От і настало завтра! Початок ранку Ліна навіть не помітила, очікування цілком зайняло її. “Коли всі підуть, зустрінемося біля Блакитного Ока,” ― казала Сувон за сніданком. Як же інтригуюче це звучало! Блакитним Оком називалося кругле озерце біля стіни Фатару ― настільки мале, що можна було спокійно бесідувати, стоячи на його протилежних берегах. Зате, якщо поглянути в середину нього, формою і кольором воно дійсно нагадувало око! Ліна прийшла туди першою, власне, ще деякі фатарці залишались. Відвела гілки бірюзових вербочок, підійшла до води і опустила туди очі. Цікаво, чи вона дійсно світиться, чи промені сонця так грають? Ліна ніяк не могла зрозуміти.

― Привіт, Ліно.

Вона підвела голову ― неподалік стояла здивована Тала.

― Привіт...

― Тебе теж Сувон покликала?

― Так, але вона не казала, що ти прийдеш, ― Ліна і сама дивувалась. Тала зітхнула:

― З нею таке бува. Якщо сталося щось цікаве, то вона нічого не каже до останнього! Стривай, значить, ти теж знаєш про цю таємницю! Знаєш, що воно таке?

Але Ліна не встигла відповісти ― раптом пролунав сухий голос.

― Ясно. То це був розіграш?

Виявилось, до них вже підійшли Сувон із Яном, але найдивніше ― голос належав Хлої! А що вона тут робить?

― Жодних розіграшів, ― відповіла Сувон. ― Просто я вирішила, що все краще дізнаватися на місці.

― Ого, скільки нас! ― помітила Тала. ― Ну, все Сувон, тепер кажи.

― Може, спершу сядемо?

Вони стали вмощуватись довкола Блакитного Ока ― воно було одним з небагатьох місць Фатару, де дозволялося сидіти на траві. І, здається, ніхто вже не пам’ятав, чому з’явилися винятки. Ліна не переставала оглядати інших. Невже в них усіх є магія?!

― То що ти хотіла повідомити? ― нагадала Хлоя.

Сувон на мить опустила повіки ― певно, готуючись казати дещо важливе.

― Я запросила вас сюди, бо усі ви маєте дар ― чарівний дар, ― біля озера стало дуже тихо. ― Знаю, це звучало дивно, проте і я, і ви, певно, вже самі бачили докази.

З цими словами вона торкнулася поверхні озера. Від місця, де були її пальці, воду почав укривати лід, доки не заполонив усе Око.

Очікувано, у трьох з них з’явилися однакові здивовані вирази. Тала, висунувши підборіддя вперед і не кліпаючи, втупилася у Сувон. Ян неспокійно завертів головою, а по очам Хлої здавалося, що вона передивляється все життя. І Ліна чудово їх розуміла: хоча Сувон уже показувала їй магію, зараз побачене вражало так само надзвичайно. Першою зреагувала Тала ― вона схопилася на ноги і стрибнула до води:

― Вау! Як ти це зробила?

― Як і казала: завдяки дару.

― І ми теж таке вмітимемо?

Сувон замислилась.

― Гадаю, так, але саме мороз ― навряд чи скоро, бо ніхто з вас не володіє силою льоду.

― А що ми будемо робити скоро?

Але Сувон не встигла відповісти: втрутилася Хлоя.

― То, значить, ти вмієш чарувати, причому вже довго?

― Півтора роки, не знаю, чи вважаєш ти це довгим.

― А нещодавно помітила магію в нас і вирішила розповісти?

― Так, що тебе в цьому дивує?

― Це дивно з твого боку, бо Сувон, яку я знаю, не розповідала би про дар до останнього, в крайньому випадку сказала б одному. І точно не скликала б цілу компанію. То чому це робиш ти?

― По-перше, вас не те щоби багато, всього четверо. По-друге, з Яном і Талою я вже давно спілкуюся, тож було б дивно приховувати від них важливі речі. А Ліна сама мене спитала про це, то що, мені треба було брехати? Щодо тебе... Так я не збиралася нічого тобі казати, але так сталося, що твоя здібність може стати небезпечною для Фатару.

І тут Ліна згадала. Значить, тліюче полум’я на волоссі Хлої їй не здалося?

― Вогонь, ― похмуро ствердила її думку сама Хлоя. ― Не очікувала, що ти переймаєшся долею Фатару.

― Це обов’язок нас усіх.

Здається, її співрозмовниця хотіла відповісти щось заперечливе, але передумала.

― А ти справді можеш начарувати полум’я? ― захоплено поцікавилась Тала.

― Ні, воно з’являється іноді й тільки саме собою.

― Шкода, ― вона стрепенулась. ― Але я ніколи не бачила своїх чарів.

― Хіба? ― запитала Сувон. ― А як же іскри, про які ти розповідала?

Тала спершу округлила очі, а затим широко всміхнулась.

― То це ― моя магія?!

― Так.

Дівчинка уважно подивилася на свої руки, здається, не до кінця вірячи дійсності почутого, розвела руки і лунко плеснула в долоні. І ― о диво ― від них звелася хмара іскор! Тала із захватом ахнула та ляснула ще кілька разів: увесь простір над Оком і довкола нього наповнило золоте мерехтіння.

― Ура, я вмію чарувати! ― вона бігала навкруги, стараючись торкнутися кожної іскорки. ― Дивіться, які вони гарні!

Ліна, Ян та Хлоя приголомшено дивились на це.

― Дійсно, вигляд чудовий, ― погодилася Ліна. ― Тало, ти зробила таку дивовижну річ, вітаю!

― Спасибі, ― дівчинка спробувала знову створити іскри, але цього разу їй не вдалося. Вона трохи спохмурніла. ― Ну от, тепер не виходить.

― Але те, що ти змогла використати магію, ледве дізнавшись про неї, уже й так вражає, ― зауважила Сувон. ― Я, чесно кажучи, не очікувала цього.

― А я-от змогла, ― до Тали повернувся задоволений вираз, і тут вона уважно поглянула: ― Значить, Сувон може начарувати лід, Хлоя ― вогонь, а я ― іскри? А що вміють Ліна та Ян?

― Я вчора зазирнула у розум птахи.

― Ого, це ж складно!

Навіть після всіх подій сьогодні її слова дивували. Ти часом, хлопчик, здавалося, хотів щось сказати, однак не зробив цього, тож за нього відповіла Сувон:

― Ян уміє відкривати минуле речей і бачити, ким вони створювалися:

― Так, це траплялося кілька разів, ― доповнив він сам, ― але також випадково і невиразно, наче рухливі тіні. Чітко я бачив лише одне.

― Розкажи, як це було, ― попрохала Тала.

― Я читав книгу і раптом ніби опинився на друкарському верстаті. Пам’ятаю свіже чорнило і форми букв, які швидко попускалися й піднімалися. В ту мить друкували саме той рядок, де я зупинився.

Хоча розповідь була короткою, усі слухали заворожено. Ліна яскраво уявляла описане Яном і щиро захоплювалась. Невдовзі вона сама детально розказала про свій “спалах” магії ― і це справило не менше враження, навіть на Хлою. Та після обміну репліками про те, як усе пережите сьогодні дивовижно і ніхто подумати такого не міг, чорнявка зауважила:

― Але дивно, що у нас така велика різниця в здібностях... Тобто, зв’язок із птахами і бачення минулого ― набагато складніші речі, аніж виклик льоду, вогню чи іскор, ― вона запитально глянула на Сувон.

― Гадаєш, я знаю?

― Ти усе помітила вже давно, і якщо навіть не здогадуєшся, чому так, нема сенсу питати інших.

― Дійсно. Що ж, у вас може бути не по одній здібності ― у мене, наприклад, дві.

― Чого?!

Ліна захвилювалась ― вона розуміла вигук Хлої, бо сама очікувала цього не більше. Ще й друга?! Та вголос тільки поцікавилася:

― І яка інша?

― Зараз покажу. Щоправда, для цього треба заспівати.

І не встиг ніхто хоч якось відреагувати, коли вона почала. Перше, що відзначила Ліна ― співочий голос Сувон, здавалося, належав іншій людині. Вона порівняла би його з краплею, падаючою в колодязь. Пісня розповідала про дорогу з гір до моря і про людей та тварин, що нею ходили. Навіть без жодних чар Ліна була готова слухати далі і далі, але зненацька вона побачила: не перед очима, радше ніби чіткий спогад. У голові постали гори, звідти і спускалася дорога з пісні. На її сіру землю став олень і, почекавши з насторогою, перетнув і сховавсь у гілках. Їхав віз, запряжений двома волами ― Ліна почула скрип коліс. Шлях вів далі, з’являлися нові картини, навіть ті, що їх не було в пісні: джерело під валуном, білки край дороги чи птахи, що торкалися моря.

Та невдовзі усі картини розтанули, а затим стихли і слова. Усі мовчки переглянулись, мабуть, думаючи ― а чи побачили інші те саме?

― Як ви зрозуміли, я можу співом передавати людям образи, які уявляю, ― виснувила Сувон.

― У тебе настільки чітка уява... ― Ліна й не знала, що так буває. ― Вони здавалися справжніми!

― Бо я тренувалась цьому ще до того, як отримала дар. Але якщо не дивуватись картинам у голові, все одно стає помітно, що лише середина достатньо чітка і яскрава.

― Хіба для того, щоби перевірити дію чар, ти не мала запитувати людей, що вони побачили? ― спитав Ян.

― Ні, я завжди майже точно розумію, яким доходить образ, інакше б навіть не довідалася про свою здібність. Раніше, звісно, було набагато незрозуміліше.

― Он як. Так, логічно.

Тала в цей час мовчки їх слухала, та в її очах все яскравішав вогник: він з’явився, коли вони прийшли сюди. До того ж, Ліна помітила, що хоча золоте мерехтіння навколо згасло, від дівчинки все ще летіли іскри. Хлоя сиділа з замислено-зосередженим виглядом, а потім звернулася до Сувон:

― То значить, твоя магія така сама, як у фей? Усе збігається: одна проста природнича сила, одна ― особиста.

Дійсно! Ліна не подумала про це одразу.

Сувон лише знизала плечима:

― Схоже на те. Але не питай, чому і звідки, я не знаю. Хоча гадаю, друга здібність у вас теж з’явиться.

Опісля Ліна дізналася про існування інших чарівників у Фатарі, проте з ними Сувон особливо не спілкувалась, тому нічого не розповіла. Вони ще довго обговорювали усе почуте і побачене сьогодні, поки Хлоя не нагадала: “Час до роботи”. Тала запропонувала потім зібратися тут знову і поділитися успіхами в чаруванні ― на те всі погодились.

Ліна йшла з піднесеним настроєм, дарма що багато речей лишились незрозумілими. Ось воно, її вміння! Вона заприсяглася досягти в ньому справжньої майстерності, старатиметься розвивати дар щоразу, коли матиме нагоду. Ліна виразно уявляла, як опісля розумітиме всіх тварин, а тим часом у неї з’явиться ще одна здібність. Ці думки заворожували її. У неї навіть був шанс здобути успіх швидше за інших, оскільки вільного часу вона мала більше.