Не я
Weronika Nikulina
І я би залізла на потяг, Й собі поїхала б в даль... Вже ж дякую дуже, друзі, за це життя не дадуть медаль. Привітними стали душі, вже зовсім чужих людей. І думать думки не мушу. Вже ж надто багато ідей. Скляними бувають вікна, І, іноді почуття. Мої думки вже не квіти, Зрошені небуттям. І пишучи казку мішану, всім не байдужим серцям, Не бачу я сенсу більшого, ніж ділитись з людьми життям.
2018-05-15 15:51:35
14
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Weronika Nikulina
кожен раз, як коментуєш моє, я вже боюсь за помилки😅 Дякую💜
Відповісти
2018-05-15 15:53:33
Подобається
Lana
Не зупиняйся Ти крута
Відповісти
2018-05-16 08:16:14
1
Weronika Nikulina
@Lana Дякую дуже, твої слова мені стимул💜
Відповісти
2018-05-16 08:23:44
Подобається
Інші вірші поета
Таке щось дуже особисте Спробуй Знак питання Запалюй
Інші поети
M@ïN ThïNg
@mainmoha
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9091
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5586