Все відбувалось надто швидко. Марфа була такою швидкою, що Лейла не встигала спостерігати за її рухами. Швидка, жорстока, ненаситна. Їй дійсно хотілось їх вбити. І це неабияк злякало Лейлу. Якщо вона їх вб’є… Весь план піде коту під хвіст. Та у Лейли не було часу розмірковувати про це. Вона поплила до печери. Обережно. Тихо. Щоб стражниці, які намагались вбити Марфу не помітили її. Вона опинилась в печері й поплила до каменю сонця, що лежав під прозорим куполом. Лейла помітила як сильно трусились її руки. А якщо Даніїл помилився і доторк до каменю її вб’є? Часу на сумніви не було. Лейла підняла купол й простягла свої руки до каменю, що почав сильніше світитися золотистим світлом.
— Ах ти шахрайка! – Лейлу відштовхнула одна із стражниць й замахнулась на неї своїм тризубцем. Лейлі вдалось перекотитись в сторону до того як гострі штики наскрізь проштрикнули б її людське серце. Стражниця зашипіла від чого його її чорне волосся, що більше походило на водорості, піднялось до гори. Лейла відштовхнула стражницю своїм важким хвостом й та вдарилась об стіну печери. З її голови потекла голуба кров. Лейлу б це налякало, якби вона вже не перебувала б в жаху від усього, що зараз відбувалось.
Зябра.
Треба пошкодити її зябра, і тоді вона не становитиме загрози. Вона помре швидше ніж зможе зрозуміти, що Лейла підмінила камінь й втекла.
Лейла замахнулась своїми кігтями на стражницю, яка вже почала приходити до тями. Стражниця оговталась й зашипіла висунувши руки вперед. Вона хотіла вирвати Лейлі серце. Та дівчина вчасно відплила й знову ухилилась від чергового нападу.
— Я вирву твоє серце, а потім куштуватиму його із задоволенням.
В печеру доносились крики, сповненні болю й страждань. Лейла молилась Соллі, щоб це не були крики Марфи. Якщо вона загине…
— Ти не наша сестра, — стражниця принюхалась, — Ти смертна.
Стражниця сплюнула й з усієї сили кинула тризубець Лейлі в груди. Будучи людиною, Лейла ніколи б не змогла ухилитись від удару штиків. Та із новим тілом їй дісталась й нова реакція. Тризубець летів у її груди дуже повільно, вона мала час на те, щоб ухилитись від нього, та вона вирішила цього не робити. Натомість, вона поплила прямо на штики, а потім, за кілька секунд до удару, схилилась й проплила під ним, висунивши вверх руку. Вона схопила тризубець й з неймовірною швидкістю жбурнула його в стражницю. Та не встигла ухилитись, адже і не бачила, що тризубець летить прямо їй в груди. Вона дивилась у вхід печери, наче щось почула. Крики, що вони чули у печері припинились.
Тризубець проштикнув груди стражниці наскрізь. З колотих ран почала литись голуба кров, а Лейла в паніці поплила до каменю сонця. Вона взяла його в руки й відчула всю ту силу, що в ньому ховалась. Древня, така могутня. Лейла сховала камінь до своєї сумочки, що висіла через плече, а на місце старого каменю поклала фальшивку.
Лейлі треба було поспішати. Вона хотіла було виплисти із печери, як наткнулась на мертву русалку. Її медальйон наче щось їй шепотів і вона підплила ближче.
— Візьми мене, — шепотів медальйон, — Візьми і я ще не раз стану тобі в нагоді.
Лейла зірвала медальйон з шиї мертвої русалки й подалась до виходу. Серце шалено билось від страху й відчаю.
Випливши із печери, Лейла помітила як Марфа із задоволенням на обличчі вириває серце останній стражниці. Вона відпустила мертве тіло, яке впало на дно моря й згодом кинула і серце. Наче це було відходами.
— Впоралась? – спитала Марфа у Лейли. Та тільки кивнула, — Тоді поспіши. Час закляття не буде діяти вічно, а я попіклуюсь про все це.
— Дякую, — прошепотіла Лейла й збиралась було поплисти до скель короля Воронів, як Марфа беззвучно всміхнулась й промовила.
— Одним «дякую» ти і Даніїл не розплатитесь, Лейло.
Лейла всміхнулась й поплила з усієї сили. Так швидко, як тільки могла.