плісточок. Обирала саме їх, бо перший (і єдиний) зв’язок з ними утворився точно неспроста, а значить, у неї був підвищений шанс. Ліна зупинилася біля пташок, вслухаючись у їхній спів-стрекотіння і пригадуючи рядки з книги.  

Проте нічого не сталося. Через якийсь час збентежена Ліна знову пішла по колу, шукаючи інших "співбесідників". Відчувалася значна різниця: дивлячись на фатарських тварин, вона знала і розуміла про них набагато більше. Та магії це проявитися не допомогло. 

Ліна сиділа на звичному виступі, настрій у неї був геть жахливий. Знову нічого не вдається! На очі стали навертатися сльози, але плакати їй не хотілося ― подібне означало визнати, що становище зовсім кепське. Бо раніше вона чудово обходилася і без дару, правда ж? Їй було необхідно терміново відволіктися, зайнятися чимось іншим ― тим, що привело б її думки в порядок. Дві хвилини потому Ліна старанно розчісувалась, збираючись робити одну з найскладніших зачісок з напіврозпущеним волоссям і дрібними косичками в ньому. Це вимагало часу і зосередження: саме, що їй треба.  Власне дзеркальце було невеликим, тому Ліна користувалася найбільш прямим листом дзеркального куща. Їй дуже сподобався результат і, що важливо, приніс хоча б частку палацового життя. "От би ще отримати гарну сукню." Її блакитна лишалася рваною, і непогано було б зашити, однак у Фатарі не малося жодних кольорових ниток. А що, як? Ліна замислилася, й невдовзі у неї з'явилася ідея. А що, як зашити сірими, а поверх вишити такий же сірий візерунок? Тоді у сукні може бути гарний вигляд! Проте хіба для неї не заскладно? Чи варто витрачати стільки зусиль на сукню, якщо Ліні тут перебувати всього кілька днів? Та вона швидко нагадала собі, що їй зараз мало чого робити.  

Ліна вже знала, де в їхній печері лежить швейне знаряддя. Шити вона, звісно, не вміла, зате неодноразово бачила, як це робиться, і до того ж, справлялася з вишиванням, тому точно мала впоратися. Глибоко зітхнувши, вона вставила нитку в голку. Її перший стіжок навіть вийшов непоганим, другий також, проте надалі зашивання дірки виявилося набагато складніше, ніж думалося. Ліні доводилося часто зупинятися, міркуючи, як правильно рухати голку, іноді не вдавалося, кілька разів вона збиралася кинути це зайняття, але продовжувала. Їй вже стало байдуже, навіщо воно потрібно, Ліна просто хотіла закінчити справу і довести собі, що вона це може. Врешті, після витрачених години часу і купи нервів, шов вийшов не надто рівним.  

"Нічого страшного, ― втішала вона себе, ― це мій перший раз, і я все одно покрию зверху вишивкою." Затим Ліна почала олівцем намічати невеликий трикутник: нічого вишуканіше не могла, бо завжди вишивала по готових візерунках, а в своїх художніх здібностях сумнівалася. Намалювала ще одну фігуру симетрично до нього і третю ― посередині, для краси. Прикрашання вийшло легшим за попередні кроки, і в результаті вона лишилася задоволеною своєю працею. Навіть більше ― Ліна пишалася нею! Щоби краще роздивитися, вона підняла сукню, а сиділа тоді на тому самому виступі. Не найгарніше, звісно, що вона бачила, але наразі піде. 

Тільки повернувшись, Ліна застигла: на неї дивилися. То був  хлопець десь її віку, із засмаглою шкірою, темно-русяве волосся обрамляло його лице. І як довго він її бачить? 

― Привіт, ― тихо сказав хлопець.  

Вона вразилася ― нічого собі, цей фатарець звернувся до неї сам! І відповіла: 

― Привіт.  

Вони певний час мовчали, доки той не продовжив: 

― Скажи, а ти... дійсно принцеса? 

― Звісно, що так, ― Ліна ще раз здивувалася. Хлопець мав цікаво-недовірливий вираз обличчя, тож вона спитала: ― А ти не віриш? 

― Ні, я вірю, просто... 

― Просто сумнівався? 

― Так, даруй... Чи треба звертатися на “ви”?  

― Зовсім необов’язково. Зви мене просто Ліна. А в тебе яке ім’я? 

― Дерек. 

― Приємно познайомитися, Дереку.  

― Мені також.  

Знову панувала тиша, проте Ліні хотілося хоча б якось підтримати розмову. Не можна впускати такого шансу!  

― Скажи, Дереку, а чому ти сумнівався? ― той м’явся, і вона завірила його. ― Не хвилюйся, я не ображатимусь, мені просто цікаво знати. 

― Ну, бо ти дуже важлива особа, і твоє потрапляння сюди ― неймовірна подія. 

― Думаю, для мене так само неймовірним було побачити Фатар, ― Ліна усміхнулася. ― А чи мав ти інші причини? 

― Інші... Я завжди уявляв принцес зовсім неземними, однак ти мала обличчя ніби звичайної людини. Однак далі помітив, що ти усміхаєшся, рухаєшся і навіть їсиш зовсім не як люди, що їх я зустрічав раніше. Якось... дуже елегантно. 

― Тепер я зрозуміла, дякую. 

Його останні слова викликали у неї дивні, змішані почуття: Ліна раділа, що в ній упізнали принцесу, і водночас засмутилася, бо це виявилося не так просто, а хтось інший міг би і не впізнати. Але вона ж сама нещодавно визначила, що в титулі принцеси немає її особистої заслуги, а, значить, нема чим пишатися! Тоді чому досі бажає, щоби люди одразу його помічали? "Здається, я не скоро зможу полишити цю звичку."  

― Красива сукня, ― сказав Дерек, і Ліна збагнула, що все ще тримає її в руках. ― Ти ж сама вишивала ці трикутники? 

― Так. 

― Гарні. 

― Дякую, я старалася, ― Ліна усміхнулася знову. То він усе бачив!  

― Мабуть, мені вже треба йти, ― подумавши, сказав Дерек. 

― Гаразд. Якщо захочеш поговорити, я завжди буду рада! 

Він дещо незграбно кивнув і пішов, не попрощавшись. Але Ліну це особливо не займало ― до неї повернувся чудовий настрій. І навіть вдалося заспокоїти себе щодо дару: ніхто ж не казав, що він проявлятиметься швидко, чи не так?  

Сьогодні ввечері сталася ще одна маленька, але значна для Ліни подія. Вона прогулювалася біля квіткових кущів альтепів, схожих на лілеї з охристими чашами та синьо-зеленими серединками і навпаки. Прийшла сюди тому, що під час її першого осмотру Фатару вловила серед свіжого, приємного аромату квітів незвичайну нотку. Так і виявилося ― нотка була запахом моря. Схиляючи голову до альтепів, Ліна майже наяву бачила його сині хвилі... 

Неподалік у кущах возилися териски, вона вже довго слухала їх. Один з них вийшов на відкритий простір. Ліна глянула на нього, і вмить їхні очі зустрілися. Проте териск не втік. У неї з'явилося дивне відчуття ― наче вона знала, чому він продовжує на неї дивитися, і водночас не знала. Через кілька секунд відчуття зникло, териск, ще трохи постоявши, пішов. А Ліна залишилася стояти з широко розплющеними очима. Те відчуття здавалося дуже схожим на магічний зв'язок! Коли вона оговталася від подиву, то ледь не підстрибнула від радощів. Так, звісно, цього не достатньо, щоби вважати справжнім використанням магії, але для неї вже багато!  

  Таким чином пройшли два дні, і їхня група знову зібралася навколо Блакитного Ока ― почути новини. А новини дійсно були: Тала, крутячи руками так, наче тримала в них м'ячик, створювала кульку світла. Ян знайшов власну природничу силу ― землю, а Хлої, яка казала, що не має багато часу, вдалося запалити вогник над пальцями, і, за її словами, запалювала вона його не вперше. Ліна відчувала щирий захват, однак невдовзі її охопив смуток: самій-то було нічого ані показати, ані принаймні розповісти.  

― Не сумуй, Ліно, ― втішила її Тала. ― Я знаю, скоро у тебе все вийде і ти станеш чудовою чарівницею! 

Вона погодилась, усміхнувшись, але все одно ніяк не могла відійти від неприємної думки, що її неуспішність була винятком. "Можливо, справа в тому, що вони живуть у Фатарі від народження і набагато довше контактують з магією," ― міркувала Ліна. До того ж, у неї здібність проявилася пізніше за всіх. Малося й інше пояснення ― як вона визначила раніше, тварини складні, і зв'язатися з ними могло бути важче, ніж управляти світлом, вогнем чи навіть зазирати в минуле. Раптом, якщо Ліна знайде собі просту природничу силу і навчиться за допомогою неї основам магії, справи підуть краще?Ця думка вже приходила до неї, і чесно кажучи, саме тому їй не хотілося починати зі стихій: вона прагнула довести, що може впоратися одразу зі складнішим. Але Ліні не вдавалося, тож краще спробувати інакший шлях. Коли настав час розходитися, вона поділилася думкою із Сувон. Та погодилась, і Ліна, захоплена новою ідеєю, напрямилася її втілювати. 

Спочатку запитала в Яна, як він знайшов свою силу. Хлопчик, ніяково опустивши голову, відповів: 

― Насправді, коли я вирішив її шукати, то чомусь одразу подумав про землю. Наче інших для мене не було. І потім просто перевірив. 

― Дякую, я подумаю над цим, ― Ліна замислилася. 

Що ж спадало їй на думку? Очевидно, понад усе Ліну приваблювало світло, що вона знала як найрідкіснішу і найпрекраснішу стихію. А по книжках ― і як найсильнішу, хоча в "Історії фей" про рівень сили нічого не говорилося. Вирішено ― з неї і почне! Ліна згадала про Талу: безсумнівно, дівчинка володіла саме світлом, але чому? На перший погляд в ній не було нічого такого особливого. Хоча ні, було. Тала могла б бути звичайною сілорською дитиною, однак на тлі фатарців вона явно виділялася своєю життєрадісністю. А, як помітила Ліна, тутешні діти здебільшого були тихі і неговіркі, як дорослі. Чи може інакший характер Тали стати причиною отримання дару світла? Напевно, може.    

Ліна вийшла на яскраво освітлене місце і підставила долоні під сонячні промені. Уявила, що може ними керувати і зробила кілька рухів. На мить їй здалося, що всередині неї відкрилося інше, власне сяйво ― і... Нічого. Чому?! Наступну годину Ліна перепробувала все: намагалася стиснути світло в долонях, клацала пальцями, щоби викликати іскри, уявляла, як освітлює повітря, але марно. Вона закусила губу, стримуючи погані емоції, переконуючи себе, що варто було такого очікувати. Не допомагало. Чи означає це, що її сила ― не світло, чи просто не вдається? І чому її останній час майже повністю складається з безрезультатних намагань опанувати чари? “Тому що я бажаю вміти”,  ― подумала Ліна.  Тому, незважаючи ні на що, їй треба продовжувати спроби, треба пробувати інші стихії. Щоправда, настрою у неї не було. Затим Ліна, стоячи над водою, силувалася підняти її вгору, ловила вітер, старалася розворушити землю, навіть запалювала сірник і змушувала танцювати язичок вогню. Жодних результатів. Залишилися блискавка, проте її поблизу не малося, а створити її з пальців Ліна не могла, і ще мороз, про який запитала у Сувон. 

― Холод? ― задумливо сказала та. ― Як би тобі пояснити... Я відчуваю його зсередини і просто ніби ділюся з навколишнім світом. 

Ліна у собі жодного холоду не відчувала, тож і це виявилося марним. І чесно, не дуже хотілося. Що ж, у неї є хороша новина ― світло все ще може бути її здібністю, та погана ― вона ні на йоту не покращила свої навички. Зітхнувши, Ліна пішла прогулятися, освіжити голову. Серед гілок майнув сріблястий розчерк, вона завмерла, але тіссі не вилетіла до неї. Ліна довго гледіла у напівтемряву крони, очікуючи її. Шкода, а так хотілося б знову побачити тіссі! Чи станеться це взагалі? Раптом Ліну пронизала неприємна думка.  

Увесь час вона поспішала навчитися, бо її приваблювали чари і тому, що хотілося нарешті мати зайняття, в якому вона б стала майстринею. Проте зараз Ліна думала про інше. Їй дійсно подобалися тварини, а фатарські створіння ― ще більше. І вона була б неймовірно рада поспілкуватися з ними, навіть подружитися, особливо з тіссі. Але вони існували тільки у Фатарі, а їй лишилося три дні перебування тут, при чому магії Ліна так і не навчилася. Чи зможе вона, покинувши Фатар, повернутися сюди? Нещодавно Ліна б не сумнівалася, що так. Зараз же, бачивши скритність фатарців, їхнє уникання неї... Може бути, вдруге її б не пустили. Хоча вона звісно, могла їм заплатити... Треба негайно ж дізнатися! Ліна кинулася на пошуки Сувон. Знайшовши, спитала у неї щодо повернення. Та замислилася і ― її серце  здригнулося ― похитала головою: 

― Не думаю, що ти зможеш повернутися, а якщо зможеш, то точно нескоро. Щодо грошей ― вони потрібні, але, обираючи між ними і закритістю Фатару для чужинців, жителі оберуть друге.  

Ліна понуро опустила голову. Ну от що їй робити? Вона думала про інші способи потрапляння сюди знову, але всі вони були б нечесними. Значить, Ліна має встигнути поговорити з тіссі за ці кілька днів. Але як?! Їй же нічого не вдавалося! 

Вона огледіла дерева і кущі навколо, дивовижних форм і кольорів. Раніше Ліна не мала всього цього в житті ― Фатару, магії, чарівних створінь і жила чудово. Тому, мабуть дурно і безглуздо було те, що вона почувалася надто пригніченою, навіть у розпачі. Покинення тіссі, певно, дрібниця в порівнянні з відьмою. А дізнавшись про устрій королівства і важке життя фатарців, Ліна нікому б не насмілилася розповісти про цю свою проблему. Однак їй було сумно, і невдовзі її погляд опустився на сумку, де у самому низу лежав токнес.