— Поглянь—но, сестро. У мертві ліси забрела дурна вівця.

Перед Лейлою стояли дві жінки неймовірної краси.

— Нам же краще, — сказала одна з них, прямуючи до Лейли. То була жінка, чиє руде волосся вільно звисало з плечей. Її бліда шкіра злегка виблискувала в променях сонця, що сходить. Очі виблискували кровожерливістю і почуттям голоду. Її смарагдова сукня була забруднена в крові. Пухкі губи розтягнулися в усмішці, демонструючи ікла. Лейла позадкувала, усвідомлюючи, що нерозумно сподіватися на диво і на те, що хтось її врятує. Нерозумно взагалі намагатися втекти від цих чудовиськ.

— Зачекай, сестричко, — раптом сказала інша жінка, яка в одну мить опинилася поруч із сестрою, схопивши її за плече, — Вона смердить собаками, — Примруживши очі, жінка принюхалася, — І вороном.

Лейла округлила від подиву очі, продовжуючи задкувати. Рудоволоса загарчала, немов лев.

— Я голодна, — сказала вона сестрі. Чорнява стиснула її плече, демонструючи свої довгі кігті. Їхні обличчя справді були схожі. Обидві красуні, яких ще світ не бачив, і обидві голодні, як бродячі собаки. Сукня чорноволосої була чистою і добре випрасуваною. А волосся було зібране в тугий, високий хвіст. Її очі примружилися, спостерігаючи за тим, як їхня здобич намагається втекти в них з—під носа.

— Ти що, надумала втекти? — рудоволоса засміялася. Її ікла були гострими, як саме лезо, — Сестро, дай мені спробувати її крові. Благаю.

— Усьому свій час, Дар'я, — раптом сказала чорнява, прямуючи до Лейли, — Ти хто?

— Навіщо нам знати, хто вона? Це ж їжа! — у нетерпінні поласувати свіжою, теплою кров'ю, завищала рудоволоса. Спрага заволокла її розум. Її очі в мить змінили колір. Зі звичайних карих, вони змінилися червоним. Не червоним, кривавим. Вона вся почала тремтіти, ніби в істериці. Від непереборного бажання в неї скручувалися пальці. Вона дивилася на Лейлу, немов збожеволілий хижак, гарчачи і випускаючи свої, гострі як бритва, ікла.

— Дар'я! Не випробовуй мого терпіння! — прошипіла чорнява, блиснувши своїми на попередження, — Вона може виявитися кориснішою, якщо залишиться живою.

— Ти хіба не відчуваєш аромат її крові, Маріє? Вона ж справжній делікатес, — Дар'я наблизилася до Лейли з неймовірною швидкістю. Відкрила свою пащу і спробувала встромити свої ікла в її шию, але Марія нагодилася швидше, відкинувши сестру подалі.

Лейла почала задихатися в паніці, але не змогла й кроку ступити. Вона була в ступорі. Ноги раз у раз тремтіли, а кинджал, який вона тримала в руці, став марним. Вони надто швидкі, а вона не надто добре володіє зброєю. Вкотре вона переконувалася, що даремно відмовлялася від тренувань Тео.

— Ти за це будеш покарана, — голосом королеви сказала Марія сестрі, — А тобі я раджу нарешті заговорити.

Марія стиснула підборіддя Лейли в руках, вивчаючи свою полонянку. Лейла здригнулася, коли крижана рука торкнулася її серця.

— Твій страх такий солодкий, — солодкуватим голосом проспівала Марія і, принюхавшись до шиї Лейли, ледве стрималася, щоб її вкусити, — Ти сама знаєш, наскільки унікальна? Твої очі — кольору сонця, говорять про те, що ти із Земель Дня. Сольдійка значить. Але по твоїх венах тече ще й інша кров. Темна і настільки солодка, що я сама ледь стримуюся від бажання її скуштувати.

Марія заричала, після чого її очі стали кривавими. Але вже за мить повернули свій колір — синього океану.

— Темна? — запитала Лейла, захриплим голосом.

— Так, люба. Темна, як ніч. Чорна, як смола. Сильна, як скеля. Твоя кров божественна, у прямому сенсі цього слова. То хто ж ти?

— Моя наречена, — упевнений голос Юліана прогримів немов грім серед ясного неба. Марія закричала від болю. Її крик був нестерпним для вух звичайної людини. Він дзвенів навіть у голові Лейли, хоч вона і встигла прикрити вуха руками.

Збоку почувся ще один крик. Напевно, це кричала Дар’я, що так відчайдушно намагалася поласувати Лейлою.

Марія в одну мить перетворилася з абсолютної красуні на справжнє чудовисько. Її шкіра стала блідою, немов її занурили в білу фарбу. На тілі з'явилися глибокі зморшки і шрами. Сукню розірвали крила, що нагадували крила кажана. Вона злетіла в повітря повністю оголена, продовжуючи волати від болю. В її нозі застрягла стріла.

Лейла подивилася на Дарину. Її зморщена голова валялася біля ніг Юліана. Спогади нахлинули на неї несподівано. У думках виник образ матері, якій теж відсікають голову. Лейла заплющила очі й закричала, впавши на коліна. Її трясло. А Марія продовжувала волати, вбиваючи гвардійців Твілліона, як комашок.

— Досить, — голос Юліана луною відгукнувся в тілі Лейли. Вона подивилася на свого нареченого і затамувала подих, спостерігаючи за тим, як Марія корчиться від болю. Навколо неї палахкотів чорний вогонь. До Лейли донісся запах горілої плоті, і вона вирішила більше не стримувати нудоту.

Її трясло. Вона плакала і кричала, сидячи на землі. За нею прийшли. Вона врятована. Її нудило доти, доки вона не почала кашляти кров'ю.

— Знаю, що ви в жаху, — ніжно прошепотів Юліан, — Але ці місця небезпечні. Нам не можна занадто довго тут перебувати.

Його тепла долоня стерла всі сльози Лейли.

— Мене тричі намагалися вбити, — зізналася принцеса, після чого знову заридала.

— Подібне більше не повториться, — упевнено сказав Юліан і Лейлі хотілося йому вірити.