Коли Сувон обережно відчинила, у схованку зайшов провідник Дотай, а за ним двоє королівських охоронців. 

― Добрий вечір вам, ваша високосте, ― привітався Дотай, і всі троє вклонилися. 

― І вам добрий вечір. 

― Як ви почуваєтеся тут?  

Ліна, сама не знаючи навіщо, озирнулася.  

― Усе цілком непогано, дякую, ― шкода, відповідь була не до кінця чесною, бо вона і півгодини тут не пробула. 

― Чудово, що ви в порядку. Що ж, Джим в цьому теж засвідчився, ― він поглянув на охоронця, і той кивнув. ― Тоді до тебе, Сувон. Експедиція вже майже скінчилася, але звісно, я зарахую її тобі, як добре виконану. Що було з касірою, ти вже знаєш. Тому краще залишайся, твоя допомога тут згодиться. 

― Так, учителю. 

Провідник знову звернувся до Ліни: 

― Що ж, нам з Джимом час іти, а Ронно лишиться з вами для захисту ― такий наказ. 

Вони попрощалися, й опісля охоронець Ронно підійшов до Ліни, сказавши: 

― Від цієї миті і до кінця вашого переховування я захищатиму вас і служитиму особисто вам, принцесо Евеліно. Це велика честь, і я зроблю все, щоби моя служба була якомога кращою, ― він уклонився.  

― Дякую за таку відданість. 

Однак настрій її не був таким гарним, бо зараз Ліну по-справжньому різонула неприємна думка. Якщо охоронець лишається тут, їй із Сувон теж доведеться! Не розповідати ж йому про Фатар... Але Ліна не хотіла сидіти в цьому кам’яному мішку. Ні, вона обов’язково знайде спосіб повернутися!  

Ліна підійшла до Сувон, яка стояла у протилежному кінці приміщення, і тихо спитала: 

― Як думаєш, у нас є можливість потрапити до Фатару? 

― Не знаю. Я-то зможу іноді вибиратися, а от щодо тебе... Хіба що сказати йому напівправду, але це може викликати запитання і не подіяти.  

― Для тебе перебування в цій схованці ― також проблема? 

― Авжеж, мені треба ще з рослинами працювати. Але я не знаю, що робити, бо майже не розмовляла з охоронцями і не знаю правил чи звичаїв палацу. 

Ліна кивнула. 

― Так, тут я маю щось придумати... 

Однак у голову нічого не йшло, тож вона вирішила поки відволіктися будь-що:

―А що за іншими дверима? 

―Інший вихід. І ще там є напіввідкрите місце ―туди можна іноді виходити, щоби не сидіти весь час у підземеллі. 

― Он як. 

“Ну хоча б свіжим повітрям дихати іноді можна.” Втім, це не переконало її лишитися. Знову прокручуючи в думках слова Ронно, Ліна зачепилась за “... з цієї миті я служитиму особисто вам.” Точно, хіба вона не може просто наказати йому піти? Однак причина все одно має бути. Дещо спало їй на думку, і Ліна поділилася ідеєю з Сувон.  

Та поглянула недовірливо: 

― Невже таке працює? 

― Можливо й ні. Та якщо спробую, гірше не стане. 

Ліна повернулася до охоронця.  

― Ронно, ти казав, що зараз служиш мені. Так от, я маю до тебе перше доручення. 

― Слухаю вас. 

― Чи не міг би ти покинути цю схованку? 

Як і очікувалось, на його обличчі проступило неабияке здивування.  

― Звісно, я можу. Але навіщо вам це потрібно, ваша високосте? 

― Справа в тому, ― Ліна зробила паузу, ― що поки ти тут, я певною мірою незручно почуваюся. Чи ти розумієш? 

Якийсь час він ошелешено мовчав. 

― Так, я розумію. Ви юна пані, і... 

І здається, кодекс королівських охоронців не передбачав таких ситуацій. 

― Але також мені наказали захищати вас! 

― Від відьми? 

― Саме так. 

― Тоді скажи, чи ти вмієш боротися проти магії? 

Він на мить завмер. 

― Ні, прошу вибачити, цьому мене не вчили. 

Ліна відчула, що вже на правильному шляху. 

― Тоді немає різниці, поруч ти будеш чи ні, якщо відьма мене знайде, бо однаково нічого не вдієш.  

― Так ви праві... 

― Але я запевняю, що вона нічого мені не зробить. Мало хто знає про це місце, і раптом щось таки станеться, я зможу втекти, як і минулого разу. А інших небезпек немає ― ці гори порожні. Крім того, Сувон також може мені допомогти. 

Ронно вагався. Зрозуміло, що він і сам не хотів стояти в цій печері.  

― Ви точно впевнені, що все буде в порядку?  

― Авжеж.  

― Тоді я все одно маю перевірити це згодом. Скажімо, через два дні, в цей самий час. Чи підходить вам? 

Ліна кивнула, приховуючи радість. 

― Мені підходить. Я буду дуже рада тебе бачити, але зараз прошу піти. Звісно, в кінці я оплачу тобі добре виконане доручення. 

Вона дістала папірець, записала наказ і коротке послання. Потім віддала його Ронно. 

― Це ― на той випадок, якщо тебе хтось зустріне і питатиме про виконання наказу. 

― Так, дякую вам. 

Він уже збирався йти, як раптом спитав: 

― Ви ж будете у схованці, правда? 

― Звісно, що буду. Я й сама не хочу наражатися на небезпеку. 

― Тоді до зустрічі через два дні, принцесо Евеліно. Бажаю вам гарного часу тут.  

Вона відповіла на прощання і двері зачинились. Ліна глибоко видихнула і тричі підстрибнула від радості, геть не подумавши, як це сприйме Сувон. Але та не звернула уваги, задумавшись про щось своє. 

― Все, тепер ми повернемося до Фатару! 

― Так, дійсно чудово, ― Сувон відірвалася від думок, усміхнувшись. ― Чесно кажучи, я не очікувала, що таке спрацює. Тобто те, що він насправді не може захистити тебе від відьмі ― логічно, як і те, що він має слухатися твого наказу, та інше. Однак сама причина, з якої ти нібито хотіла, щоби він пішов...? 

― Я просто згадала, як інші аристократи відмовлялися від слуг або міняли на інших, коли ті їм не подобалися через людські якості чи навіть зовнішність. І вирішила скористатися чимось схожим, ― Ліна подумала, що здивування Ронно було очікуваним. Вона і сама була б не проти слуг чи охорони, але зараз був особливий випадок. 

― Ясно, це я дуже далека від знаті. 

Ліна відвернулася. Зараз, коли радість трохи стишилась, її щоки палали від брехні. Чи радше маніпуляцій? Неважливо, як називати, в будь-якому разі вона хитрощами змусила чесно працюючу людину піти. І тепер збиралася робити перед іншими вигляд, наче переховується тут. “Так буде краще для всіх, ― заспокоїла Ліна себе. ― Піти до Фатару потрібно не лише мені, а й Сувон. Та й Ронно навряд чи хоче тут стояти.” 

― Та все одно дивно, як швидко ти вмовила дорослого, ще й під час його роботи, ― раптом додала Сувон. 

― Справа не у віці, ― Ліна похитала головою, ― а в тому, що я ― принцеса.  

Звісно, тому слова такої, як вона, зазвичай мали небияку вагу, а її самопочуття ― значення, що було дуже зручно (хіба лише за виключенням майстра Атена). От тільки... Якщо Ліна хоче рівності між усіма жителями, їй доведеться відмовитися і від своїх привілеїв, бо також отримала їх за правом народження у знатній сім’ї. Через цю думку її охопив смуток. Ліні подобалося бути принцесою, подобалося бути особливою та любимою майже просто так. Авжеж, вона розуміла, що не все одразу зміниться і навіть після переінакшення устрою Сілору її привілеї можуть залишитись ― просто за звичкою. Однак заспокоювати себе подібними думками ― лицемір’я з її боку. Їй потрібно, щоби уся знать відкинула свої переконання, і Ліна має позбутися їх сама в собі! 

“Втім, ставлення людей до мене може зберегтися за те, яка я людина, що робила і ще зроблю.” Думка майже цілковито її втішила. 

Невдовзі Ліна поглянула на двері, зацікавлена іншим питанням. Справа в тому, що перед виходом Ронно вона помітила його задумливо-сумнівний погляд, кинутий на Сувон. Цікаво, чого б це? Вона спитала вголос. 

― Не знаю, ― відповіла Сувон. ― Я не робила нічого дивного. 

― Можливо, він дивується, що я настільки довіряю дівчинці, з якою нещодавно познайомилась? 

― Може бути, ― вона замислилась. ― Знаєш, ми краще спершу ще почекаємо, а далі підемо з іншого входу. 

― Гаразд. 

― А поки можна поїсти.  

Точно! Ліна збагнула, що дійсно зголодніла ― останні дні вона часто про це забувала. На щастя, у схованці знайшлися черствуватий хліб, сир, крупи, печиво й тому подібне. Не надто вишукано, але вона насолоджувалась їжею, бо в ній був цукор та сіль, яких бракувало фатарським стравам. Дещо Сувон взяла з собою. 

― Нам ще знадобиться.  

Опісля дівчата вийшли. Хід з іншого боку значно подовжував шлях, зате напіввідкрита печера “для дихання свіжим повітрям” Ліні сподобалась, та й загалом настрій вона мала непоганий. Далі все йшло звично ― дорога крізь гори і знову в підземелля. Вони мовчали. Ліна згадала про лист батька і тепер похмуро роздумувала над ним. Як розуміти вислів “Не слухай відьму.”?  Невже та хоче розповісти щось важливе? Ліна-то думала, що потрібна їй для чогось, бо є принцесою чи через якийсь борг її батька. (Бо читала історії, де принцес або інших панянок викрадали заради шантажу.) Однак виходить, що Ліна сама замішана у важливій справі? Начебто ж ні...  

З цією думкою вона дійшла глухого куту. Сувон відчинила лаз, і спершу опустила продукти мотузкою. Ліна і сама б залюбки розділила шлях їжі, проте їй знову довелося лізти. Хоча цього разу спуск дався легше: врешті, вона була у ньому двічі і не зірвалась. Уже ставши на землю, Ліна подумала про початок своєї подорожі, і раптом стрепенулась, згадавши її ціль. 

― Сувон, пам’ятаєш, як Дотай казав “Ти вже знаєш, що з касірою.” А що з нею? 

― Цілителька підтвердила справжність касіри. Але вони знайшли інший ґрунт навколо стебел і гадають, що хтось її посадив.  

― Невже? Я й не думала, що таке може бути, ― Ліна замислилась. ― А якщо це хтось із вас, тобто, фатарців? 

― Швидше за все, так і є. Навряд чи хтось інший також має касіру. 

― А так можна робити?  

― Ні, якщо це був фатарець, то він порушив надважливі правила.  

― Нічого собі, все так серйозно.. 

Але які б там правила не порушила та людина, Ліна цілком її підтримувала. По-перше, краще, коли чарівні речі є не тільки у Фатарі. По-друге, самим жителям буде легше, якщо не тільки вони піклуватимуться про рослини! Ліну зацікавило одне, важливе, питання: 

― А ти проти дій цієї людини? 

Сувон відповіла не одразу.  

― Ні. Я думаю, що зміни для нас ― це добре. Звісно, ми можемо помилятися і касіру посадив хтось інший, хоча це менш можливо.  

― І справді. 

Ліна раділа. Ну звісно, Сувон не може бути проти! Вона ж сама привела іншу людину до закритого Фатару. А можливо, пройде трохи часу і він перестане бути таємницею і чарівні росли розростуться по всіх садах. Цікаво, хто та невідома людина? От би з нею познайомитись. Тема її настільки захопила, що лише коли вони наблизилися до виходу з тунелю, Лінині думки повернулися до відьми. Що все-таки вона зробила, аби привернути увагу нападниці? А раптом її поява і зв’язок з пташкою якось пов’язані? Ідея з’явилася надто неочікувано, Ліна сама здивувалась. Що, як у неї є особлива магія, потрібна відьмі? “Але ж у людей магія не може з’явитись просто так, ― нагадала вона собі. ― Швидше за все, то був вплив Фатару, бо раніше зі мною подібного не траплялось.” Ех, а так хотілося б помріяти... 

Треба ж сказати Сувон! Інакше, Ліна так ні до чого не прийде... Вони вже покинули тунель і крокували садом.  

― Я хочу дещо розповісти, ― нешвидко почала вона. ― Поки тебе не було, трапилося дивне. 

― Здається, це не щось погане, ― зауважила Сувон, маючи цікавий вигляд. Вони спинилися перед розлогим деревом-хмарою. 

― Зовсім ні, ― уважно підбираючи слова і підкреслюючи реалістичність відчутого у свідомості пташки, Ліна розповіла про зв’язок з нею. Почала вона зі своїх спостережень, а під час розказу згадала інший момент ― коли вчора до неї вилетіла тіссі. Звісно, в порівнянні тоді не сталося чогось настільки надзвичайного, але вона вирішила, що обидва випадки пов’язані. Наприкінці Ліна додала свою думку щодо впливу енергії Фатару.  

― Як думаєш, що це могло бути? ― з надією спитала вона. 

Сувон замислилась. По її обличчю як завжди неможливо було зрозуміти думки. Ліна, хвилюючись, мовчки спостерігала, як жовтогарячі промені освітлюють дерево-хмару. 

― Я здогадуюсь, що це.  

Ліна стрепенулась. Невже вона так просто дізнається?! 

― І, якщо не помиляюся, це не магія Фатару, а твоя власна. Звісно, він теж вплинув... 

Ні, одна справа ― будувати теорії, а геть інша ― чути подібне в житті! Ліна втратила дар мови, а очі округлилися ледь не більше, ніж коли вона вперше сюди потрапила. Нарешті вона вимовила:  

― Моя... магія? Невже це дійсно можливо?! 

― Можливо, якщо врахувати, що я вже зустрічала людей зі схожим даром. 

― Справді?! Кого?  

― Ну, наприклад, мене саму. Так, я володію магією, ― підтвердила Сувон, бачивши несказане запитання Ліни. ― І обов’язково покажу, якщо цікаво. 

Ліна стояла і намагалася усвідомити почуте, думаючи, яке запитання ставити далі. Проте ініціативу знову перехватила Сувон: 

― Ти зв’язувалась лише з цією пташкою? Чи раніше у тебе траплялися схожі... спалахи? 

― Ні, це вперше... А можеш показати свою магію? ― Лінині очі загорілися.  

Сувон трохи відійшла, потім випростала руку: на долоні з’явилося невиразне біло-прозоре коло, яке невдовзі переросло у велику сніжинку. Ліна ошелешено і водночас заворожено за цим спостерігала. Коли сніжинка зникла, вона захоплено вигукнула: 

― Це було неймовірно! І дуже гарно. Але... як? 

― Я все поясню. Проте зараз ми обидві втомлені після походу до тієї схованки, тому краще зроблю це завтра. Бо того ж, сьогодні мені ще з рослинами поратись. 

Щодо втоми дівчинка мала рацію: Ліні здавалося, наче вона скоро звалиться.  

― Але невже ти мусиш зараз працювати? 

― Так. Останнім часом я дуже мало виконувала свій обов’язок.  

― Он як... Стривай, а мій дар не може бути причиною появи відьми? 

― Навряд. Якщо вона хотіла б його використати, то знайшла когось, більш доступного, ніж принцеса, ― заперечила Сувон. 

― Так, ти права, ― Ліна зітхнула. Очевидно, вона не скоро дійде розгадки.

Таким чином, невдовзі їм довелося розійтися. Ліна пішла до свого улюбленого виступу: посидіти і пороздумувати. Що, ж дізнається про все завтра. А зараз вона почувалася безмежно щасливою ― ще б пак, побачила справжню магію, і тепер знає, що теж таке вмітиме! Ліна вважала це своєю нездійсненною мрією ледь не все своє життя. Проте вона все ж здійснилась! Наче справжня казка...  Несподівано для себе Ліна пригадала іскри, які з'явилися навколо Тали. Раптом вони були магією тієї дівчинки? Це вона ще дізнається.

Коли Ліна вкладалася спати, навіть печера не здавалася настільки жахливою. Оскільки далі... далі все буде тільки краще.