Як же все це вже буденно.

Liv

Як же все це вже буденно, Як це звично і нікому не цікаво. Та хіба живемо ми все це щоденно, Лиш для того, аби хтось дивився? Ти скажи мені, може я помиляюсь І кажу не істину лукаво. Я ж щодень у твої очі задивляюсь, Сумні й нещасні, що, я помилився? Як же все це вже буденно, Хіба хтось ще обирає почуття? Вже прожито і написано натхненно, Все, що знаємо ми про життя. Ну скажи, хіба я помиляюсь, Я хоч раз брехав тобі, Життя? Я ж у твої очі заглядаюсь, Марю, аби Ти — тільки Моя. Як же все це вже буденно, Що й не віриш у мої слова. Скільки раз тобі отак нечесно, Інші в почуттях клялись? Ну скажи, невже я помиляюсь? Ти ж не віриш, ти ж є ділова. Я ж у твої очі задивляюсь, Мрію я про Нас колись.

2024-01-18 08:14:25

Інші вірші поета

Il tuo cuore si fermò. (Укр.) Тихо піти Залицяння твої красиві... Здається, що рядки не мають сенсу...

Інші поети

Ledi_Alina03

@Ledi_Alina03

tnhmlkk

@tnhmlkk

Оксана Миколишин

@Mykolyshyn_Oksana

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

2603

Закат декабря

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

В сердце бьёт в бешенстве пульс, Остановить его нечем й боюсь В груди разгорается тёплый огонь , Что пламенем рушит спокойствие й фантазии снов... В личном пространстве сшибает мосты, Наши глубины сжимая в пути Стали с личной ближе наш мир, Вера в чувство пораждая искры Воля свободы кречит только внутри, Больше не сможет затронуть мыслей синевы, Небо в далёком закате зовёт за собой, Где можно побыть с тишиной лишь одной ... Не стоит тревожить прекрасный момент , Тебя не хватает очень со всем В рассвете остался твой запах кофе с утра, Грусть поглотила весь разум струна, Под холод оттенка вновь декабря , Узоры яркого солнца с собой уводя ...

2755