Звір
Не муч мій розум.
Не тривож!
До мене увісні не приходь.
На тебе я не чекаю.
Та ти з'являєшся раз у раз звіре.
Туманом вкритий мій шлях.
Не бачу я ані образів, ні облич, ані жодної живої душі.
Ти випив моєї крові до дна.
Усе у царстві твоїм темне, гниле й не живе та я живий!
Бачу як руки твої до мене тягнуться.
Не чіпай!
І знов я прокидаюсь у холодному поту.
День минає за швидко, я не сплю та засинаю...
І знову ти приходив до мене.
Темний звір показує свої ікла, а в кривавих очах я бачу свою погибель.
Я кричав, благав та ніхто мене не рятував.
Я помирав у сні, всеодно, що наяву
Час від часу я зустрічав у тому царстві промінь світла, яке зігрівало своїм теплом.
Та вона мене не врятувала.
Я їй радів та з часом від світла віяло ще дужчим холодом.
Лагідний погляд і тепла усмішка змінились у гірший бік.
Це світло мучило сильніше від темряви і звіра.
Згодом я зненавидів це світло.
Я знайшов прихисток у пітьмі.
Я знайшов тепло у холоді.
Я побачив своє єство, що темніло й світле майбуття у звірових очах.
Прокидаючись я міркував й зрозумів що ти і є моїєю темрявою й світлом, ти і є моїм кошмаром на яву. Ти мій кат, хоч і іменувала себе як друг. Я сміюсь згадуючи свою дурість і наївність...
Я сміюсь крізь сльози.
Ти була моєю погибелю.
Ти мене вбила, знищила, забула...
Та я не забув.
І тепер я зміню фігури на шахівниці й тебе спалю...
2023-08-07 09:14:58
14
7