Сувон могла, як інші фатарці, скористатися тунелем. Але тоді б їй довелося йти разом з ними, що не вельми приваблювало і до того ж зайняло б немало часу. Тож вона обрала свій улюблений спосіб — все одно її зараз не помітять.

Дорогою вона думала про зустріч з Хлоєю — ось хто зіпсував їй не лише настрій, а й плани. Однак вона товаришувала з Талою і Яном, які зараз були потрібні Сувон. Залишалось сподіватися, що на Ліну її концерт не сильно вплине, і на те, що Хлоя забуде розповісти детальніше про “безглузді мрії” Сувон. Вони дійсно були безглуздими і вона дуже хотіла стерти про них спогади. Її мати вірила, що їм теж потрібні радощі в житті, хоч устрій Фатару казав протилежне, і тому привела свою доньку на Свято врожаю. Там Сувон вперше побачила Ліну: дівчинка була веселою, привітною і товариською, чим дуже їй сподобалась. Вона навіть хотіла підійти і заговорити з принцесою, та не вдалося. Так Сувон стала фанаткою Ліни і з того часу постійно намагалася побачити її ще. Про її фанатизм знали тільки мати і Хлоя, з якою вони тоді дружили, і яка ставилась до нього дуже погано, вважаючи, що Ліна відбирає в неї подругу. Через це вони посварилися і більше не спілкувались. Втім, дічата і до того мали розбіжності. Рік тому Сувон зрозуміла, наскільки по-дурному було так фанатіти і зосередилась на іншій цілі. Але найгірше, що Хлоя не повірила, що вона відмовилась від своїх фантазій і вирішила, що Сувон привела Ліну до Фатару саме з тієї причини. Отже ж...

Втім, де їй шукати решту екіпажу? Не в палаці — навряд чи ці люди звернуть на півшляху до мети, але зараз точно не в дорозі. Швидше за все або в Тіфан повернулись, або лишилися на перевалі.

Діставшись його, вона зрозуміла, що не помилилась: з висоти гірського схилу виднілися людські та конячі фігури. Зблизька виявилось, що усі на місці. Пані Вереса спала в кареті, травниці з Ейпріл розмовляли між собою, її вчитель оглядав околиці. І Ворон теж на місці!

Побачивши Сувон, вони оживились і миттю скупчились перед нею.

Раді тебе бачити, — привітався Дотай. — Які новини?

— Принцеса в безпеці, — відповіла Сувон, передаючи листа від Ліни.

На обличчях людей з’явилося полегшення, а в Жанни та її доньки — радість. Навіть пані Вереса підійшла до них. Ейпріл взагалі усміхнулася до вух і зашепотіла: «Яке щастя, мамо!», прочитавши листа.

— Як розумієш, ми дуже хвилювались, особливо після повернення Ворона, — розповів Сувон вчитель Дотай. — Він, однак, дав зрозуміти, що з вами усе в порядку. Але ж рухатись ви стали набагато повільніше.

— Ви не дізналися нового про відьму?

— Нічого. Вона лише глянула на вашу втечу і сказала, що грати в квача не збирається. І далі просто злетіла.

— Вчителю, я маю запитання. Мені здалося, що вас налякала її поява, хоча відьом ви зустрічаєте не вперше. Якщо це правда, то чому?

Очі Дотая на мить потемніли.

— Це правда. Справа в тому, що перед нашим від’їздом сталося дивне — його величність дав мені особливий наказ: якщо принцесою зацікавиться відьма, то її треба негайно ховати якомога далі. Хоча ймовірність такого мала, як він додав, я маю бути напоготові. Звичайно, мене це стривожило. Вчора я розповів про наказ, але ніхто більше не чув подібного.

—Хотілося б дізнатися, що саме знає його величність, — задумливо промовила Ейпріл, почувши їхню розмову.

— Мене більше цікавить, чому ця мала ймовірність трапилася саме під час нашої експедиції, — похмуро висловилася пані Вереса. — Очевидно, що ми не маємо жодного стосунку до відьми! І, наскільки знаю, принцеса часто буває за межами палацу. То чому б відьмі не вийти до неї в місті з будь-якого кута? А якщо вона хотіла влаштувати шоу, то при більшій кількості свідків воно й сенсу мало б більше! Її ж ніхто не зможе переслідувати! 

Дотай на це відповів:

— Не хвилюйтеся, пані, ми зможемо продовжити путь. Однак що нам робити зараз? Відправити звістку в палац і чекати відповіді?

— Нам — ні. Ми невдовзі вирушимо далі. Посланців я зараз відправлю, а звістку почекає Сувон, — Цілителька звернулася до неї. — Завтра зранку чекатимеш на охоронця в заїжджому дворі Тіфану. Він має віддати тобі розпорядження, а ти передаш їх принцесі. Ось це, — вона дала їй тканину зі вшитою металевою емблемою, — доказ, що ти від мене. Зрозуміла?

— Так, пані.

Цілителька, кивнувши, відійшла. А Сувон порахувала охоронців: усі на місці. То вони ще не відправляли повідомлення? Дотай зрозумів причину її здивування і пояснив:

— Ми не сповіщали палац. Пані сказала, що це не має сенсу, доки ми не знаємо становище принцеси. Якби ми сповістили, розпорядження з палацу прийшли б пізніше за новини від тебе і були б неактуальними. Однак, — він стишив голос, — травниця Жана заперечувала, кажучи, що якщо його величність знає про відьму, то, тягнучи з повідомленням, ми ризикуємо дізнатися важливу інформацію надто пізно. Але Цілителька не змінила думки.

— Тепер зрозуміла, дякую, — Сувон подумки хмикнула. Ну звичайно, чи стала б аристократка, хоч і ненадто високородна, слухати робітницю? — Тоді до зустрічі.

— Стривай! — її окликнула Ейпріл.

Дівчинка підбігла до неї і вручила папірець, списаний крупним почерком.

— Передаш це Ліні, добре?

— Гаразд.

“То я тепер ще й листоношею працюю. Шкода лише, безкоштовно.” — ледь усміхувшись, подумала Сувон. Вона попрощалась і знову пішла до схилу. Як тільки екіпаж зник з поля зору, спинилась і замислилась, чим їй зайнятись тепер. У Фатар повертатися рано — ще дивуватимуться, чому так швидко прийшла. Вона може прогулятися в горах або ж зустітися з деким, хто точно перебуває в Тіфані. Її сожителі, які працюють там, ще не вийшли з тонелей, і зараз лише ранок. Тож, незважаючи на відкриту місцевість, Сувон може непоміченою дістатися гаю близ Тіфану, а звідти пішки до селища. Головне — рухатись якомога швидше.

Вже спокійно крокуючи вулицею, Сувон побачила знайоме темно-зелене вбрання. Людина в ньому привітно їй усміхнулась.

* * *

Тим часом експедиція продовжувалась. Незважаючи на безхмарне небо, Мертві гори стояли похмурі, як і люди в їхній групі. Вони майже не розмовляли, і наче забули про свою ціль. Ейпріл думок не читала, але здогадувалась, що мати з Норою зараз думають не про відьму, а про бунтівників. Останнім часом в кількох міствх Сілору їх з’являлося все більше: людей невдоволили порядки, коли вони мають працювати за копійки, а все діставлося аристократам, маючим такий надлишок, що збереження важко добутих ресурсів їх не цікавило. Звичайно, такими були не всі, проте легше не ставало. Мати переживала, що коли бунт дістанеться столиці, то її можуть звільнити через підозри, бо чутки про неї ходили вже давно. Але чому ж Нора з цими новинами стала такою похмурою? Втім, одного разу почувши сперечання обох жінок, Ейпріл підозрювала, що Нора хоче приєднатися до бунтівників. 

Самій же Ейпріл зараз найбільше за все хотілося вистрибнути з возу, і побігти до сховища Ліни. Або ж повернутися до палацу і випитати в короля, що це за відьма! Однак перше їй не дозволили ще вчора, а друге абсолютно неможливо. Так що доведеться чекати кінця злощасного походу, якого вона так хотіла. Неочікувано в її пам’яті спливло її колишнє сподівання, що Ліна, прийнявши корону, змінить їхній жахливий устрій. Саме тому Ейпріл засмутилась, дізнавшись про небажання подруги бути королевою. І саме це вона хотіла сказати їй ще тоді, в Тіфані. Ейпріл відігнала згадку — не можна про таке думати, поки Ліну чекає невідомо що!

Коли сонце піднялося високо, група нарешті дісталась своєї мети — рівного виступу абсолютно звичайної гори, на якому і виросла касіра. Рослину було помітно здалеку — ще б пак, на на фоні однакових трав’янистих схилів та каміння.

— Нарешті, — видихнула Жанна.

Нора кивнула. Та й не вельми зацікавленій Ейпріл рапто передалося спільна радість і хвилювання. Цілителька першою зійшла з карети і поспішила оглядати.

— Це й справді касіра! — радісно константувала вона.

Зовнішньо рослина виявилась майже такою, як її описували книги: синьо-зелене листя, схоже на трояндове, міцне стебло, і схожа на паперовий ліхтарик квітка, бузкового кольору. Майже посередині виступу розташувався дворічний кущ, навколо — кущики поменше.

— Якщо вірити давнім текстам, касіра вже відцвіла, і тепер в коробочці зріє насіння. Залишається сподіватись, що її властивості такі ж, як в ті часи.

Усі інші вже стояли поблизу і також займались огляданням.

— Одначе цікаво, чому вона росте саме тут? — висловився Дотай.

Цілителька стенула плечима.

— Наскільки відомо, касіра особливих умов не потребує. Окрім того, що може рости лише в горах. Можливо, це справа випадковості.

Травницям доручили оглянути землю, яка добре проглядалася, бо трави на схилі росло мало. Ейпріл присіла біля одного з ростків. Усі вони були здорові, хіба що двоє мали трохи слабший вигляд. Здавалося, усе в порядку, тільки от...

— Грунт неоднаковий, — подала голос Нора.

Цілителька вскинулась:

— Де саме?

— Навколо рослин земля має темніший колір і дещо іншу текстуру.

Дійсно, якщо придивитись, кожен з кущиків ріс в невеликому колі з іншої землі. Вся група зараз мала однаково здивовані вирази, а Нора продовжила:

— Навряд чи ці кола з’явилися тут самі собою. Радше схоже на те, що хтось насипав іншого грунту, більш родючого, а потім посадив туди касіру.

— Гадаєш, її посадили? — задумливо спитала Жанна. Однак вона і сама так думала.

— Якщо це й справді так, — додала Цілителька, — то цей хтось мав би таємно вирощувати касіру всі вісімсот років!

Вони мовчали, думаючи про одне. Навколо Мертвих гір було лише кілька маленьких бідних поселень. Навряд чи хтось із тих людей міг ховати в себе касіру, а маючи, не продав би. Тим більше, що Спустошники ретельно обстежили кожен будинок, перевіряючи, чи не сховав хтось дещо магічне. Тоді спадало на думку інше — відьма. Але навіщо б їй це?