Вимучений автор

Weronika Nikulina

Ти львівська кава, гірка та солодка, Ти натхнення, ти насолода. Мрії не сповнені, ти думки. Шкода, не бачу очі, лиш сторінки. Рядками написаний, мною вигаданий, Але в книжках вичитаний. Розумний, смішний, тільки... Вимучений автор. Вогненні палають літери з твого чарівного пера, А я, читаючи, захоплююсь, і іноді плачу. Ти мені не простиш, та, і я собі не пробачу. Твори, пиши, не зникай, Залишся в моєму серці назавжди. Твори, пиши, і думай, Що так треба, роби як серце підкаже. ©п р и с в я т а

2018-06-30 22:04:52

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Євген Піпусь

І що би не сталось, і пройдуть роки, Ніколи нам вже не забути тої весни, І зникнуть образи, і гіркі думки, Ми залишимось разом: Закохані діти, тієї весни...

Відповісти

2018-07-01 06:44:56

1

Weronika Nikulina

дякую💜

Відповісти

2018-07-01 07:52:20

Подобається

Weronika Nikulina

@Євген Піпусь 💚💚💚

Відповісти

2018-07-01 07:52:50

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12803

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

3299