Не я
Weronika Nikulina
І я би залізла на потяг, Й собі поїхала б в даль... Вже ж дякую дуже, друзі, за це життя не дадуть медаль. Привітними стали душі, вже зовсім чужих людей. І думать думки не мушу. Вже ж надто багато ідей. Скляними бувають вікна, І, іноді почуття. Мої думки вже не квіти, Зрошені небуттям. І пишучи казку мішану, всім не байдужим серцям, Не бачу я сенсу більшого, ніж ділитись з людьми життям.
2018-05-15 15:51:35
14
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Weronika Nikulina
кожен раз, як коментуєш моє, я вже боюсь за помилки😅 Дякую💜
Відповісти
2018-05-15 15:53:33
Подобається
Lana
Не зупиняйся Ти крута
Відповісти
2018-05-16 08:16:14
1
Weronika Nikulina
@Lana Дякую дуже, твої слова мені стимул💜
Відповісти
2018-05-16 08:23:44
Подобається
Інші вірші поета
Ти й не здивований Пересічні Актор Пан
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
1703
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1872