Весна 2022 року
➒ ➊ ➊
Сильно хочу весни із відлигою, щоб втонули луги і поля. Щоб струмки із розталою кригою поринали в річки та в моря. Щоб дощі заливали дороги по всій рідній плодючій землі. Щоб величні Дніпровські пороги потонули у талому склі. Сильно хочу пташок, які з півдня прилетять з острівців нам співати. Та сильніше я хочу, щоб втопли Гради, танки й ворожі гармати 🕊 16.II.2022 р., м. Дніпро
2022-02-17 06:12:03
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Дана Язовських
Чекаємо весну разом 😍💔
Відповісти
2022-02-17 20:01:59
Подобається
➒ ➊ ➊
@Дана Язовських Чекаємо! 💔
Відповісти
2022-02-17 20:17:39
Подобається
Інші вірші поета
Насті Вибір Зимові мандрівки Місця
Інші поети
Polya Ya
@Polina8
BON BON
@bon_bon_c0xu
it'sdher _
@ddher_
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3199
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11394