Вірші
Весна 2022 року
Сильно хочу весни із відлигою,
щоб втонули луги і поля.
Щоб струмки із розталою кригою
поринали в річки та в моря.
Щоб дощі заливали дороги
по всій рідній плодючій землі.
Щоб величні Дніпровські пороги
потонули у талому склі.
Сильно хочу пташок, які з півдня
прилетять з острівців нам співати.
Та сильніше я хочу, щоб втопли
Гради, танки й ворожі гармати
🕊
16.II.2022 р., м. Дніпро
4
2
151
Кожну секунду простору
Коли навколо холодно та може задощити.
Коли немає настрою, пекельна самота.
У миті, коли складно, щось хочеться розбити.
В ті дні, коли за вікнами у нас різні міста.
Кожну секунду простору та часу за життя.
Коли посеред ночі на відповідь чекаю.
Навіть в години відчаю під біль серцебиття
лише про тебе мрію, лише тебе кохаю
-
15-16.II.2022 р., м. Дніпро
1
0
157
Знеболююча
Не наркотики чи алкоголь.
Не робота доба за добою.
Залишись хоч на трішки зі мною,
подаруй теплий погляд і ніжність,
свої розум, красу, дивовижність,
обійми, поцілунком… знеболь
💊
10.ІІ.2022 р., м. Дніпро
1
0
153
– Відмотайте!
– Відмотайте негайно! – благаю. –
На моменти, де є почуття,
де лише є довіра без краю,
де наповнене сенсом життя.
На те місце, де я не боюся,
що всі дії помножать на нуль,
де я виживу і розсміюся
від ударів, порізів і куль.
– Відмотайте назад, там не буде
ні безсоння, ані агресії,
а свідомість моя ще не знатиме
про наявність журби та депресії,
про помилки, недоліки, вади,
про рефлексії хижу бездонність
і про те, що ворожі гармати
не вбивають, як в серці самотність.
– Відмотайте, скоріше! Час плине!
Я знайду ту, що досі кохаю,
у ту мить, коли в мені все рине,
коли є лиш довіра без краю,
бо вона – сенс життя. Не боюся
і не вірю, що не відмотати.
Не зневірюся. Я не скорюся
і не буду на титри чекати
🖭
8.II.2022 р., м. Дніпро
1
2
157
Зимові мандрівки
Є тепле купе і сніги за вікном.
Є ковдра пухнаста. Вже придбано чай.
Є пряний глінтвейн із гарячим вином.
Кохані вуста шепотять: “Зігрівай”.
Також є фойє, номери і кав’ярні
зі світлом, опаленням впродовж ночей.
А ще теплі тістечка щойно з пекарні
і щирість з паланням коханих очей.
Є білі поля і засніжені гори,
зимові міста і замерзла ріка,
але ці холодні безмежні простори
десь поза теплом – за вікном літака.
Ми маємо час для доріг і думок.
Любимі, зігріті, щасливі і раді:
є пристрасний рух і упевнений крок.
Зимові мандрівки – найтепліші насправді
✈
20-21.I.2022 р., м. Дніпро
0
1
172
В цю пору
В цю пору і сонце здається холодним.
В вітрів апогей все наскрізь протинає.
Проте моє серце теплом надприродним
кохану людину трима й зігріває.
Проте в довгі ночі снігів кучугури
ховають довкола усю недовершеність.
Світ сяє, як очі. Під снігом фігури
чекають весни і не вірять в приреченість.
В цю пору січе, холодить й замітає,
з тремтінням під хруст тихне серцебиття.
В цю пору усе лиш відлиги чекає,
а пара із вуст, як покажчик життя
--
27.XII.2021 р., м. Дніпро
2
0
179
Насті
Ніхто з моїх жартів не вола голосніше,
бо все моє ніжне терпіння і ставлення
без сильних протестів, уважне, пильніше,
спокійно і мирно будує уявлення
про всесвіт навколо, про переконання,
про книжки цікаві і про людей.
Дивися довкола і твоє зростання
надасть цьому світові нових ідей.
Я завжди підтримаю та зрозумію,
бо хто ти для мене? Кохана дитинка.
Я шерю всю силу та завжди сумую.
Є підпис: “Твій тато (рожева хмаринка)“
--
19.XII.2021 р., м. Дніпро
З Днем народження, @AnShkurko
2
0
172
Замети мене
Серед вулиць вечірніх святкуючих,
серед світла яскравих ялинок,
серед натовпів пристрасно сяючих,
під вітра́ між доріг і хатинок
замети мене снігом, мов пудрою,
щоб прикрити палаючі очі,
щоб під килимом або під ковдрою
заморозити болі пророчі.
Необхідність від всього сховати
тіло втомлене, наче оголене.
Починай вже його укривати,
як сміття неперероблене
серед світла яскравих ялинок,
серед натовпів пристрасно сяючих.
Сип побільше шершавих сніжинок
до зіниць вже повільно згасаючих
6-7.XII.2021 р., м. Дніпро
6
0
208
Мужність і воля
В твоє тіло впилися стріли.
У серце і в горло. Болюче засіли.
Ти маєш мужність тримати.
Логічно не витягати,
щоб нібито довше прожити.
То може хтось буде цінити,
частіше тебе вихваляти,
але все одно розмовляти
з тобою на іншій мові.
Не бійся власної крові.
Знайди в собі волю і вирви їх
→→
26-30.XI.2021 р., м. Дніпро
2
1
192
Яка в хуй різниця?
Я не сперечатимусь,
краще мовчатиму.
Яка в хуй різниця,
що я відчуватиму?
Для вас лише слабкість
мої прийняття
і та тиха здатність
усі почуття
в своїй глибині
назавжди приховати,
щоб вас же, кохані,
не травмувати.
-
То що ж мене вб'є?
Цигарки або кава?
Чи штанга приб’є?
Чи війна ця кривава?
Чи серце потухне?
Чи випилюсь сам,
коли сила вщухне
піду з забуттям?
Швидке самоспалення
або інша дрібниця?
Чи це людське ставлення?
Яка в хуй різниця
--
21.XI.2021 р., м. Дніпро
2
0
164
Осінній вітер
Вітер видув думки і бажання,
відчуття і буремні надії.
Восени підступило мовчання
в пустоті, в порожнечі, в бездії.
Вересневі дощі без натхнення.
Сонце в жовтні не може зігріти.
В листопаді лише повсякдення,
від якого не хочеться жити.
Вітер видув з очей несвідомо
всю енергію, сили, довершеність,
і тепер в них лишаються втома,
пустота, безнадія, приреченість
--
20.ХІ.2021 р., м. Дніпро
2
0
132
Як сонце в листопаді
Як сонце нас обманює
промінням в листопаді –
не гріє та засліплює
в сезонному розладді.
Так ми крізь заперечення
й думки про ненавмисність,
без самозвинувачення
ошукуємо дійсність.
В свідомості набрешемо
про власну бездоганність,
про те, що ми не плачемо,
про силу і порядність,
про спокій найсильніший,
про власний мирний тон,
про те, що секс інтимніший
за спільний тихий сон.
Обдуримося волею,
залежностей відсутністю,
вже визнаною долею,
безсмертності підступністю,
щоб не дивитись ширше,
бо ліньки нам, насправді.
Ми можемо ще більше,
як сонце в листопаді
--
8-9.ХІ.2021 р., м. Дніпро
2
0
245
Перепитати
Дарма, що не можна
перепитати
іще до народження
у немовляти,
чи хочеться жити,
щоб вчасно відчути,
наче почути
“Там боляче, мамо”,
і не народити.
Або “Хочеться жити“
--
5.ХІ.2021 р., м. Дніпро
2
0
218
Вибір
Тіло за мене
не обирає.
В мені думка рине,
душа відчуває,
свідомість кохає,
упевненість бореться.
А тіло натомість
потроху загоїться
--
16.Х.2021 р., м. Дніпро
2
0
175
Випускники
Роздивляємось усміхнені очі,
переймаємося за життя,
відчуваємо всі почуття
на сторі́нках FB в дні робочі
і в хвилини повз маяття.
Розійшлись, розлетілись, сховались
за умовні обмеження й грати,
щоб лише в мережі́ існувати.
Двадцять років тому познайомились,
щоб тепер просто так не писати.
Просто так не зійтись, не побачитись,
бо наш таймінг, робота і дії
не дають будь якої надії
на можливість у серці відзначитись
під час зустрічі, наче події
🔔
07.Х-08.Х.2021 р., м. Дніпро
Ще десь в червні цього рогу усвідомив, що наступного року, двадцять другого, буде річниця мого знайомства з одногрупниками. Інколи повертаюся до цих думок. Особливо коли пригадую про існування спільного чату в Viber, що мовчить вже кілька років. В мене цікавість – хто ще пригадає про цю річницю. І бажання – написати щось позитивне, але поки що в думках лише це ось
3
0
177
Зимовий охоронець
Що сили триматися
останньої межі
і вперто боротися
за власні рубежі,
коли зима настане
і сніг запорошить,
коли замерзне море,
на тижні, як на мить.
-
Всі вікна зачиняти
від вітру з бли́зьких лук
і пильно вартувати
свій власний Оверлук.
Із привидами власними,
лише на узбережжі,
із спогадами рясними
у самоті й безмежжі
рефлексії і криги,
серед пустих турбаз,
чекаючи відлиги,
боротись раз-по-раз
за цілісність котеджів
й майно чужих людей
з навалою крадіжників
в циклонів апогей.
Боротися за волю,
за власне сприйняття,
за самоту без болю,
лиш за своє життя,
лиш за свої бажання,
що вже у серце вшив,
боротись за кохання
з усім, що залишив,
із кожним, хто у душу
йому колись плював,
із кожною, хто рушив
все що він відчував.
-
В скажені хуртовини,
якщо з життя піде,
не треба домовини –
най просто замете.
Якщо ж весна настане,
на півночі сховається,
Там самоту знайде,
де тільки звір трапляється,
де лише його спогади,
де воля і натхнення,
короткі літні опади
й примарне сьогодення
凜
VII.1992 р., здається, узбережжя Азовського моря – 26.VIII.2021 р., м. Дніпро
Образи засніжених турбаз на узбережжях морів переслідують з дитинства. Чомусь, опиняючись на літньому відпочинку, спостерігаючи за натовпами відпочивальників на переповнених вулицях містечок і на пляжах, в уяві малюю контрастне видовище таких місць взимку
3
0
250
Uкраїна
Якщо сонце країни
на сході народжується,
якщо мова дитини
батьками викохується.
Якщо я можу жити,
а не існувати,
якщо можу відстояти,
маю право обрати.
Якщо силою єдності
ворогів зупиняють,
якщо в бо́ї і з гідністю
за неї вмирають.
Якщо поруч в ній люди,
яких сильно кохаю,
як те небо й ті гори,
як поля ті без краю,
як веселки і квіти,
яблуневі сади.
Як її не любити?
Як її зберегти?
—
19.VIII.2021 р, м. Дніпро
Мій жовто-блакитний – це буквально кольори двох прапорів України. Перший розташований на українському “нулі“ в Березовому Донецької області. Цей прапор видно здалеку, і коли наближаєшся до нього з боку Донецька, то відчуваєш волю і спокій, передчуваючи уважність, привітність і ввічливість українських прикордонників і військових.
Другий прапор – в центрі Дніпра. Теж воля та спокій. Стійкість і сила
6
0
187
Місця
Де спогад за спогадом
рине нестримно,
бо серцем і поглядом
так безупинно
пробуджую в со́бі
потік відчуттів,
а пам’ять в подобі
до про́житих днів
змальовує дії,
події, обличчя,
слова і надії,
жагу й протиріччя,
нестриману пристрасть,
довіру, зізнання,
надію і відданість,
мрії й бажання.
Де мо́є кохання –
паланням строкате –
цілунки й зітхання
із присмаком латте,
пестливі торкання,
й обійми чіпкі.
Дощу шурхотіння
і хмари важкі,
жовтневі вітри
і січневі морози,
кав'ярні, двори,
снігопади і грози.
Де дух, як вітрила,
де б’ються серця,
де ніжність і сила,
там мо́ї місця.
В них в мене хтось є
і в душі вже ця хтось.
Як я в тих місцях
маю бути в кого́сь
⌘
05.VII-06.VII.2021 р., м. Дніпро
3
0
199
Справжні
Ми справжніми со́бі
здає́мося,
коли боротьбі
віддаємося.
Коли наодинці
лишаємось,
коли без вдавання
кохаємось.
На імпульсних фото
у чаті.
Коли працьовито-
завзяті.
Під час набуття
рівноваги.
В хвилини злиття
і уваги.
В секунди відвертої
щирості.
В полоні займистої
пристрасті.
Ми справжні у миті
депресії,
при ревнощах і
в час агресії.
Коли серце рветься
від чуйності
з зізнань чи від
їх відсутності.
Коли, як маленькі,
ридаємо
і нерви тоненькі
зриваємо.
В години мовчання
томливого.
В хвилини пручання
бурхливого.
В секунди кохання
таємного.
В безкраїсть життя
недаремного.
Коли замість крику
сміємося,
ми справжніми со́бі
здає́мося
𝌪
01.VII-05.VII.2021 р., м. Дніпро
0
0
206
Го́ри
Мені вже сняться
ці простори,
стежками виті
древні гори,
серце пульсуюче
в горлянці,
тіло бунтуюче
уранці,
налиті м’язи
і судоми,
ці низькі хмари.
Море втоми,
ріки турботи
і бажання
вперед іти
без коливання,
без відпочинку,
зла та ліні,
щоб кров була
в адреналіні,
щоб дощ очистив
всі думки,
а вітер пестив.
Все ж таки
місця ці силами
повняться.
Най древні гори
знов насняться
☶
24.VI-25.VI.2021 р., м. Дніпро
OST: Nirvana “The Man Who Sold the World”
2
0
197
Тонью-сновида
Він часто
кліпає очима,
нервово
знизує плечима,
долонями
обличчя тре
і днями
вірить: оживе
мрія,
збудована з піску.
Надія
жевріє в виску:
вода
зупиниться, вшанує,
бо шкода
мрію, й не зруйнує
_
07-08.VI.2021 р., м. Дніпро
OST: Trade Wind “I Can’t Believe You’re Gone”
1
0
213
Мурашки по шкірі
Від музики й настрою,
що співпадають.
Від кави міцної
також виникають.
Від подиху вітру
із холодом ночі.
Під шепіт дощу
і думки очі-в-очі.
В фіналах проєктів,
коли усе склалось,
під час розрахунків
по крихтах зібралось.
Рядок до рядка
коли рима лягає.
І коли́ донька
на руках засинає.
Від власних думок,
власних мрій, почуттів.
Коли їх клубок
втілив як захотів.
Спокійний по мірі –
завжди викривають.
Мурашки по шкірі
У мене бувають
_
11.VI.2021 р., м. Дніпро
OST: Emancipator “Lionheart”
2
0
267
Серце
Всім серцем тримай
рівновагу,
даруй
свою ніжність, повагу,
любов, квіточки
і життя.
Щоб швидко
та без вороття
його під вазончик
хтось взяв
і всі нісенітниці
склав
в те серце
11.V.2021 р., м. Дніпро
2
0
297
Мамі
У Тво́їх очах так багато турботи.
В них бачу тепло й співчуття
за різне минуле, торішні незгоди,
за шви́дке зросління і плинне життя.
У Тво́їх очах є надії багаття,
підтримка, розрада і розуміння,
любов і турбота, потужне завзяття,
тепло і, так часом потрібне, терпіння.
У миті неспокою лину душею
і чую Твій голос, що ме́не лікує,
бо Твоя любов – лиш вона за межею,
бо Твоє життя – лиш воно так турбує.
В мені Твої сила, наснага і розум.
В мені сподівання на краще так само.
Тебе обіймаю, так ніжно цілю й тихенько кажу:
з Днем народження, Мамо!
Мамі
14.XII.2020, Дніпро
5
0
228
Маленькі уламки
Маленькі уламки
лишають порізи,
оголюють рани,
загострюють риси,
травмують думки
і калічать життя,
дарують лиш му́ки
і рвуть почуття.
Маленькі уламки –
слова або дії,
дурні забаганки,
короткі події.
Це жести і погляди,
меседжі в чаті,
розлючені люди,
ворожі й пихаті.
Маленькі уламки.
Від них не сховатись,
не вийняти подумки,
лиш сподіватись,
що рани від них
з часом будуть промиті
чи мною, чи кимось
зашиті й прикриті
27.ІІІ.2021 р., Дніпро
5
0
366
Незамінних немає
(Читаємо шепотом)
Ме́ні замало.
Душа спорожнілою раптом
постала.
Хоч серце моє
від жаги сильно б’ється,
та суть загасає,
мені не живеться.
(Читаємо в голос)
Де моє спасіння?
То праця, як крос?
Нескінченне терпіння?
Лиш рух до кінця?
Без душі́ і до краю?
Від болю у серці
біжу. І згасаю.
(Давайте кричати)
Незамінних немає!
Тож бігти! Згасати!
Нехай помирає!
Нема незамінних
у світі істот!
Як душ спорожнілих
і в серці пустот
29.XI.2020, Дніпро, в стіл
1
0
231
Warflower
Її сповили ніжні руки.
Мама просила погулять,
поки не чутно залпів звуки,
доки не начали стрілять.
Дитина грала собі в "лова".
За нею гнались, сміючись.
Не було чутно злого слова.
Не було крові її скрізь.
Чужі долоні сильно зжали.
Вона ще чула крик вини.
Її пожити ще благали,
маленьку квіточку війни
15.11.2014
4
0
180
У вогнях
У вогнях відлетіть
можуть в даль
моя туга, ненависть,
печаль,
мої спогади,
мої думки,
мої погляди.
Лиш завдяки
моїй осені
все це так в’ється.
Серед терені
ночі проб’ється
і зірветься,
як листя з дерев.
І покотиться
XI.2020, Дніпро
6
0
228
Стати
маленьким хлопчиком
От би знову стати
маленьким хлопчиком,
щоб тихо спати
із синім зайчиком.
Щоб ніжно любити
папу, маму і Лізу.
Щоб влазити легко
в середню валізу.
Щоб знов заспівали
мені колискову.
Щоб вушка ловили
бабусину мову.
Щоб знов не брехав
і не боявся.
Щоб ви́шні любив
і завжди зізнавався.
Я б попередив,
сказав що робити.
Ногами би тупав,
благав не сидіти.
Я б розповів
про вибухи й танки,
про долара курс
й обіцянки-цяцянки.
Про страх і зневіру,
сумління і гідність,
про самопожертви,
про біль і нерівність.
Про наше майбутнє,
що нас зацькувало,
про те, що в майбутньому
треба так мало.
…
Треба тихо спати
із синім зайчиком.
Треба лише бути
маленьким хлопчиком
XI.2020, Дніпро, в стіл
5
0
204
Ранок у Дніпрі
(кілька відчуттів і спостережень)
Холодне повітря у заспані очі
потоками, хвилями, мов маяття
з думками своїми до пізньої ночі,
до сну без видінь чи то до забуття.
Жінки у пекарні запросять на каву.
Ще до відкриття тонкі аромати.
В маленьке горнятко гірку і ласкаву,
наллють (мій бензин) і попросять: “Не спати”.
Закохані люди, що на тротуарі
стоять і вже зараз в боки́ розійду́ться.
Ніхто не завадить прощатися парі –
швидкий поцілунок. І знов обійму́ться.
Роса на газонах, туман у низинах
І сонячне світло слабке, світанко́ве.
Приємна буденність в коротких годинах.
Мій шепіт: “Люблю своє місто ранкове“
23.ІІІ.2021 р., Дніпро
4
0
334
Осінь (міра пекла, міра щастя)
Жосслен Бомон¹ так помирав,
як світ довкола в осінь рине.
Холодний вітер листя вкрав,
але ж я знаю – не загине,
мов під звучання Морріконе²,
тепла природа все ж діждеться.
Лиш до весни все охолоне,
потім розквітне, підведеться.
Осінь неначе міра пекла,
яке я здатен пережити,
бо рівноважна щастя мірі,
що листопад може дарити.
Жосслен Бомон так помирав.
В уяві, мелодраматично.
Холодний вітер листя вкрав.
Воно відновиться циклічно
--
10.ХІ.2021 р., м. Дніпро
¹ Жосслен Бомон – вигаданий персонаж із фільму 1981 р. "Професіонал", драматичного трилера режисера Жоржа Лотнера з Жан-Полем Бельмондо у головній ролі.
² Енніо Морріконе – італійський композитор, аранжувальник і диригент. Автор композиції "Chi Mai", що стала саундтреком до фільму "Професіонал".
2
0
197
