Вірші
Відверта промова
або
Відвертий монолог
Їм потрібна мішень.
Ціль вибрана давно.
Так завжди було.
Не такий як всі – він інший.
Всі стріли націляні на тебе.
Пильні очі спостерігають.
Вони чекають кроку, неважливо якого : усі невірні.
Ця гра жорстока, без виграшна.
Пробуджує тисячі страхів.
Страх помилок.
Людей.
Цей світ жорстокий він не для добряків.
Про щирість промовчу та по секрету скажу:" зникла давно "
Куди не поглянь подвійні мотиви та вигода.
Ти міг подумати, що це пекло та це всього навсяго людський світ.
Не дивуйся ти так ми вже звикли.
Давий екскурсію проведу ?
Куди не поглянь усюди хаос.
Хіба це не прекрасно самі сотворили тай обвиняють, кого завгодно та лиш не себе ?
Подивись навколо: Вірюючі фанатики та гуманні Атеїсти.
Куди ж котиться світ ?
Десь там вдалі Ангели людські вмирають.
Решта ж на небесах сльози лють.
Ти лиш послухай д'яволи людей намагаються врозумити та схаменути.
Цей світ приречений.
Він потоне у крові святих.
Спершу хороші потім вже без розбору.
Всі стріли твої.
- Отже цілю буду я.
Так завжди було.
Вони не варті спасіня мого.
Я не святий, помилки робив, та що там говорить навіть грішив.
То ж скажіть чому для вас я хороший хлопчик ?
Простіть, забувся, що стріляєте, через те що не такий.
І ,можливо, ви праві – я святий.
Святість моя у доброті.
Ви праві я хороший, адже людей не зневажав ні за зовнішність, ні за віру, ні за орієнтацію.
Більшість із жартів для мене не смішні, а навіть навпаки страшні.
Та за це не суджу, окрім випадків, коли це реально токсі.
Для більшості дурний.
Та вже який є.
За це вибачатись не стану: набридло.
Так я вимирающий вид.
То ж не зволікайте, стріляйте.
Мішеню завжди був, є й буду.
І знаєте проти вас святий...
Ох, простіть випадково корону надягнув та й думку свою виголосив на загал.
За це мене знову засміють та вже якось байдуже.
8
0
179
Відчуття 3
Все гараз повір.
На розбиті дзеркала не дивись.
Вони відображення промайнувших часів.
На посмішку ясну задивись, ну то й що. що очі заплакані ?
Сліз немає значить все під контролем.
Не переймайся ти так я книжку сумну читала.
Таке буває.
Бреши і посміхайся.
Ніхто не помітить омани.
Та себе не обдуриш.
Скоро контроль загубиться.
То ж бувай.
Зачиняються двері.
Сльози полились рікою.
Безвучний крик душить.
Довкола руїна власної душі.
Серце в котре латаю...
Думи лихії в коре поїдають, мене знову все болить.
Це й зрив такий постійний та частий, що звикну.
Мене ламають кожен і всяк.
Та вогник тепла ще жевріє десь там.
Він розгоряється швидко запалюючи усе довкола.
Однак страх його спиняє...
І мозок тихо промоляє :
" Це все в голові "
8
0
125
Історія
Дивний мемуар
Він чорний гримуар.
Прокольони навіюють сильнії слова.
Сторінка за сторінкою змінює світогляд.
Правдиві рядки.
Смутні вони.
Сторінка за сторінкою я пізнаю таїну зла.
Темная душа світлою була.
Змінюється добро на зло.
А зло на добро.
І винне завжди лише вторине зло.
Причини не важливі.
Темний маг мемуар свій написав.
Він його закляв мене проклянувши.
Сторінка за сторінкою скоро кінець.
Ще на половинні зламався.
Жаль пробудив та й очі відкрив.
Що ж буде на кінці ?
Остання сторінка.
Я відчуваю його біль.
Останні рядки добили мене:
"Зненавидівши весь світ.
Схилив більшість з них.
А скількох убив?
Із рахунку давно збився...
Себе виправдати так і не зумівши змирився прийнявши вибір свій.
Я людина жахлива і причини зовсім не важливі.
То ж не смійте виправдовувать.
Я щасливим був при пошані їхній.
І зовсім не важливо, що це було через страх. "
Злодіяння є і навіть він це визнає.
Вину свою знає.
Вибір не правильний зробив та щатя знайшов, що правда у стражданнях інших.
Мені його шкода.
Кожного із них...
Ця книга вбивця застарілих установ.
Світогляд мій зламавши тішиться вона.
Вивив би її на загал та цензура спалить навіть оригінал.
То ж хай буде схована навіка.
Може, колись настане її час.
Однак навіть тоді не кожен збагне жаху усього.
Я ж збагнув...
9
0
130
Прощавайте
Всі почуття зупинились в одну мить.
Мирно спить диття літаючи у мріях своїх.
Замість нього буду я.
Почуття і фальш все як завжди.
Я ненормальний поводир душ.
Подих останій.
Мені шкода.
Минає цей день в пам'яті кожен із них.
Доля несправедлива - одвічка карма моя.
Невиний ні я, ні ти.
У всьому виною людська натура.
Добрих тут не люблять.
Ви їх зупиніть.
Марні надії в останнє розбились.
З мене досить.
І знову все те саме.
Я урок засвоївши іду вперед.
Та руки лихії хапають та тягнуть назад у безодню страждань.
Я винуватець нещасть
Своїх.
Каторга одвічна - покарання моє.
До тла згорів.
Не пам'ятаю як любить.
Не знаю як кохать.
Єдине що можу - сльози пускать на самоті.
Свій вогонь не вберіг.
Зате чужі серця запалював на раз два.
Образа за образою, навіть жартома ламає.
Сміх, шепіт, я параноїк.
Знову посмішка фальшива на вустах.
Все гаразд - я тримаю до кінця шоу самотнього актора.
Похваліть, обійміть, любіть як і я вас.
Щойно піду не згадаєте навіть імені.
То ж давайте будемо грати до самого кінця.
Це все брехня знаю я, знаєш ти.
Це гра без кінця. У ній програю, як не крути.
Мені болить, що я звами, що без вас.
Та у театрі щасливий.
То ж хай триває шоу.
Я гратиму в дурня до кінця.
Ви жахливі актори, занавіса впала, маски зняті.
Вогонь згас.
Це останнє шоу.
Пограємо ще трохи
Театер розвалився.
На цьому прощавайте.
" В усьому винен ти. "
Ну авжеж винуватець це я сам.
Адже театер дозволив збудувать. Ще й тріщини латав, щоб довше тривав.
" З тобою дружить одна душа, а за нами отора "
Ну звісно на кожного поводиря своя отара.
На кожного пророка свої слухачі.
На кожного короля свої прихильники.
Добрий він чи злий, розумний чи дурний неважливо. За ними підуть такіж.
В цьому правда уся.
То ж піду шукать своїх людей і я.
9
0
87
А лебеді летять...
Лебеді летять за небокрай.
Туди де сердинько грає ,а душа співає.
Та твоє ховається між небом блакитним , між травою, між річок у печерах.
Ти знаєш про все.
Відчуваєш усе.
Та вирішила мовчати.
Ти мовчиш і в день, і в ночі.
Смуток твій нерозвійний.
Ти в жалобі за живими.
Ночами плачеш.
Кричиш в душі.
Ти забула за ці дні ,що таке щастя, радість.
Ти втратила іскру свою.
І я тебе прошу не сумуй, не плач, посміхнись.
Я знаю це важко та я тебе прошу живи далі не губись, іскру свою знову віднайди...
А лебеді летять...
Усім всеодно.
Лиш ти за ними спостеріга.
В надії повернутись у щасливії дні.
( Цей вірш був написаний давно й я ніколи б не подумала, що він опише сьогодення... )
10
0
85
Палай
Не зникай.
Крізь незгоди часу ти все палай.
І крізь роки, що невпинно летять ти все палай немов у перше.
Ти і є любов.
Що зігріває своїм теплом.
Ти і є жадання невпинне, що мене спокушає.
Ти і є цвітом незрівнянним, шкода що цвітеш не для мене.
Ти і є кохання, шкода що не моє...
8
0
76
Кохання для всіх
Ти так високо, що торкаєшся хмар.
Скажи що бачиш там.
Відкрий таєну небес та повідай стиха про чари тії.
Ти ж знаєш як люблю літати у мріях своїх торкаючись білих хмар.
Ти все мовчиш.
Літаючи десь там.
Та твій гордий лик зустрічаю у вісні, який ж прекрасний він.
Риси непомітнії колись виразними стали.
І їх я так люблю.
Особливо манять губи.
Та знаю цьому не бувать навіть у снах...
В очах видніється глибина цілого світу або ж всесвіту.
Шкода що не митець.
Та навіть він не всилах, красу твою передать.
Лиш творцю це підсилу, адже ти вітвір його, як і я.
Та ангелу не судилось бути із людиною...
В цьому трагедія моя.
Палають небеса.
А ти стоїш серед них немов чужинець.
Проклинають синії небеса.
Одна лише мить й впадеш на дно віків покарання відбувать.
І я за тобою стрибну у суцільну тьму.
Кинувши виклик самим Богам та улюбленим небесам.
Безкрилий ангел і все заради кохання.
Бегрішні у пеклі через заборонену любов варяться в казані.
Та щасливі вони у двох.
Це можемо бути ми з тобою тільки з щасливим кінцем, ти лиш дозволь...
10
0
128
Відчуття 2
Двуликість це риса людська.
Усім вона нажаль притамана.
За доброю усмішкою, омана.
У словах суцільний обман.
Ха...
Це так смішто та в одночас прикро.
Нікому довірять нельзя, навіть собі.
А особливо людям добрим, чутливим та милим.
Вони зламані давно.
Безлике їхнє єство.
Себе ж проклинають за це.
Із ними можна усе.
Лиш не ступай за межу даного терпіння.
Вони не витримують, ламаються та на привеликий жаль знову довіряються.
Їх святими називають, а в думках проклинають, їхні бажання порочні.
Святих грішників не приймають.
До раю їх не пускають.
Та за стараність свою отримують на два бала вище за ледащо, ось і вся винагорода.
Їм важко сказати ні, їм легше мовчать.
Вони пробачать усе лиш покайся щиро.
Довіра нищить.
Любов їх убиває...
Своїми ж руками убиваєте і кажете:" Самі винуваті, це звами щось не так, адже ви одинокі "
І як на зло вони вірять.
Адже, вони вирішили мовчать, щоб інших не ображать.
Вони вирішили незважать.
Вони ж простили і знов полюбили.
І знову їм одним болить.
Вони давно мертвії люди.
Бояться людських поглядів та розмов, хоча насправді їм страшно, що знову помилку допустять.
Будь який жарт на свій рахунок приймають та ро уе не скажуть.
Таких людей можна непомітно вбить.
І виними будуть усі включно із ними.
Це правда святая.
Кажу як зламаний митець.
Та пройде бурі ураган, мине злива невгамоная, засяє сонце у душі.
Торкнуться промінці самого єства і настануть щасливії дні, котрі люблять усі.
І нещасний митець полюбить себе ж.
9
1
100
Відчуття
Я дійшла до краю межі...
Та так і не пізнала себе.
Такою ж не була.
Мені смутно.
Я злюся.
Ображаюсь на дрібниці.
Плачу без причини.
Себе не полюбила або ж розлюбила.
Зламана людьми.
Зламана собою ж...
Мене все болить.
Я мовчу ховаючи біль.
Усе гаразд та це не так.
Тисяча дум, усі змішались воєдино.
Я втомилась.
Життя не справедливе.
Може колись все забудиться неначе болючий сон ?
Я відпущу себе, обов'язково.
Ну, а поки потрібно багато змін зробить і в першу чергу за себе візьмусь.
10
2
88
Імення мені Карма
По землі янгол блукає.
Добро усім він дарує.
Не один вік гуляє.
Він не літає...
Його крила давно зламані, та попри це свято вірить у свій злет.
Він хоче назад на небеса та цьому не бувать.
Знову своє серце відкриває та чужі лікує.
Як шкода, що з тріскотом розіб'ється.
Що ночі молиться Творцю зі слізми на очах.
Прощення благав за дурість свою.
Та знову довіряв.
Життя його не вчило, знов і знов все те саме.
Злети і падіння.
Біль та сльози.
Та вогонь надії жеврів у серденьку:
" Не всі вони такі "
А мозок стомився вже давно промовлять:
" Дурень "
Він намагався сягнути небес та щоразу падав об твердий асфальт.
Рани кровоточать, він ридає та байдуже усім.
Блякнуть почуття.
Йому все болить.
Багатьом сказав прощавай
Не все гаразд.
Він крила сам обірвав, щоб більш не вірить у дива.
Самотній одинак любові випивши болючий яд зненавидів себеж.
Він так звик до болю, що не вбачав жаху усього.
І кожен раз немов закляття промовляв:"
Винуватий лиш я один
Вина моя у доброті.
Боже, забери цей біль.
Позбав рис слабких та силу даруй. "
Вдарив дзвін.
Він лякав.
Все боліло до нестями.
Я помирав, забуваючи синії небеса.
У вогні згоріло серце.
Мені більш не боліло.
Залишилась лиш образа та ненависть.
Спогади немов туман.
Я мусів забуть.
Я мав би простить.
Та увесь біль, що пережив поверну у тисячу раз сильніш.
То ж нехай проклинають сині небеса.
Хай молять про прощення Творця.
Та я всеодно прийду.
Адже імення мені Карма.
9
2
136
Сильна
У віршах схована таїна небес.
Її відчуває серце
А розум кричить це вже було !
Одному чарів смак, а іншому гіркота життя...
Розуміє мозок і тихо промовляє :" Це було зімною"
Сльози стікають по обличчю, а серденько болить неначе у перше.
У пам'ті спогади ожива.
Вони то веселі, то смутні...
Їх не зупинить.
Це закоханості першої чари.
Зупиніться, я в них зостанусь на мить.
Він розлюбив...
А ,можливо, й не любив.
Зупиніться - кричу в пустій квартирі.
Я знову на самоті.
Покинули усі...
"Змирись, прийми, відпусти."
Поглянь на себе зі сторони та посміхнись.
" Ти прекрасна й не важливо що кажуть незнайомці. " - це істина свята
Тож скажи болю прощавай.
8
2
105
Вогонь кохання
Тисяча питань промовляють тихії вуста.
Стиха, щоб ніхто не почув б'ється серденько.
Німо, очима промовляю : " Кохаю"
Магії слова - дивнії світа.
Любиш ти люблю і я.
Знаєш ти, знаю я :"
Все мине, як сяюча ніч. "
Ну а поки, хай б'ються наші серця.
Хай милодія все не стиха.
Танок звабливий, подібний до вогню.
Який ж палкий він.
Почуття палахкотять, нам гаряче двом.
Ми згоримо удвох...
Та знаєш ти, знаю і я: " Лиш один згорить... І скоріш за все це буду Я. "
Ох, сяюча ніч, чаруюча мить.
Ти минеш як сяюча ніч.
Станеш спогадом тьмяним.
А я згорю...
Ти підеш на прощання усміхнувшись
Чи обіймеш та залишишся зімною ?
Ох, місяцю ясний. Ти у чеканні смутний.
Та знаю я:" що знову із коханою потанцюєш, питання лиш коли ? "
Знаю :" тобі на втіху наша любов, як і нам двох "
7
2
96
Мина
Всі кудись ідуть, з поспіхом біжать у майбуття.
А я споглядаю у сонячному світлі на узліссі світання дивину.
Її чари були лише на мить.
Та в голові моїй навік цей образ чарівний.
Минають дні, минають миті, а перед очима життя летить непомітно....
Ти лиш зирк і ось вже старець.
А перед очима знову дивна дивина.
Яка ж красива вона...
8
2
106
Диво.
Падають зорі ясні на вікна скляні.
Візерунки малюють дивні холода.
Хмари білі з них сніжинка за сніжинкою сип сип сип.
Настала вже зимова пора, яка ж чарівна вона.
Відвідала я казкові світи.
Нейємовірні вони як і ти.
Смутні вони без нас.
Дитячий сміх лунав, нагадуючи про минулі літа.
Час золотий вже промайнув.
Із нами на віка, те дитяче шаленство та присмак див...
7
2
91
Осінь
За вікном роскинулась золота пора.
Листя пофарбувалось у яскраві кольори.
Мелодія дощу то сильнішала, то стихала.
Під ню я засинала.
Десь у далі вітер мчить руйнуючи усе на шяху.
Він мелодію ту лама або ж доповня.
Нічне небо хмарами вкрите, дощик немов комети падає додолу.
Місяць ясний за мною спостеріга, я це точно зна...
Ех. Морфею, не візьмеш у полон сновидінь.
Бо я вже давно у полоні осінніх див.
Теплий чай душу все зігріва.
М'ятний аромат переплітається з ромашкою.
Посмішка на вустах, улюблений фільм.
Теплий сфетр, дощ, листопад...
А на в коло мене сім'я.
9
3
166
Мрії мої
Мрії крилясті чом мене не огортаєте ?
Ви все тіка у даля.
Виставля мене насміх.
Шукала в безодні.
Вбачала в людських очах.
Чула в крикові пустих ночей
Та вранішніх зорей.
Мрії мої де ж сховалися ви ?
Морфею, королю найзаповітніших снів !
Молю, розкрий таємницю безсоних ночей
Та пошуку дверей...
" Неспокій та тривога коло тебе літають. Спіймав би мрію твою та безсилий і я у царстві їхньому."
Стій!
Не йди!
Скажи чи знайду я їх у завтрашньому дні ?
Чи впіймаю колись в обійми свої ?
" Неможливо впіймати невловиме.
Неможливо знайти, те чого немає."
Ох, мрії мої коли ж розбились ви ?...
10
4
131
Вічна пам'ять
Україна - це наш рідний край де розвітаємо.
Наша сила у людях схована.
Це особливо видно зараз...
Як каже наша історія:
" Скільки б не було бід ми вистоїмо."
Як кажуть поети:
" Незламний дух котрий вільним був. "
То ж навіку нам написано сильними та вільними бути.
Це непросто...
Коли страх обіймає...
Хочемо втекти в минулі дні де щасливими були.
Наш добробут та спокій в руках Українських захисників.
Так було колись.
Є й зараз.
І буде завжди.
Крізь віки одне і те саме.
Сміливці, віданні люди, які захищають Батьківщину, сім'ї, людей.
Щасливі дні, земля рідна, сльози,сміх, перше кохання, біль,страх, любов, захід сонця,кров, Україна
- все з'єдналось воєдино.
Неможливо зберегти у пам'яті усе що було.
Неможливо пам'ятати усіх хто воює або ж воював за країну.
Тих хто помер за нас...
Та пам'ятає рідна земля кожного із них.
І вона від болю, горя та смутку розповість про долю свою нещасну тим хто захоче чути.
Розповість про героїв відважних, їхню любов, сім'ю та
смерть...
Небо заплаче гіркими сльозами пом'янувши усіх.
А вітер рознисе кожне слово, кожен спомин, щоб усі знали та не забували їх...
Пам'ятає земля перші кроки своїх дітей
Та іхню кров...
Пам'ятає вітер їхній сміх, розмови, остані слова та подих...
Пам'ятають небеса.
Пам'ятає син, донька,
І брат з сестрою.
Пам'ятає й батько й сива мати...
І крізь віки повідають вони зі сльозами на очах про героїв
України.
P.S сьогодні день Захисника України.
Дякую вам 🌹❤️
9
2
168
Таємниця доблисного воєна
Сильний духом.
Незламний волею.
Він є могутнім
Все в його руках
З ранніх літ
Його благословив сам Арей.
***
Я зовні сміливий, відважний,
За плечима в мене сотня перемог...
Вони говорять, що мене благословив Арей, мій бог...
Та насправді все не так і просто,
Я – вразливий, і найважче жити в масці,
Коли зі мною мої лицарі воюють,
Я не маю права на поразку...
***
Пошана короля.
Рицарів повага.
Любов народа.
Прихильність дівиць.
Що і ще потрібно для щастя ?
Титул.
Злато.
Усе в його руках.
Чому він а не я?
****
Мені заздрять, не знаючи всю правду,
Уся пошана ні до чого мені...
Я насправді хотів спокійно жити,
А не вбивати людей на війні...
Та моя найбільша таємниця
Що мою родину лютий ворог вбив...
Вороже військо погубило моїх рідних
І я серцем майже скам'янів.
Керує мною тепер лише помста
Тому я і б'юся не на життя,а на смерть...
****
Холоднокровний.
Суворий.
Гордий.
Він вселяє страх своїм видом.
Його погляд здатний убити.
Сам він страшний.
Уроду давно загубив.
Якби не прихильність короля давно би гнив.
********
Де ж мій спокій ?
Серед вітрів у чужих краях.
Чи в людстьких очах ?
Ох, він десь там із вами любі мої...
Яким би не був завжди для людей не той...
Це вже кінець геройства мого.
І початок щастя неземного...
Написаний у спів авторстві із чудовою🌹
@sandrine_ukrainian
9
2
184
Симфонія
Вона любила холодні ранки,
Він любив її та каву з медом.
Навіки залишишся спогадом солодким.
Шкода що таким холодним.
Монотонним і різким як запах кориці.
Ставав відчаєм душі святої..
Душі проклятої поводир.
Твоє ім' я - Сатир
Шукала квести в його підказках,
І чарувала..коли завмерла..
Очі пусті, неживі. Вони скляні...
Тьмяні образи обійняли. Ти - не людина
Не треба солодких промов,
І милозвучних симфоній.
Брехливий твій вид дурматить.
Солодкий твій лик манить.
Волосся твоє доміно,
Частина темна друга світла..
Воно зачаровує
Благословенне небесами кохання.
Безмежні почуттів глибини.
Це всього навсього омана.
Твоя брехня,мені не треба.
Я шукала тебе у своїх снах..
Ти став крилами,безлічі наших ночей..
Неначе увесь світ лише ти.
Зачарував !
У сіті любові піймав та не відпускав.
До себе моє серце прикував та крила обірвав.
Тепер навік вони твої...
Спільний вірш з чудовою 🌹
@Rousi_Rey
9
2
145
Глибини дум
На зеленій травиці прозора водиця.
Чи то сльози хмариці ?
Чи туману дітки ?
Краплиця у ставочку.
Ох хвилі грайливі- марива дива.
Серед них губиться вона
Чи стає одною із них ?
Краплиця до краплиці і вийде море.
Хвилі в одну мить то спокіні, то буйні.
Вони непостійні....
Ох, водо прозора відкрий свої таємниці.
Що б збагнула глибини тих дум
Що непокоять....
12
1
96
Дива моєї землі
Це жовтий стяг, блакитні небеса.
Калинин цвіт, щебіт солов'їний.
Незрівняний дивоцвіт.
У нім осянійм чари неосяжні.
Річка, немов стрічка розляглась у гаю.
Русалки звабливі-чарівнички під воду затягнули.
Навіки тепер водяний.
Чугайстер вів, а Перелесник розвіяв.
Золотий хрестик на грудях
Грішне бажання у думках.
Узрів Мавок на останок.
Танок, подібний на травицю, котру вітер веде у тан.
Танок у місячному сяйві...
Темрява...
Спалах...
Світанок...
Добрий ранок, земле рідна.
Сонячне проміння на світ соняшник породив.
Бачив як Гречишниця- мавка польова, ожила...
З вітром пішла у тан, а у нім Перелесник.
Це дива моєї батьківщини.
Та сховані вони від людських очей, а як узрієш, то пропадеш.
А коли пощастить, втічеш увидівши дива...
Я ж не тікав і тепер на віки часточка цих див...
11
2
148
Повість про калину
У калини червоні наместинки, немов краплі крові.
У водиці.
У прозорій.
Гордовитий її вид.
Вітер гуляє, листя шелестить.
У полі вона стоїть одинока і смутна.
Її горе ніхто не розгадає.
Сонце до неї ластиться та їй байдуже.
Плачуть блакитнії очиці.
Посмутніла калинонька.
Зеленіє листячко горе усе збира...
Калинонька усе рида...
Її горе розділяє рідна земля, котру слізками вмиває що дня
І блакитні небеса, до котрих кричить повсякчас.
Картина сумутна та до чого ж прекрасна...
Посеред поля стоїть вона пишно вбрана
Одинока
Та смутна
Вся у сльозах...
Її горе я б забрав із собою в небуття.
А натомість вона забере моє і розкаже про ню безмовним небесам
Та сирій землі.
До чого ж прекрасна вона.
Смугле личко.
Біле вбрання, розписи давні.
Зеленії очиці, подібні листю...
Каштанове волосся, немов дерева кора.
Червоне намисто, немов грони калини.
Це й образ її мариво моє або ж ні...
Озвучка
https://youtu.be/UOOQjRhaReg?si=26ziZdlJu1ot5Cz_
10
4
135
Читай.
Читай мене між рядків у віршах.
Чи справді у них моя душа ?
Чи це просто слова
В котрі вірю я ?
З ними сумую.
Від них плачу, посміхаюсь
Та тону...
******
Трохи філософії та моїх роздумів чи радше почуттів.
9
2
138
Божество
Весь світ горить в адському вогні.
Ваші молитви не зупинять.
Праведні сльози не загасять.
Його лють нестримна . Хто він ?
Диявол, Людина, Божество ?
Бог, Темрява чи Зло ? Хто ж він ?
****
Все довкола багряне - моє буття.
Для себе герой, для вас не той.
На вершині світу — король.
Я ж на небесах — значить Божество.
Над богами я бог. Вклоніться мені!
Покору проявіть. Шануйте!
Полюбіть страшний мій лик. Монстра,
Котрий в мені живе. Бійтеся!
Я – сам страх. Тікайте не тікайте знайду.
Мене ви не беріть під контроль.
На ланцюг не садіть. Мстива моя душа.
Озвучка на вірш:
https://youtu.be/sZssX2A4Q9U?si=U7Dwi4XafzZGyWlj
6
0
116
Дзеркало
Скляне дзеркало чарувало.
Шукав відповіді у нім однім.
Безликий його вид мовчить.
Пустий мій лик кричить...
Закричать безмовні дзеркала.
Заплачу і я посеред холоднечі скла.
У відображенні заблукав.
Як тепер себе віднайти ?
Тисячі шляхів, мушу кожен з них пройти.
Прости...
Я справді намагався знайти...
10
0
159
Той ким є
Я так люблю свободи смак.
Нічний час мій улюблений.
Ним я живу.
Темної сторони більш не цураюсь.
Мене не лякають крики, сльози, молитви.
Визнаю бували дні, бували ночі, коли теж боявся.
Та я то й ким я є.
Я так любив образ фальшивий,
Та героя давно погубив.
Назви мене монстром.
Величай Чистим злом.
Це всього навсього слова.
Герой чи лиходій вічна дилема?
Навіки людина.
Мене ваблять нічні дива.
Місяцю поклоняюся.
Темряву полюбляю.
Мені до вподоби благання ворогів.
Їхні сльози...
Крики...
То є пісня.
Я наймит дивний.
Правила у мене свої.
Не кажіть, не кажіть ким бути.
Не судіть, не судіть мене!
Перед судом колись постану.
Суддею мені буде сама Немезіда.
Лиш в неї є право, то ж мовчіть.
Давно спалив усі мости.
Хоча...
Чи були вони?
9
2
130
Повість про
"героя "
Я – Герой.
Так кажуть усі.
Сам обрав собі це майбуття.
Мене люблять вони.
Я щасливий.
Та кожен день все більше сумніваюсь у правоті своїх дій.
Від себе не втекти.
Допоможіть, допоможіть...
Подивіться на мене!
Я павший герой.
Врятуйте мене!
Беззвучний мій крик.
Я задихаюсь...
Прошу допоможіть...
Погляньте на мене !
Колишній "герой"
Скільки зла заподіяв ?
Чи когось рятував ?
А чи хтось врятує мене ?
Це мучить...
Подивіться на мене усі !
Ким я став ?
Вигнанець,
Відлюдник,
Самітник,
Мрець.
Це усе я
Ніхто не казав що буде легко.
Та хто знав, що зло творитиму ?
Допоможіть мені.
Яма глибока.
В ній себе поховав.
Серед тисячі моїх гріхів тону.
Покуту так і не знайду.
Мене ви простіть...
Подивіться, подивіться на мене !
Я живий мрець.
Від мене залишилось лиш ім'я.
Хто я тепер ?
Подивіться, подивіться на мене !
Я лицемірю.
Світ малюю у яскраві кольори.
Кожен день борусь.
Ох, який ж я лицемір...
Прошу допоможіть мені !
Подивіться, подивіться, подивіться на мене усі !
Тепер я лиходій.
Так кажуть вони.
Хто вони ?
Не знаю.
Подивіться, подивіться, подивіться на мене усі !
Я герой та лиходій.
Котрий із двух я ?
Так манить перше.
Та нажаль завжди я був, є й буду другим.
Тоооож !....
Весь світ в моїх руках.
Я почав нове життя.
З шляху колись збився та новий віднайшов.
Для себе більше не чужий.
Себе я віднайшов у пітьмі.
Подивіться, подивіться, подивіться на мене усі !
Віднині я лиходій.
Це подобається мені.
Вони усі тремтять.
Я так люблю страх у їхніх очах.
Вічна боротьба добра і зла.
Хто є хто ?
Чи справді поганець чи це просто примха ?
Так довго боровся та здався.
Тепер я на прицілі у добрих і злих.
Світла сторона програє, хоча в казках завжди виграє.
Всетаки я поганець.
Де ж ти доброта моя ?
Я спокутую старі гріхи будуючи нові.
Погляньте, погляньте, погляньте на мене усі !
Я на вершині світу.
Врятуйте, врятуйте, врятуйте мене !
Всетаки алий колір прекрасний.
Шкода що він налижить вам.
Допоможіть, допоможіть, допоможіть мені розмалювати цей світ.
Погляньте, погляньте, погляньте на цих щасливих людей.
Їх я врятував.
Мене ніхто не просив.
Мене ніхто не рятував.
Всетаки я лицемір.
Скажіть, скажіть,скажіть хто я !?
Так манить темний бік та в ньому є й добро.
Тож яка різниця між ними ?
У темряві світло.
У світлі темрява.
Вони подібні та не однакові.
У чому ж різниця ?
Котрий із них я ?
Подивіться, подивіться навколо !
Це усе я.
Усьому виною я.
Це новий світ.
Його я будую на крові.
Це не правильно.
Це й світ неправильний.
Зупиніть, зупиніть, зупиніть мене хтось !
Прошу допоможіть, збудувати правильний світ.
У ньому усі будуть щасливі, рівні та вільні.
Це мрія моя давня.
Що ж я роблю ?
Це все не правильно.
Допоможіть!
Допоможіть!
Допоможіть мені !
Я всього лише лиходій.
Де ж ти герою ?
Невже я неправильний лиходій ?
Навчіть, навчіть мене бути лиходієм !
Де ж ти ?
Я збився зі шляху.
Хто ж я ?
Невже герой ?
Я ж обіцяв ніколи знову.
Невже це правда ?
Я будую новий світ.
У ньому живуть щасливі люди.
То ж чому я нещасний ?
Щось не так...
Невже це герой ?
Чому тепер ?
Прошу зупини, зупини мене !
Скинь, скинь з вершини.
Займи, займи моє місце.
Ну ж бо убий, убий, убий мене !
Ціль вже вибрана
Стріляй, стріляй, стріляй !
Ось моє спасіння.
Тебе я прошу, прошу, прошу...
Ну ж бо стріляй !
Почуй мої молитви.
Прошу звільни мене...
Тебе я молю убий, убий, убий !
Саме це моя покута.
Дякую і прощавай...
10
4
153
Щаслива.
Тут усі щасливі люди їх ви не чіпайте.
серед них маю посміхатись.
Омайгад вони тонуть в любові.
Свою пустоту я мушу ховати.
Хочете відкрию таємницю ?
В кохання давно не вірю.
Омайгад вони щасливі відчувати, клоуни.
Своє горе я ховаю поряд із їхніми усмішками, цього вони нажаль не помічають - сліпці.
З дитиною на руках ховаюсь від усіх.
Ця біганина втомлює...
Я нещасна.
Плачу посеред ночі.
Я зовсім сама у чужому місті.
Мене хочуть усі повчати.
Ох, не намагайтесь зачіпати мене, бо покусаю.
О так крихітко я вже доросла дівчинка.
То ж закрийте свої пащеки та слухайте.
Я така яка є і мене не змінити.
Якщо вам щось не довподоби, то прощавайте .
Не смійте мені дорікати.
Не повчайте.
Дорікну собі я сама.
А навчить життя, то ж не чіпайте.
Мене під контроль не беріть, бо утечу, краще за все контролюйте себе самих та тримайте в наморднику свій пільговий язик.
Краще за все мовчіть !
Я така яка є і мене не змінити, то ж годі надокучати !
Минають дні, секунди, а я досі все те дитя котрим була колись.
Мабуть для когось це дивина та мене намагались взяти під контроль і я утікла.
Незнайоме місто, люди та сцена – це нове життя.
І я щаслива, хоч і самотня та щаслива...
О так крихітко, тікай від цього світу скільки бажаєш та він тебе наздожене.
Життя – боротьба і на кону твоє життя.
То ж борись.
О так крихітко я щаслива.
Сподіваюсь і ти такою станеш.
11
0
179
Лицар в сучасному світі
Початок – рідний дім.
Кінець – навіть і не знаю…
Що ж між іншим і он тим?
Життя усе моє в середині.
Чи повернусь на початок?
Чи одразу на кінець?
Відповіді ніхто не дасть.
Все залежить від вищих сил.
А зараз я відкриваю новий світ
Тут таке все брудне..
За високими стінами скла
Не бачу я зовсім світлого неба
Тут все не по честі
Хлопець отримав тіло юної леді
За якісь паперові монети.
Цей світ такий дивний.
Він новий та водночас старий.
Я впізнаю закони вулиць де в беззаконні зростав я.
Та церкви в котрих вимолював краще майбуття.
Все як колись.
Я це все вже бачив.
Вони поб'ють це дитя ледь не до смерть.
Їх ніхто не покарає.
Він сам їх каратиме.
Заради чого я навколішках молився?
Заради чого боровся?
Заради чого усе це було ?
І ось настає вирішальний момент.
То кінець й для мене, й для світу
Нащо жити для такого майбутнього
Тут не місце ідеалам, й надії.
Все закінчу я зараз – прям тут.
Все одно ніхто не помітить.
То кінець для славного роду мого
То кінець – а тепер харакірі.
Вірш написаний у спілці :
" Літературна фортеця"
https://www.surgebook.com/literaryfortress
У співавторстві з Хонна
https://www.surgebook.com/magistr_honna
15
0
183
Згубне Кохання
– Не дивись мені в очі, не можна!
Не читай у них несказані слова!
Ти ж бачиш: наші долі не тотожні,
І лиш в казках трапляються дива...
Не цілуй вуста такі жадані,
Не тони в обіймах, мов в вині...
Ти ж бачиш, о, єдиний мій коханий,
Що не бути з тобою мені...
Не шукай мій слід стежками лісу,
Моє кохання тебе згубить через мить...
Краще, милий, долі вже скорися,
І оминай краї наших зірниць...
– Тебе кохаю сильніше за життя.
Заборони не лякають.
В тобі я вже давно тону, то ж навіщо ти тікаєш ?
Не ховай свої сліди ти ж знаєш їх я віднайду.
Тож для чого тобі це все ?
Для чого тікаєш?
Ти ж теж відчуваєш.
Ти як і я кохаєш.
То ж навіщо це все ?
Прошу не мовчи.
Від мене ти не йди.
Прошу дозволь відчувати знову тепло твого тіла в моїх руках.
Дозволь відчути знову смак твоїх уст.
Тебе я молю...
Покажись моя люба.
Я так хочу побачити тебе що дурію.
Знаєш твоя постать приходила у мої сни.
Прокидаючись я боявся що ти лише марево, прекрасне марево моїх мрій.
А тепер я боюсь залишитись на самоті...
Вірш написаний у спілці
" Літературна фортеця"
https://www.surgebook.com/literaryfortress
з прекрасною Скндрін Ірріель 🌹
https://www.surgebook.com/sandrine_ukrainian
11
4
158
На весні...
Ти заплачеш на весні.
Я знаю це мила.
Коли бузок розквітне слізки зрадливо стікатиму по твоєму обличчю.
Ти у надії шукатимеш п'ять пелюсток на квітці.
У цій же надії тихо шептатимеш молитви, які скоріше скидатимуться на благання.
Я це відаю коханная.
Я це бачу у снах – всеодно що наяву.
Ох, милая моя, серце моє тебе б я пригорнув.
Тебе б я цілував,
Із тобою б був та доля зрадлива вирішила інакше.
І ось між нами кілометри дистанції та вибухів звук...
До тебе я лину у снах та думках, однак мене повертає у реалії житя жахлива війна...
Розквіт бузок ти ридаєш і я разом із тобою.
Ти прости мене мила та я не повернусь додому.
Бо для мене домом стала братська могила...
https://youtu.be/Gfq7Umto6m0?si=HxKkzkrKamH9tIHJ
11
0
142
Я ?
Хто ти мені а я тобі ?
Відстань завелика між нами.
Ми незнайомці та такі однакові.
Ти частинка мене.
Найгірша із них.
Від тебе я тікаю та водночас лину думками.
Ти – це усе те чого я прагнув.
Ти той ким я є насправді.
А точніше був...
Твоя воля та не покора надихає.
Ти – борець.
Ним і я колись був та зламався.
Ти чуєш ?!
Мене закували, зламали та приручили.
Я став таким як усі !
Ти чуєш ?!
Я здався !
Від себе відрікся та повірив, що це був мій вибір !
" Знищ її. Стань справжнім.
Я – ти
Ти – я
То ж чому тікаєш від мене ?
Прийми те ким ти є і стань вільним від усіх. "
Що подумають інші ?
" Байдуже"
Я знову буду один
" Зате собою "
А ким я був ?
" Мною. Ти був мною! "
Спадає маска брехлива.
Це знову я.
Той самий, я, що і був.
Невже забув ким був чи я роль і не грав ?
Серед масок гублюсь.
Котрий із них я !?
Мабуть, ніякий...
Хто із них справжній !?
Мабуть, ніхто...
Ти – я !
Я – ти !
Ми однакові !
То ж чому чужі ?
Прошу повернись, від мене ти не йди.
Ти чуєш ?!
Я шкодую !
Мене ти прости !
Прошу повернись....
13
3
169
Реальність
Вітаю у реальності.
Тут на милосердя не чекай.
З відусюди погляди лихі поглядають.
Кожен з них хоче знищити.
Тому зроби це швидше за них.
Чому ти дивишся так смутно?
Хіба ти не знав цю одвічну таїну життя.
Тут доброта не у пошані.
Чесності давно не зустрічав.
Цей світ вже давно прогнив.
Хіба ти станеш героєм у світі лиходіїв ?
Хіба ти будеш грішником у світі праведників ?
Хіба погано бути лиходієм у світі лиходіїв ?
Хіба погано бути собою у світі однакових ?
Так багато запитань та відповідь дасть на них соціум.
Якщо ти сильний, то тоді дійдеш до кінця не зламавшись.
А коли ти розумний, то будеш іти по головах, примірявши на собі тисячі масок людських.
Якщо ти добрий, чесний та справедливий, то прости однак біль та самотність твої одвічні супутники, як і клеймо " ізгой"
А коли ти не такий, то ласкаво вітаємо на вершині світу.
Ось такий простий урок, то ж чому його не запам'ятати?
Навіщо ця одвічна боротьба, страждання та біль ?
Для чого вам це ?
Куди ж легше та краще забути своє "Я".
11
4
181
Розбита душа
Привіт, незнайомцю.
Підійди до мене та розбий на тисячі шматочків, а потім розвій це так просто і легко.
З цим впорається навіть дитя.
То ж чому ти зупинився ?
Підійди до мене та поглянь у очі пусті.
О, так я мрець, що ж далі ?
Земля та труна ?
Та мені і серед живих добре.
Я актриса у цьому прогнившому світі.
Я режисер у цьому паршивому місці.
Іди за мною і не лякайся мерців, бо то мої мрії.
Не лякайся темряви, бо це лишень пустота моєї душі.
Ти ж знаєш як воно буває ?
Ні ?
Ну що ж слухай.
"Виконуй наші накази.
Будь такою як усі.
Стань сірою масою.
Роби те що скажуть.
Так буде краще " – казали мені вони...
То ж тепер я така як усі.
Пуста, без мрійна, сіра маса.
І я сміюсь в залишку своєї душі.
Я сміюсь з таких самих як я.
Я сміюсь із самої себе, бо що мені ще залишається ?
Сльози та сміх.
То ж я сміятимусь !
І нехай мене величатимуть божевільною я всеодно буду сміятись у своєму зруйнованому світі.
Я сміятимусь та плакатиму водночас над руїнами своїми...
Це так сумно та водночас смішно.
Навіщо їх слухала ?
Навіщо змінилась ?
Скажіть заради чого я себе убила ?
13
2
171
Світ диваків
Раз
Два
Три
Гра почалась.
Іди за нами.
Ця гра без переможців і переможених, то ж не бійся.
Розмалюй храм, котрий на тілі моєму.
Подивись навколо таких як ми багато.
Подивись у очі та виживи.
Так багато кольорів та мені до вподоби чорний.
Ми поганці чи герої – це ніхто не збагне.
Ми б'ємося із суспільством та їхніми правилами.
Ми вільні люди і таких нас багато.
Кожен із нас різний та ми пов'язані ниттю котрій дали клеймо " ізгой"
То ж іди до нас.
Ти такий як і ми.
Будь собою та не бійся, серед нас чужим не станеш.
Крок вперед.
Крок назад, вліво і вправо тепер покрутись.
Тепер ти дама на шахівниці, то ж ходи куди забажаєш.
Правил у грі нашій немає, то ж будь тим ким хочеш та краще за все собою.
Таких як нас багато, кожен із нас особливий.
Крок вперед і ти вже маг.
Чари у цій країні різноманітні є добрі, а є злі.
Та краще за все добрі,бо і так забагато зла в людському світі.
Раз
Два
Три
Привітайте новачка також дивака у Світі Диваків !
13
2
111
Темний король
Почтиво вклонюся перед постаттю його.
Щиро посміхнуся коли повз пройде.
Лестощами розум задурманю.
Я сам подібний до монстра.
Його стримую з останніх сил та лиш зроблю крок уперед як розіб'юся.
Я піднімаюсь по черепам до висот.
І весь світ немов на долоні та це лиш сон.
Йому я віддамся в солодкий полон.
Ця боротьба зводить з розуму.
Я повільно божеволію...
Здоровий глузд сиплеться по трохи.
На боротьбу не вистачає сил.
Я падаю долілиць, вклонившись мріям.
Своїм снам здаюся у полон!
Я змінився, помер чи знов відродився?
Хоч не фенікс та згораю до тла...
Моє колишнє я прощавай.
Хто я тепер?
Блазень безсоромний чи король гордовитий ?
По кісткам та черепам здіймаюсь у вись !
Ось я вже на троні і блищить моя корона.
Все ідеально !
Та лиш із золотого князівства вийшло темне королівство.
10
0
155
Тінь
Безликі тіні танцюють довкола..
Безликі примари співають серенади.
Німі русалки скаженіють.
Перевертні люті завивають.
Безликі тіні ведуть у тан.
Німі русалки тягнуть під воду.
Вовки поїдають останки.
Безликі примари співають про смерть.
Гадалка сліпа її провіщує.
Кажани немов стерв'ятники літають довкола.
У кулі прозорій каплі крові повільно стікають по тілу, а вампір не насититься нею.
Безликі тіні ховаються у лісі.
Чарівник без чарий ридає, а відьма злісно регоче.
Дракон могутній пав, а рицар гордо над ним стоїть.
Безликі примари шепотом співають, боячись розбудити Чисте зло.
Безликі тіні мигцем протанцювали утворивши вітер, що тебе схопив у свої обійми.
Безликі тіні спинили свій тан.
Безликі примари німими стали.
Русалки повтікали.
Зелені очі із пітьми виглядають.
Завили перевертні.
Стихла відьма.
Гадалка сліпа дивиться у кулю чарівну.
Рицар гордовитий зі скелі впав.
Чаклун безчарий примарою став.
А ти потонула в тих очах.
Тебе поглинула темрява пуста...
13
5
167
...
Ласкаво запрошую у світ кохання.
Давай пограємо в любов ?
Проста гра, неймовірні відчуття.
Та для неї потрібно покохати.
То ж давай кохатись.
Нас п'янить алкоголь.
Ти в моїх думках та на моїх ногах.
Це так звабливо.
Пий додна !
Дай собі волю !
Ти так прекрасна, що хочеться цілувати.
Закрий очі та насолоджуйся відчуттями.
Це і називають коханням.
Нам від нього вже не сховатись.
То ж давай станцюємо ?
Ця ніч запам'ятається на віки.
Сьогодні я твій, а ти моя.
І це так чудово.
Ми не ідеальні, ніхто не ідеальний та разом ми нездоланні.
То ж іди до мене.
Боятися непотрібно, це все закінчиться лиш попроси.
Мене дурманить твій аромат, то ж прости...
Прошу відштовхни.
Зупини мене поки не пізно, ато перетворюсь на монстра...
13
9
202
Звір
Не муч мій розум.
Не тривож!
До мене увісні не приходь.
На тебе я не чекаю.
Та ти з'являєшся раз у раз звіре.
Туманом вкритий мій шлях.
Не бачу я ані образів, ні облич, ані жодної живої душі.
Ти випив моєї крові до дна.
Усе у царстві твоїм темне, гниле й не живе та я живий!
Бачу як руки твої до мене тягнуться.
Не чіпай!
І знов я прокидаюсь у холодному поту.
День минає за швидко, я не сплю та засинаю...
І знову ти приходив до мене.
Темний звір показує свої ікла, а в кривавих очах я бачу свою погибель.
Я кричав, благав та ніхто мене не рятував.
Я помирав у сні, всеодно, що наяву
Час від часу я зустрічав у тому царстві промінь світла, яке зігрівало своїм теплом.
Та вона мене не врятувала.
Я їй радів та з часом від світла віяло ще дужчим холодом.
Лагідний погляд і тепла усмішка змінились у гірший бік.
Це світло мучило сильніше від темряви і звіра.
Згодом я зненавидів це світло.
Я знайшов прихисток у пітьмі.
Я знайшов тепло у холоді.
Я побачив своє єство, що темніло й світле майбуття у звірових очах.
Прокидаючись я міркував й зрозумів що ти і є моїєю темрявою й світлом, ти і є моїм кошмаром на яву. Ти мій кат, хоч і іменувала себе як друг. Я сміюсь згадуючи свою дурість і наївність...
Я сміюсь крізь сльози.
Ти була моєю погибелю.
Ти мене вбила, знищила, забула...
Та я не забув.
І тепер я зміню фігури на шахівниці й тебе спалю...
14
7
95
Краса ненависті
В ненависті немає красоти так мені казали.
Мабуть, вони не знали, не пізнали красоту цього відчуття, зате пізнала я.
Кров закипає у жилах, коли погляди наші зустрічаються – це подібно до кохання, але гарячіше.
Ми не друзі й не коханці.
Ми – вороги.
Довкола нас ненависті сміх і презирства погляд та це наш секрет.
Погляньте на шоу. Ми маски
вдягаємо і граємо у приятелів та це таємниця.
" Коханці"
Розплющте очі, сліпці !
(По секрету вам скажу, колись кохали та почуття зів'яли. )
Погляньте, довкола нас ненависті горить вогонь, він спалить до тла одного з нас.
І це буде для другого перемоги солодкий час.
Наш секрет у тому, що хочемо знищити, розтоптати та спалити одне одного, бо лиш так відчуємо насолоду.
То ж нехай горять міста.
Хай падуть небеса. І ти разом з ними.
Й нехай мене поглине темрява пуста та на цей раз боляче буде тобі...
Хай почнеться шоу !
Запалюйте вогні, нехай все горить !
Благання та сльози – солодкий нектар.
Та за все на світі солодша твоя смерть та це мій секрет.
Коли поглядами зустрічаємося, то божеволію від бажання задушити та це таємниця.
Я ненавиджу все одно, що люблю.
(якби ж я любив)
Погляньте ,вельможі, на наше шоу !
Тонка гра та умілий фальш, навіть я б повірив, якби був ідіотом.
"Коханці"
Не смішіть мене.
Довкола нас ненависті війна та пристрасті пустота.
Багряна кров повільно стікає по губах, нею я нап'юся...
В очах вогонь згасає, серце більш не б'ється – це так прекрасно !
Я станцюю на твоїх похоронах та це мій секрет.
Дякую Сандрін Ірріель за допомогу в написані цього вірша 🌹
( сподіваюсь в нас ще буде багато спільних віршів )
Озвучка вірша :
https://youtu.be/c0Eck-UUeG8
15
5
176
Чай з м'ятою
Мої нерви здають.
Ще мить і я зірвусь
Єдине що рятує – чай.
Чорний чай –гіркий та міцний аромат, як і життя.
Ромашковий чай – краса вся у його пелюстках...
Є багато на світі чудових сортів та лиш чай із м'ятою рятує.
Лиш він заспокоїть, лише він зачарує...
Лише м'ята рятує від самознищення мою душу...
11
3
151
Втрачене кохання
Я так люблю його, що боляче мовчати...
І сни ховають в забутті мій біль...
Я так люблю його, що хочеться кричати,
Й життя на рани знову сипле сіль...
Я загубила в ньому свою душу...
Тепер як спокій мені віднайти?
Хоч знаю, що забути його мушу,
Не знаю як цей шлях мені пройти...
В пам'яті моїй оживають слова любові
І попри біль з посмішкою на вустах згадую
нас дурних та божевільних від кохання.
Тоді юними були і серця наші зливались воєдино.
Пам'ятаю дзвінкий сміх, посмішку ясну і радості мить.
В очах вогонь, а на вустах слова. Тихі слова кохання, що лиш одне одному казали.
І ми гадали, що кінця краю не буде цьому щастю.
Та цій казці настав кінець смутний. Ми померли на кінці, хоча це був лише початок.
Бурі і не згоди здолали нас, а чи боролись ми ?
Погляд пустий, убивчі слова, гіркі сльози – це остання наша мить. Це розлуки болючий смак, після котрої не стало нас.
Чується скрип дверей і кроки важкі – це ти пішов у нове буття, полишивши мене на самоті...
Тобі серце віддала, а що натомість ? Розбите сердце, спустошена душа і спогаді тьмяні...
Якби ж мені знайти слова,
Що серця би його торкнулись!
Я б знов повірила в дива,
Я знов щасливо б посміхнулась!
Вірш написаний з прекрасною Сандрін Ірріель :
https://www.surgebook.com/sandrine_ukrainian
Озвучка на вірш:
https://youtu.be/jeXo5ZMrkTA
10
0
174
Між нами
Між нами щось, чого не можна пояснити...
Тебе згубити – то моя найвища ціль...
Ти – планета з протилежної орбіти...
Тебе, мій ворог, я дістану звідусіль...
Знищ, спали всі спогади про нас !
Та це тебе не спасе.
Гострі мечі та стріли так не ранять, як я.
Ну ж бо мила поглянь !
Довкола нас горять міста. Сьогодні один із нас помре.
Ну ж бо кохана убий !
Хай все стане багряним !
Чом ж ти не стріляєш ?
Коли не я, то ти.
Поглянь на мій світ !
Довкола лиш руїна і це прекрасно.
Хай все горить !
Ну ж бо врятуй всіх чи врятуйся сама !
Знаю вибір складний та підказка проста:
" Помри! "
(Вірш написаний у спів авторстві із чудовою Садріан Ірріель. )
Посилання на сторінку Садріан Ірріель: https://www.surgebook.com/sandrine_ukrainian
Озвучка вірша:
https://youtu.be/prhujjDDoQ0
13
1
195
Дисонанс кохання
Озвучка:
https://youtu.be/YIO5YeJ-9DQ
Я так хочу торкнутись твоїх губ, що божеволію.
Твій образ являється у снах та навіть у них не можу втамувати цю нестерпну спрагу...
Дозволь доторкнутися.
Дозволь поцілувати.
Тебе я благаю.
Та безмовний твій лик лиш насміхається.
Я тону в твоїх очах...
Це сон чи реальність ?
Я кохаю тебе та бажаю однак це мій секрет...
"Віддайся вирові бажань!"
"Втамуй голод!"
(Кажуть демони в моїй голові)
Я божеволію від кохання.
Серце б'ється все сильніше.
Її вуста солодші за мед.
Я відчуваю жар тіла і солодкий стон.
Ніжний аромат троянд туманить розум.
Що було далі не пам'ятаю.
Та в обіймах моїх бездиханне, ще тепле тіло.
А у роті металевий присмак крові. "Усьому виною спрага..."
13
4
218
Руїна
Довкола мене пустота та тиші пустиня.
Себе я знищив.
Погляньте, від мене залишилась лиш руїна !
Душа пуста, а мета загублена. "Як ж таким ти став ?"
Все завдяки вам. Я задихався посеред вас, я помирав з середини, благав та мене ніхто не рятував, то ж себе поховав...
В жилах моїх тече темна рідина.
Я не знаю віднині ні милосердя, ні доброти.
Без жалю за вами спостерігаю.
З вами граю у гру , яку веду сам. Та у ній немає переможців.
Я вмиваюся кров'ю ворогів, а довкола лиш руїна...
озвучка на вірш:
https://youtu.be/zmVKNF0e-7k
12
2
169
....
Намалюй на папері посмішку ясну.
Напиши тисячі слів любові.
А потім спали.
Спали все дотла !
Щоб не залишилось а ні сліда...
І заразом мене поховай на дні безодні.
Втопи у океані власних сліз і страждань.
Тримаючи за шию,повільно души, розтягуючи насолоду...
Вбий на заході сонця і спали до тла, а як сонце зійде то розвій прах над морем.
А коли прийде час, то відпусти...
13
2
256
Щось
Скажи оповідачу чи загину я на цих сторінках чи забутою стану ?
Скажи яка моя доля, що чекає вдалині ?
Повідай стиха історію мою.
Передай ніжно, немов той музика, що грає на бандурі, мою душу...
Передай тендітно й тонко мої мотиви...
Можливо з тебе поганий музика й оповідач, а можливо з мене поганий персонаж ?
А можливо це цікавий дует ?
13
2
407
Вільний птах
Клітка золота в ній гине птах.
В обіймах металевих задихається він.
В птаха барви кольорові.
Він нагадує павича.
Гарний птах.
Королівській птах.
Для нього клітка золота й найкращі умови.
Як шкода, що птах в неволі гниє.
Як шкода, що у клітці задихається.
Як шкода, що він згасає...
Гарний птах.
Бідний птах...
Волю пізнавши у клітці замкнутий, хоч і в золотій та все ж в неволі...
Крила йому відірвали, щоб не літав, щоб не мав марних надій...
Безкрилий птах.
Гарний птах.
Бідний птах.
Тепер ти не злетиш у вись...
Дзьоб відрізали щоб не щебетав про волю спокуси.
Бездзьобий птах.
Гарний птах.
Бідний птах...
Тепер не щебетатимеш пісні гарнії, тепер не розкажеш історії давнії...
Гарний птах.
Королівській птах у клітці гниє.
Не чутно його спів, не видно його крил.
Та дух незламний в нім живе.
В його умі тисячі мрій і надій у світле майбуття.
В нім сила прадідів ожива.
За омріяну волю він вмира...
Ох, бідний птах...
14
6
203
Персонаж
Я не розумію віршів, сенс цих рядків не в силах уловить.
Та попри це їх обіймаю, із ними злітаю.
Віршовані форми, прозорі рядки розум туманять.
Скажи мені: Я сліпець чи мудрець ?
Назви мене героєм.
Іменуй мене злодієм.
Тихі рядки, сумні строки, убивчі слова.
Я герой оповідок чи злодій пера ?
Скажи мені хто я ?
Ні радше мовчи.
Не кажи, ані слова !
Пиши, малюй образ мій!
Лиш не вбивай дитя своє...
Я персонаж давніх історій.
Я герой оповідок.
Я красень принц чи рицар хоробрий ?
Кольорові олівці й сірі малюнки.
Талановитий музика й поганий митець.
Чесний злодій і брехливий багатій.
Так багато персонажів.
Так багато образів чудових.
Так багато душі...
Та лиш я пустий...
16
0
219
....
Холодні обійми, крижані руки.
Снігопад...
Хоч на дворі весна золота та для мене зима...
В душі моїй снігопад.
Немає кінця краю цій зимі.
Я замерзаю посеред холодних вітрів.
Я вовком завиваю посеред білої пущі.
В холодних обіймах замерзаю...
В крижаних руках помираю...
Де ж ти весно золота ?!
Куди ж ти сховала своє тепло, люба весно?!
Де ж твої ніжні обійми в котрих танула я ?
Де ж твої теплії руки в котрих я цвіла?
Здається, цієї пори я зів'яну...
14
2
152
Душа
Не люблю я звуки, голоса.
Від шуму болить голова.
Нестерпні слова, брехливі промови, безглузді аргументи – це мій сміх й смуток...
Забуття, відречення, втрата своєї душі – це мій біль...
Краса, барви кольорові, спів солов'їний, батьківщина, материнська ласка, батькова любов, рідний дім, забуті дороги й стежки, давні спомини – це мої емоції.
Вільний вітер, дикий степ, невпинні струмки, – це мій голос.
Злий буревій, нестримний ураган, сильна гроза, блискавка й дощ – це крик моєї душі !
Всі явища природи зіллються воєдино й слова мої повідають усім.
Усьому, що живе й дихає.
Усьому, що є на цім білім світі я розкажу про душу мою...
14
1
188
Фенікс
Вона примара юнацьких літ, котра літала поміж хмар.
Вона примара підліткових часів, котра згорала.
Вона примара людська, котра попилом стала...
Пошли до чорта всі мрії і надії.
Зламай стереотипи.
Помри, живи, заплач,мовчи, посміхнись, доброю будь.- кажуть вони.
Та маски носити повсякчас набридло, а деякі із тріскотом розлетілись.
Жити за їхніми правилами, законами... Набридло!.
Тож чому не створити власні ?!
Чомби в небо не злетіти птахом попелястим?
Й із сонцем позмагатись ?
Може, його затьмариш, або ж згориш.
Але як і фенікс із попелу постанеш й знов злетиш у вись, затьмариш сонце або ж згориш...
Із попелу повставши, мудрість здобувши знов летиш поміж хмар.
Помилки старі оминаєш.
Та знов із сонцем тягаєшся.
Ти гориш вогнем гарячим, кусючим...
Ти звабливою літаєш і себе надихаєш, а заразом і інших.
Ти не сонце, ти фенікс !
Ти літає, надихаєш, вогнем зігріваєш...
Ти фенікс огненний!
Ти примара моїх мрій...
Ти примара минулих літ...
Ти фенікс мій...
11
0
204
Почуття 2
Всі тексти зів'яли.
Я вклонюся, як "митець" перед вами.
Всі рукописи палають.
На очах сльози.
Я впала з вершин.
У серці пустота, очі порожні, а на вустах смуток.
Ким я стала?
Ким я є?
Ким була?
Відповіді нема...
Все забутим стало...
Щастя промайнуло, ти забутим став...
У пітьмі свого єства я гублюсь наче у лабіринті.
Твої слова любові пусті...
Це вже кінець, я впала, загубилась...
І знов у світі пустоти...
Може, ти врятуєш або ж згубиш ?
Та мене облиш...
Мене не рятуй, мене не шукай.
Дозволь заблукати...
Дозволь потонути у світі пустоти.
Тепер навіки я загублена ...
Серце згубив, почуття вбив, мене згубив...
12
0
152
Почуття
Загинула муза, загинуло єство, я повільно помираю – це все завдяки тобі!
Мої тести горять, а душа помирає...
Що ж ти коїш зі мною?
Тобі душу я продав й відав, щось цінніше ніж мав,а що натомість? Вмираю...
Повільно й нестерпно.
Гірших тортур я не знав...
Краще б не знав...
Ліпше б не кохав...
15
4
464
Швидкоплинність
Життя летить немов стрілою огненною.
І ось вже кінець нашому віку.
А день минає, то довго, то за швидко.
Так промайнуть секунди, спливуть хвилини, минуть години.
А з ними й життя...
Я заблукав посеред мрій...
Я йшов по вулиці серед людей та так і не зрозумів це реальність чи сон?
Усі вони – це сіра маса, що кудись іде. Усі вони в сірих тонах.
Довкола лиш пустота...
Вони марнують час...
Не таким я бачив колись це життя...
Так промайне життя, а з ним і віки.
Ні, я не згідний на таке життя!
Назвіть моє ім'я!
У вас є лише секунда!
Давайте зіграємо у гру без правил!?
Забудьте хоч на мить про буденності життя.
Відкиньте правила й заборони!
Годі марнувати час!
Настав час розважитись.
Забудьте про реалії цього життя і відправтеся хоч на мить у світ мрій...
Настав час скинути сірі тони й розфарбувати темні кольори!
Давайте розфарбуємо цей світ у яскраві кольори?!
І хай дні так минають.
14
0
172
Зорі
Небо нічне, зорями засіяло.
При виді місяця вони вклонились й у тан веселий пішли.
Ти подивись у гору, зорями помилуйся.
Як кажуть легенди, то то душі людськії.
Як кажуть люди, то то небесні світила.
Як кажуть усі, то то інші планети.
Давай згадаємо старі оповідки?
Давай бажання загадаємо при виді падующої зорі?
18
1
178
....
Душна людина,
душна особистість такою завжди вона була...
Її світ був нудним, як і вона сама.
Та враз все змінилось!
Мов птах злетіла у височінь.
Та була вона без крил.
Тому й розбилась...
16
3
263
Малюнок
–Я намалюю тобі день.
–А я ніч чарівну.
–Я подарую тобі красу землі.
–А я таїну небес.
–Я смарагди тобі принесу.
–А я зорі...
–Зробіть із мене красуню.
Нафарбуйте вії, а заразом й очі.
Намалюйте мені фігуру Артеміди й вроду Афіни.
Подаруйте мені чари звабливі, щоб лиш на мене дивились...
14
7
197
Життя
Ми боги свого буття...
Ми королі цього життя...
Ми стрибнемо в небуття...
Ми віддамося шаленому вирові наших відчуттів...
Хай вони нас несуть, хай вони нас ведуть в майбуття!
Давай розірвімо кайдани цього буття?!
Давай стрибнімо в небуття?!
Давай зірвімо маски фальшиві?!
Давай знімімо корони залізні?!
Давай знищмо пиху й гординю?!
Може, спустимось з небес?
А краще з вершин впадемо на дно...
Моя озвучка на вірш:
https://youtube.com/shorts/yFTrXGqvvK8?feature=share
16
8
198
Хто вона?
У неї карі очі, що нагадують сипучі піски.
Пухкенькі губи, котрі б я цілував нестримно.
Темне волосся то пряме, то кучеряве.
Я так і не збагну хто вона зваблива Діва чи божевільний Козеріг, чи може, отруйний Скорпіон?
В одну мить вона ніжна, добра, розсудлива, тиха й відповідальна , а в іншу божевільна й нестримна.
Ця діва зламає твій бар'єр, серце підкорить й розіб'є.
Вона йде на перекір правилам усім й ламає стереотипи всі.
Теплими словами обійме, викличе посмішку на вустах, тебе вона розсмішить.
Ця діва не з бреше, правду усю повідає і ти або приймеш її чи відвернешся.
Та лиш ставши її ворогом твоє життя зміниться у раз.
Не буде більше теплих усмішок й лагідних слів, котрий ти так любив.
Вона стане твоїм катом.
Стане сукою для тебе й життя перетворить у пекло.
Бути її ворогом – небезпечно й смертельно.
Її слова отруйні, серце розривають на тисячі шматочків.
Твоя душа розбита.
Ти просиш про милосердя та вона ще та стерва глуха...
Її іменують отруйним Скорпіоном.
Їй байдужі дівочі заняття, їй ближче до серця вільний степ, дикий вітер і нестримний мотоцикл.
Її вабить небезпеки смак й швидкість невпинна, вона на гальма не натисне, вона краще розіб'ється, ніж зупиниться.
Серце б'ється немов божевільне в крові адреналін вирує, а вона сміється немов божевільна.
Це краще за алкоголь й наркоту.
Лиш коли серце б'ється немов божевільне вона відчуває усю насолоду життя.
Її іменують божевільним Козерогом.
Прямолінійна красуня, яка сміхом чарує.
Душа компанії, а заразом і серце.
Нікого не залишить вона байдужим до себе.
Добротою і ніжністю друзів огорне й підтримку їм дасть.
Лиш глянувши на ню раз ти вже зачарованим був.
Лиш поговоривши із нею ти її кохав.
Її іменують звабливою Дівою.
А хто вона для тебе вирішуй сам...
( Музою для написання цього твору була користувача цієї платформи.
https://www.surgebook.com/_vladoooosss_
У неї за описом гарна зовнішність, цікавий характер й хобі)
18
7
277
Ліс
у темному лісі у ночі птах гомонить.
Жовті очі сяють мов зірки.
Ворони застерігають : " кар! Кар! Кар!"
Здійнявся у вись птах.
Почувся:" У-у-у--у...."
І тебе вже немає.
Це пропащий ліс!
Хто зайде,то й не вийде звідти живим!
Я там бував і ледь живим залишився.
Холод проникає до кісток.
Сонце згасло, дорога туманом вкрилась.
І все що пам'ятаю– сяючі очі посеред пітьми, котрі за мною прийшли...
13
4
207
Форцелянова лялька
Дебютний бал на честь повноліття доньки графа.
Цього вечора усі узріють красу схованої троянди...
З ранніх літ вона була найкоштовнішим камінням у родині.
Її тримали під замком у кімнаті, щоб вроду не зіпсувать.
Її врода подібна до форцелянової ляльки.
Її силует привабливий, мила на личку, очі чарують, від усмішки мліють.
Така гарна,чарівна й тендітна.
Нею захоплюються тисячі парубків й кожен хоче погратися.
Та вона не створення для ігор.
Вона існує лиш для краси.
Її легко можна зламати й розбити.
Один необережний рух й вона зламається.
Одне необережне слово й вона заплаче...
Її ніхто не прочитає, не збагне й не зрозуміє...
Її думки— книга написана мертвою мовою.
Її душа — немов, скриня пандори...
Її доброта немає меж та це лиш фальш.
За красою ховається понівечена душа.
За теплою усмішко, біль
За добротою щирою, ховається байдужість.
А в її очах ховається зневага до дурнів й лицемірів.
Ось така форцелянова діва юних літ...
16
4
244
Венера
Ти моя, Венера.
Ти моя планета.
Ти моя Богиня.
Перед тобою я схилюся.
Серед усіх планет на небі я шукаю лиш твою.
Так дано я не кохав.
Так давно не відчував...
Лиш глянувши на зорі й узрівши твою планету на коліна впав.
Я молюся богині кохання, я благаю Венеру дивлячись на зорі, щоб мене вона благословила:
" Подаруй мені кохання!
Подаруй любові чарівну мить!
Дозволь знову відчувати любов!
Всього на мить подаруй її.
Тебе я прошу у сні й наяву.
Перед тобою схилюсь, лиш її мені ти подаруй"
Скінчилась ніч чарівная, скінчились благання.
Та прохання так і не збулось...
Минає час, а я бачу у снах зоряний шлях.
Я торкався Місяця, Землею зачарований був, від Сонця осліп, від Урану замерз.
До Венери так і не дійшов...
Ось вже світанок, а я блукаю посеред вулиць планет.
Кохання так і не зустрів.
Усі молитви мої німі й пусті, а
благання не почуті...
Не знаю вкотре тебе я благаю, Венеро!
"Кохання подаруй!
Любов принеси!
Половинку мою допоможи відшукать.
Перед тобою я схилюсь,
тобі вклонюся,
лиш подаруй любов!
Благаю, почуй мене й бажання здійсни!
Втіль його в життя!
Змилуйся наді мною
,Венеро,
й подаруй омріяну дівчину!"
Знов минає ніч.
Знов любов не зустрів...
Знов блукаю у снах по космосу.
Та цього разу узрів Венеру й перед нею схилився й знову попрохав за любов.
Та планета байдужою була, а я все просив, чекаючи на диво.
Дивним сяйвом мене огорнуло...
Я, немов, відчув любовний сплеск.
Переді мною Венера, а позаду її планета.
" Твої мольби було почуто."
Я прокинувся надії сповнений...
12
5
249
Космос
Ти дивися у вись немов зачарований.
Так хочеться злетіти в космос, щоб доторкнутися до зірок.
Так хочеться піти з ними у тан.
Давай вирушимо у новий світ?
Земля немов на долоні.
Ти зачарований.
Давай насолоджуватись цією миттю сповна?
Давай торкнемося зірок?
Давай вирушимо у нові світи?
Цей космос неосяжний й пустий.
Не вистачить й цілого життя, щоб ним насолодитись сповна.
Мандрувати ним захопливо та самотньо.
Ти мандруєш з планети на планету втративши лік часу.
Ти забув про дощ, вітер, сонце, сніг й землю....
Для тебе існує лиш він і це космос зі всіма дивами.
Нові краєвид ваблять, а старі не забуваються.
Навіщо, тобі земні суєти, коли є цілий світ, який лиш тобі належить?
Його чари не минуть.
Не забудуться.
І як повернися на Землю
у рідні краї,
то дума буде лиш про нього...
Коли очі заплющуєш,
то перед очима знову неосяжний світ...
14
3
235
Убита весна
Всі квіти зів'яли у гаю.
Почуття забутими стали.
Це остання наша весна.
Її ми зустріли, сонце привітали ясне, а на заході його проводжаючи ти сказав: "бувай"
Лиш настала весна та для мене вона вже промайнула, як і наші дні...
Все довкола згасає так само, як і мої почуття.
Не видно вогника яскравого.
Все заполонила темрява пуста!
Чути шелест звідусіль, стежина, що веда у даль...
Розбите серце, убита весна...
Розстріляна весна!
Ох, весно чарівна, скільки надій ти мені принесла?
Скільки мрій зруйнувала?
Весно чарівна, скільки горя ти мені принесла?
Краще було б не кохати!
Та тоді, ти б не набула тих барв нових, чарівних.
Ох, весно, колись ти кохання принесла й чарівно для мене розцвіла!
А тепер ти зів'яла й втратила, ті барви чарівні...
Може, й для мене настала пора сказати "прощавай"?
Озвучка на вірш: https://youtu.be/CZSxjTbkarQ
( Хотілося б написати, щось прекрасне на честь першого дня весни.
Та маємо що маємо😉
Усіх з першим днем весни🌹❤️)
14
2
245
Розчарування
Це життя суцільне розчарування.
В ньому немає сенсу...
В коханні не щастить.
Усе йде шкереберть.
З ранку любов у день кохання, а в ночі зрада – і так що разу.
Всі мрії зруйновані, серце розбите, часу немає.
У тебе є вибір впасти чи злетіти у вись.
Колись ти літала поміж хмар кожен день.
Потім ви літали у двох.
Та він злетів у вись позабувши тебе.
Ти впала у пустоту.
З тобою є лише мрії й казки.
Твої крила зіпсовані, більше ти не злетиш у вись.
То чом би не зробити крок уперед?
Заснути?
Всього–на–всього один крок, всього навсього одна мить.
Тоді ти спокій віднайдеш і проблеми зникнуть твої.
–Тоді я знищу усіх кого люблю.
Тоді навіки мене слабкою запам'ятають.
Та цей крок такий спокусливий...
– То чом його не зробити?
–Я забуду усе що було, перегорну сторінку історії своєї і напишу новий розділ
*****
Це життя розчарування.
Друзі покинули й забули.
Проблем стало ще більше.
І знову я над прірвою стою.
"Лиш один крок"
Ще трохи і я впаду...
Я та поки ще є сили я далі піду
******
Все що було розпалась на друзки.
Щастя зникло з мого життя.
Світ тьмяним став...
"Лиш один крок"
Спокусливі слова, легке вирішення всього та я все ще вагуюся...
****
Хто я? –одвічне питання без відповіді.
Я боягуз чи сміливець?
Дні минають непомітно й зашвидко...
Скільки часу сплило?
Я втратила лік щастя.
Я загубила себе посеред сторінок...
Я відчуваю позаду прірву в котру ось ось впаду.
Я бачу по переду марне існування.
Хотіла я б стрибнути та відваги бракує.
Я чекаю поки хтось мене підштовхне...
******
Хто ж був тим промінчиком світла?
Хто ж мене врятував?
Безлике тепло, лагідна усмішка й нове життя.
Я злетіла у вись, хоч хотіла впасти на дно.
В останню мить, хтось допоміг, хоч нікого не було поруч...
( Фотоарт я позичила в
@LiliaKuran)
13
5
370
Історія капелюшка
(Сандра Мей)
Ця казка давня як весь світ.
Вовк і червоний капелюшок.
В кінці нас чекає сумний кінець.
А якщо я вам скажу, що вовк не з'їв дівчинку?
Що буде, якщо то був не просто вовк?
Що трапиться коли він покохав?
Давайте почнемо нашу розповідь.
Тонка постать, чорні мов смола волосся, як на неї не дивитись?
Карі очі, що до себе манять, усмішка, яка приваблює, як ж на неї не зважать?
Добра, мила, гарна, як ж її не любить?
Я кажу серцю вгамуватись та знов вона тут, я свій погляд не в силах відвести.
Її запах пробуджує давні інстинкти.
Її б я радо з'їв.
Вона знову йде, залишаючи в моїй душі рани.
Її б я навіки тут тримав, її я б нікому не відав.
Як я хочу щоб вона була лиш моєю.
Сходить місяць і пробуджуюсь я.
Сила незнана в мені верує.
Її запах, я не в силі себе стримати.
Сьогодні все закінчиться.
Сьогодні я забуду про муку неможливого кохання.
Місяць освітлює мені шлях, а запах все сильнішає.
Коло міста вию.
Тисячі ароматів, та я хочу лиш її скуштувати.
Ось її будинок.
Вона солодко спить.
Цей запах зводить мене з розуму.
Я хочу її скуштувати та не хочу вбивати.
Я насолоджуюсь її видом.
Скоро буде світати.
Я повертаюсь у ліс.
Мій облік змінюється.
Серце шалено б'ється, я ще досі відчуваю її аромат.
Перед очима бачу як вона солодко спить.
Я відчуваю смак крові на своїх зубах.
Ця любов мучить мене.
Їй би я про все повідав.
З нею б я був та на жаль це не дано перевертеню...
Час летить, а я все спостерігаю за нею коли вона тут буває...
(Честер Фінч)
Прокинувшись у ліжку, відчула що хтось в хатині побував..
На шиї рана від укусу, невже вже звір лісний, вночі на мене нападав..
Але чому я відчуваю запах чоловічий, невже хтось вночі ще приходив..
Залишу я йому гостинця, щоб він ще раз до мене, завітав.
І настала ніч, сховалась я за каміном, чекала гостя свого, не закриваючи очей..
І ось побачила я біля ліжка, вовка на двох лапах..
Цей страх, вже охопив мене..
Я крикнула щосили на нього..
Та він не втік, та навіть не злякався..
Сумним голосом тільки відповів:
-Пробачте мене міледі, я вас не гідний! Зі мною зустрічались ви ранком ще, тоді був я чоловіком, не відривав я погляду від ваших я очей...
-Ти говорити можеш.. Хто ти такий?
Чарівний звір? Чи проклятий відьмами?
Ти вже роскажи мені..
-Я той міледі, що не спить ночами, думки про вас тримають мене, я б вже давно покінчив з вами..
Та мої почуття не дадуть зробити це...
І ось над лісом темним, світанок вже настав, та вовк той двухметровий, чоловіком знатним став..
Побачила дівчина це, та сльози полились..
Впізнала вона кохання вже своє, та зрозуміла, чому вночі він не приходив до дому вже її..
І тут вона промовила:
-Все байдуже мені! Моє кохання, сильніше за любе прокляття, я тебе кохаю, таким який ти є!
І байдуже мені, що мене колись вб'єш...
Чоловік почув слова її, та вже не відповів...
Схопив ножа зі столу, та в серце собі застромив..
10
2
222
Історія чаклунки
Я прийду у ночі коли ти заснеш.
Проникну у твої сни.
Тебе полоню.
Я твій кошмар.
Від мене не втечеш, як не намагайся.
Ти в моєму полоні.
Я — усі твої жахіття.
Зіграю із реальністю у гру.
В грі моїй не буде переможців.
Я прийду до тебе як зійде місяць, посеред ночі.
Проникну у твої сни.
Твій розум полонила.
Від мене не втечеш.
Я контролюю тебе.
Не всилах ти боротись зі мною..
Я усе чого ти боїшся.
Я це відьма.
Я твої сни замінюю на жахіття.
Тепер тут керую я.
І тобі не втекти.
Скільки не кричи не буде спасіння.
Я граю з твоїм розумом, поглинаючи тебе.
Заходить місяць.
Я йду тихо по лісам.
Дивлячись у вись.
Я не завжди такою була.
Ці ліси домом були.
А зараз прихистком стали.
І я його захищу від загарбників.
Я доброю чаклункою була.
Вірила у кохання, до тих пір поки моя любов мене не вбила.
Тепер я дух лісовий.
Охоронцем стала.
Не вірю я в любов й доброту..
Мені подобаються ці края.
Та тут ви небажанні гості.
Вас я прожену.
Від мене ви тікайте поки дозволяю.
Та не чули ви застережень моїх.
І я проникаю у ваші сни.
Як мрія прийшла у сни та в один момент все чудове що було згоріло.
Залишивши лиш попіл за собою.
Я граю з твоїми почуттями.
Заведу у хащі лісові з відкіля немає вороття.
І додому ви вже не вернетесь.
Я вас просила.
Я вас благала.
Та глухими ви були.
То нехай вас з'їсть цей ліс.
За собою я сховаю усі сліди.
Ви залишитесь у цій землі на віки.
Я наганяю нічні жахіття.
Не витримавши тиску моїх сноведінь ви тікаєте додому.
А я залишаюсь тут до кінця всіх віків...
Я вас відпускаю.
Біжіть чим душ з моїх володінь.
Я є охоронцем цих земель.
Та в одночас я полонянка.
Я вас прошу йдіть з цих земель.
Зустрічала не раз таких як ви й кожен раз вони йшли.
Залишаючи мене одну.
Ви не чуєте моїх криків німих.
Не розумієте мене.
Я теж з відси хочу втекти куди подалі.
Та ліс не відпускає.
Я плачу без сліз, бо не залишилось їх в мені.
Я кричу криком німим , бо голос відібраним був.
Я німий захисник.
Що вас застереже й вбереже.
Я вас звідки прожину поки є шанс...
16
4
209
Без назви 3
Наші почуття замете снігами зима.
Наш біль утрати забере час.
Та крізь роки скажу пам'ятаю.
Та вже не кохаю...
15
1
232
Муза
Її б я навік в клітці замкнув, щоб мене не покидала.
Та будучи в клітці вона в'яне.
Її я жадаю навік в руках тримать та вона зникає повсякчас.
Вона приходить і йде коли заманеться.
Коли приходить, то тривожить мій ум й натхнення дарує.
А коли зникає, то душу мучить мою й залишає пустоту.
То ,може, настав час її відпустить й перестать жить мріями своїми?
Може, це знак, що слід її навік забуть?
Може, настав час навік її поховать, а разом із нею часточку себе?
17
3
317
Вона
Вона горда, гарна, неймовірна. Постать її тонка, очі полонять, усмішка вабить.
Та це лиш мрія безтілесна.
Це образ котрий я сам намалював. Та вона така реальна...
Ні!
Вона не вигадка.
Її образ реальний, як і моя любов. Та не відповість вона взаємністю ніколи.
Тому їй я пишу сотні поем не назвавши імені.
Вона мрія моя без іменна.
Та ім'я я її шепочу, що ночі.
Я пишу ці рядки не в надії.
Я пишу у безнадії.
Я пишу щоб інші дізнались про кохання моє нещасне...
12
3
253
Его війни
Скажу сотні слів.
Коли зійде сонце.
Коли вестимуть на ешафот зізнаюсь.
Коли меч здійметься над головою закричу на зло усім ворогам "Свобода!"
Не зізнаюсь я у гріхах, бо гріхом не вважаю любов до батьківщини.
Хоч знаю, що смерть настане та не плачу.
Я лиш сумую безмовно.
Став я тінню.
Знаю помру та за свободу...
****
Здійнявся меч над головою.
Крик: "Свобода!" і голова з плечей полетіла.
Заплакала дівиця проклинаючи війну.
Скільки бід зазнали люди через марнославство і егоїзм королів.
Не забуде і через сотні літ ніхто цих бід і руйнацій.
Розвалені будівлі, вогонь, крик, смерть цього неможливо забути...
Та встануть вині на суд і меч правосуддя здійснить свою мету.
І знову сяятиме край.
Добро запанує й щастя.
Посміхнеться молоде покоління та плакатимуть їхні рідні молячись за їх добробут.
14
4
281
Без назви
2
Коли закінчаться всі слова.
Коли закінчується всі теми.
Коли зникне муза.
Коли зникне весь світ.
Лиш тоді загинуть митці.
Лиш тоді зникнуть поети.
Лиш тоді настане творчості остання хвилина...
13
5
198
З чого зіткане щастя?
Я ткаю на верстаті золотими нитками своє майбуття. Та десь колись ненароком візьму чорні нитки. Моє полотно прекрасне й захоплююче. В кожній із ниток спогад яскравий і неповторний. Хоч не з золота вони та кожен б відав за одну із них усе на світі.
Та я не єдина ткаю та про мене вони не знають....
Я ткаю із братами та сестрами різні полотна й кожне з них різне й особливе по своєму.
Моє ім'я — пам'ять.
І я ткаю полотно із спогадів усіх.
І мені байдуже чи щасливі вони чи ні.
Я ткаю з того що є.
Мої нитки — жовті й сині.
Інших попросту не дано.
Моє ім'я — життя.
Моє полотно таке як є без прикрас й перебільшень. Я ткаю нитками то безбарвними, то синіми,то жовтими, то чорними й червоними. Завжди нитки змінюють свій колір. Завжди стається щось неочікуване, незбагненне, захопливе, сумне, болюче...
Хоч мене іменують по різному та ім'я моє — випадок. Я є хорошим чи ні залежно від ситуацію. Дехто мене уникає , а хтось шукає. Я з'являюсь рідко й то на мить.
Я лінивий верстач та й ниток в мене мало.
Я — мрія, яка літає вище хмар.
Я ткаю із сестрою один верстат. Ми ткаємо на пару років вперед. Кожна із нас додає свої нитки. Моя сестра — бажання. І ми ткаємо дивне полотно. І ми з нею не розлий вода. Майже завжди приходимо до людей у двох. Ще ні разу не сперечались.
Я — думка весела, сумна, незрозуміла, розумна, дивна й для кожного своя. Моя сестра- ідея. Вона яскрава, смішна, захоплива, незрівнянна, інколи дурна. Ми з нею одна монета та з різних сторін. Як сідаємо ткати то сперечаємось. Моє полотно то рівне ,то хвилясте , а де не де є обрив. А її рівне з різними силуетами.
Мене звати Доля і я давно не ткаю.
Мною нехтують ,уникають. Мої полотна вже давно порвались у якийсь момент я перестала іх латати. Я латала знову й знову та користі нуль. Тому й змирилась. Я часта гостя у людському світі та місця в ньому мені не має. Я заздрю Життю яке ткає без перестану. Мої полотна давно стали попелом...
Та ніхто із нас не запитував: " А з чого наші нитки?" І ми часто гадали над цим. Кожен схилявся до своєї, дехто до чужою. Та мені як і кожному запала в душу гадка Життя: " Наші нитки складаються з відчуттів. У кожної людини щось різне змушує її радіти., посміхатись. Наші нитки відображають силу їхніх емоцій до того чи іншого дійства. Вот скільки ткаю та золоті люблю понад усе. Коли їх візьму у руки то відчуваю, якесь тепле відчуття, посміхнусь ненароком, серце б'ється у грудях немов божевільне, я відчуваю немов любов мене огортає. Й немов у цій нитці усе хороше що було й буде. Я це відчуття й не можу забути... Та коли цю нитку почати ділити це відчуття зникає й губиться серед інших шукаючи свою частинку. З того я й збагнув що радість не приходить одна. З'являється це відчуття коли коїться щось нове, цікаве, смішне. Приходить у любові, у коханні, у колі друзів. Інколи приходить коли ти зайнятий улюбленою справою, слухаєш музику яка до душі, малюєш слухаючи серце, готуючи. Як на мене щастя має багато форм й приходить коли заманеться завжди різна та неповторна. Тому я давно перестав гадати, що змушує щастя з'являтись. Бо неможлива дізнатись про те що не має початку й кінця. І я вірю що щастя ткає своє полотно золотисте. І вірю що всі хороші відчуття саме вона поєднала. І вірю що всі хороші нитки ідуть від неї. А погані від сестри смутку.
І я вірю у це усім своїм серцем..."
11
4
600
Бажання
Серед тисячі зірок побачу тебе.
Серед сотні із них лиш ти особлива, бо моя.
До тебе руки простягну та не впіймаю.
Як побачу то загадаю бажання потайне не відкривши вуста.
Про нього я не повідаю нікому крім тебе.
Воно таке маленьке й незначне
та моє.
Його у серці бережу.
Про нього не розкажу.
Та це не значить що його немає...
13
2
307
Без назви
1
Ти мене зустрічай.
Я прийшов у цей край.
Мій біль, моя трагедія- це всього лиш комедія.
Я багато чого бачив на своєму віку.
Я багато де бував.
Я не раз воював.
Я не раз сміливо йшов у бій.
Та кожен раз у серці беріг теплий спомин з минулих літ.
Я пам'ятаю свій рідний край.
Я пам'ятаю батькову хату.
Я пам'ятаю мамину усмішку, батькові очі.
Я пам'ятаю свою любов...
Я пам'ятаю усе, і мені цього не забуть.
Я у серці бережу спомини ці.
В мені жевріє надія до дому повернутись.
В мені живе дух незламний.
Та все ж я боюсь знов не побачити вас
Як б'юся, то вас згадую й боюсь більше не зустріть...
Як очі заплющую то бачу рідну хатину...
Мій дім десь там в далині і до нього я лину в душі...
Моя комедія - трагедія...
16
0
231
Хмари
Ходить легенда одна у містян про хмари білі. Чи справді це було чи ні я вам не скажу. Та скажу що розповідь наша починається з тих часів яким немає ліку. В одному з невеликих міст жила дівчина — Катруся гарна немов квітка. Сині очі, як озера, біла шкіра наче сніг, волосся золотисте немов колосок, рум'яні щічки. А руки тендітні немов у панночки, яка не знає роботи з роду. На вигляд тендітна й роками молода, а характером м'яка. В будні дні за роботую літала високо в небесах. А у вільну хвилину бігала степами немов вільний птах. Коли не було роботи то в домі її не бувало. Як казали парубки: " Навіть чорт не втримає її". Вільною була вона. Кожному парубку хто до неї свататись ходив давала гарбуза. Та не довго чарам парубоцьким опиралась дівчина. Одного разу прийшов у їхнє містечко мандрівний парубок . Так усі про нього лиш говорили. Про вроду його, про чорні коси , чорні брови, смагляве личко, карі очі. Тай вирішила Катруся й собі глянути на вроду його. Як побачила його наша Катруся той очей не відводить. Все дивиться за ним. А слова мовити соромиться. Та як побачив її мандрівник то привітно посміхнувся й привітався. Й вона собі з ним вітається. І якось розговорились а ж до вечора. Прощається Катруся з ним і біжить додому чим дуж. А вдома батько з матінкою Катрусю виглядають.В дома її все питають де була, а вона мовчить. Так було понад місяць. Й бачить батько з ненькою, що не тримається їхня донька рідної хати. Ще трохи й загубиться у мріях своїх й долю свою дівочу занапастить.Й вирішили посватати її з паничом багатим ще й молодим. А той панич вже давно на Катрусю поглядає. І про все вже домовились. Та як прознала про це Катруся то біжить до свого миленького й про горе своє вона йому розповіда. А він сумно все на ню поглядає, сльози її витирає. Ніжно їй посміхається немов у перше й цілує в губи. Вона його обіймає, а він каже пошепки їй на вухо : " Ти моя єдина й іншої я вже не покохаю". Вона знову плаче та сльози інші. І його вона прохає разом утікати у незвідані края де ніхто їх не знайде та він їй відмовляє кажучи що не буде їй з ним щастя. Що не дасть їй усього чого серденько прагне. Крізь сльози вона каже, що все чого бажає це ти. Почувши ці слова каже їй утекти з ним разом на світанку. Радіє Катруся й іде додому, а мандрівник сумує і йде куди очі глядять. На світанку прибігла до його хати Катруся та не де йоги не видно. Заплакала на порозі гіркими сльозами й додому йде. На наступний день іде під вінець у білій сукні .Всі гості радіють її вітають. А вона ледь сльози стримує. І як побачила нареченого не стримала своїх сліз. Не хотівши заміж іти за не коханого чоловіка чим дуж у ліс побігла. Бігла боса в сльозах сама не знаючи куди. Коли отямилась побачила все своє містечко. А вдалі постать свого милого, який на ню дивиться занепокоєно. Вона йому посміхнулась, а він до неї побіг й обіймає міцно міцно. Для них немов час тоді зупинився й почули кроки важкі. Побачила Катруся чоловіка свого й знаючи що не бути з милим їй пригнула з гори. А мандрівник побачивши це за нею. І зникли вони у воді, а на небі з'явилось двоє хмар одна біла наче сніг, а інша сіра.
11
1
200
Друже
Гей брате , посміхнись...
Я бачу у сні тебе.
Я сплю міцно в сни полинувши..
Та весь час у снах бачу тебе серед прерій нерозвійних.
Ти приходиш до мене й навіюєш спогада давні.
Тебе я пам'ятаю, тебе мені не забуть.
Інколи здається , що я не сплю й біжу тобі на зустріч та доторкнувшись ти зникаєш залишивши мене одного серед пустощі.
І я прокидають.
Та чим дуж у сон пориваюсь повернуться, щоб тебе там зустріть.
Та ти не приходиш...
Гей брате, чи пам'ятаєш як ми у двох поміж хмар літали?
І нам тоді більше нікого не треба було тільки ти і я.
Друже чи ти бачиш ті ж сни , що й я?
Чи чекаєш на зустріч зімною?
Тебе я до нині пам'ятаю й чекаю коли знов будемо у цілім світі тільки ти і я.
Друже, глянь у вись бо і я туди дивлюсь згадуючи тебе.
Мій , друже , а чи мене ти пам'ятаєш?
Гей, друже, а чи пам'ятаєш як долали скелі, прірви й життєві не гаразди?
Чи ти пам'ятаєш ті часи коли ми були у двох неначе брати?
Скажу тобі по секрету я тебе все виглядаю на старім шляху, котрий разом не один раз проходили.
Мій, брате , глянь у вись згадавши мене.
Мій, друже, повідай мені вітрами що там із тобою.
Мій, друже, прийди до мене у снах та не полишай...
****
Ти до мене прийшов немов увісні...
Я тебе міцно обійняв й не відпускав, боячись, що ти зникнеш.
Я не зразу зміг зрозуміти , що це не сон.
До мене не зразу прийшло розуміння, що я не сплю.
Та глянувши у вічі твої час немов зупинився і я поринув у сон де були лиш ми у двох.
Мій, друже, я тебе крізь віка знов зустрів та вже не відпущу.
Я не дозволю тобі піти...
Я не скажу тобі прощавай...
Гей, друже ти глянь назад, там наші молоді літа промайнули.
Гей, друже ти глянь на шлях довгий це те що ми пройшли у двох й доведеться ще пройти.
Друже, глянь на ці края , це місця де ми зростали. А там місце де ми розлучились, пообіцявши знов зустрітись.
Глянь, на темінь це дні нашої розлуки так минали. А зараз глянь на ню, бачиш це світло ясне? — ми знов разом.
Мій, брате, глянь у таємничу даль— наше там майбуття...
13
2
199
Митець
Я митець незрозумілих рядків...
Я поет свого майбуття.
Я живу цим днем і не дивлюсь в майбуття.
Я віддаюся вирові моїх почуттів нехай він мене несе.
Я -буйний порив моїх почуттів.
Я - вільний вітер, якого не впіймать.
Я - дикий звір якого не замкнуть.
Ти можеш гадать що мене приручив та в душі моїй вільний порив.
Котрий чекає моменту щоб втекти
Я - буревій ,якого не втримать...
Мене не можливо вгамувать , поки сама цього не забажаю
Я живу відчуттями...
Я існую почуттями...
16
5
253
Повість про рабів, котрі здобували свободу.
Ця історія давня.
Їй не має віку.
Це історія моя, котра сповнена небезпек.
Вас я прокляну царю й королю.
Прихвоснів ваших, ох як зневажаю.
Я б'юся за омріяну волю.
Вона - мій трофей і найкраща винагорода.
Її так жадаю, що тисячі зву із собою й вони радо йдуть зі мною.
Лиш би її хоч раз відчути у своїх руках.
От-от і ти вступиш у бій за свободу!
Гей фортуно ти мені посміхнись!
Бо так давно тебе не стрічав.
Гей, Ніко, супроводжуй у цій місії важкій!
Бо вже остогидло невільником буть!
Гей, браття, от-от настане кінець стражданням віковим!
На нашому боці фортуна й богиня перемоги.
В нас живе Афіни дух!
Розцвітуть вулиці, зникне беззаконня.
Ти лиш вірь й не сумнівайся!
Покладемо гуртом кінець несправедливості!
За правду ми борці!
За свободу людську життя віддать не лячно.
Нас не страшать царські мури.
Нам не страшні царські тортури!
За переконання свої голову покладемо додолу.
Ми - борці за права людські!
Ми - це мрійники, котрі відкинуть реалії цього буття й будуть линути до кращого майбуття!
Боротьба дена та нічна іде за жадану так нашим серцям, свободу!
За волю іде війна.
Кожен із нас борець.
Я вам кажу лиш сміливці не злякавшись небезпек підуть у бій.
Я вам кажу лиш відважні дійдуть до кінця.
Та волю здобудуть у цій боротьбі лиш ті, котрих не зломили тортури вікові.
Ходімо браття за мною, вас поведу у бій за свободу.
Я вам обіцяю її ви здобудете.
Тож ходіть зі мною!
Ми - повстанці!
Ми - революціонери!
Ми - борці за краще майбуття!
Нас манить волі смак.
Ми штурмуємо палац!
У кайдани нас вже не закувать...
Іде боротьба не на життя, а на смерть..
Коли не собі,то нащадкам, здобудемо її.
У ваших панських очах бачимо страх та він лиш звеселяє.
А у наших видніється хоробрість та рішучість непохитна.
Ви нас прагнули на вік закувать у кайдани й щоб ми мовчали.
І зізнаюсь по правді,спершу батіг вибивав усю дурість з голови.
Скажу по правді, спершу покарання суворі лякали.
Та скільки можна жить, як раби безмовні?!
Скажу по правді ,колись воля здавалась лиш мрією нездійсненою...
Та зараз ми тут зібрались, щоб втілити її в життя!
Ми не відступимо!
Ми не здамось!
Голову свою більш не схилимо перед вашими царськими рожами.
Бо у нас живе вільний дух, котрий стільки літ придушували та він незламний і непокірний.
То ж підемо у бій смертельний за наші переконання. Бо більше не сила нам мовчать.
Вже несила жить в кайданах.
Більше не житимемо ми в путах надані царем.
Коли пройде час, коли за нами підуть мільйони, лиш тоді ми зломимо царське беззаконня й сваволю!
Лиш тоді ми здобудемо омріяну волю для народу.
Лиш боротьбою ми здобудемо її.
І коли настане перемоги мить, кожен із нас вільним стане!
Ми зламаємо царські закони.
Ми змінено владу й закони!
Й запанує в наших краях омріяна воля й рівноправ'я.
Нас запам'ятають усі на всі віки.
Гей, браття, ось й закінчився утисків час й неволі болючий смак!
Ох, омріяно ,воле...
Гей, браття, сьогодні волю ми здобули та якою ціною?
Багато хто з нас помер і я знаю це гірко та знайте, що кожен хто з нами боровся героєм став й завдяки вам усім у нас є вона.
Гей, браття, ми пом'янемо сьогодні всіх хто не з нами й привітаємо нашу перемогу.
Ось нарешті ти в наших руках, омріяна воля.
Тепер не буде усіх тих жахіть...
Тепер пануватиме тут лиш добро, яке ми створимо гуртом.
Гей, Фортуно, Афіно й Ніко, вам мій низький уклін й подяка, що з нами були до кінця!
Віє вітер той самий що завжди, та тепер я відчуваю у ньому перемоги смак.
18
5
259
Музикант
Я граю ніжно на струнах тендітних.
Знайшов у музиці своє я майбуття.
Візьму я гітару в руки й заграю на струнах тендітних про мої почуття.
У тій грі буде усе: біль, смуток, радість й любов.
Моя гра це крик душі.
Моя мелодія - смуток.
Мій друг це гітара.
Моя любов це струни.
Мої почуття це пісня.
Моє життя це лиш гра.
І цій грі віддаюся увесь.
В цьому житті я гравець.
А життя це гітара...
13
3
205
Легенда про пропащі ліси.
Гей, подорожній, не звертай з дороги.
На дівчат гарних ти не дивись , бо з розуму зведуть й в гріб заведуть.
Гей, подорожній, ти назад не озирайся, бо края ці пропащі , а діви молодії звабливі - духи лісові з котрими якщо підеш у тан то вже не буде вороття назад.
Гей, подорожній на співи озиратися не смій!
Не звертай уваги на веселий тан і сміх.
Не дивись ти на них, бо зачарують.
Гей, подорожній, з коня ти не злась, а скачи чим душ з цих лісів.
Гей, діви лісовії, звабливі, ви парубка не чіпайте, бо чекає на нього в дома сива мати, що давно вже вдовою стала. Чоловік на війні загинув, а син-мандрівник, котрий не був у дома пару літ, - це її єдиний від горя рятунок
Ой , діви лісові, ви парубка не чіпайте, бо чекає на нього в ріднім краї молода дівчина , що усім серцем його кохає.
Гей, діви лісові, ви його відпустіть , бо коли ні погубите й мати, й молоду дівчину.
Гей, діви лісовії звабливі, чи ви не пам'ятаєте як від горя себе погубили?!
Чи не пам'ятаєте як духами стали?!
Я вам кажу парубка відпустіть, не чіпайте,не чаруйте, не губіть!
14
2
211
Не змовчу
Як чудово , що я німий реаліст.
Як чудово, що я щирий і відкритий.
Як чудово, що вас я вислухаю і підтримаю
Як чудово , що вас заспокою й втішу.
Як чудово , що вам посміхнусь у відповідь на образи.
Як чудово, що знаю про всі образи за спиною та вам слова не промовлю й виду не подам.
Як чудово що ігнорю дзвінки й есемески від моїх задир , що командують мною охоче.
Як чудово , що не звертаю уваги на це все.
Та що коли набридне німим слухачем бути?
Що буде коли захочу дати відсіч?
Може, ви здивуєтесь чи схаменетесь?
Та ні!
У словесний бій вступите та не всі, бо дехто змовчить, злякавшись правдивих слів.
У цій перепалці я вийду переможцем і остання слово буде за мною.
Це все зупиниться коли я забажаю.
Усе згадавши вам, я сміюсь над жалюгідними спробами мене заткнути образами , котрі не мають ні підстав ні аргументів.
Я сміюся вам у вічі над поривом вашої злості й ненависті.
Завдяки вашому ідеотизму чи прямолінійності я отримав кучу нових ярликів котрі намене давним давно повішені.
Я чув ваші безглузді пояснення чому рота не смію відкривати свого.
Найсмішнішим стали ці слова , що я маю права себе захищати та не маю права за це вас ображати.
Хоч сотні раз казали заткнись.
Та я замовкнула лиш тоді коли вас розбила усіх до останку.
Я розвернулась і пішла переможцем без зусиль , бо як може перемогти людина в котрої немає правди, аргументів й вміння висловлювати свою думку в свому арсеналі?
Я довго мовчав та більше не буду, як гаркните на мене то я зразу нападу...
12
1
165
Балада про ніч перед походом вояків
(у давнину)
Як почуєш мелодію чарівну то вороття вже не буде .
Поведе вона тебе у дорогу дальню..
Почувши пісню ти їй віддайся.
Поведе вона дорогами невідомими.
Поведе у танок.
Ти лиш танцюй у компанії веселій.
Вас волею оп'янить.
У танці загубитеся.
Вас волею оп'янить.
Ви лиш танцюйте.
Підем у танок веселий із дівчатами.
Вас оп'янять вони.
Ви їх візьміть.
Ох моя С'юзано тебе я цілував вечорами.
Із тобою я танцював.
Підем ми в танок полонячий
Ти лиш танцюй..
Музика грає, танці веселі, ти лиш дивись й обирай найгарнішу...
На мене ти дивись.
Мені ти віддайся.
Зімною танцюй...
Він нас веде...
Чути мелодії гру.
Чутно спів пташиний.
Із кожним келехом я йду у танок.
Танцюю, сміюсь, веселюсь.
В тенцеві полонячому тобі клянусь.
Ти плачучи від мене тікаєш.
Дам волю я своїм почуттям.
Піду у танок з тобою.
Дам волю своїм відчуттям.
Дамо волю своїм почуттям.
Дамо волю своїм відчуттям.
Хай вони ведуть
Ти одна плакала на самоті моя С'юзано.
Тебе у танок повів.
З тобою танцював.
Плакала вона забрав її у танок.
З нею танцював.
У цю останю ніч все дозволено.
Сьогодні в ніч я в останнє веселюсь.
Вже не буде веселих танків, компанії, дівчат.
Сьогодні із братами нап'юсь.
В останнє я веселюсь.
Завтра нас вже не буде тут.
Підем в останнє у танок поки є час.
Завтра піде кожен із нас дорогою сповненою пригод й небезпек.
Багато хто з нас веселиться в останнє.
Багато не прийдуть назад.
Та нас це не спиняє.
Чути крик веселий, спів.
Випивши келих і забувши про усі негаразди ми підем у танок.
Підем у танок забувши про все.
Та сонце вже сходить й посмішки зникають.
Танок зупиняється.
Та поки є пару хвилин.
Ми нап'ємось і з нову втан.
Та ніч змінюється на день.
І я кажу моїй С'юзані прощавай.
Кожен з нас спутницям скаже бувай.
І підемо у дорогу небезпечну.
Кожен із нас любить життя!
Нас манить дорога небезпечна.
Ми підем нею з охотою.
До вас повернемось.
Ви лиш чекайте.
Нас дальній вітер веде.
Ми в любові вам клялись.
Ми з вами танцювали.
Нас ви не забувайте наші любі.
Бо ми повернемось...
Небезпечне життя нас гукає в далечінь.
Ми забувши про розваги гордо ідемо в незвідані края.
Вже давно дорослими стали.
Чути небезпеки смак.
Кожен із нас гордо іде в даль.
Вас би ми прокляли.
Чути мелодії дальні та на їхню гру ми не окликнемось.
У нас своя мелодія й розваги.
Без танців і дівчат.
Ми п'ємо й й розмовляємо про своє.
Перекинемось у дурня до світаня.
Та таке життя і ми п'ємо щоб забути про негаразди.
Ідемо у бій нас вже нудить від ворогів.
Ми співаємо і п'ємо у колі разом.
По колу лине келих вже пустий.
Вже не має що й випити.
Та це не затушить наше вогнище..
Ми згадавши про пісні старі іх заспіваєм.
В колі друзів ми веселі хоч і знаєм що завтра знову у бій.
Нас це не спиняє ми п'ємо до світання, щоб забути про цю трикляту війну.
Завтра підемо у бій багато хто з нас загине та це лиш змушує веселитись чим душ.
У своїх розвагах згадали свій тан давній що останнім був на землях наших.
Ми життя клянемо.
Ми долю нашу нещасну прокленемо.
Бачили усі жахи.
Смерть товаришів.
Та вже немає вороття назад
Ти сам обрав це життя то не скигши.
Кожен із нас це воїн тож мовчи.
Життя ти не кляни.
Я знаю це відчуття , бо й я колись любив.
Замовкни й пий.
Іди з нами у танок спів підтягуй бо лиш це заглушить усі страхи.
Я тобі по правді скажу й я колись молодим був.
Та вже не має вороття назад .
І якщо це моя остання ніч у колі братів то я веселитимусь.
Хоч і лякає завтрашній день та все забирає цей вечір.
Музика стихає.
Ми йдемо у бій смертельний...
Я можливо вже й не вернусь.
Та хочу щоб вітер розвіяв мої слова по яру золотистому ті які я у серці беріг про мою любов менулу. Яку не бачив десять літ.
І вже й не зустріну.
Хай смерті смак мене візьме..
Вже давно її не боюсь після всіх жахіть.
Та всеодно я люблю життя й помирати не збираюсь тут.
Я повернусь й думка тішить лиш про сім'ю.
12
3
234
Мрійник, реаліст, людина
Я не вірю в гороскопи й долю.
Та це не значить , що я не мрійник.
Я мрію що дня й що миті.
Я читаю гороскопи для забави.
Я мрійливо дивлюся на зорі.
Я долю згадаю лиш в насмішку...
Я мрійник й реаліст водночас, хоч так і не буває.
Я мрію про краще майбуття.
Я знаю про гірке життя...
Я мрійник, бо вірю в людей і не раз пробачаю...
Та в одночас я реаліст, котрий чекає удару в спину.
Я літаю у хмарах повсякчас, хоч і ходжу на землі.
Інколи для мене політ це марна затія, бо боюсь впасти об жорстоку реальність.
Я сміливець й боягуз...
Я людина котра думками смілива та втілити в життя лячно їх.
Я вічний ідеаліст , що ламає їх за потреби й створює нові.
Я правила люблю та їх за потреби обмену.
Я людина в котрій багато й водночас мало.
Я вічно вчусь, хоч і знаю багато.
Для мене меж не має та я їх створюю.
Я дитя, хоч і дорослий та все ж дитя!
Я серйозний повсякчас , інколи смішний.
Та єдине що не змінить час це той факт що я людина.
13
0
245
Кохання...
Я пам'ятаю мелодію давню, що в душу запала.
Я пам'ятаю спів веселий.
Я пам'ятаю танок.
Я пам'ятаю мою любов.
Я пам'ятаю як все це спалахнуло в один момент.
Я пам'ятаю сльози, котрі проливала за тобою.
Я не плачу гіркими сльозами, хоча плачу
Серце своє не вберегла.
Я співаю у пустощі.
Я граю на самоті.
Я спалю усе ,що було між нами.
Хай все горить!
До тебе я більш не повернусь, хоч і згадаю давши собі лише на мить слабинку
Я забуду історію нашу й напишу свою...
Я забуваю тебе, залишивши у далекому минулому.
Я йду гордо вперед не боячись знов помилитись, хоча трішечки боюсь та я вам про це не розкажу.
Я знову серце своє відкриваю.
Я знову живу.
Я знову кохаю...
12
0
220
Пам'ятка про біль
Я пам'ятаю все , що було , хоч волію забути...
Я згадую усіх: колишніх друзів , ворогів.
Хоч волію непам'ятать...
Я пам'ятаю перше кохання, серце розбите, гіркі сльози, біль ,утрати.
Та волію усе це навік забуть!
***
Образи давні по трохи розвиваються у пам'яті моїй.
Тепер залишився лиш образ темний й шепіт глухий.
Я більше не всилах згадать тих людей.
Та залишились ще досі в голові слова їхні злії...
Я пам'ятаю у кожній деталі, хто і що сказав.
Та не пам'ятаю я імен їхніх.
***
Час летить на сторінках життя невпинно і мені вже не згадать ні образи , ні імена , ні слова...
Та залишивсь у серці біль, котрий час від часу дає про себе знать.
Ох , тепер не згадать мені причини цього болю...
***
Пролітають дні , місяці, роки.
Мій біль утиха, залишаючи за собою сірий окрас.
Не відчуваю я його та пам'ятаю.
Цей біль у мозку оселився, як спогад тьмяний...
Та його я не проганяю й не бажаю забуть, бо хочу хоч щось пам'ятати із тих юнацьких літ.
Ох , мій болю тебе стільки літ проганяла й забувала, а як почав зникають забираючи усі шрами з собою я тебе благаю хоч щось залишить мені...
17
0
229
Балада про пірата й принцесу
( ведеться від двох осіб одночасно)
Наші рани розкажуть де ми бували.
Наші шрами це пригоди давні.
Шторм на горизонті.
Моя любов манить мене в далечінь.
За неї тост піднімаю, піднімаю.
За неї життя своє покладу.
–Моя любов десь там в далечині мене до себе гукає.
За нього піднімаю я тост.
Піду за ним у незвідані края.
Йому повідаю про історію свою.
—Про історію мою розкажуть їй сліди на тілі.
—Лиш йому я розповім про все на світі.
—Їй я віддаю життя своє.
Мої шрами розкажуть моїй коханій про минулі часи. Хоч і не рівня я для неї та я не здамся.
За неї я здіймаю меч у вись.
—Для нього я світ дарую. З ним я стрибну у бездонну яму. Піду у пітьму з якої немає вороття, щоб із милим буть.
—За неї я боровся, за неї меч здіймав й не боявся рук своїх забруднити. Лиш була б вона зімною.
Вона моя любов
-Він мене манить.
Іду я туди з відкиля немає вороття.
-Руку свою подаю королеві.
-Торкнувшись його руки я пірнула у вир бажань котрі несли мене немов божевільні.
Серце б'ється у грудях нестримно. З ним у танок пішла
-З нею я б танцював цілу вічність. Зостався іще б на все життя та вже час нам прощатись. Я тікаю із палацу залишаючи свою кохану.
Утечу я за тисячу морів від кохання. Та серце б'ється у грудях. У цих краях я залишив своє серце й узяв рану не розвійну.
Хоч і вабить море та до неї я лину серцем.
Хоч вітер і тягне у края незвідані та душа до неї лине.
Хоч кличуть пригоди та чую в голові її голос ніжний.
-Я сумую за ним й цей смуток не розвіють бали пишні. Я вже іншого не по кохаю. Серце моє він полонив. Я лиш до нього лину. Я кажу своєму життю прощавай і йду за ним...
-Мою історію повідають шрами на тілі.
Про любов розкажуть рани душевні.
За нею я сумую й вітер сум мій по всіх усюдах розповідає. Гляну я у вись й у мріях загублюсь лиш згадавши її постать.
-Я у пошуках все не знайду мою любов. Я усюди бувала та не бачила його з тих самих пір.... Мою історію повідає місяць самотній, а сльози земля забере. Пам'ятаю я образ його страшний, що так мене манив.
- Пам'ятаю я її...
Не всилах забуть.
Ти до мене, як мрія прийшла. І не вірив я сам собі, що знов тебе зустрів.
У обіймах час плину втратили ми. Слова люблю й пристрасний цілунок. Кажу що не відпущу. Та в кайдани закувавши ведуть мене на страту...
Виплакала дівчина усі свої очі.
-Тебе я манила й погубила. Мене ти прости , що не всилах любов вгамувать...
-За тебе життя віддати не лячно.
Тобі колись серце дарував.
Тобі тепер життя віддаю посміхнувшись...
Ні моя любов не помре!
Чутно звук меча й повстанський крик.
За неї я боротимусь!
Дівчина посміхнулась, а він поклонився.
Не загине наша любов.
Лиш тобі одній повідаю про життя піратське.
-Лиш тобі я серце відкрию.
-Здіймемо у вись мечі за любов!
І лунатиме ти моя на зло усім!
Ми боремось за любов заборонену прадавніми законами.
Кажуть що пірат не може покохать. Та я тобі навік у коханні поклянусь.
-Кажуть що любов не для королев та я тобі навік поклянусь.
-І ось ти в моїх руках.
Здіймемо келихи переможні.
І я не вірю що це насправді.
Моя кохана у моїх руках.
Я міцно її обійму й вже ніколи не відпущу...
Історію нашу по всьому світі рознесуть.
Не загине наше кохання...
- Не згасне любов...
( обоє)-Не загасить ніщо наші почуття...
19
21
230
Що таке щастя?
Щастя— це неземне почуття.
Та для всіх воно різне.
Хто знайшов його у коханні.
Хто у колі друзів, товаришів, побратимів...
Хто у творчості своїй.
Хто у сім'ї.
Хто на самоті...
Щастя - це слово яке не описати словами.
Та його легко серцем відчувати. Коли воно б'ється із землею в унісон...
10
1
174
Нічна красуня
Як тільки сонце заходить то з'являється вона чия постать тонка й ніжна. Котру прозвали нічною дівою. Кожної ночі вона ходить боса по лісах і тихо грає на струнах паутиних. Для очей вона не вловима. А той хто побачив її хоч раз навік зачарований був... У очі лиш глянувши кохав. Посмішка її немов дар небес. А сама вона лиш мрія недосяжна. Вона ховається у обіймах ночі. І лиш вона одна пізнала усю красу нічних лісів, степів, лугів, полян...
Лиш для неї одної свою красу покаже ніч.
Лиш їй одній співатиме вітер ніжно й чарівно свою пісню.
Лиш її одну місяць осяє.
Лиш її одну не впіймає сонце в обійми свої, бо вона навік невловима нічна красуня.
Лиш її одну не чарує день.
Лиш при місячному сяйві вона танцює по воді.
І в тому танці уся її душа, любов, почуття, смуток, туга й радість... І танцеві тому вона віддається уся аж поки сонце не зійде. А як тільки торкнуться сонячні проміння землі то вона зникає.
І так що разу...
11
8
161
Легенда про моряків
Небезпеки смак, манить мене в далечинь.
Хай буря не лякає, я так люблю небезпеки смак.
Хай бушує море , нам шторми не страшні.
Ми пливемо в далечінь на пошук пригод.
Гуртом піднімаємо паруси.
Я тобі кажу йди до нас з нами не знатимеш ти ні нудьги ні смутку.
Нас відправляють у края далекі. Ви нас чекайте землі незвідані.
Вас ми дослідемо, ми сміливці.
Нас не злякають морські почвари.
Ми пливемо по незвіданих маршрутах на пошуки нових відчуттів.
Ми не боїмося нових знахідок.
У історії про сміливців оповідатимуть , котрих манила незвіданність.
У нас на борту завжди чутно сміх.
Ми дивимось на небезпеку гордо.
У вічі їй зазираємо щодня.
Нашим пригодам не має кінця.
Хай називають нас божевільними та море нас зве , а буря виглядає.
Ми б'ємо лихом об землю, ми сміємось зустрівшись із страхами.
Нас смішать люди, котрі не бачили цей світ.
І подорожуючи ми себе жартома королями світу величаємо...
Ми закохані у це відчуття небезпеки.
Вітер попутній братом назвемо, а бурю сестрою , що нас загартує.
Давно карти старі спалили й свої малюємо.
Ми пливемо довірившись почуттям.
З собою ми візьмемо лиш сміливців , а боягузів залишено в порту.
За нами ти йди якщо не боягуз , тебе на борт з радістю приймемо.
Із задоволенням покажемо життя на морі.
Із тобою подвигами поділимося й старими й новими , що нас вичікують.
Ти за нами йди якщо готовий забути про свій край й подорожувати.
Тебе ми застерігаємо як підеш з нами то до дому можеш й не вернутись.
Ми всім повідаємо про наші пригоди.
Та відчуттів тих самих в словах не описати.
Ми сміливці, котрі забули про життя на суші.
Ми сміливці котрі не пам'ятаємо колишнього життя...
Та не проміняємо ні нащо свободи смак й небезпеки гострі відчуття.
Нас ви назвете безумцями , а у відповідь ми засміємось.
Я вам скажу що немає нічого кращого за море.
Та скаже хтось, що й на суші небезпеки хоч відбавляй.
Й почнемо а ж до світання про пригоди на суші й морі оповідати. Люди захоплену слухають, як і обидві команди. Та на світанок піде кожен із нас своїм шляхом...
Хто на море , а хто по суші шукати так жаданих нашим серцям пригод. І ось знову ми пливемо...
11
0
196
Повість про музиканта
В далеких краях у полі грав музикант.
В його грі було все.
А як співав то захоплювались усі.
Усі жінки від краси його гри мліли.
У місті зустрів дівчину молоду з нею він говорив до сутінків.
Вона захоплено слухала його гру.
Кожен день зустрічались й він закохався.
Та про почуття так і не сказав...
Коли бачив її то немов німів.
Він би увесь світ їй подарував.
Як би йому б вона дала шанс.
Та не сказавши про почуття свої він їх безмовно проявляв.
Одного разу повідала його мила про те що зустріла парубка гарного й з ним піде кудись...
Від цих слів серце заревіло болючо...
Він бачив їх разом, сотні раз хтів підійти й сказати я тебе кохаю та так і ненаважився...
Той незнайомець став її єдиним.
А музикант зник з її життя навік.
Від тоді не грав веселої музики.
Не грав на публіці , а йшов у яр й там про все розповість лісові...
Як кохав й відпустив...
Про серце моє розбите розкаже гра моя печальна.
Я про кохання своє розповім про нього ви почуєте у піснях моїх.
Я став ніким, пішов , відпустив та не розлюбив.
Я ще досі готовий лиш тобі весь світ подарувати ти лиш мене попроси...
17
21
227
Проблематика почуттів
Що таке кохання?
Що таке почуття?
Чому дурманить серце весна?
Чому серце плаче?
Чому думаю я про тебе цими безсонними ночами?
Чому серце моє ти полонив?
Чому не розумієш моїх почуттів?
Кохання миті пізнала я.
Чому серце б'ється наче божевільне і не в силах його я вгамувать?
Знаєш я ніколи не вірила в гороскопи.
Не ділила життя на чорне і біле. Та все в моєму житті змінилось відколи тебе кохаю...
11
1
181
Без назви
Напишу тобі я лиш одній сотні поем
Та жодна з них не опише моєї любові.
Тобі лиш я одній скажу: "Кохаю"
Ти моя муза, ти мій світ.
Твої очі немов океан в яких я тону завжди
Твоя усмішка сліпить, а слова полонять.
Твій погляд — це мій вердикт.
Твоя любов — це мій рай.
Тобі серце своє дарую вперше й востаннє.
Поцілунком своїм ти мене в кайдани прикувала до себе лиш одної.
І я не пручаюсь, бо тебе кохаю.
І крізь роки ця любов житиме в мені...
11
3
232
Повість про дракона
Глянувши у вічі твої, драконе ,я застиг.
У твоїх очах бачу смуток.
Мої руки , котрі тримають меч тремтять.
Та відступати вже не має куди.
І здійнявся меч над твоєю головою.
Тебе я вбив.
Ти мене прости.
Та відтепер я герой, а ти лиш лиходій.
Нікому я не відкрию правди усієї.
Для мене всі почесті, а для тебе всі прокльони.
Бачу очі твої сумні у вісні. Постать твою... За що ти мене караєш?
Слава моя мене випереджає.
Знаю я , що не хтів ти смерті, але така доля драконів. І не всилах її змінить ні я ,ні ти. І про це ти знав.
Я насолоджуюсь своїм життям, а ти землею.
І нікому не розповім, що тебе я переміг безчесно.
Витрачаю славу свою егоїстично.
На балах королівських усім брешучи розповідаю ,як тебе переміг. Й гордість мене бере коли героєм величають.
Та усе це марніє коли знову бачу твій погляд. І огортає мене смуток.
Банкети більше не ваблять.
Всі мої подвиги— обман.
Від титулів всіх сам відмовляюсь.
Віднині я не герой, а ти не лиходій.
Відтепер коли героєм називають я сміюсь.
На небо синє дивлюсь в надії ще хоть раз дракона побачити.
Віднині я лиходієм став, а ти героєм.
Забувши про всі почесті я пішов у далекі края.
Відтепер на прощення не чекаю.
Тепер я мандрівник, а ти давній спомин, котрий розвіють вітри.
Моєю супутницею стала дорога дальня.
А другом вітер.
У краях дальніх я всім повідаю про дракона гордовитого котрий мирним був й про рицаря безчесного. І як розповім то заплачу гіркими сльозами. У вільному степу тебе я пом'яну.
Так минатимуть роки.
Тепер я старий оповідач, а ти герой оповідок.
Віднині про твою хоробрість співають у піснях.
А я загину так як ти. Тобто на самоті. І хоч є про що шкодувати у моєму житті. Та я прожив це життя щасливо.
Й смерті своєї вже давно виглядаю...
13
7
243
Прекрасна мить життя
Кажуть вона буває лиш раз у житті. Та це лиш обман. Кожного разу коли нас зачаровує весна. Коли серце б'ється немов божевільне. Коли ми радіємо чи сміємось. Приходить мить таємнича, яка триває немов годину. Та лиш ти відволікаєшся то зникає. Кажуть її зустріти неможливо. Та це лиш брехні людські. Бо кожен із нас зустрічав її хоч раз у житті. Ця мить таємнича й раптова. З'являється тоді коли захоче й завжди у різному місці. Ти її виглядаєш й шукаєш та вона все не приходить. Дні минають, а з ними літа і ось вона приходить немов давній спомин. Та на цей раз ти її зустрів інакшою. Ти дивися на ню й бачиш іншу картину, інший пейзаж та відчуття все ті самі...
І ось знов зникає. А ти у безнадії хочеш повернуть назад це відчуття захоплення, дитячої наївності, тепла й любові. І ти благаєш повернутись та вона глуха й байдужа до твоїх благань. Крізь роки знов зустрічаєш і на цей раз питаєш: " Чому ти зникаєш?" А вона ледь чутно відповідає: "Бо якщо буду завжди перед вами то вже не чаруватиму вас" З цими словами вона зникає. І ви змирившись ідете далі та всеодно озирнетесь, щоб згадати про ту прекрасну мить, яка буває у житті...
11
5
215
Моє натхнення віршем іншого поета
https://www.surgebook.com/sasha_havriliuk_/poem/den-2
Чиста правда у цих рядках та нажаль почують не ті кому це було написана. А якщо і почують то не сприймуть в серйоз бо вже давно вони не бачать правди. Скільки їм не кажи та не почують. Їм байдуже на нас українців. Бачать за мету нас врятувати від нацистів. Та нацистами називають людей які люблять Україну і її захищають! Вони не чують як би ми не кричали...
Та ж там є люди добрі. То чому не повстануть? А відповідь проста вони бояться. Більшість вже правда зазомбували чи мізки промили( ну по іншому не назвеш)
Свято вони вірять у свою маячню.
А президента свого богом називають і месією.( бачила такі коментарі від росіян)
Кричать вони що мир несуть, та не бачать як так званий їхній "мир" несе смерті й руйнації. Вони не чують наш крик душі.
А на цю вашу писанину сказали б: " Што Путєну не нужно вас жилєть , а мирних житєлєй за таких слава растрелювать надо"
І повірте це не вигадка моя сама читала їхній коментар у відповідь на слова що Росія сама обстрілює Донбас , і намруский мир не треба. то за правду треба вбивати?
І скажу я так нас українців ніхто не жаліє, а ми не жаліємо росіян!
Ось і правда вся.
одні – це влада хоче наші землі. другі — це зомбаки, бо свято вірять у брехню влади.
А треті— це люди які знають правду та не повстануть.
( перепрошую за мої слова просто вашею поезією захопилась) 🇺🇦
💙💛
Ваш вірш чудовий і правду ви
сказали!
Посилання на вірш яке дало мені натхнення
https://www.surgebook.com/sasha_havriliuk_/poem/den-2
5
1
192
Дівчина Мова
( легенда про мову)
Колись, дуже – дуже давно,коли люди ще спілкувались за допомогою жестів та окремих звуків, народилась маленька дівчинка.Вона не була схожа на своїх однолітків, оскільки мала незвичний талант. Ще маленькою дівчинка зрозуміла, що з окремих звуків можна будувати слова, давати назви предметам, явищам та почуттям. У неї не було друзів, діти уникали її, дорослі кепкували з неї, а батьки соромились її. Від цього їй було сумно, але вона вперто продовжувала свою справу. На жести своїх знайомих відповідала словами.
Йшов час . Дівчинка зростала , а разом із нею росло і її вміння. Слова складалися в речення, речення в оповідання, вірші та пісні. Декому з однолітків припав до душі її метод спілкування і вони почали підтримувати її. З великою пересторогою до цього приєднувалось і старше покоління. Згодом вже всі оточуючі спілкувались між собою виключно словами. Так народилась мова. У кожного народу своя, рідна…
Мова моєї Батьківщини – українська! Що спадає мені на думку, коли мене запитують : «Що для тебе рідна мова?» Я уявляю маленьку, знедолену, скривджену дівчинку, якої всі цурались, але яка мала в собі сили здолати всі негаразди, вистояти всупереч всьому, щоб потім розквітнути всіма барвами світу.
6
3
184
Життя дракона
Ти палаєш у пітьмі.
Ти гориш у вогні власної ненависті.
І ця ненависть тебе поглинає.
Лють твоя не знає меж.
Лицемірство ворогів твоє серце злістю сповнює.
Дурість і наївність людей тебе колись звеселяло та зараз ти сумуєш.
Бо не бачать вони правди.
В них є своя "правда".
Їхня гординя для тебе це примха.
Ти сумуєш!
Очі твої сумні.
Всі гадають ти поганий, бо так хтось колись сказав.
Ніхто правди не хоче шукати і чути.
Цей світ змушує тебе бути тим ким ти не є.
Ти боришся за свою правду і сотні слів брехливих тебе не зупинять.
Ти боришся без зброї твоя зброя це правда!
Ти ніколи не тікав.
Себе не зрікався.
Ти все життя ніс правду людям.
Не вбивав рицарів бездумних.
Завжди краще в людях шукав.
То ж чому ти сумуєш зараз?
Кажеш не чули.
Сміялись в слід.
І далі ніби свою "правду " казали.
І всі повірили, не слухаючи тебе?
Ти кричав та намарно?
Казали ти тварь бездушна?
Та в очах твоїх кам'яних бренить сльоза!
Ти не такий, як кажуть!
Ну той що ?
Яка вже різниця?
Якщо не уникнути біди?
Не здавайся друже!
Я зтобою і правда на твоєму боці!
4
1
242
Любов
У темряві нічній.
Іде дівчина у ліс.
На вустах посмішка сяє.
Очі веселі.
А в руках тримає букет польових квіт.
Сукня на ній біла немов місяць осяйний.
Тихо вона ступа по стежині.
Серце її горить від любові.
Вона іде все далі й не озира.
Місяць видно поза хмар.
На годиннику пробило десяту.
Чутно крики молодиць.
Вже біжить дівиця.
На годиннику одинадцята настала.
І все довкола стиха.
Не чутно ні землі під ногами.
Падає дівиця у пітьму.
На очах її сльози.
А сукня порвата уся.
І в цій пітьмі суцільній бачить вона свого обраника з іншою...
Серце її згора від кохання.
На годиннику дванадцяту пробило.
Не б'ється її серце більше.
З переляку прокинулась дівиця й глянувши на коханого посміхнулась.
"Що не насниться перед весіллям?"- запитує сама себе і знову намагається заснути.
(А ви що думали?🤔 )
7
5
174
Скрипка
Візьму я скрипку в руки і почну грати.
В цій мелодії буде чутно і біль, і смуток, і щастя, і радість.
Усі мої почуття перемішаються в одне.
По щоці сльоза піде.
А на вустах посмішка з'явиться...
7
2
222
Щастя
Це стан твоєї душі.
Це радості мить, яка не згасає.
Це свободи смак.
Коли щастя охоплює тебе ти летиш між хмар своїх.
8
0
145
Книга
Візьму я книгу до рук і написи на ній засяють.
Малюнок оживає на моїх очах.
Папіровий аромат сторінок книги дурманить.
Захоплений історією незвичною очі сяють, а на вустах мимоволі посмішка з'являється.
Та не довго їй сіяти.
Інтрига все зростає і зростає.
Серце б'ється, немов скажене.
Замість посмішки ти плачеш.
Все так реальне...
Ти не спиш ночами.
Замість цього ти читаєш при світлі місячного сяйва і свічки, а ж до світанку.
Як тільки зійде сонце ти книгу у бік відкладеш.
На кухню підеш і чай завариш з м'ятою, сядеш за стіл і знову до книги.
Слово, речення, сторінка, ковток чаю, тиша.
І книга, яка захоплює своєю історією, описом.
Яка дозволяє тобі літати по своїх сторінках.
6
0
204
Бал
У цей вечір знаменний бал у палаці.
На нім зібралась вся багата верства населення.
Скрипка, піаніно, арфа, флейта, кларнет й віолончель музику чарівну творять, яка радує слух.
Люди танцюють, спілкуються, п'ють вишукане вино.
На столах у них все саме найдорожче:
Вітчина соковита, картопля печена, риба яка тає в роті, дисерт.
Все це дає незабутнє насолодження.
Вони танцюють, радіють...
Та не все так солодко як здається.
В цей день знаменний розквітає бал брехунів.
О на маскараді тім хитрі посмішки дівиць вводять в оману парубків.
Тай вони не промах посміхнуться зухвало ,скажуть щось звабливе, келих вина подадуть і дівчина тане на їхніх очах.
Та чи тане вона на справді, чи гру свою веде?
То вона поступиться то він.
Ця гра зваблива незбагненна.
І коли заграє музика в танець обоє підуть.
З таким запалом і пристрастю ,що цього не зупинити.
То вона веде то він.
Танець звабливий у них виходить всі довкола як один ідуть.
Посміхаються.
І в цих посмішках не видно потайної гри.
Та знають вони за чим прийшли.
Дівиці молоді за багатством біжать і не важливо їм нічого крім їхніх грошей.
Парубки ж ідуть за гарною дівицею в якої ,якщо пощастить і придане достойне.
Та не завжди так буває інколи і навпаки.
Та бал це завжди достойне місце, щоб представити і відрекомендувати себе.
Тут зароджується знайомство між дівчиною і хлопцем.
Саме тут місце до чого їх готували з малку.
8
3
267
Україні присвячується на день незалежності.
Україна—це мій рідний край . Це місце де завжди думками я . Де б не була я сама , серце в Україні навіки . На чужині все не так . Ліси , долини й степи усе це чуже мені на іншій землі.
Україно, вся твоя земля кров'ю просякнута ! Скільки бід ти спідкала на своєму віку ? Ніхто не знає . Скільки наших братів полягло в бою за твою свободу й не залежність? Тебе грабували, палили, твої скарби відбирали. Та дух твій не зламати. Крізь сльози болю й втрати, ти далі йшла. Моя країно. Я не покину тебе в скрутну хвилину. Я буду з тобою і в радості, і в горі. Я не закриватиму очі на біди, і не вдаватися що все добре на моїй землі. Я буду наче Богдан Хмельницький, чи істориком, я всім розповім про твої історію унікальну. Про твоє заснування, про твоїх королів і королев, про козаків, які тебе боронили!Я не забуду тебе, моя Україно!
Люди шануйте Україну , шануйте вашу батьківщину . Прошу , молю захищайте її ціною вашого життя ! Й не забувайте ніколи за що боролись роками наші побратими ! А боролись вони за Україну , за нашу свободу . Заради нас усіх воюють люди .
Україна— це мій рідний край . Заради неї я життя своє віддам .
11
0
237
Україна
Гарна, мила і єдина, Україно,
Ти злітаєш, наче птах, у блакить.
Ти заповіла синє небо, безкрайні лани, поля, кручі, рівнини.
Ти заповіла нам край квітучий милий.
Де чутно мелодію бандури, де сопілка заграва.
Де матері гірко плачуть, а дівчини молодії свого миленького все вигляда.
А козаки старі й молоді зі шпагами у руках, незнаючи страху, тебе захищають.
Чутно у полях, степах ,як старий козак на коні з останніх сил боронить тебе, Україно!
Чутно як мати плаче, а жінка сумує!
Не має миленького й нема.
Чує серденько дівоче біду.
Чутно спів солов'їний.
Чутно все-все на ,Україні милій...
Тебе мій рідний краю кожний з нас боронитиме до загину ,бо ми твої сини й доньки, а ти наша матінка!
Не потрібні нам ні слава, ні багатство.
Потрібно нам щоб ти цвіла й вільною була!
15
3
431
Круговорот Життя
Так дістав круговорот життя.
Ти біжиш та намарне. Летиш як птах в небесах та за мить падаєш вниз. Життя- летить мов стріла. Ти дивишся в небеса та не бачиш там зірок. Світ збляк ,краски яскраві втратив. Сльози на очах, політ, земля, барви усе зів'яло і сенс втратило. А справді в чому сенс життя? Щоб просто жити? Ні! Творити добро!? Що це за дурня?
Ми живемо і творимо, та вибору наче нема. Помилку прагнемо не допустити. І цей вічний круговорот життя бентежить з толку збиває. Навіщо скажіть в клітках замикаємо самих себе. Страх- ілюзія.
Почуття- обман.
Справжнє кохання- насолода.
Правда- брехня.
Брехня-правда.
В чому сенс?
А де ж істина?
А де ж справедливість?
А їх попросту нема.
Ні, вони є у глибинах океанів, морів, озер, ставків. Вони у глушинах лісу сховані, бо місця для них нема в цьому світі.
Земля крутиться, обертається, а ми ідемо сумні й заклопотані кудись. Себе загубили у цьому буті. Будинки сірі стали для нас красою. Життя сенс втратило. Спокій покинув. Здається що ми одні. Нам це набридає і шукаєм у світі себе. Знову живемо, фарбами бу'яєм. І знову світ фарби віднайшов. Ти дивишся і серце радіє. Бо тепер ти став собою. Волю віднайшов і спокій те ж. Те що втратив, знайшов.
Живіть і себе не губіть.
12
3
410
Природа
Кожний день зрубують ліси, горять поля.
Викиди шкідливі землю руйнують.
Сміття все довкола заполонило.
Звірі тікають з лісів.
Чисті, чарівні гаї, замінили на будинки сірі.
Вулиці горять.
Ліси помирають.
Матінка природа, покинула нас, вже давно.
Не ростуть квіти барвисті гаями. Не цвітуть дерева плідні.
Не дарують нам плодів соковитих.
Мед бджолиний кислим став.
Безбарвним світ наш став куди не глянь.
Усюди морок.
Похмурі кольори світ заполонили.
Хмари плачуть димом шкідливим.
Дощ не поїть землю більше.
Забули ми усі чистого повітря запах.
Забули джерельної води смак.
Забули плоди соковиті.
І що далі
згинемо у цих сірих тонах?
17
5
443
А кораблі...
А кораблі летіли за небокрай
на хвилях прозорих.
Вітрилах білих...
Сонце схід, ніч, зорі, світанок.
Дні так пролітали.
А кораблі все летіли і летіли за небокрай у незвідані края.
Шторм, блискавка, грім, пірати.
Ніщо не ставало їм на заваді.
Вони летіли
на крилах мрій.
Десь там в краях незвіданих залишались.
Але серце ,моряка, морям віддане.
Домівки покидали.
І знову летіли за небокрай у не звідані края.
Осісти для них– це не можлива річ.
Не спроможні вони без моря, пригод і дня прожити.
А кораблі все летять в далечінь.
Життя майорить.
Десь там в небесах милий твій.
Омріяний і коханий,летить ген за обрій.
Додому кораблі повертались.
І від пливали.
І ти з ними у світ новий летиш на крилах білих.
Мчать так невпинно.
А ж дух завмирає.
А кораблі все летять і летять ген за обрій...
16
3
400
Країна мрії
Мрію опинитись в тихій країні, де шумлять лиш водоспади.
А пташки тихо співають колискову.
В тій чудовій країні море лісів.
Звірі тихо бродять по тих лісах
А коли настане вечір, вітер легенько гойдає листя.
І якщо прислухатись можна почути пісню природи.
Там зорі сяють ясніше за діаманти, місяць осяє будь який шлях в хащах лісових.
Сонце скоро зійде й пташки весело заспівають.
Туман землю вкриє, а сонце посміхнувшись, туман прожене.
На синьому небі з'являються білі, немов сніг хмари.
І вкриють небо, дощ проллється рікою й все напоїть...
12
4
319
Відьма
У ночі як тільки зійде місяць і до світанку ти зілля в казані варила.
Мене кожну нічку чарувала.
Зачаклувала розум і душу.
Опиратись сил немає більш.
Я здався.
Її дурману підкорився.
Кожне її слово у серці бережу.
А погляд ніжний й дбайливий не в силах забуть.
Її постать бачу у сні.
Ти серце моє підкорила.
Тобі підвладний я.
Ти зіллям відьомським мене напоїла.
Очі зав'язала, а серце до себе прив'язала.
Палає вогнище у серці.
Тобою п'яний.
Ти солодкий нектар,котрим не нап'юсь.
Я божеволію від кохання.
Ти оволоділа мною.
Лиш тобі покірний.
Виною у всьому твій відьомським напій.
Губи твої солодкі.
Погляд зачоровує.
Ти маниш мене і в день, і в ночі.
Тобі одній лиш про кохання скажу.
В очах твоїх тону...
Тобою п'яний.
Тобою одержимий.
Не сплю ночами.
До тебе ходжу.
П'ю до дна відьомське зілля...
Від поцілунку голову знесло.
Твоя врода, очі, губи манять мене.
Ти притягуєш мене...
Не вина і прекрасна.
Так, тебе кохаю...
Чому серце відьмі-чортовській відав?
12
0
263
Королева
Я ніколи не хотіла бути королевою.
Пишні бали, вишукані сукні, ніколи не вабили мене.
Я вільним птахом була.
За правилами своїми жила.
З вітром на перегони ганяла.
Сама серед люду простого гуляла.
За етикетом не слідкувала,
від учителів тікала.
Та от халепа трапилась в пишні сукні вбрали та на королівський бал відправили.
Нічого б такого якби це був просто бал, але ж ні,
політичний шлюб!
Корону ніколи не прагнула одягнути.
Пристол посісти не хотіла.
А королевою бути не мріяла.
Але от корону одягнули і в клітці замкнули.
Тепер я не принцеса, а королева!
Набридли мені бали, банкет, сукні, зачіски.
О, боже, і етикет!
А на престолі і не правлю, просто ходжу мовчу і посміхаюсь.
Ось така правда королівська.
На замку свій рот постійно тримати повинна, посміхатись мушу.
Віднині я королева "німа"
Маску надягну "кам'яну", посміхнусь і не помітить ніхто одну нещасну сльозу.
А за маскою тією тендітна, слабка душа.
Смуток мій не розгадає ніхто.
Що за маскою сховано не здогадаються вони.
Посміхнусь, реверанс зроблю, пошану свою проявлю.
А король поглядом крежаним, байдужим охопить мене.
Я тремчу зі страху.
Розгубилась.
Спідкнулась.
Впала.
Озернулась.
І тепер мене огортає суворий, злісний погляд.
Мені нікуди втікти.
Встаю.
Голову непомітно схиляю.
А вони дивляться, посміхаються, а йому всеодно.
Для нього я лиш річ, як і для інших.
Ще у день так званого весілля– це збагнула я.
Надівши те обручальне кільце і клятву, трекляту, узгодивши ув'язнили мене.
Не кохала я ні разу і не покохаю.
І тепер приречена на жалюгідне існування.
А чого чекати я повинна була?
З народження принцесою була, знала що все так і буде.
Але чому ніяк не змирюсь з таким життям?
Королева, принцеса ,багато хто заздрить цим титулами.
Але чому заздрити?
Відь це , немов, своєрідне прокляття.
Ви хоч якусь свободу маєте в житті.
А я?
Завжди казали що робити, а я ішла наперекір.
Але це вже не дрібниця якась.
Але і жити далі так не можу.
Я не покірна, не підвладна вам.
Я боротимусь за свободу.
Вас забудуть як тільки я зійду на трон.
А мене крізь століття пом'януть словом добрим...
9
0
199
Нерозділене кохання
Кожним днем я вогнем палав.
Серце тобі я відав однієї із зоряних ночей.
Але іншого в серці своєму ти бережеш.
І серце розбивши моє навік ти пішла у новий світ.
Тихим вечером над ставом зійшла вечірня зоря.
Із розбитим серцем по щоках сльоза покотилась в ту мить я бажання загадав.
Щоб вічно ти щасливою була.
Щоб не згасла та іскра в твоїх очах.
А усмішка щоб була все такою чарівною як в ту ніч коли я міг сягнути небес.
І тепер я кажу тобі прощавай...
8
0
302
Заєць і вовк
Одного сонячного ранку бігав зайчик по стежині. Здалеку помітив,що хтось сидить на цій стежині. Зайчик підійшов й помітив сірого вовка. Вже хотів він тікати, як вовк промовив:Стривай,друже мій! Чи ти бачив колись таку красу?
Заєць озирнувся й помітив як сонце освітлює все
—Ні!Не бачив–Відповів заєць
А вовк йому на те:То дивись і не бійся.Бо таку красу побачиш раз у житті. Ця мить єдина,одна,а вас зайців є багато у лісах.
—Сіроманцю, чи ти жартуєш?
—Ні,не жартую,зайчику
Вони сиділи на тій стежці а ж поки не зійшов місяць. З тих пір вовк і заєць стали друзями на все життя.
"Не кожен то й вовк, що гарчить"
10
1
255
Сон
З настанням темряви,як тільки зійде перша вечірня зоря.
Десь по світу тихо бродить дивний сон, витканий із мрій.
У вікно зазирне непомітно.
Хто спить,хто не спить знає він. Ледь помітним порухом руки, відчинить він вікно у ваші сни.
До всіх малят зазирне , жодного з них не омине.
За одну ніч він обійде тисячі шляхів.
У кожне вікно зазирне і
навіє свій дивний
сон.
Ти спиш чи не спиш?
Бачиш сни чарівні?
Це сон зазирнув у твоє вікно.
Очі заплющ свої і сон впусти.
Спокій лине по тобі.
Забудь про все.
Забудь про усі турботи свої.
Забудь про плин часу.
Час спинився?
Я сплю?
Я бачу сон?
Не думай.
Не згадуй.
Забудь!
Лиш відчувай
Серця биття.
Спокою струмок.
Не запитуй.
Спи!
11
0
425
