В пам'ять про героїв

Weronika Nikulina

Немає слів, коли зника надія, Коли душа людини птахом відліта. Коли солдату, мов оті зозулі, нещадно відраховують літа. Свистіли кулі, разом з ними обличчя обпікала мамина сльоза... Бо її сина, тіло її сина покрила чорна цинкова труна. І плаче сонце, плаче небо від біди, Куди нам бігти? Куди тікати від війни? І плачуть побратими несучи важку труну : '' Такий ще молодий, хтів закінчити люту ту війну'' Та, не збулось. Поклав життя на захист України. Він - наш герой, але нажаль, він вбитий не єдиний. І десь на заході квітучої країни, сміються діти, Світить сонце, там нема руїни. Але на вогнянному сході чутно плач. Війна - жахливий кат, людський палач! Ще сотні, тисячі героїв є, що свято вірять в щастя нашого народу. І там де мир благословенний сонце віднайде, Там Україна - матінка покаже свою вроду.

2018-06-15 19:22:13

Інші вірші поета

Таке щось дуже особисте Бездумно Notre Dame Знак питання

Інші поети

Oksana Vydajko

@Karenina

Трояндочка

@Rose_Senorita

Maria

@maybe_baby

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2043

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

10920