Природа

Сандра Мей

Кожний день зрубують ліси, горять поля. Викиди шкідливі землю руйнують. Сміття все довкола заполонило. Звірі тікають з лісів. Чисті, чарівні гаї, замінили на будинки сірі. Вулиці горять. Ліси помирають. Матінка природа, покинула нас, вже давно. Не ростуть квіти барвисті гаями. Не цвітуть дерева плідні. Не дарують нам плодів соковитих. Мед бджолиний кислим став. Безбарвним світ наш став куди не глянь. Усюди морок. Похмурі кольори світ заполонили. Хмари плачуть димом шкідливим. Дощ не поїть землю більше. Забули ми усі чистого повітря запах. Забули джерельної води смак. Забули плоди соковиті. І що далі згинемо у цих сірих тонах?

2021-04-28 14:43:18

15

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Сандра Мей

дякую☺️❤️

Відповісти

2021-04-28 16:03:36

Подобається

Сандра Мей

дякую

Відповісти

2021-05-17 18:13:06

Подобається

Сандра Мей

😊 дякую

Відповісти

2022-02-26 21:47:00

Подобається

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

3322

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12931