Вірші
Те саме
Ти як нapkoтиk по венах до самого мозку
Але я ховаю не руки а очі
Хіба любов це поразка
Хіба її не пророчать
Тебе замало і забагато
Не розберешся без пляшки
Але ж це дуже погано
Природу вбиває пластик
Природу любові вбиває віра
В усе хороше і справжнє
Коли між тобою і нею прірва
Ти хочеш її але час покаже
Вона тебе прагне тоді коли складно
Тоді коли недосяжно
Знаходиш її і знаєш докладно
Що вона неосяжна
Цікаво тоді не коли забагато
А коли навпаки - замало
Хоча це не точно, та головне бути разом
І щоб вас собі вистачало.
4
0
223
Про фізику, Фрейда і Ньютона
Сила тяжіння, що це? І куди нас постійно тягне?
Спішимо всі на один потяг,
І заскочити кожен прагне.
Ми існуєм за швидкістю світла,
і для космосу це секунда.
А душа наша мирна і світла
Як за книгою Фрейда Зігмунда.
В нас життя ~ це той карлик Плутон.
І той лід здатні ми розтопити.
Силу, що вигадав нам Ньютон,
Все що тягнеться, вдасться вхопити.
Ми живемо в полоні фантазії,
Трохи пристрасті трохи музики.
Може здатися що це світ магії,
Якщо тільки не знати фізики.
3
0
474
Пересічні
Ти не будеш ніколи в своєму житті вічним.
На жаль, чи на щастя ~ усі в цьому світі ми пересічні.
Думками, рядками ~ піснями, з весни до січня,
Ми в цьому світі на щастя не віковічні.
Говоримо, пишемо, щось співаємо.
Усе, хоч яскраво, але повторюється.
І що коли, давно забуте, вже не цікаве,
Нами ж на щось нове перетворюється.
Що творять музику з тих самих сіми нот,
Що пишуть вірші з тих самих тридцяти трьох літер.
Записуй, не забудь дістати блокнот.
У наших головах зазвичай просто вітер.
Обличчя в нас різні, країни і континенти.
Ми люди, що може й не ідентичні.
Ми всі одного буття елементи.
Нажаль, ми у цьому житті пересічні.
Та може колись, коли вигадають машину часу,
Ми повернемо собі всі щасливі дні.
І все зрозуміємо, все відразу,
Що ми в цьому світі, на щастя, ми не одні.
4
0
350
Папероїди
Проти ночі як завжди, народжуються ці рядки,
І рано чи пізно ти їх читатимеш, знаю.
Може дні пройдуть, скоріше за все роки.
Та з думками про тебе сьогодні я засинаю.
Ні слова, ні згадки краплі не допущу,
Лиш тексти лягають на білий паперу блиск.
Тебе я ніколи, мій друже, в думках уже не відпущу.
Лиш вірші твої геть заїли мій жорсткий диск.
Мене не лишай, не тікай, не щезай з голови.
Слова ті короткі і довгі лиш папероїди...
Як завжди прошу. Ти знаєш про що. Живи.
Дарують ці вірші тобі мої Аоніди.
І музика знову десь гра в далині,
Знаходити сенс в цих віршах не потрібно.
Ти просто читай, і може десь у глибині,
Почуєш мій голос, у нотах п'янких піаніно.
1
0
189
Нічого нового, знову про тебе
Під покровом ночі я начитую твої вірші на диктофон,
І дихання різке зовсім збиває ритм.
Ти мій останній, мій не напівмарафон,
Ти моє ціле, і тепер ти житимеш з тим.
Я би тікала, але хто від тебе втече?
Хто був сильніший за пристрасті твій потік?
Виявилась сильніше, у блиску твоїх очей,
В відблиску моїх на кохання себе прирік.
Стала сильніше, почала писати вірші,
Творити й чуже, а не тільки своє життя.
Букви ті створені з частки моєї душі,
Щоби зробити міцніші твої почуття.
Зеленоока, скромна і майже руда,
Стала стрілою що міцно застрягла в серці.
Сльози, то лише тільки сіль і вода,
І стріла та, так і не приведе до смерті.
4
0
329
Ти й не здивований
А де ти ще мене знайдеш, крім власних віршів рядків?
Ти мій невловимий монстр, ти знов в моїй голові.
Нічні потяги під подушкою, гудуть, не пускають сон,
А ти мов іскра малесенька, останній вогню патрон.
Схиляю покірно голову. Програвши, ти переміг.
Мене тут саму залишив, старався піти, і зміг.
Чомусь, під покровом ночі, тобі я рядки пишу,
Можливо,тому що досі тобою в думках грішу.
І все ото ти, тобі і про тебе.
Цікаво, що в нас, досі нема потреби.
Цікаво що я, сама. Сама собі вільна птаха,
Але в небесах, без тебе. Без тебе вже не літати.
Та, той, не слухай, читай, бо сказати важко,
Як сильно тебе любити змогла ця чарівна пташка.
Читай, і дивуйся. Стоп, та невже ти плачеш?
Моє кохання до тебе. Ти дивишся та не бачиш.
4
2
328
Хто така
Розгублена чи ошукана, вона невловима і дивна.
Вдивляєшся в очі, навколо шумно,
А поруч з нею спокійно і тихо.
І може голос давно забув, той шепіт навряд чи згадаєш.
Але поруч з нею живим ніби був,
А зараз напевно танеш.
Як завжди сльози, думки погані.
Вона ~ як доза, та й та примарна.
Про неї мрієш, і думаєш часто,
Спокійно милий, і так нещасний.
Буває, віршик якийсь напише, читаєш ~ любиш її всі вірші.
Все буде добре, повір, то правда.
А колір, очі. Мільйон смарагдів.
3
2
339
Notre Dame
Колись там горів Нотр - Дам,
У місті свободи й кохання.
Вогнем охопило серця,
Й всі дихали наче в останнє.
Палали картини... і душі, що в стінах собору живуть.
Й не знайшлося на світі байдужих,
Тих, хто повз горе ідуть.
Молитви і пісні лунали,
І сльози гасили вогонь!
Разом усі страх проживали, просили у Божих долонь.
Рятуй світову ти святиню, почуй же сердець молитви!
Спустися на землю хоч тінню,
І полум'я це загаси.
Нехай же усі це почують, згоріли не ті вівтарі.
Стоятиме міцно ще тисячі років
Святий той собор Notre Dame de Paris.
4
3
295
Де б ти не був
Це воно, відчуваєш? Порив пристрасті, чи бажання здолати відстань?
Я не бачу ні прапор білий, ні гучного твого "Війна!"
І нічого більше, лиш силует твій гуляє містом,
А я досі лишаюсь тут, і чомусь увесь час сумна.
Перечитую всі твої вІрші.
Знаю присвячуєш всі мені,
З кожним разом пишу тобі більше,
І чомусь все сумніші оті віршІ...
Іноді зовсім зникають рими, більше не знаю про що писати, натовп свердлю очима, я продовжую тебе шукати.
Намагаюсь дихати, так як раніше жити.
І все ж продовжую мріяти, і палко тебе любити.
І кожного разу пишучи оці звичайні вірші,
Я хочу тебе відчути, і світло твоєї душі.
Я дякую щиро, милий, що є в моєму житті,
Що кожного дня даруєш думки в небес висоті.
5
0
415
Постіронія серйозності
Постіронія серйозності межує з думками в повісті. Між нами~як в невагомості, шукаємо краплю совісті.
Нічні поїзди надшвидкісні, мов в агонії,
Мене захопив ти віршами просто повністю.
Думки не людські у світі сьогодні вартісні,
Диктатора слово вбиває своєю гордістю.
Ми досі на місці, ні кроку вперед, ні радості,
Стояти і плакати, над краплею майже жалості.
Стояти і плакати, очима шукати людськості,
Ридати, стрибати, зриватись, кричати матами.
Дивить на світ, й не знаходити краплю милості.
І жити ось тут, немов би за сучими гратами.
Кордони думок в голові перестрибувати,
чи варто шукати виходи ці в реальності?
Тягнути себе волосиною нашої близькості,
І жити з межею власної геніальності.
5
4
370
Знайди мене
Я ховаюсь десь поміж хмарами, у районі чужого погляду,
Між містами, будинками, храмами,
Розкидаюся між безоднями.
Ти в думках, у скринях коштовностей,
У словах, звуках над водоспадами.
Тихо тихо ховаєш за обрієм,
Й не знаходиш того, чого мало так.
Час зникає піском між пальцями,
Забирає секунди пам'яті.
Та, ми виявились блукальцями,
І на жаль, вже немов би прокляті.
Виявляється, що хвилини ті,
То вони ~ неймовірне, шалене.
Коли мало було мене, ще тоді,
То шукай. І знайди мене.
7
4
396
Доля
Дорогами ~ нитками доля ходила
Комусь дарувала щастя, комусь ~ біди.
Шукала шляхів, та все правильних, праведних.
Знаходила щось, щось губила.
Бродила доля між дітками, сиротами і хворими. Когось нагороджувала, когось обдаровувала, а хтось, йшов разом із нею у подорож.
Дивилася доля крізь пальці, на коханих людей, чи закоханих, давала їм безліч шансів, що губили самі, чи втрачали, нехай й ненароком.
Гляділа та доля й за мамами, за татами і родинами, сиділа у них між хатами, і слухала їх сварки, мирила їх.
Та доля була хорошою, доброю і вродливою, лиш іноді вже запрошена, тоді ж є і вередливою.
Тож люди, будь ласка прошу вас, як долі ви доброї хочете, її лиш ви не вимолюйте, ніколи і не запрошуйте.
Ворожок не любить доленька, і ниток червоних сплетених, лиш доля у тих хорошая, хто з совістю й честю хрещений.
6
2
480
Запалюй
Запалюй вже швидше вогнище,
Мені не сила чекати.
Межа між бажанням і совістю,
Її доведеться шукати.
Руде волосся як промені,
Засліплюють глузд здоровий,
Затягуй сильніше ремені,
Пали вже, якщо готовий.
Скінчилася запальничка, дістань сірники з кишені,
А може, стрільнеш з пістолета?
Давно вже стала мішенню?
Найтихше, коротке слово, змогло мене знищити, вбити.
Злощасна, коротка змова,
А змушує жити й любити.
Не жарти то, й не знущання,
Ти дивишся і не бачиш.
Згораючи від кохання,
Полум'я гасиш, бо плачеш.
7
4
438
Митець
Митець - це титул, нагорода, свого роду комплімент.
Митець - творить ось зараз, тут, у цей самий момент.
Його чекають, просять і благають.
Його безмежно люблять і боготворять.
Митець, це також, зазвичай вже мертвий попіл, котрого за життя не помічали.
Лиш він покинувши цей світ, лишив свої картини чи поеми, тоді ж, його могилу так активно захищає стадо копів.
Найголовніше це донести саме тій людині,
Що полонила віршами своїми душу.
Я прошу, я благаю, о Митцю,
Твори, і радуй нас натхненними рядками, о великодушний.
Лишись, і далі радуй нас віршами що вражають, що змушують всміхатись і ридати одночасно.
Залишся, і хоч трохи просвіти думками, що ти допишеш, сподіваюсь своєчасно.
10
0
571
Таке щось дуже особисте
Геніально творити щось більше за власний сенс,
Коли потік думок сам формується в рядки.
І буває, що ти не знаходиш цьому кінець,
Та іноді, навіть геніальні голови не відвідують достойні думки.
Ти вигадуєш щось цікаве й нове,
Безпросвітно торчиш у власному світі.
Ти не дивишся фільми в кіно і в 3D,
І не ловиш прекрасні флюїди найкращої миті.
Ти митець, ти хардово працюєш над власним словом,
Гуглиш помилки і рими, а в кінці, тебе все рівно виправляє @Soroka...
Ти смієшся і плачеш водночас,
Коли не знаходиш натхнення,
Але коли щось коротке, маленьке напишеш,
Ти стрибаєш, і дурною бошкою проламуєш стелю.
Ти береш приклад з офігенного @perfect_strider,
Стараєшся творити щось накшталт його віршів,
Але в тебе виходить носити лиш сліз власних під сотню відер.
Але виявляється, ти пишеш далеко не гірше...
Але іноді натхнення зникає і йде десь за гори твоїх безкінечно істеричних думок.
І його витягнути тільки коханому @glum _mtf...
Та, коли вже натиснув на AK 47 курок,
Ти знайдеш в собі сили творити....
Але.
Не знайдуть вже тебе.
8
1
466
Не втрачай
Бездоріжжя розходиться з розумом,
Показник на спідометрі знизився.
Хоч, ти є мені дозою,
Ми з тобою вже більше не зблизимось.
Не відчуєм на смак повітря,
Що колишеться подихом губ.
Незбагненне кохання ~ лиш зірка,
Що згоріла і впала до рук.
Бандеролі думок поштою,
Аудіо в старих кишенях.
Ми з тобою дурні, з рештою,
Якось стали долі мішенню.
Розгубились в момент страти,
Що вщент знищила душі й серця.
Ти життя мого найбільша втрата,
Але. Не втрачай у собі митця.
8
0
395
Вимучений автор
Ти львівська кава, гірка та солодка,
Ти натхнення, ти насолода.
Мрії не сповнені, ти думки.
Шкода, не бачу очі, лиш сторінки.
Рядками написаний, мною вигаданий,
Але в книжках вичитаний.
Розумний, смішний, тільки...
Вимучений автор.
Вогненні палають літери з твого чарівного пера,
А я, читаючи, захоплююсь, і іноді плачу.
Ти мені не простиш, та, і я собі не пробачу.
Твори, пиши, не зникай,
Залишся в моєму серці назавжди.
Твори, пиши, і думай,
Що так треба, роби як серце підкаже.
©п р и с в я т а
9
3
292
Спробуй
І люди з зонтами бродять.
Не здіймаючи крил за спиною,
А ти, мій любий, спробуй,
Залишатись в брехливому світі собою.
Спробуй натхненно мовчати,
Коли безліч є що розповісти.
Спробуй у дзеркало не кричати,
Коли не знаходиш нових істин.
Спробуй спинитись і оглядітись,
Знайти своє відображення.
Спробуй зі світу кудись не дітись,
І не ділитися з ними враженням.
Спробуй боятися себе втратити,
Спробуй змагатись з долею.
Спробуй сидіти за гратами,
Створеними власною грою.
Спробуй кохати, не боячись,
Спробуй на когось покластися,
Невже, буде не боляче?
А ну ж, спробуй не вразитися.
8
0
538
Актор
Це талант. Це високе мистецтво.
Це безмежжя і голосу й гри.
Невловимий сюжет, та найкраще шаленство
Проявилось в його самоті.
Він актор, його світ це театр.
Його фільми - іскри душі.
Він актор - і його всі ролі,
Тексти його і всі кращі вірші.
Він на сцені герой головний,
Він є автором власного сенсу.
Хто би що потім не говорив,
Зараз він слухає власне серце.
Творить майбутнє, творить дива.
Він - Актор з великої букви.
Вигаданий герой з ним ожива,
Він найкращим став, іншим не можна вже бути.
9
2
542
#FreeSentsov
Вони катують(годують) тебе насильно,
Ти їхня ціль, їх трофей.
Нищать націю, колись сильну,
Не бачачи в Українцях людей.
Блюємо кров'ю і плачем морем,
Майбуття вже загублений край.
Безпощадні тирани, щасливі горем,
Не шукають собі земний рай.
Ти живеш, ти дихаєш, борешся,
Але як ти до того дійшов?
Сподіваюсь, до них докричишся,
Поки я молитимусь #FreeSentsov.
7
1
438
В пам'ять про героїв
Немає слів, коли зника надія,
Коли душа людини птахом відліта.
Коли солдату, мов оті зозулі, нещадно відраховують літа.
Свистіли кулі, разом з ними обличчя обпікала мамина сльоза...
Бо її сина, тіло її сина покрила чорна цинкова труна.
І плаче сонце, плаче небо від біди,
Куди нам бігти? Куди тікати від війни?
І плачуть побратими несучи важку труну :
'' Такий ще молодий, хтів закінчити люту ту війну''
Та, не збулось. Поклав життя на захист України. Він - наш герой, але нажаль, він вбитий не єдиний.
І десь на заході квітучої країни, сміються діти,
Світить сонце, там нема руїни.
Але на вогнянному сході чутно плач.
Війна - жахливий кат, людський палач!
Ще сотні, тисячі героїв є, що свято вірять в щастя нашого народу.
І там де мир благословенний сонце віднайде,
Там Україна - матінка покаже свою вроду.
9
0
520
Потрібно
Мільйони душ є на нашому світі,
Мільярди людей і трильйони думок.
Мимоволі, ми власної совісті діти,
Натискаєм на вигаданий нами курок.
Ми вбиваємо кожного дня себе самі,
І не бачимо сенсу буття.
Ми є люди, та нас чудесами,
Ще не досита годує життя.
Намагаємось творити щось самостійно,
Щось писати, читати, вигадувати.
В океані життєвім все частіш неспокійно,
Але я постараюсь не падати.
Нам потрібно триматися, бажано разом,
Щоб не прогавити сонця схід.
Нам потрібна протиотрута людського ''сказу'',
Щоб не допустити більше світових бід...
5
0
454
Без нього - ніяк.
Під дощем я немов би під дахом,
Небо синє - моє полотно.
Я малюю нового плями,
Та без нього, то все не воно.
Я без нього не пишу й не творю,
Я без нього як подих зими.
Зазвичай я мовчу, і про це не говорю,
Але світла нема без пітьми.
Я благала, ридала, молилась,
Так просила його : '' О, з'явись!'''.
Я на все це колись не дивилась,
Не літала за хмари увись...
Ну а потім, прийшло розуміння,
Що цьому не придумати ймення.
Це воно, воно є єдине.
Це безмежжя моє.
Це - натхнення.
8
0
434
Тобі писати
Я зловила твій погляд на своїй білій шиї,
Твою руку поклала трохи нижче ніж стегна...
За вікном пада дощ, та не тільки він лиє...
Сльози радості. Ти і я. Більше нічого й не треба.
Пристрасть поглядом можна зчитати,
Подих в грудях вже не зупинити,
Ми разом, та тобі писати,
Мені ніколи вже не припинити....
І як завжди, в руках твоїх я пір'їнка,
Що без крил літати не зможе,
Я давно вже твоя надія.
І такою ж не стане кожна.
9
2
340
Лиш фея
Я знову напишу для тебе.
Мені у душу глибоко запав...
Ти полонив мої думки і серце...
А серце - льоду і вогню сталевий сплав.
Між нами ніби прірва, ніби висота.
А я на її краю Мавка...
Ти мій Чугайстер, моя самота.
На щастя я лиш фея лісова,
Не Кафка...
10
0
399
Знак питання
Як ми до того дійшли?
До спільних думок, вражень, дій?
Як ми стали тими, ким є,
Просто будучи поруч разом.
Як ти змінився так швидко?
Дивишся в очі - пропалюєш душу..
Як я стала тою, ким навіть не мріяла?
Якась не знайома мені я.
Споріднені душі, і погляди,
І тиснуть у грудях надто великі серця...
Де я? Там де ти.
І сенс в обіймах твоїх знайшла.
7
4
504
Живий
Будь ласка, зроби вигляд, що ти залишився живим для мене.
Хоч на секунду, на хвилинку зупинись.
Ти зрозумієш, світ не виживе без тебе...
І я не виживу...
Дивись! А сонце без очей твоїх не зірка,
А небо перестало бути синім..
Втонула я, остання земна квітка..
Й у клітці замкнена я опинилась...
Твої вірші для мене, це натхнення...
Ти віриш в невловимі чудеса,
Я знаю, діям є моїм прощення,
Але не зрозуміють твоїх небеса...
13
0
538
Бездумно
Роздягайся. Пускай у вир своїх думок.
Тримайся. Гаряче серце натискає свій курок.
Прощайся. Непотріб в голові відбув уже свій строк.
Не згадуй. Вірші про мене не пиши даремно.
Розгадуй. Не мар людьми занадто та шалено.
Пригадуй. І не поводь себе смиренно та нікчемно.
Щезай. Нехай тебе ніхто не чує та не бачить.
Стрибай. Від радості, бо смуток у житті ніщо не значить.
Тікай. Нехай тебе не здоженуть.... І не пробачать.
Життя набуло раптом надважливих значень...
11
2
372
Повністю
Роздягай в думках мене повністю,
Оголюй частинки моєї душі,
Знедолений власною совістю,
Стоїш на створеній мною межі.
Земля під ногами ходячи,
Не струшує пил земний.
А сенсу в житті не знаходячи,
Поринув думок у вир.
Ти дивишся глибше ніж думаєш.
І стримуєш мій порив.
Ти часто мене лякаєш.
Ти - мій нервовий зрив.
Сьогодні я - психлікарня.
Сьогодні я пацієнт.
Душа моя самодостатня,
Прихистку твого клієнт.
Мовчати, нічо' не кажучи.
Снувати, назад - вперед...
Себе на увазі маючи,
Я муза. Я твій поет.
12
0
555
Не я
І я би залізла на потяг,
Й собі поїхала б в даль...
Вже ж дякую дуже, друзі, за це життя не дадуть медаль.
Привітними стали душі, вже зовсім чужих людей.
І думать думки не мушу.
Вже ж надто багато ідей.
Скляними бувають вікна,
І, іноді почуття.
Мої думки вже не квіти,
Зрошені небуттям.
І пишучи казку мішану, всім не байдужим серцям,
Не бачу я сенсу більшого, ніж ділитись з людьми життям.
14
3
583
Фарбами
Ти потрібен мені як небо,
А без неба я не жива.
Я померла богиня Геба
Попіл хвиль на твоїх губах.
І моїми віршами сказано,
те, як сильно тебе люблю.
Я хворію напевно сказом,
Певно, скоро прихід зловлю.
І думками моїми думано, і про колір твоїх очей.
Я багато чого придумала.
Зрозумівши не мало речей.
І сьогодні в петлі стоячи.
Бачу світло і свій тоннель.
І я завжди про тебе думала,
Я та фарба, в картині пастель.
15
3
681
Вихід
Вона танцюючи пролила на себе каву
І діалоги в її оживали листах,
Вона була такою як ми, такою самою.
Та як виходила з свого світу, її окутував страх.
І сходячи з розуму стрибала по сходах зліплених.
З думок, слів, подій прикрашених.
Вона була як сніг - білою білою.
Була як картина, та фарби розмазані.
Немов би птахом злітала дахами,
дивлячись в очі небу вогнистому.
Її думками володів прибабаханий,
Її думки віддані безмежжю іскристому.
І спадає з плеча кофтина,
що була їй панцерем ніжним.
І ранок стає холодним.
Босі ноги чують холод перила мосту засніженого.
14
6
674
