Вірші
Цей час
За вікном однокімнатної квартири,
На сірих вулицях блукають люди.
Всі страшно хворі від простуди,
Чи, можливо, то наслідок кризи?
Кожен з нас загублений у світі,
І неспроможний полічити й час.
Чужим здається навіть рідне місто,
Де змалечку я ріс, а щодо Вас?
Ви впізнаєте ці запліснявілі стіни?
І ці брудні, засмічені дороги,
Якими топчете свої тихенькі кроки,
Що не ведуть до жодних змін.
Скажіть, то час такий чи люди?
Оце є та нова епоха?
Ми ж зайві абсолютно всюди,
Цей час, скажіть, він є для кого?
2
0
60
У танку́.
Я у танку́ з тобою неіснуючим,
В нотах, які не чують інші вуха.
Крок у крок із тобою простуючи,
Паркетом у залі,
а за вікном завірюха.
Я у танку́ із тобою вигаданим,
То й нехай, мені з того що?
Неважливо, що ти лиш мені видимий,
Головне, те що далі,
головне, що...
Я в танку́ із тобою.
Із тобою, нехай, неіснуючим,
Але ж ти у серці, у думах, у маревах,
Я ж тобою таки живу...
2
0
51
Ідеалізовані крихти...
Всі ідеалізовані образи
розсипаються раптом крихтами.
Зламані лежать окуляри
із яскраво-рожевими лінзами.
Ти тицьнув мені в очі докази,
що не існує насправді кохання.
Ти розвіяв усі п'янкі чари,
що навіяло привороту закляття.
Ти довів — не існує любові,
ти довів, що збрехали в книжках.
Ти убив будь-яку віру,
залишив мою душу в синцях.
І нехай мене сни кольорові
ще відвідують часом у снах,
Та я краще помру, ніж повірю
у любов, що бринить на вустах.
3
0
79
Троянда.
Найпрекрасніша жінка — немовби троянда:
Прекрасна на вигляд, але вся в "колючках".
Вона не підпустить до себе близько занадто,
Торкнешся — поплатишся, ще й скаже: "слабак".
Не думай, що легко буде із трояндою,
Де легко — насправді — нічого нема.
Невдовзі ти сам нарічеш її хвойдою,
Й кричатимеш всім: "Вона не варта й гроша!"
Та, раптом, знов обдарує тим поглядом,
Що зневагою запалює, зносить твій дах.
Заманливим цокотом високих підборів,
В чоловічих селиться навік головах.
Ти не став винятком, ти знов немов схиблений,
Кричиш: "Ні, не хвойда, Вона варта життя!"
Її ласкаво жінки називають відьмою,
Чоловіки ж вважають, що вона — свята!
Насправді ж Троянда є доволі простою,
Лиш розбита й поламана у неї душа...
3
0
104
Квітковим цвітом...
Квітковим цвітом, що сиплеться з небес,
Спадає важкістю з плечей надія.
Втрачаю глузд, втрачаючи всілякий сенс,
Ти висміяв, назвав: "повія".
Я впала пред тобою на коліна,
Ні, я не каюсь, не прошу: "пробач".
Я не вважаю, що була у чомусь винна,
Я справді вірна, й зараз, сповнена образ.
Нудотою підкочує до горла
І ніби душить той комок зневіри.
Ти був немовби порятунком, ніби крила,
Змусив злетіти і жорстоко приземлив навіки.
Я плáчу, але ти завчасно не радій,
Не виграв ти, не здамся я покірно.
Бо серед всіх тобою зваблених "повій",
Мабуть, лиш я кохала безнадійно.
3
0
95
Дощ
Дощ вистукував на склі...
Чи зачіпав він струни душі?
Чи прискорював серце
Б'ючи безжалісно в скельце?
Град створив на склі тріщини,
Що розповзлися немов судини
І по них прозорою кров'ю,
Стікають неба сльози у повню.
6
0
276
...
Потріскався асфальт,
Гудуть машини.
Не видно "старт"
Й ще так далеко "фініш".
Смуга перешкод
Із пагорбів і ям.
Лиш скажеш подумки:
" Я вже втомився, мам".
Наповнюєш легені тютюновим димом,
Не звик вдихати вже без сигарети.
Стирається із пам'яті місце, зване, домом.
І плівка застаріла у касетах...
4
0
272
Як же все це вже буденно.
Як же все це вже буденно,
Як це звично і нікому не цікаво.
Та хіба живемо ми все це щоденно,
Лиш для того, аби хтось дивився?
Ти скажи мені, може я помиляюсь
І кажу не істину лукаво.
Я ж щодень у твої очі задивляюсь,
Сумні й нещасні, що, я помилився?
Як же все це вже буденно,
Хіба хтось ще обирає почуття?
Вже прожито і написано натхненно,
Все, що знаємо ми про життя.
Ну скажи, хіба я помиляюсь,
Я хоч раз брехав тобі, Життя?
Я ж у твої очі заглядаюсь,
Марю, аби Ти — тільки Моя.
Як же все це вже буденно,
Що й не віриш у мої слова.
Скільки раз тобі отак нечесно,
Інші в почуттях клялись?
Ну скажи, невже я помиляюсь?
Ти ж не віриш, ти ж є ділова.
Я ж у твої очі задивляюсь,
Мрію я про Нас колись.
3
0
125
Швидкоплинність
Запаморочливий шлейф твоїх парфумів,
І тихий-тихий кроків стук.
З усього, що довкола, шуму,
Лиш цей я виділяю звук.
Мене минаєш і не помічаєш зовсім,
А в мене серце от-от вистрибне з грудей.
Скажи, яка там осінь?
Чи є іще той блиск очей?
Тут люди в паніці довкола,
Чи де не я це втратила свідомість?
Мені на мить, аж відібрало мову,
Коли збагнула часу швидкоплинність.
4
0
113
Спектакль
Останні промені ще падали на землю,
Здував волосся вітерець з лиця.
Та погляд був спрямований на стелю,
Що жовто-біла й в тріщинах уся.
Де-не-де давно відпала фарба,
А на стіні тривала все лічба.
Останній день, новий крок в невідоме,
Лиш в слові "завтра" значень не злічить.
І там де все колись таке близьке й знайоме,
Там не судилось провести вже, навіть, мить.
Воно німе і з кожним кроком все сіріше,
Пливе в очах і вже не видно більше.
Майбутнє котре розв'язку не має,
Чи можна позначати його "ікс"?
Коли ніхто нікого і не знає,
Та начебто він знає геть усіх.
Кого він грає? Чий же це спектакль?
Актори вже занадто вжились в роль.
Вона щодня писала в зошиті прощання,
А він прощатись страх, як не любив.
Їм дали шанс, їх ніби звела доля,
Вони могли змінити все за день.
Минуле більше значення не мало,
Майбутнього ніхто знать не хотів.
Вони віддались серцю відчуттям,
Але сценарій, не читали до кінця.
Неначе янгол, посланий із неба,
Що розтрощив то серце на шматки.
І ніби демон із самого пекла,
Що був готовий щиро полюбить.
3
0
97
Янголе
Наснися мені, благаю, знову,
Підтримай нашу німу розмову,
Заспівай мені ще колискову
І зітри сльозу світанкову.
Я так хочу побути з тобою,
Хай розділені ми імлою,
Я не картаю більше долю,
Коли тримаю твою долоню.
Наснися мені, благаю, ще раз,
Хоча б в одній зі сну мого фаз,
Перекинься парою німих фраз,
Я не тримаю на тебе образ.
Не з'являвся, нічого страшного,
Я пробачу усе, крім фатального,
Може й чекаю чогось ірреального,
Проте вірю у тебе, янголе.
5
0
109
Він зламає їхні життя...
Він зламає її життя,
Але без нього вона й не жила,
І, нехай, буде мить лиш одна,
Її не лякає майбутня безодня.
Він подарує лиш один подих,
Потім ще кілька квіточок білих,
Вона готова на такий подвиг,
Що плодів не принесе жодних.
Він зламає її зсередини,
І перетворить її душу в руїни,
Він навчить її, що мужчини,
Це жорстокі ходячі льодини.
Він не кохає нікого крім неї,
І ненавидить тільки її,
Думки її для нього музеї,
А вона подібна до якоїсь феї.
Він картає себе за минуле,
І за серце своє замерзле,
Почуття це не довготривале,
Вони наче листя осіннє опале.
Їх любов не доживе й до завтра,
І ще не народилася вчора,
Та вона того точно варта,
Щоб зустріла їх смерть похмура.
6
0
131
Закохай...
Закохай мене до смерті,
Аби забула сумні моменти.
Закохай до втрати свідомості,
З'єднай цілого фрагменти.
Закохай аби я все забула,
Не важливо яке в нас минуле.
Закохай, щоб в тобі потонула,
Аби тільки ми в нашім світі були.
Закохай мене до нестями,
Щоб з'єднались не тільки тілами.
Затопи мене почуттями,
Щоб з'єдналися ще й серцями.
Закохай, залюби, приголуб,
Тільки ти, тільки я, лиш тут.
Й після доторку наших губ,
Залишивсь лиш один маршрут.
4
0
105
Basta guardare il cielo notturno...
Basta guardare il cielo notturno,
Gli ricorda quegli occhi meravigliosi
Così vicini che inizia a far male
Qualcosa nel suo cuore è spinoso.
Basta guardare il cielo notturno,
Lo distrarrà dal dolore,
Per un amore che non è eterno
E per una goccia delle sue cure.
Basta guardare il cielo notturno,
Lo riporta indietro nei momenti più caldi,
Il suo amore, anche se tragico,
Ma la cosa più bella del mondo.
Basta guardare il cielo notturno,
Gli fa venire l'ispirazione
Per scrivere una poesia,
Del suo amore per lei...
Perché solo guardando il cielo notturno,
Si scoprirà l'inizio e la fine per lui.
3
0
120
Він покохав демона...
Він покохав демона,
Що кричав йому: "Я не свята!"
Він заплющував очі і тихо сміявся,
"Моя рідненька рогата Сатана"
Він кохав її ніби щиро й тендітно,
Оберігав тихо, так непомітно.
Вона сварилася, проганяла,
Він ж обіймав і вона ридала.
"Янголе мій, я благаю..."
"Чортику мій, обіцяю."
І щойно повірила демониця герою,
Він зрівняв її царство з земльою...
4
0
102
Океанічний бриз.
Вони зустрілися на причалі,
Коли вона потонула в печалі,
Він тоді ж потонув в океані,
Одне від одного вони стали п'яні.
Океанічний бриз на повні груди,
Навколо неї захисні споруди,
Він зацілує її очі від сліз солоні,
Він навіки в її полоні.
Вони зустрілися на причалі,
Її зламали коханці недбалі,
Він цілунком залікував усі рани,
І попрощався із нею в тумані...
3
0
123
Авторка.
Авторка не твоя,
Вона креслить всі твої слова.
Після реплік у неї крапки,
Одна, і ніколи не три.
Авторка пише своє,
Пише далеко не про святе.
Вона не ставить на папері ком,
Її слова стають опіком.
Авторка пише лихе,
Ображене, зле і сухе.
І герой у мить стане злодієм,
Тим, що вбив героїню, змієм.
Авторка не пише добра,
Вона зла і єхидна химера.
Не розповість про кохання й задарма,
Це така у неї карма.
3
0
102
Тихо піти
Слів на серці так багато, та немає чого сказати.
Найпростіше це мовчки піти.
Немає сенсу ті думки в одну купу збирати.
Найпростіше по течії пливти.
Нема розуміння і пояснення теж не знайти.
Заплющ очі і відійди.
Під ногами лиш ілюзій серця і хребти.
Не шукай у снігу чиїсь сліди.
Найкращими друзями стануть вільні коти.
Бо вони бачили зовсім інші світи.
У думках захист, у мріях є сховок від самоти.
Найпростіше це тихо піти.
3
0
111
Лиш погляд у небо нічне...
Лиш погляд у небо нічне,
Нагадає ті красивії очі,
Такі рідні, що боліти почне,
Щось у серці його колючім.
Лиш погляд у небо нічне,
Відволіче його від скорботи,
За коханням, котре не вічне,
І за крапелькою її турботи.
Лиш погляд у небо нічне,
Поверне його в теплії миті,
Кохання його хоч й трагічне,
Та найпрекрасніше, що є у світі.
Лиш погляд у небо нічне,
Накличе на нього натхнення,
Написати ще щось поетичне,
Про його до неї кохання...
Бо лиш погляд у небо нічне,
Став для нього початком й кінцем.
3
0
94
Він викрав її із пекла.
Він викрав її із пекла,
у Диявола прямо з-під носу.
Бо Він бос короля цього пекла,
і вона собою, також, хороша.
Він не диктатор жорстких законів,
та й вона не носить косу.
Він не схилить голову перед жодним,
а вона на коліна покладе й Бога.
Він викрав її із пекла,
і сам став її рабом.
Це кохання або ж мука пекельна,
та приречені бути разом.
3
0
175
Залицяння твої красиві...
Залицяння твої красиві,
Та не гріють мені душі.
Вони всі, відчуваю, фальшиві,
Вони всі, знаю, штучні і злі.
Не важливо, що кажеш — не вірю,
Я не вірю у твоє "люблю".
Я не вірю у цю терапію,
Що розіб'є й душу мою.
Хай як гарно ти це подаєш,
Хай які ті солодкі слова...
Та я знаю, що ти це вдаєш,
Тож, ніколи не буду твоя.
3
0
114
Мороз
Мороз, що пробирає до кісток,
Він не дає ступити навіть крок.
Немає сил іти більше назустріч,
Любов, часом така пуста річ.
Коли слова, це не те, що в серці,
Коли думки не мають честі.
Усе між нами, то пусте,
Усе воно колись мине.
І холод пробирає до кісток,
В нас почуттів нема ступити крок.
На стежці цій, що вкрив сніжок,
Любові подарують парну кількість квіточок...
3
1
97
Попий води і заспокойся...
Попий води і заспокойся,
Не видавай зайвих емоцій.
Ти забагато злишся.
Ні, це вже підозрілий спокій.
Ти так наодинці й залишишся,
Пожервуй трохи цей свій простір.
Попий води і заспокойся,
Не починай з нічого спір.
Поводься так, як інші хочуть,
А не згідно до своїх потреб.
Які там в тебе потреби бути можуть,
Не вигадуй, усе пройде.
Скромніше! Стриманіша будь,
Ця вся стервозність — не твоє.
Поводься так як інші хочуть,
Невже так важко все робити добре?
Попий води і заспокойся,
Ти останнім часом дивна.
Відрізала, чогось, довге волосся,
І, взагалі, якась ти депресивна.
Будь веселіша, скільки всього довкола,
Ну чого ти завжди така пасивна?
Попий води і заспокойся,
Ти така не єдина.
4
5
83
Кохай.
Кохай,
Навіть, марно мене кохай.
Поки є надприродна потреба,
Поки це не така вже й проблема.
Кохай,
Так безмежно мене покохай.
Хай ми ввечері розділимо чай,
І хай ми ввечері зупинимо час.
Кохай,
І коли сил вже немає, кохай.
Все перетерпи і десь та змовчи.
Ти лиш люби, а не кричи.
Кохай,
Навіть, марно, все рівно, кохай.
І коли стежка не веде нікуди,
Хоча б для того, аби поряд побути.
Кохай...
4
0
71
Синьйоре...
Я летіла на крилах кохання,
Аби Вас зустріти.
Я мчала так без вагання,
Аби Вас тільки любити.
Ви так гарно мені говорили,
Синьйоре, Ви так гарно...
Але, що ж Ви зі мною зробили?
Синьйоре, все марно.
Я летіла на крилах кохання,
Які Ви мені обломили,
Спалили, відірвали і викинули.
Синьйоре, Ви мене вбили...
Ви ніколи мене не любили.
3
2
97
Signore...
Ho volato sulle ali dell'amore,
Per incontrarti.
Corsi così senza esitazione,
Solo per amarti.
Mi hai parlato così bene,
Signore, mi hai parlato così bene...
Ma cosa mi hai fatto?
Signore, è tutto vano.
Ho volato sulle ali dell'amore,
Che tu hai spezzato,
Bruciato, strappato e gettato via.
Signore, mi hai ucciso...
Non mi hai mai amato.
2
0
92
Il tuo cuore si fermò. (Укр.)
Твоє серце "стоїть" уже багато років.
Але як Ви можете жити, сеньйоре?
Адже так бути не може, апріорі.
То як ти живеш, моя любове?
Твої очі небесно-блакитні,
Не мають ніяких емоцій.
Твоя душа з роками, що чорна,
Не у тобі, а давно у пеклі.
Ти холодний, але ти гориш,
Хоч зима поселилася в серці.
Але твої такі брудні мрії,
Це шум у твоїй голові.
Кажеш, що закохався в мене,
Але як ти можеш кохати когось,
Якщо зупинилось давно твоє серце?
Ти не можеш любити нікого.
Як ти можеш, коханий? Як можеш?
Якщо нічого нема після смерті.
Немає кохання, немає життя, немає нічого.
Ти зрозумієш, що є тільки смерть після смерті.
3
0
177
Il cuore si fermò.
Il tuo cuore, gia tanti anni si fermò.
Ma come Lei può vivere, signore?
Dopotutto così essere non può.
Come tu vivi, amore?
I tuoi occhi azzuri,
Non hanno nessun'emozione.
La tua anima oscura,
Non è in te, ma è all'inferno.
Tu sei freddo, ma bruci,
L'inverno si è sistemato in tuo cuore.
Ma tuoi sogni sono brutti,
Nella tua testa come un rumore.
Dici, che sei innamorato di me,
Ma come puoi amare qualcuno,
Se il tuo cuore si fermò?
Tu non puoi amare nessuno.
Come puoi, amore? Come puoi?
Se non c'è niente dopo morte.
Non c'è l'amore, non c'è la vita, non c'è niente poi.
Capirai, che c'è solo morte dopo morte.
2
0
124
Vino di lacrime e sangue.
Tu dimmi cosa devo fare.
Non capisci il mio mare.
Le mie lacrime,
Tu bevi come il vino.
Beh, com'è?
Ti piaciono?
Ti prego, puoi lasharmi stare?
Gia non voglio ti amare.
Quando piango in silenzio,
Tu felice conti il prezzo.
Dimmi qual'è il senzo,
Dividere me da tanti pezzi?
Vuoi morire come in un film?
Aiuto te farlo, "dear".
Invece io gia non voglio niente,
Grazie a te.
Sono contenta,
Quando non sto con te.
Ti voglio bene,
Ma fatto sempre male.
Anch'io vorrei bere il vino,
Un vino dal tuo sangue.
Le gocce rosse dalle tue vene,
Io racoglio in provette.
È la orribila pornografia,
Questa tua morta fotografia.
Dormi bene, amo.
È la tua nuova "vita".
Qua me non c'è,
C'è solo camera, fredda e vuota.
2
0
114
Ти усе, що мені так треба...
Ти усе, що мені так треба,
Ти мій спокій і щастя моє.
Я всього лише хочу до тебе
В обійми і кохання твоє.
Потребую бути з тобою поряд,
Мені необхідно твій голос чути
І щоранку зустрічати твій погляд,
Хочу просто з тобою бути.
Хочу чути твоє: "Я вдома",
Коли ти переступаєш поріг,
Як одразу відступає втома
І несу скуштувати пиріг.
От би разом веселитись весь вечір,
Готувати вечерю удвох,
Милуватися в небі на зорі
Чи просто дивитись кіно.
Розмовляти б при світлі лиш свіч,
Зустрічати б кохання в очах,
А потім далеко за північ,
Засинати в твоїх обіймах...
6
2
228
Красиві очі
Красиві очі — часто плачуть,
Сліз їхніх, мабуть, не злічить.
Коли вуста вже не говорять,
Лиш очі тії чинять крик.
Красиві очі — це страждання,
Маска розбитої душі.
Немає їм вже лікування,
Тих ран на серці від ножів.
Красиві очі — повні болю,
Вони виблискують скляні.
Коли прийняли свою долю,
Й тепер вони — "красиві".
Красиві очі — це не гарно,
Це знак, що вмерла всяка віра.
Для них немає вже святого,
Вони колись кохали звіра.
5
2
214
Папір
Я не вмію писати весело,
Бо так звикла писати про біль,
І про те, як ми часом креслимо,
Зовсім новий папір.
Ми на ньому виводимо літери,
Обережно, без помилок,
Але не закінчимо, навіть, речення,
Через необачний крок.
Хтось сказав нам: "Папір пописаний,
На ньому текст ще до тебе був!"
І тепер, ти немов помішаний,
Шукаєш тексту на тім листку.
Тобі здається, що бачиш літери,
І, що, навіть, читаєш слова,
Ти складаєш собі історію,
Яку писала не твоя рука.
Розлютишся: "Папір пописаний!"
Перекреслиш, порвеш на шматки,
Й залишишся на всіх ображений,
Через те, що повірив в плітки.
7
3
221
Здається, що рядки не мають сенсу...
Здається, що рядки не мають сенсу,
Й пояснень вже немає в словниках,
Неначе літери зникають з тексту,
І значення втрачають всі слова.
Якщо нам раптом відібрало мову,
Як пояснити свої почуття?
Як виразити ту кількість любові,
Що назбиралася в наших серцях?
Якщо нам раптом відібрало розум,
І гордість лáсо душу поїда,
Оголених нас залишаючи на осуд,
Яка з сторін тут була неправа.
Якщо в нас раптом і не стало зору,
І ми осліпли від страшної люті,
Як повернутися хоча б думками в пору,
Коли ми не втрачали суті.
Чому рядки ніби не мають сенсу,
Й пояснень не знайти у словниках,
Неначе літери зникають з тексту,
І значення втрачають всі слова.
6
2
143
Я затамую біля тебе подих...
Я затамую біля тебе подих,
І молитимусь, аби не втратити свідомість.
Поряд з тобою я втрачаю дар мови,
Тож, усміхатимусь дивно, натомість.
Боюсь заглянути в твої очі,
Здається, що в них можна втонути.
Я уявляю їх, мабуть, щоночі,
Про них думаю і не можу заснути.
Зачаровуєш одним лише поглядом,
І вже маєш всі від серця ключі.
Та чи постанеш ти перед судом,
За ненароком скоєний "злочин"?
Лиш одним своїм дотиком,
Ти отримаєш наді мною владу.
І я стану твоєю власністю,
Й по приказу на коліна впаду.
5
0
175
Щось непристойне
Я марю тільки тобою,
Здається, що мені зносить дах.
Я б забавлялася дивною грою,
Про яку не говорять в книжках.
Ти в моїх найпотаємніших мріях,
В тих, які ховаються під замок.
Ти в найбезсоромніших бажаннях,
Про пальців твоїх танок.
Я з тобою бачу сни вологі,
Щось подібне я б хотіла в житті.
Трохи нище відчути б твій дотик,
І в одному би рухатись ритмі.
Я уявляю собі сюжети,
Непристойніші за фільми для дорослих.
Хочу мати з тобою секрети,
Від яких перехоплює подих.
Мені стається щось дуже дивне,
Я звиваюсь й черговий роблю вигин.
Щось між нами неймовірно приємне,
Зітхаю під ніс собі тихий стогін.
Хочу царапати твою спину,
І вкусити за вухо разок.
Хочу кохатися без упину,
Не припиняти наших ласок.
6
0
97
Вчися мене кохати
Вчися мене розуміти,
Оце моє "ем, ну і цей",
Коли я соромлюсь сказати,
Щось неймовірно просте.
Вчися мене читати,
Читай мене поміж рядків,
І тоді ти почнеш розбирати,
Думки мої навіть без слів.
Вчися мене помічати,
Дивний сміх мій і ревнощів тон,
І навчись уже відчувати,
Мій погляд через телефон.
Вчися мене пробачати,
Образи, ревнощі й гнів,
І з глузду вчись не з'їжджати,
Від всіх моїх натяків.
Вчися мене посміхати,
Посміхати мене навіть без слів,
Коли я потребую уваги,
Та разом проведених днів.
Вчися мене знати,
Знати краще, аніж себе,
Стань неначе моїм телепатом,
Й прочитай, що я тільки твоє.
Вчися мене кохати,
Кохати усе у мені,
І навіть тих "тараканів",
Що живуть в моїй голові.
6
0
156
Свідком нам стало небо
Невже не помічаєш,
як я від тебе залежна?
А може смієшся з того,
яка я легковажна.
Я всміхаюсь як дурепа
й очі мої сяють.
А ти ніби не бачиш,
як я кохаю.
Може зі мною лиш граєш,
весело й класно.
Так час убиваєш,
коли стане нудно.
А я тебе люблю,
так хочу у твої обійми.
Я проклинаю ту долю,
що нас розділила.
Невже ти насправді не бачиш,
що я просто марю тобою?
Ти дедалі більше значиш,
і стаєш мені хворобою.
Мені тебе завжди мало,
я божевільно хочу до тебе.
Якщо серце хоч щось відчувало,
то свідком нам стало небо.
5
0
188
Любити також треба вміти
Любити також треба вміти.
Добряче треба постаратись, захотіти,
Щоб не зламати і не загубити.
Аби з часом не розлюбити,
І серце на шматки щоб не розбити.
Любити також треба вміти.
5
0
183
Я забагато думаю...
Я забагато думаю часом,
І романтизую життя,
Через це я буває часто,
Плутаю усі почуття.
Я забагато думаю завжди,
І вигадую те, що пусте,
Так брудняться всі сліди правди,
І втрачається віра в святе.
Я забагато думаю, мабуть,
І не так розумію людей,
І я плачу услід тим, що йдуть,
Вирвавши серце з грудей.
Я забагато думаю може,
Через це і не люблять мене,
Бо я часто до тих вороже,
Хто за мене будь-кого уб'є.
Я забагато думаю певно,
Я сама й розбиваю себе,
І немає у цьому більш винних,
Окрім самої мене...
5
1
167
...
Не помічаєш чи лише вдаєш?
Не розумієш чи просто не хочеш?
Ти насправді не бачиш, невже?
Чи лиш робиш вигляд байдужий?
Часом кажуть, що люди сліпі,
І напевно ми найсліпіші,
Бо не бачимо впритул того,
Що відбувається в нас під носом.
4
0
162
Ти усюди...
Ти усюди...
В усіх мріях, думках і снах,
І навіть у моїх рядках.
Лиш про тебе всі мої акорди...
Всі мої пісні і вірші,
І сльози, що вночі у тиші.
Ти усе...
Моя віра і моє повітря,
Ти мій космос і моє світло.
Без тебе усе пусте...
І життя вже не має сенсу,
Як не знайду твою адресу.
Ти моє...
Щось близьке і невимовно рідне,
Ти життєво необхідний.
А я — твоє...
І роби зі мною, що хочеш,
Бо належить тобі, навіть, мій подих...
5
0
167
Кохаю тебе сильніше, аніж пиво.
Я кохаю тебе шалено,
божевільно і, часом, нестерпно.
Я кохаю тебе безмежно,
втричі більше, аніж до неба.
Я кохаю тебе наївно
і так по дитячому щиро.
Я кохаю тебе напевно
сильніше, аніж пиво.
Я кохаю тебе циклічно,
це вже схоже на щось клінічне.
Я кохаю тебе хронічно
і це напевно навічно.
Я кохаю тебе невиліковно
і так жахливо ревниво.
Я кохаю тебе напевно
сильніше, аніж пиво.
5
0
166
Ти маришся мені в перехожих...
Ти маришся мені в перехожих,
Ти снишся мені у снах.
Мені вчувається часом твій голос,
Коли у серці твориться хаос.
Ти здаєшся мені усюди,
За тобою шалено сумую.
Ти приходиш до мене у мріях,
Й поселився у моїх думках.
Я кохаю тебе і хочу,
Тебе хочу щодня і щоночі.
І роби зі мною, що заманеться,
Роби все, що забажає серце.
Кохай, цілуй та лелій,
Пести й лиш про мене мрій.
Бо я хочу бути тільки твоєю,
А ти на всі двісті зі ста, щоб мій.
4
0
154
Можливо
Можливо, я часом нестерпна.
Можливо, не мене ти чекав.
Можливо, не та, що потрібна,
Й не така, яку б покохав.
Можливо, я не ідеальна.
Можливо, не твій я типаж.
Можливо, не оригінальна,
Й не головний персонаж.
Можливо, не достатньо стабільна.
Можливо, терпцю не стає.
Можливо, я божевільна,
І з розуму зводжу й тебе.
Можливо, я не до любові.
Можливо, не турботлива я.
Можливо, ми випадкові,
І "кохання" — всього лиш обман.
5
0
167
Я не достатньо...
Я не достатньо співчутлива,
Щоб зрозуміти біль твого життя,
Твої сльози і твої слова.
Я не достатньо щира,
Щоб говорити тобі про кохання,
Чи дарувати любові крила.
Я не достатньо вірна,
Щоб бути на всі сто твоєю,
Душею і кожним міліметром тіла.
Я не достатньо щедра,
Щоб бути тією в небі зорею,
Яка світитиме на твій шлях.
Я не достатньо кохана,
Щоб полюбити романтиків,
Які лікуватимуть мої рани.
Я не достатньо старанна,
Щоб не давати тобі ждаників,
І визнавати, що це все не марно.
Я не достатньо красива,
Щоб ти терпів мої капризи,
І мої колючі слова.
Я не достатньо романтична,
Щоб оцінити твої подарунки,
Чи любов, яка зовсім не вічна.
Я не достатньо підходяча для тебе,
Ти не пізнаєш щастя в мені,
Бо я не стану твоїм небом.
7
0
130
Щасливі люди
Щасливі люди не ховають очі,
Очі наповнені сліз.
Щасливі люди не рахують ночі,
І кожен наступний поріз.
Щасливі люди не ночують в клубі,
І не втрачають контроль.
Щасливі люди, може й не в шлюбі,
Та їх супутник не алкоголь.
Щасливі люди, вони в любові,
Коханням їх сповнені дні.
Щасливі люди, щасливі у кожному слові,
І, навіть, у кожній сльозі.
Щасливі люди інакше говорять,
Мовчать вони теж, не так як усі.
Щасливі люди багато творять,
У них особливі вірші.
Щасливі люди не втрачають суті,
Не губляться в просторі.
Щасливі люди не тонуть в люті,
Програвши в черговому спорі.
Щасливі люди не шукають змови,
Не підозрюють цілий світ.
Щасливі люди люблять все кольорове,
І обожнюють квітів цвіт.
Щасливі люди не страждають від втоми,
Їм не потрібні психологи.
Щасливі люди не рахують синдроми,
І не лікують тривожності.
Щасливі люди просто сяють,
У кожну мить свого життя.
Щасливі люди часто співають,
І тонуть в теплих почуттях.
Щасливі люди щиро кохають,
Кохаються, що чує цілий район.
Щасливі люди ніби літають,
Їх не зупинить, навіть, закон.
Щасливі люди не захлинаються в горі,
Їм не потрібно героїну доз.
Щасливі люди пишуть свою "сторі",
І проживають життя на всі сто.
10
1
171
Мені важко жити для себе...
Мені важко жити для себе,
Я потребую сенсу життя.
Я хочу бачити мотивацію в тебе,
Та це дорога в небуття.
Мені важко жити для себе,
Я б для кого завгодно жила.
Відчувати б, що мене є потреба,
Відчувати б, що я ждана та мила.
Мені важко жити для себе,
Така особливість і кара моя.
І жила б я навіть для неба,
Після слів, ти жадана, моя.
Мені важко жити для себе,
Та як бачиш і для неба змогла.
Я лишилась жива після тебе,
Не красива, пошарпана й зла.
8
0
165
просто Ти
Ти змушуєш сяяти,
І відчувати на серці тепло.
Та про тебе можу лиш мріяти,
І розбивати своє серце як скло.
Ти викликаєш стільки радості,
Достатньо погляду одного.
Хочу бути з тобою до старості,
До подиху останнього.
Ти вчиш мене відчувати,
Мріяти, жити й кохати.
Тебе усього жадати,
Ти змушуєш моє серце палати.
7
0
216
Ти красою врятуєш всесвіт
Ти чарівна мов весняний цвіт,
і пахнеш неначе квіти.
Твоя усмішка сонце зможе замінить,
якщо воно перестане світити.
Ти найпрекрасніше, що породжував всесвіт,
ти чарівніша аніж зірки.
Якщо красою можна врятувати цей світ,
то це маєш зробити ти.
Поряд з тобою серце припиняє стукіт,
і завмирає його трепет.
Ти осліпиш красою весь світ,
ти найгарніше, що бачило небо.
Бува муркочиш загадково мов кіт,
буває в душі шкребеш.
Та якщо красою треба рятувати світ,
то це завдання для тебе.
Твоя краса з розуму зводить,
але вона водночас ліки.
Ти недоступна, та чарівна мов квітковий цвіт,
ти чимось схожа на троянди.
На тебе заглядаються всі,
і навіть птахи припиняють свій щебет.
Бо якщо красою й можна врятувати світ,
то цього не зробити без тебе.
7
4
304
Твоїм романом
Хочу бути твоїм романом,
Тією книгою де ти,
Нехай жалким самообманом,
Шукаєш радості в житті.
Хочу бути тією "лав сторі",
Через яку ти не спала вночі,
Чиї сторінки освітлювали зорі,
Чиї рядки читала ти при свічі.
Хочу бути тією книжкою,
Що поселилася в твоїм серці,
Не інтрижкою,
А натхненням твоїй фантазерці.
Напиши і про нас "тру лав сторі",
Напиши і про нашу любов,
Про таку забаганку долі,
Що воз'єднувала знов і знов.
7
0
205
Відчуваю себе винною...
Я відчуваю себе винною,
Що маю світло і тепло.
І відчуваю себе винною,
Що нема в мене тривог.
Я, мабуть, скоро стану сивою
Від моніторингу новин.
І відчуваю себе винною,
Бо не рахую я хлібин.
Я відчуваю себе винною,
Що не багато сліз лила,
І відчуваю себе винною,
За те, що я іще жива...
5
1
157
Не знаю...
А я не знаю, що робити?
Куди іти, ким мені бути?
Я просто хочу розчинитись,
Щоб в цій воді не захлиснутись.
Ніхто не зна, що завтра буде?
А я не знаю, що й сьогодні є.
Я десь не тут, я наче в комі.
І з вами зовсім не знайома.
Не знаю нікого, навіть себе.
Так само ніхто не впізнає мене.
Буває, що хочеться мені зникнути,
Кудись в інший світ поринути..
Де не буде страху, болю і жертв.
6
0
216
Захворіла...
Я знову на любов захворіла,
На любов, що ламає кістки.
Від такої я колись вже горіла,
Й розбивалася на шматки.
Ти змушуєш мене дихати,
Але від тебе я й задихнусь.
Коли втомлюся я тебе кликати,
Й з участю своєю змирюсь.
Я знову на любов захворіла,
На любов, що ламає кістки.
Я сама ж себе й запевнила,
Що ти не такий як усі.
Я серце своє оголила,
В шрамах заклеєних пластирами.
Я сама його й поранила,
Коли віддала в руки не ті.
І я знову хворію на любов,
На любов, що зламає кістки.
І я знаю, що так буде знов,
Що розірветься душа на шматки.
Та повірю тобі немов вперше,
Не покажу сліз, віддам серденько.
І вкотре мало не вмерши.
Зашиватиму його рани тихенько.
7
0
142
Надихаєш
Ти надихаєш,
Жити, творити, кохати.
Ти чаруєш,
Не можу спокійно спати.
Ти маниш,
Так хочеться поцілувати.
Але не кохаєш,
Думкам реальністю не стати.
Я вірю,
Зміняться твої почуття.
Я мрію,
Що зірветься з твоїх вуст моє ім'я.
Я хочу,
Відчути твої губи на смак.
Так хочу,
Щоб ми рухалися в такт.
7
2
173
***
Яскраве сонячне проміння,
Засліпить очі ще зрання,
Не вистачає мені вміння,
Пускать минуле в забуття.
І, наче, хочеться забути,
Раз і назавжди закінчить,
Те, чому ніколи вже не бути,
Пора вже обривать цю нить.
Яка тримає наші руки,
І не дає ступити крок,
Вона повільнить серця стуки,
І заставля спустить курок.
8
0
155
Крок за кроком...
Крок за кроком,
Ти все далі і далі.
Вже за порогом,
Слідів твоїх не стало.
Ми ходимо колом,
Ми губимось в часі.
Ми ненароком,
Розчиняємось в масі.
Окинувши оком,
Ми не впізнали.
Куди там,
Ми й не намагались.
Божевільним стуком,
Відкликалося серце.
Страшенна мука,
Не розуміти все це.
Та пришвидшеним кроком,
Ми все далі і далі.
Шкода, що бігом,
Ми не від того втікали.
7
0
172
Слова
Слова бува, лікують душу,
Рани на серці заживляють.
Слова бувають мед на вуха,
Хапають за живе, чарують.
Але не всі слова — це пісня,
Не всі слова людські лікують.
Слова бувають і отруйні,
Такі слова душі руйнують.
І не завжди слова хороші,
А від поганих нема ліків.
Бо ті слова, що не хороші,
Вони не ранять, а калічать.
8
0
158
Про що тобі шепочуть зорі?
- Про що тобі шепочуть зорі?
- Вони шепочуть про кохання, -
Відповідаєш ти мені.
- Любити кажуть без вагання,
Ту, що поряд тут стоїть.
Та є у мене запитання,
Вона чи також мене любить? -
Ллєш ти свої думки.
- Любить, кохає до безтями.
Хіба не сказали тобі це зірки?
- Сказали, щойно сказали,
Бо мої зорі це ти.
А тобі, про що шепочуть зорі? -
запитаєш назустріч ти.
- Вони шепочуть слова ті жадані,
Що це я їхні зірки.
7
0
216
Ми двоє просто перехожі...
Ми такі різні, але чимось схожі.
Ми двоє просто перехожі.
Ти полюбляєш гірку каву,
Я ж обираю з медом чай.
Ти часто ходиш на виставу,
А я гуляю вздовж алей.
Ти ненавидиш морози,
А я люблю гуляти в сніг.
Тебе не налякають грози,
А я боюсь почути грім.
Ти все тримаєш під контролем,
Моє життя то самоплив.
Ти незламний навіть болем,
Я ж розіб'юся від злих слів.
Ти більше любиш синьооких,
А в мене очі темна ніч.
Ти полюбляєш більш серйозних,
А я дитина ще в душі.
Люблю стрибати по калюжах,
І веселитись досхочу.
А ти - сидіти в ресторанах,
І уникаєш все дощу.
А я люблю співати в ду́ші,
Ти ж не співаєш взагалі.
Я відриваюсь в нічнім клубі,
А ти сидиш на опері.
Ще безліч буде порівнянь,
І безліч тих розчарувань.
Бо такі різні ми, й зовсім не схожі.
Це я придумала собі,
Що ми не просто перехожі,
А чимось схожі я і ти.
10
0
269
Дивне почуття - кохання
Що за дивне почуття - кохання?
Що такого в нім люди знайшли?
Що готові за ним без вагання,
Хоч на край світу піти.
Що за дивне почуття - кохання?
Чому про нього пишуть вірші?
Чому воно дівоче марення?
Чому кохати прагнуть усі?
Що за дивне почуття - кохання?
Кажуть, з розуму може звести.
І тоді ми за ним без вагання,
Хоч на край світу будем іти.
9
5
252
Котик
Котик дрімає під боком,
Звернувшись калачиком спить.
Уткнувшись у груди носом,
Котик тихенько сопить.
Котик почне муркотати,
Якщо за вушком його почесати.
Він буде під боком дрімати,
Звернувшись калачиком спати.
Котик мурчить і лікує,
Лікує він рани душì.
Котик собі так любує,
Рятувати ду́ші людські.
Котик залишиться поряд,
Що б не сталось, що б не булò.
Чи то втрата, чи горе, чи буря,
Котик дарує свою любов і тепло.
Котик дрімає під боком,
Звернувшись калачиком спить.
Уткнувшись у груди носом,
Котик тихенько сопить.
8
0
198
Ти снишся мені щоночі...
Ти снишся мені щоночі,
В найпрекрасніших в світі снах.
Я обожнюю твої очі,
А від голосу зносить дах.
Я з тобою зовсім не знайома,
Ти з'являєшся лиш уві сні.
Та проблема це невагома,
Бо не кохала ще так у житті.
Люди скажуть, що я божевільна,
Щось придумала дивне собі.
Так, можливо я трохи наївна,
Раз чекаю зустріти в житті.
Та я вірю щодня і щоночі,
Перетнуться колись наші шляхи.
І впізнаєм одне одного очі,
І поїдуть в обох нас дахи.
9
0
219
Очі, що в колір океану
Очі, що в колір океану,
Такі глибокі й льодяні,
В них тонеш без останку моментально,
Такі вони є чарівні.
Очі, що в колір океану,
Чарують, манять, як гіпноз,
Дивлюся в них і стаю п'яна,
Стаю залежна мов від доз.
Очі, що в колір океану,
Завжди холодні й трохи злі,
Та коли поглядом мене вивчають,
В них океани почуттів.
Очі, що в колір океану,
Хитро переливаються у тьмі,
Коли вуста хрипло шепочуть,
Твої фантазії на ніч.
7
0
228
Дощ
Сьогодні знову дощ,
Краплинками по склі віконнім,
Настукує мелодію для душ,
Для душ живих, ще не картонних.
Цей дощ - мелодія сердець,
Сердець, що вміють ще любити,
Зануритись в кохання нанівець,
І в грудях танець тріпотіти.
Цей дощ триває цілий день,
Він не спиняє ні на мить,
А ми з любов'ю в кілька жмень,
Будемо один "зонт" ділить.
Будем гуляти по калюжах,
І не зважати ні на що,
Будем шукати в інших людях,
Лише найкраще, хай там що.
9
1
230
Загасне світло у вікні твоєму...
Загасне світло у вікні твоєму,
Затихнуть співи вечорми.
І не закінчивши поему,
Закінчиш існувати ти.
Загасне блиск в очицях твоїх,
Затихне стукотіння серця.
І не звучатиме той сміх,
Що міг зігріти моє серце.
Згасне бажання жити далі,
Куди тепер мені іти?
Ми ж одне одному пообіцяли,
Що будем разом назавжди.
Загасне світло у вікні моєму,
Затихне плач мій вечорми.
І я закінчивши поему,
Піду туди, де будем разом ми.
11
0
262
