Вірші
54
Сліпий світанком у очах.
Безперестанку себе втрачати,
коли кожен навколо шлях
відчувається як початок.
Починається як нічого,
проповзає крізь вибух сліпо.
На дорозі каміння свого
вдосталь є на ефект Едіпа:
хоч зустрів і хвилину слави,
сумніваюсь, як переконував всіх,
бо кожен, що нахлинув, провал
самовиконуваний.
Поставив перекору війни
цей маніфест: стати з собою чесним.
Хто ж знав, що самодіалог мені
тепер опиниться найважчим тестом.
Вже подякував собі минулому:
Мене надихає, скільки можеш ти.
Разом стільки здобули,
але не знаю, чи я зможу продовжити.
Правда, вдячний за життя мрії,
ти дав мені все, що я так хотів.
Боже, пробач мої непостійні дії.
Втім,
коли з емоцій лишилась лиш млявість,
коли дійсність дає під дих,
я звик постійно повертатись
сюди.
Тут вже пустують наші споруди,
і я знову кресало для себе сам.
Скажи, ким би не наважилась бути,
чи ти сумувала по тим часам?
Чи надихаєшся мною зараз?
Скільки пішло за ці роки.
Мої тексти - це все, що про них зосталось,
з тих пір, як я сів на баркас широкий.
Знаю, знаю, я тільки все починаю,
але цю ношу я ніс завжди.
Хоч на відміну від мене ви побачили край,
все одно я бажаю вам всім щасти.
1
0
111
.
— I hear something
It's coming from below
— I think you've become mad
— Almost as if something is moving below us
Act a little peculiar, and-
***
Я вже звик його забути,
а воно все в позу мітить.
Швидкоплинне, каламутне,
і це треба розуміти,
ти подія,
епізод.
Не профан і не нездара,
втім закусаний у чварах.
Не сміши мене, оплот
андеграунду і підпалу землі.
Ти не попіл, ти пил
на моїх чоботах,
що валиться з рядків.
Так і залишишся ніким,
спогадом, фотороботом.
Виповза на всіх гаркати з переляку.
Гарнюне, зорі – прозаїки.
У нашій вежі, хіба що, ти ґніт для спалаху.
Дякуй за стиль,
дозволяю тобі пропасти.
Ми збудуємо царство,
цей шлях не буде простим.
***
— and you're an outsider
Perhaps you've always been mad
1
0
90
.
Я знаю, ти би зруйнував свій світ,
щоб не змінятись.
Я знаю, ти не можеш захиститись від
мене,
і викликаєш тільки жалість.
Ти захмелений
і коли тверезий.
Хоч за стільки років чогось досяг, леле,
кожен наступний місяць як антитеза.
За своє самодурство
ти не заслуговуєш навіть на кпини.
Я хочу наповнити чергу густо,
яка мовчки на тебе харкне.
Не дується знову дитина?
Не ображається від поем?
В тобі все хороше напівгниле,
і залишається тільки брехати.
Ти того навіть не вартий,
але
якщо ми встанемо з кулаками
я не хочу, щоб хтось з нас вижив.
Я повторю.
Якщо натрапить коса на камінь,
чиясь душа точно стане хижа.
Знай, я хочу забрати в фіналі
твою.
1
0
81
Проба пера
Гарнюне, ти в негуманній сфері,
Вона, можу це достеменно знати,
Стане твоїм Носферату.
Навіть не думай відчиняти двері.
Запам'ятай нашу зустріч
До тої самої останньої дати.
Я би милувати не радив
Намилене око, що кожен заплющить.
Коли тебе не залишиться
Інших хоч спроможуться порахувати.
Ми затоплюємо наші хати,
Де бракне місця, і інших я вижив сам.
Тебе не вмістить книжиця
Тебе подекуди надурить фатум.
Витримуй кількість гарту,
Ми не чекаємо людей на милицях.
2
0
92
XVII. Зірка
Я не хочу бути собою, краще вже тим,
Ким ми ніколи не станем.
Поміняймось місцями,
Фейк іт.
Я бачу славу,
Бачу скрипучу сцену.
Вона проводжає в майбутній слалом
Вівальдно.
Але здатися це не мій вибір,
Я кігтями зачеплюсь за блаватну завісу.
Сміливіш!
Це мій вимір.
Я витримую всіх людей.
Допомагає гаманець
І кальцій.
Планета крутиться на моєму пальці.
Чи знайду я спокій як найсильніший
Коли все довів,
Вже не впадаю в нішу,
Вже все.
Чи мене рятувала насправді
Тиша.
Може так, може впав би якраз під
Тиском кишень.
Можливо.
Як би не стало,
Я все ще той самий я.
Не важливо слава чи обіцяний слалом,
Пообіцяй,
Що після всіх відчайдушних овацій
Ти будеш зі мною,
І я залишусь в твоїй благодаті.
3
0
93
Пустельник
Я збираюся спати. Ти будиш?
Мені завше було цікаво, як
Заходячи знов на останній акт,
Без негативу і сутичок,
Зради і суміші,
Втоми одне від одного
І втоми одного з двох,
В геть різних умовах,
Повертались розумніші,
Зібравши навколо
Нові обличчя в свій схов.
Я збираюся спати, обдумавши
Наш черговий діалог.
Себе кладу як сашимі,
Оголений, тонкошкірий.
Вмієш без пінаколади
Дістати пінакограмму душі.
Пощо розпинатись,
Я міцний, як Сайтама,
Бо ми не чужі.
3
0
89
Зірка
Я не хочу бути собою, краще вже тим,
Ким ми ніколи не станем.
Поміняймось місцями,
Фейк іт.
Я бачу славу,
Бачу скрипучу сцену.
Вона проводжає в майбутній слалом
Вівальдно.
Але здатися це не мій вибір,
Я кігтями зачеплюсь за блаватну завісу.
Сміливіш!
Це мій вимір.
Я витримую всіх людей.
Допомагає гаманець
І кальцій.
Планета крутиться на моєму пальці.
Чи знайду я спокій як найсильніший
Коли все довів,
Вже не впадаю в нішу,
Вже все.
Чи мене рятувала насправді
Тиша.
Може так, може впав би якраз під
Тиском кишень.
Можливо.
Як би не стало,
Я все ще той самий я.
Не важливо слава чи обіцяний слалом,
Пообіцяй,
Що після всіх відчайдушних овацій
Ти будеш зі мною,
І я залишусь в твоїй благодаті.
2
0
108
28.02.24
Я не дуже українець,
хоч я старанно
Нещодавно ним став.
Каже штрих-код на потилиці:
т о ч н о н е р о с і я н и н
( 2 4 л ю т о г о , 2 0 2 2 )
Рови, окопи, ями.
Покоління лягали кров'ю і потом
Буденний трамвай, спотіфай:
Мене виховує Комптон.
Невідоме фамільне дерево
Навіть не викликає проблем.
Міг помилитись тереном,
В мені завжди була "н".
Звідти незвичне натхнення
Поряд з ідеєю нації.
Не наврочила ненька
Народні пісні в апараті.
Так і вештаюсь сателітом,
Почуваючись ніби дурень,
Коли немає культури,
Від якої б міг говорити.
На сорочці червоний зі сходу
Ропавими круглими плямами.
Чорний таки від культурного коду,
З заходу привезені барви.
3
0
80
.
Одеса живе своїм життям і досі,
Проте ніколи не пустувала так сильно.
Прірву невиконаних кросів
Змиває чергова хвиля.
Я вмиваю обличчя і готую собі
вечерю,
Усвідомлюючи, що зараз інші часи.
Спогад, підвішений в етері,
Що нікуди не може дійти,
Досі десь тут, ще й іноді підіймає галас.
Це велике горе забрати в тебе присутність.
Коли виходимо із підвалу,
Як з кокону, страшно скрутно.
Але ми вже сильні травмою, доба довела –
Продовжую жити, бо лише так не згину.
Всі на своїх ногах,
Всі все розуміють.
Це не заклик мучитись, це щирі слова.
Я ж бо знаю, нас обох вбиває тиша,
І мені безмежно шкода,
Що стільки було без тебе..
5
1
112
ЕМІГРАЦІЯ (з нагоди 24-го лютого)
Пройшов тиждень, не знаю, що є божа кара:
Паром за кордон чортзна-де і куди;
Близькі, не в новинах, але у підвалах;
Чи том Достоєвського
місце йме в багажі.
В столиці Святослава, але в іншому світі,
Вчимо уроки паломницьким кроком
Вимушені зміни все ж вирішують безвихідь:
Я пишу вам рядки, а не строки.
Малий в десять все поводиться на п'ять,
Я мимоволі дорослішаю до батька.
Мама відчуває страх,
Мама просто почувається безхатьком.
В кожного своя реакція,
Кожен по-своєму справляється.
Я живу в ліжку випромінюю сум
З семи місяців, на початку це було назавжди.
Нове життя, поки новини не принесуть...
Не принесуть.
Так і не почув дзвону з башти.
*
Ніколи не подорожував.
Ми ескапісти, який туризм?
Не по фінансам, не по зубам.
Втім навчання, музеї, моря, міста
Перекривають думскролінг.
Волонтерський потяг,
Серед пострілів в ноги
По карті пригає gps кролик.
Романтична лавиця у річки,
Загадковий північний ліс,
Наш дім на холмі
(*дім*, бо звичка),
Купа цікавих одмінних рис
На чужині ідентичність рятує розум.
Перечікую дощ,
щоб купити буряк.
На святі екзотики якось так
Українці приготують борщ.
Це вивчена і переплавлена карма,
У Румунії дізнався про Україну найбільше.
Надалі історично однакові ярма,
Ти точно здогадуєшся, що в тиші
Колишній малорос плаче за Майдан.
Співає наші пісні, рве душу.
Не пійде звісно в храм,
Але виправить помилки, котрі мусить.
5
0
146
ТРІБ'ЮТ ДО "ПЕРЕВТІЛЕННЯ" Ф. КАФКИ
Він сидить кременистий
Спочиває за містом
Як подивишся зблизька
Він несе лише вбиство
Навіть вид зо
дзеркала
Міст від-
стрелений
Певно навмисно
Шипасте намисто
Руки штовхають
Пика
мулить
мислення
тісне
тисне
Напевно корисно
В цій хаті
Побутовий бич пихатий
Ніц вдихати
Спіч в темати-
Ці стигмат оцих
По нескінченному колу
Обездолених парубків у неволі
Я встиг пома-
Цати інший шлях
У очах
Ані страх
ані шаноба
ані надія
Погляд спідлоба
вже з меншим тремтінням
За містом
міцно
Сплять
його подоби
в його же тіні
4
0
155
ДЕМЕНЦІЯ / ЧУЖА БІДА
Життя буває незручним і неказистим
Останні півроку бачу бабусю біля під'їзду
Її звуть Ляля, їй багацько
Років
Останні мінімум двадцять
Вона згадати не має змоги
Життя заклеїлось в дивний бурштин
В квартирі спить кавалер доньки
Він злий вони в контрах його не прогнати
Доньці двадцять двадцять один
Ніхто не вірить в існування такої маляти
Їй десь сорок в телефоні це єдиний контакт
Коли Ляля розмовляє з нею *клац*
Забуває розмову ось так
Живе одна але однак
Боїться навіть заходити в дім
Там все ще кавалер все ще злий
Я взявся за справу серйозно
Хто взагалі зможе дивитись крізь пальці
До її поверху на ліфті підвозив
Пояснював де вона живе і переконувався
Що вона там залишається
Бо всі півроку вона на морозі
Стоїть під під'їздом
Як її не просять
Зайти до себе, вічно якісь дурниці
Мене Труханов назначив тут стояти
Там кавалер моєї доньки я боюсь
Я гуляю дихаю повітрям
Навіть вночі
В мене серце падає я намагаюсь помогти
Дізнаюсь кому зі двора її можна віддати
Відводжу до її квартири щодругої дати
Діалогом пробую розбити шизовий тин
Ти не переконаєш нізащо
Якщо людина сконала давно
Відголосок людини пропащий
Намагався помогти все одно
Тижні йшли по жовтню тягнучи драму
Вона плаче в моє плече викликаю 102
З вами нічого не зроблять та годі з вами
Яка каталашка куди запруть це дурня
Їй немає куди піти я не бачу інший шлях
Поліцейські допоможуть але я не знаю як
Довга ніч вони перевірили нема кавалера
В такому ж шоці що був у мене
Ляля каже він взнав про копів і здряпав
Не знають що робити не мають права
Викликають швидку з дурки
Ляля каже що не залишиться в хаті
Кавалер повернеться в три ночі стукне
Поліцейські розводять руками чекають
Не можуть залишити Лялю інтенціональним безхатьком
З тих пір не бачив її пару тижнів
Драма скінчилась? Все одно всередині тисне
Далі знову ніби поліції не було
Знову стоїть весь день і всю ніч
Той самий Труханов
Із кавалером те саме лайно
Люди ще дужче допомагають
Весь двір кооперується для одної мети
Люди проходять передають її
Доводять на ліфті до її подруг
І всі врешті-решт упираються в її недуг
Історія кожного сусіда він розчаровується
Не може нічого вдіяти опускає голову
Втім ще купа сусідів жваво пробує
Я бачив у людях заряд як у себе півроку тому
І дивився як на просторік
Охолоньте
Вам їй не помогти
На щастя Ляля забуває мене щодня
Я можу проходити повз
Стільки часу згаяв і невдовзі
Вже просто затяв
Хто якщо не я не працює
Багато хто якщо не я
Хтось допомагає я не претендую
Для мене це він-він
Або вона
Не я і слава богу
І я був такий енергійний
Мені це було потрібно
Справедливість справедливість
Зараз я обрав втомитись
3
0
229
Владі
Роздуває пакет на паркані
Як стяг капітуляції жкх
Обзимок всіх у дім на заклання
Поставив
і овації вгамував
Автопром
сірий
чорний
білий
Медіа всіх на рівне проворно ділить
Рятує в рутині тільки неба іноді блакить
Але цей грудень діловитий
і хіба що втихомирить
Твоє сяяння на мить
Твоє сяяння на повну
Як спеціально для свята
Як всередині так назовні
Невимушено строката
Цей світ захворів
Поділись своїм дивом
Безперестанку твори
Життя це занадто занудне чтиво
І ти фарбуєш кожну сторінку
6
0
93
5
Ти не з цих земель,
Але затрималась ніби навіки
Як шинель, що прикращає облисілий в'яз
Хотіла бачити мене, а я хотів тебе почути
Поки намагалась пояснити все в останній раз
Крізь побите скло,
всі бачили
Як в нас усе було,
Суто через наше щастя.
Відчуття,
Ніби в нас вдома оселився шляхтич.
Яскраве сонечко осяяло житло
А за вікном пташки волають зверхньо на майданчик.
Це все про тебе.
Вибач, я не здатний був на комплімент покраще
Одної ночі встав з пустого ліжка,
Рясна моква дає пройти крізь тишу.
Натщесерце вийшов відшукати де ти є пропаща.
Пішла,
але не зміниш цим свого життя.
Прийшов до тями
і вже змивається твоя личина.
Воджу пальцем по скарбах,
які ти ще не перелічила.
Почути спів
Я так хотів, ти чула вже і так любила
Сподіваюсь доживу
його почути
на своїй могилі.
9
4
185
6. Закохані
|у співавторстві з @kvila_bezodnya|
В о н а
Дозвіл на вхід у мій простір - в кишені квиток.
Муштрую ретельно геть кожен твій нерв.
Досить терпіти, твій опір - мішень з помилок,
Тому я пекельна. Ти, схоже, і вмер
І ожив у петлі.
То ж кривдиш кричущий рендом,
Бо ми - творці. Не такі вже й значні ті рубці.
Крию пастку в собі штудерно.
В і н
Ти закидаєш свій мотлох мені у вікно,
Хоча зазвичай все бува навпаки.
Тисячі шансів твій подих забрати з зірок.
Кричав: "вибачай, я не стану таким,
Я не буду як всі".
Ти будеш, як знову треба,
При всій красі. Я зустрів у сльозі її сміх,
В мене завжди одна халепа.
В о н а
Стелі шматок у крамниці, де я продаюсь,
Не зрушить іллюзій, в котрих ми живі.
Стелиться шоку зіниця у ямі спокус,
Ліплю вшитий вузол. В чмари голові
Знов катуєш любов.
Невже тобі тіла мало?
При всій мені. Ти би міг на коліна й без ніг,
Та хіба б тебе втамувало?
В і н
Навіть корити не зміг, вимагала антракт.
За цей многолітній забіг вже на все
Байдуже, сонце, повір. Витягання тих фант
Я б краще довірив погоді. За цент
Віддали би любов,
Тягучу але все ж нашу,
Не рідні інші, таку запропащу нервову.
у т я г н и м е н е з а с о б о ю
6
2
221
2. Перегорнута Верховна Жриця
спустошення глузд затуляє мара
валом тих хто щось тут забув
скажу як згадаю
сходжу з розуму десь подалі
підпал у підвалі
підвал у підпалі
ті хто боявся жити
зараз бояться спати
люлі-люлі
хай щось біле було
його били як в пулі
сам себе ставиш до стінки
кулі як кулі ти знаєш усі відтінки
сірої маси
внутрішня драма вилазить
стрибає на твоєму житті класики
стихає стихія ти вдячний
твій головний ворог віддає пульт
погляд на дві тисячі ярдів
зачіпає тих хто тут щось забув
6
0
211
3. Перегорнута Імператриця
годинникова на променаді
я в оковах серед безладдя
ризик давно виник
знову викличу собі швидку
з ними той ще виклик
злобні іклища впива чимдуж
все навколо як взір горгони
ото хотілось як ті мормони
дружиш зі всіма
але ж не дружиш ні з ким
перепрошую я
не здужу бути таким низьким
я єдиний хто до мене вернеться
вибачте віддав останню нитку
зі свого розбитого двічі серця
незнамо кому навмання дав відкуп
якщо такого мене малював да вінчі
то я вже стерся
6
0
178
1. Маг
Почни писати.
О: Калі-юга, бійцю.
Н: Станцюй для мене останній танець.
Б: Твоя надсвідомість панічно збунтує фортецею снів.
Д: Бо така вже річ ця мрія наша.
В: Рух до зірок.
Л: Ня ведай роспачы й самоты ў маёй расчуленай душы.
М: Ти бачиш наскрізь емоції ті, що сховані тихо під маску ві сні.
Г: Із цього починає кожен графоман.
П: Я уявляла, що мені все під силу.
С: Знайди слова, вартуючі естета.
К: Новий герой, крок з мороку минулого зроби.
Ж: И пока меня мучает страх.
А: Я вирішив - хай якщо вмру - то героєм.
Д: У буйстві морів.
Н: Я стою і сміюся на краю.
Е: І того, чим все обернеться, з нас ніхто не чекав..
***
Серце відчує реверберацію
Хор набраний з вулиці
Половину сжерла апатія
Інші ловлять самум миті
І бережуть поставу
виставу
Така вже нелегка справа
Вітер знищив давно споруди
І я на фундамент із вíддихом сів
Наших зіккуратів отепер не буде
Що будувались як сходи для всіх
І хоч не збираюсь "жабки"
Розкидувати на чахле латаття
Завжди починаєш шлях ти
Тільки стоячки на плечах гігантів
(Прочитайте блог з доповненням, посилання в комментах)
11
7
388
2
Одеса - це місто мігрантів, яке не любить чужинців.
Одеса - це місто смарагдів, в якому все негаразд.
Центр світу і мегаполіс серед усіх провінцій
Місце збору пришиблених, де вони відшукають свій давній сказ.
Невичерпне джерело проблем і колекціонер престижу.
Краще за Мальдиви, бо ніколи не забудеш, що таке життя, ніколи не почуєш тишу.
До моєї Одеси не хочеться плисти морем, бо в Турції дешевше.
Врешті-решт, вперше ми всі разом тут тонем в некошерному гешефті.
5
4
217
0. Перегорнутий Блазень
Люди псують собі життя
Заради завтра
заради вчора
заради ніколи
н е
р а д і
н і к о м у
Люди брешуть на вуха
і йдуть.
Я залишаю цю собу собі.
Я голос вигоди не слухаю й не слухав
Щоразу ідучи в останню путь.
Сонце дмухає на календар подій,
Я не вбухав свої дні для своїх мрій.
Я не був на дні, щоби стрибати вище.
Ати-бати
з універу
на зарплати
І ніхто не дасть оклад на кладовищі.
Сон це є малий шматочок смерті.
Закрутившись у цю круговерть, і
Віддаючи іншим дні так, ніби вони вічні
На сон життя перетворивши
Вже не живі, але ж які уперті.
І як же бісить та
трагічна нелогічність
Числа ненависних мені сумних процесій.
Зациклені в кайданах утопічних,
Я їду в інший бік на чорному експресо!
8
6
221
4. Імператор
Від мого коліна
відходить
рід найсильніших чоловіків.
Від мого плеча
відходить,
як від сакури,
Гілля, що дає найліпші квіти –
Прекрасних жінок, на яких просто так
Не можна дивитись.
Всі хочуть бути поряд,
Не знаю, чи то моя заслуга.
Ніхто не бачив мене слабким.
Я перестав відчувати,
що буваю слабким.
Напій, про який я попросив у 80-их,
Досі подається мені, і всі знають яким.
Передаючи свою мудрість,
Я бачу, що життя людини змінюється.
В один момент усвідомлюєш,
Що твої слова
віддаються так просто,
при цьому лікують найважчих людей.
Не думай, що це казка,
Це все той самий перший шлях.
Який міг все скінчити,
але став батьком
Мені, батьку всього.
10
1
229
4
Життя це сходи Сальвадора,
Як жаль, що він не народився ще.
Я на підйомі Мертвим морем,
Виглядую на стан речей.
Це мінімалізм, далекий
Від сваровських крутих яєць.
Відмова в обличчі безпеки
Те, що нині стаєть-
Ся. Не те що б був взрощений
На катренах про Катерину.
Буде як перепросини,
Все покину і полину
07.01.23
5
0
165
1
Саркоманд, наркомат.
Прийдешній поштовх до границі зору.
Як то буває у комах,
найкращим коштом
є можливість облетіти гору.
Капелани думок планети
Струнами описують струмкі стрункі струмки,
З яких ми жадібно п'ємо усі ці роки,
прослухавши усі сонети,
Але з бажанням бути поряд з тим життям,
якого нам давно не треба.
То все тонкощі каяття, але ти уяви
Фрактальну живописність, у якій
Ми є асиметричний головотяп,
Що намагається насолодитись.
хоча би протягом перерви,
гортає залишки червоних книг
І думає, чи хоче жити
у світі, де є тільки нерви,
А потяг часу більше не вертає
подивитись на тварин.
4
2
193
Листопад
Життя розкидує по різних вимірах,
А потім знов щодня опалює реальність.
Я знову щось для себе виборов,
на декого почав рівнятись,
І все одно з незрозумілим вибором,
Куди я так невчасно повертаюсь.
Буває тягне по різних боках
до одної єдиної волі.
Чи це така суміш комах
в голові
переслідує різні устої.
Ожеледиця душі як наслідок.
Орієнтирів більше, ніж рук у Вішну.
На щастя в 18 невичерпний запас вікон,
Десь посередині сідай і їж Черешну.
6
1
354
Монументальне забуття
Зпоміж аморфних сірих
Напівпирамідальних структур
Увічнені привиди майбутнього
Попри що розсипаються
бо дарма мармур
Немезида вже прийняла всі міри
Вирізала копіювала і вставила
Взагалі навряд вже знайдуть його
З початку вона утопію мала і правила
Весь матеріал просушує її шкіру
Без подиху зневіри виконує свою роль
Потім щось ще зробити
заради будь-чого
Йому сподобається новий король
16
5
440
Пуск
Чашка чаю і твій погляд
поряд
Я не зважаю
що з моря
в зорях
Немовби зграя
немов живого
Розмаїття квитків з трамвая
Сяє
натяками світлофора
Ми вдвох
вдих видих
тьох
Відповідає пульс
Торох
для тихих
обох
Означає пуск
.
22
9
451
Нарешті ваша
Примарна Шагразада не дає забути.
Ми повертаємось із аду,
бо ніде не будемо закутими.
Руда палаюча наснага
досягне спокути
Для ворога і хто наважився ним бути.
А я наважився вже кимось стати –
Така національна забаганка.
Навіщо знову заганяти себе в ґрати,
Коли вже котрий раз ми на світанку:
Морські жовтий, синій
і наш брунатний.
Мальовничо, але не абстрактно,
Все стане як на тій світлині,
так чи інакше.
Я тут, я з вами, моя солов'їна
нарешті ваша.
18
10
530
Дадабина
Ме
не
читає
Чинний президент
Розлючених Штатів
Якби ж я знав,
тоді
сьогодні
завтра за вечерею
Що існує простір без відповідальності
За вірші
за двійку
за трійку віршів
Ось ми вже внизу
16
14
348
23.06
Ось я дістався до віршів,
З надією, що будуть не гірші
За Бу-Ба-
Був би ще цей во..
Словєтський.. славетний.. запас.
Це ж якось було його
на всіх вас
ці роки.
Напівзакатована хвиля поетів сіла на баркас широкий
До нового свого, до згаданого рідного.
Ще римують русизми,
але вже посуньтесь, ми теж.
Зграя, звісно, їх візьме,
Бо знає як то, падати з вавілонських веж.
13
6
374
3
коли хочеться вірш без радикальних заяв
сильних образів і вічних постулатних істин
таке буває вірш який не склав би іспит
на бутність віршем що нагадує хоч здаля
продуману допетрану відчуту все через кому
систему мислення і життєвого досвіду
я цю думку вів і досі веду
мені дорожче ромком під ромколу ніж
у життя
до
знову вганяти ніж
7
1
173
