Лезо біля шиї Яна холодило шкіру. Він знав, якщо хоча б спробує смикнутись лезо поріже шкіру. Тепле, Ян би навіть сказав гаряче, дихання Урсули біля його вуха свідчило про те, що вона була дуже розлючена. Вдихи й видихи були різкими, ніби вона ледве стримувалася, щоб не прирізати його в цю ж секунду, як свиню.
— І знову, привіт, мисливиця на драконів. Я вже було думав, що ми не зустрінемося більше.
— Запитую востаннє і, якщо тобі дороге життя, раджу скористатися моїм милосердям, поки я чекаю на відповідь на своє запитання. Можливо, якщо відповідь буде правильною, твоя смерть буде швидкою і майже безболісною.
— От і допомагай після цього іншим, — Ян майже хмикнув. Урсулі це не надто сподобалося. Її терпіння і так було на волосині, а після цього і зовсім обірвалося. Вона жбурнула Яна об стіну, як якусь майже невагому іграшку. Вістря кинджала встромилося йому в груди, в те саме місце, де шалено калатало серце Яна.
— Відповідь невірна, — майже прошепотіла Урсула. Її кинджал почав дряпати Яну шкіру, — У мене немає часу грати з тобою в ці ігри.
Її карі очі виблискували лютістю і жорстокістю. Вона ніби стримувала свого демона всередині. Ніби намагалася йому протистояти, але її злість перемагала в цій сутичці.
— Заспокойся тигреня. Мені самому цікаво де камінь і обіцяна скриня із золотом. Боюся, тебе обдурили, так само, як обдурили і мене. Я й гадки не маю де камінь або Лейла з Тео. Вони пропали, напевно з цілою горою золота, забувши про мене. А я, між іншим, допомагав усім чим міг у його пошуках. Охороняв коней, поки ті двоє божевільних вирушили на гору за каменем. Хто ж знав, що вони мене обдурять? Думаю, це той самий випадок, коли учень перевершив свого вчителя. Знаєш, що я тобі скажу? Жодної поваги до вчителя! Жодної подяки за всі ті роки, що я навчав Лейлу майстерності крадіжки та обману. Я зарікся, що більше нікого не буду вчити. Нікому не допомагатиму.
— Що ти несеш? Які коні? Яке золото? Моє терпіння дуже скоро увірветься і це тобі не дуже сподобається. Як думаєш, яке твоє серце на смак?
Ян недовірливо покосився на Урсулу, наче її погрози, лише порожні слова. Але її погляд... Такого він раніше не бачив, а тому вирішив більше не жартувати.
— Я справді не знаю де камінь. Так само, як і не знаю, де Лейла з Тео. Вони зникли, — Урсула заричала від злості.
— Значить ти мені більше не потрібен, — Вона хотіла встромити кинджал йому в серце, але Ян вчасно заговорив далі.
— Але я можу дізнатися. Я допоможу тобі знайти камінь, якщо пообіцяєш, що більше не намагатимешся мене вбити. Це злегка лякає.
— Нічого не можу обіцяти, — вже спокійніше сказала Урсула, засовуючи кинджал назад за пояс, — Як ти маєш намір знайти свою стару подругу?
— Для цього потрібно вирушити в дуже погане місце, де не завадить твоя кровожерливість і постійне бажання кого-небудь убити.
— І що ж це за місце?
— Лігво Карога. Мого батька.