Не я
Weronika Nikulina
І я би залізла на потяг, Й собі поїхала б в даль... Вже ж дякую дуже, друзі, за це життя не дадуть медаль. Привітними стали душі, вже зовсім чужих людей. І думать думки не мушу. Вже ж надто багато ідей. Скляними бувають вікна, І, іноді почуття. Мої думки вже не квіти, Зрошені небуттям. І пишучи казку мішану, всім не байдужим серцям, Не бачу я сенсу більшого, ніж ділитись з людьми життям.
2018-05-15 15:51:35
14
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Weronika Nikulina
кожен раз, як коментуєш моє, я вже боюсь за помилки😅 Дякую💜
Відповісти
2018-05-15 15:53:33
Подобається
Lana
Не зупиняйся Ти крута
Відповісти
2018-05-16 08:16:14
1
Weronika Nikulina
@Lana Дякую дуже, твої слова мені стимул💜
Відповісти
2018-05-16 08:23:44
Подобається
Інші вірші поета
Пересічні Фарбами Актор Таке щось дуже особисте
Інші поети
A@ K@
@AK9197
Mati Mati
@Real_emmati
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2478
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10562