Вечір поринув, як зручний плащ, відкидаючи теплі тони на химерне місто. Марк напівлежав на своєму балконі, скромному просторі, прикрашеному рослинами в горщиках і самотнім стільцем, з якого відкривався краєвид на чарівні бруковані вулички внизу. У повітрі лунав аромат квітучих квітів, що змішувався з тонкими нотками свіжої випічки з найближчої пекарні.
Одягнений у вільний домашній одяг, Марк відмовився від своїх звичайних строгих костюмів на користь комфортного поношеного светра та вицвілих джинсів. Його пальці стискали ніжку келиха, насичена червона рідина всередині м'яко кружляла. Рідина відбивала м'яке світло вуличних ліхтарів, створюючи мозаїку теплих квітів, що танцювала на споглядальному обличчі Марка.
Поруч із ним, на маленькому пуфику, в царственій позі сидів його кіт. Очі кішки, що сяяли потойбічним розумом, були спрямовані на звивисту дорогу внизу. Легкий вітерець тріпав його шерсть.
Марк зробив ковток вина, смак якого був йому знайомий, поки він про щось розмірковував. Відкинувшись назад, він окинув поглядом місто. Віддалена балаканина людей і випадкові машини, що проїжджають повз, створювали спокійну фонову симфонію.
— Життя — цікава штука, чи не так? — замислився Марк. Він переключив свою увагу на кота, який зустрів його погляд поглядом. — Ми живемо своє життя день у день, переслідуючи таємниці та вирішуючи головоломки. Однак іноді відповіді вислизають від нас. — Кіт, мабуть, прислухаючись до слів Марка, повільно моргнув, наче визнаючи складність існування. Марк продовжив: — Але в такі тихі моменти, як ці, коли місто оповите обіймами вечора, я не можу не відчувати почуття зв'язку. Наче кожна цеглина, кожне дерево може розповісти свою історію, і ми просто намагаємося розшифрувати історію часу.
Коли ніч згущувалась, Марк і його котячий компаньйон сиділи в дружній тиші, споглядаючи таємниці, що простягаються за видимий обрій, кожен занурений у свої думки, пов'язані невисловленим розумінням, що розділяється між детективом та його котом.