Вірші
Від Нірвани - рвані мрії.
Все ж таки від Нірвани - рвані мрії
Від прозорого шляху, цяточка надії
Я йду додому, чуєш мене, демон!?
Я не сдамся без бою, так кличе серце!
Я не заховаюсь, не повернусь спиною
Мені боляче сміятися - відвик від цього
І не поженусь, теж від сміху твого
Навіть, якщо свою порожнечу не наповню..
4
0
161
Пишу з майбутнього
Зазвичай, вони можуть вдарити,
Чи вбити, вбитих - не жалісно.
Та любові, нашого прагнення,
Як у штормі, здається мрією.
Припиняй, плакали вже за нас.
На пів кроку впали? -
Тож, тепер вставай!
Йди собі у темряві, серед них, байдужих,
Так вони з тобою, улюблений, квітучий!
Засинай, нехай по стінам холодом,
Я тебе зігрію, тілом, ніжним голосом.
Звісно не залишу, тріском на краю ліжку,
Треба закурити, треба відкрити вікна.
Не згасай, іноді буде боляче,
Мій кришталь, вкритий в обіймах сонячних,
Як скрипаль, тисне на нитки розпачі,
Моє серце, я - це чую, сильно штовхає!
Захищай, в тебе ще є надія,
Якщо твоє життя - клітинка вже не ціла.
Кожень день сурові випроби, пожалію,
Навіть зберегу, коли вона від них п'яніла!
Поринай, глибини тобі не мало,
Ти мій рай, із під неба щиро сяяв.
Не тікай, пишу тобі з майбутнього,
Прийде спокій, ти - довірся, кошмар закінчився.
Не чекай, якщо у грудях діри наскрізь,
Я тебе спасаючі, наклею чорний пластирь,
І від скаженої ліри, знайду тих лікарів,
Треба прийняти міри, і трошки світлих днів.
Пам'ятай, якщо почуєш жар в легенях,
Зроби, що ти хотів - незважаючі на нерви.
Бо - це останній крок, благаю, розумієш!?
Я тебе люблю. Будь обережним,
Ти і є - та сама мрія...
8
0
186
Асель
Твої губи насолода для мене завжди
Вони кольору піонів, рожевий запах.
Я вже можу їх впізнати серед тисяч інших
Я так хочу цілувати, зі смаком вишні.
Може кави з молоком тобі у ліжко..
Може хочеш спати, твоя рука тремтить..
Так і тягнеться до мене, витає тиша..
Твої карі очі перекривають світ..
Я запрошую тебе на особливий танець!
Застосуй тут акварель своїми ногами!
Намалюй ось, щось краще ніж минуле!
Ми обидва підлітали, аби так тонути.
Я буду лити обережно сироп вишневий!
Липке кохання, як від бога, воно безмежне!
Стану рамкою для тебе, почав з обіймів,
Ти - як картина, діамант - серед простих розкішний.
Поруч з тобою дні летят, як комета
Добрий ранок, надобраніч, спів лелики!
А ти така талановита, втрати дару мови..
Я вибачаюсь, ви з небес? Чому ж така чудова..
Цей палантин тобі пасує, давай скоріш одягну.
Схоже зіронька вже впала, тримай полярну!
А я тебе підтримаю у кожних починань!
Бо серед зайвих сяйв, побачив справжню.
4
0
135
Лейла
Ти - як Лейла, вільне падіння
Залишилася долею мені, такою божевільною.
Краплі на листах, сутінковий час.
Невже тобі самотньо,
А вітер руйнував!
Що будували ми разом,
Тобі не прикро?
Що сталося для нас сказом?
Спогад - як ретро!
Не розумію, це наче іскри..
До тебе ребра чисті були -
Не знав користі!
Нам треба вже рішити,
метелики мертві!
Із моєї душі млою буря ще тремтить..
І зносить всі ті втрати, що спливли в голові
Відчуття бігуть шалено, відверто, в нікуди.
Ти - як Лейла, вільне падіння..
Залишилася долею мені, такою божевільною..
Я не шукаю тебе, нікого взагалі!
Як вітер пошепки:
Закохані чомусь сумні..
5
0
211
Не обіцяй мені, не повертайся, ні.
Нам схоже вже два роки,
Дивись, летять сороки!
Моя крихітко, як Міка? - Схоже усе добре.
Їдеш до подруги? Звісно, чому не можна?
Відпочинь, це пару днів, тільки обережно.
Я буду на зв'язку, дзвони мені будь ласка.
Я буду сумувати, мої рідні дівчата...
Цілую в губи вас, чекаю у теплій хаті.
Повертайтеся скоріше.
- Було відзнято.
Не обіцяй мені, не повертайся, ні!
Твій ла-ла-ленд горить, як світ в моєму вікні..
Я наче ще живий, вже сам себе зігрів,
Але не відчуваю ні тепла - не снігів.
Я вже стих, дійсно вже не повірю
Відняла кисень, серце, мою надію
А що ж до дива? То, все під копірку
Зіпсований попкорн, їм порцію подвійну.
Мої потуги, сміх, це - не розумно
Крива доріжка, потяг, я був наступний.
- Не останній, а може тільки спроба.
Не лякай мене, без сна чекав тебе з дороги!
Дві пачки сигарет за одну добу,
Сиджу у ванні з лезом, я так кричу!
Я так не можу без тебе дихати,
Зрив астматичний!
А потім ще, та й ще, тож вже колишній.
Не упродовж обману, не посеред брехні..
Я надіявся, ніколи знов у ліхтарів!
Не зависну з тієї втоми, та печалі
Вже не пече, тепер пекти не стане...
(х2)
Не обіцяй мені, не повертайся, ні!
Твій ла-ла-ленд горить, як світ в моєму вікні..
Я наче ще живий, вже сам себе зігрів,
Але не відчуваю ні тепла - не снігів...
6
3
148
Сутінки
Очевидно, що мене не існує
Я - частинка ваших думок.
Я - хмаринка, що колись була тучею.
Спустошена! Трохи сумно - не чутно.
Бо не видно, сутінки, як зі дна!
Мої крила обірвала незвана коса.
Всьому світу вимикач "~~не бажаю зла~~"
Не тікай, не покидай, тільки не дарма.
Переховано, у грудях лиш пустота!
На картинах писали мертві почуття.
Проковтнути і забути «Ти мій назавжди»
Обгорнути в подарунок, щоб стрічку вкрасти.
Мерзну, у душі - ядерна зима,
Темну лілію в руці тримав до кінця.
Хоч і казали відпусти - не відпускав,
Якщо зустрілись ми в ночі, яб знову впав!
Рефлективно пишу письмо для неї,
Я - нестримно цю межу перетину.
Я - безсильно тримаючись на коленях.
Наче демон! Крізь сльози повзу від спокус.
Бо не видно, чомусь охопив туман!
Лунав рев, став бранцем її губам.
Тільки шепіт малював - "~~не вірь очам~~"
Не відчиняй та не гонись, любов брудна!
Очевидно, що мене не існує
Я - частинка ваших думок.
Я - хмаринка, що колись була тучею.
Спустошена! Трохи сумно - не чутно.
Бо не видно, сутінки, як зі дна!
Мої крила обірвала незвана коса.
Всьому світу вимикач "~~не бажаю зла~~"
Не тікай, не покидай, тільки не дарма.
6
2
100
Ніч
Ніч, не ходи зі мною поруч..
Я приваблюю тільки море..
Воно може тебе втопити..
Одурманити, наче вино..
Твоя тиша мене нервує
Вона болячно зі мною грає,
Мелодійно, мінорно, влучно!
Нібито, постійно щось прагне..
Я побачив твою надію
Твоя ціль, аби не залишати..
Але люди такі кретини
Дуже люблять, як ти - затухати..
Не шукай світла на глибині..
Не зв'язуй мене тільки з ними..
Не зосталося нічого у душі..
Шарлатанство, моє небо сиве..
Мені більш не потрібен цей досвід
Я маєстро разлученних кораблів,
Як вмів, але з мене вже досить
Не кажи, я того не хотів..
Ніч, не ходи зі мною поруч..
Я приваблюю тільки море..
Воно може тебе втопити..
Бо я знаю, ти за них розумніша..
Ти в обіймах моїх наче птиця,
Так солодко сопиш у плече..
Я не зможу тобою напитися,
Бо захочу старатися ще..
Ніч...
7
0
121
0.1 швидкість світла(Reboot 2.0)
Замкнені в рамках, крила надламавши,
Все намагаємося вибратися з лещат.
Ти покажи долонею «Край наших ран»
А я побачу, як посиплеться біль піском..
І тільки ти - опинившись моїм лихом
Спопелюєш, не залишаючи сліду.
Ми - люди, про яких знову тиша,
Стали людьми, непритом бездобними...
Ми - люди, як світлячками в склянці,
Залишаємося нікому не потрібними!
Адже так, описувались попаданці
«Та на мокрому склі,
Нам би не впасти..»
Рукава шовку, рожевий аромат,
0.1 швидкість світла, та мене нема!
А я бачив, в твоїх очах холеру
Звісно, адже в них поселився я.
Губами підтопив з м'якоттю порівнявши
Відчай, як би під подушки, чомусь зникав.
Я не знав, кохати буває страшно,
Коли нема де приструнити ще один шрам.
Відпустити останній дух, померти
Розуміння, це можливо тільки так!
У спробі, вихід тобі на світ продерти
Я попав під жгучий солений град.
5
2
155
Наче вбитий тобою
Подолати журбу
Прокинутись разом
Думки, щоб хочаб від зла врятуватись!
І не згадувати навіть біль цю жартом
Які були ті дні.
Кожень день, вчитися на помилках
Наш творець створив
Мене одинаком.
Тож чудом, відносини як звичай
Над небом спогади свої шукати.
А що ж то рве скажи, наші струни
Дощ нагадує мені твої сльози!
Я наче був вбитий тобою
Залишився холоднішим невдовзі
В останне тебе втратив
Мої ступні тільки вкрились росою.
Я б не вивіз це кіно переглядати
Мартін Іден, колись з любов'ю.
Сад витончених слів загорівся
Із тисячі дверей
Завжди вибирав одну.
І без сумніву, схожий я за Ромео
Але щось не одужав, та чому?
Два подиха, три кроки в ад
А я мріяв усе життя своє літати!
Тож літав, схожий за цикад..
Я не прошу тепер мене приймати.
А що ж то рве скажи, наші струни
Дощ нагадує мені твої сльози!
Я наче був вбитий тобою
Залишився холоднішим невдовзі
В останне тебе втратив
Мої ступні тільки вкрились росою.
Я б не вивіз це кіно переглядати
Мартін Іден, колись з любов'ю.
5
0
153
Окрім почерк, мовчки хочу
Мабуть, хочу піти за тобою
Самотньо, холодно ліствою
Полетіти у серце стрілою
Окрім почерк, мовчки хочу
Взяти в руки приховану зброю
Захистити тебе кріпко стіною
Озирнутись, побачити вроду
Мабуть, хочу піти за тобою.
Я стоятиму опавшим кльоном
Повертаючи стрілку годинника
Посміхаючись жовтому полю
Побігу, бо ми вже скінчилися!
Я ласкатиму твоє волосся
Я кохатиму кожні зморшки
«Довелося страждати - не соромся,
Якщо знову один - теж люби»
Довелося страждати - іди
Якщо спина твоя кровоточить
Мовчки буду тебе лікувати!
Піддувати, бо ти є мій світ.
Мабуть, хочу піти за тобою
Самотньо, холодно ліствою
Полетіти у серце стрілою
Окрім почерк, мовчки хочу...
3
0
82
Не назвати забутньою
Ти закохалася – не в тих,
Я біг за ними.
І докоряла собі - з втоми.
Те, з крайності до крайності, плямами
Для одне одного, ми, знаєш, прозорі!
«Де всього лише зависла симпатія.
З диверсії в апофаназію»
Наші посмішки німі від холоду.
Ми мовчимо, бо -
Не можемо так!
Я сгасну всередині зламаних кісток,
Між нами грань! Її - не перетнути.
І вбиваючи в себе тисячі цвяхів -
Не допускати жодної зустрічі!
На душі моєї ниточки темні.
Здійснені садна ріжучої.
І любов'ю, раптом обділені.
Не можливо - не назвати забутньою...
6
1
131
Смородина
Тут від людей тікати, або від холоду
Ребра мої у квітах, я їв смородину.
Хитався, тримав руки, вони вже сині
Від чутливої довіри, рвіть - не бережіть їх.
І гибнуть в ваших снах крока тління,
Торкнутись пальцями містичного піднебінння,
Щоб відчути кожен тиск, від мого падіння,
Я маю чути ваш сміх, кидайтеся камінням!
Бийте по рукам, бийте ще сильніше,
Я це зафарбую - у вигляді "раніше"
Ті, хто вже пішов з цієї "ейфорії"
Кажіть, що руки шовк, наче обгоріли!
Той, хто сам тепер, втрачений, колишній
Придбавши неба п'яту, тільки ось взлетівший!
Очікуй неполадку, яскравий збій в ногах,
Схоже проростуть у терніях сонях.
Тут від людей тікати, або від холоду
Тут, вибачте, кохати, як дилема ворогу.
Буває - не потрібно дивитись в ополонку,
Ребра мої у квітах, я їв смородину...
5
0
169
Милість глибини
У цьому світі - стільки відображень,
Якщо не бачиш, відчуй ці сни
І світла швидкість, пронизує всіх на совість
Чує тоненько її писклявий крик.
Ваші думки, потік почуттів
Вони загрузли туди, де були ми
Ніхто не знає, де ж ця наша прикрость
Ніхто не знає, серед них є ти.
Адже ми грали в це життя вистави
Хоч і не думали, що у нас попереду!
Подам тобі руку, або залишу падати
Туди, у нашу темну милість глибини.
Але ми звели, ніби клятий вий,
Набрати подих вітру на побачення!
І не залишивши, нічого, лише прах і пил
Ми полетіли! На останнє танення.
І потопаючи за метр від землі
У жадібних поцілунках, повільно замерзали!
Розриваючи в собі нитки краси,
Любов від болю – зовсім не розрізняли.
6
0
178
Любов'ю - не хворіють.
Цей гештальт з набору чутливих фраз
Я під себе сховаю, любові мій доказ.
Я - тобі нічого не винен, жодних образ,
Ти - мені нічого не винна, будь поруч.
Це не просто слова, душу на виворіт,
Тихо дівчинко, я тебе - не хочу лякати.
«Схоже, зовсім любов - складний вимір,
Я не можу відтепер її почувати.»
Я йду від галактиці до твого дому,
Кометним пилом з'являтись в житті.
Ось мій план, намалюю на тілі фарбами
Дві плями, які також не пояснити мені.
Розумієшь, любов'ю - не хворіють,
І кольори світлі, горять як ті мости!
Відбудувати, стерпіти, кожну хвилину,
Як мої очі грають, коли дивлюсь в твої.
Коли вже не можна, коли дуже складно,
І на подвір'ї дощик, робота - не дається.
Потрібно спільно триматись, від серця шматом.
Потрібно рідно кохатись, щоб було тепло.
І не відхилятись, і не удавати,
І не бігти зовсім, у соняшне, без фарб!
Треба цілуватись, турботу шанувати,
Якщо закінчаться сили твої, без огляду себе віддам.
Адже ти цьому вчила, жити, надихатись!
Я так можу - не помічая хвилин.
Мій кожний світанок палає на бумазі,
Я дихаю тобою, як у старі часи...
7
3
133
Мертві почуття
Любов - пожар, наш напевно вже потух.
Це схоже п'ята ніч, я зумів заблукати.
Пустий стакан. Нічого вже наливати!
Це схоже п'ята ніч, як мені тебе забути!?
Заглядати пальцями під густу піну.
Без певних причин, я йду на глибину!
Фарбувати червоними плямами біле.
Ось такий висновок, ось такий мій кут.
Так пускати тебе під язик, як дегустують вина.
Шепотіти: "Я звертаю тебе, моя мила.."
Зустрічати свою лагідну кожен вечір,
І ласкуче цілувати до світання.
Плавниками їй під ребра, задавати тактом,
Кігтиками ніжно до мурашок, водоспаду.
Так дивитись у зіниці, якби під прицелом,
Розмістити попліч, м'яко так кохати.
Бути кісьнем, джерелом, чистим небом
Та напевно мені здалася ця весна.
Я хотів лиш бути поруч, бути разом,
А у відповідь почув, це - мертві почуття...
7
0
200
Це моя вина
Якщо на стінах стерти наші імена
Вони все про нас пам'ятатимуть.
Якщо скажеш - це моя вина
І все наше не палатиме.
Я позичу тобі свою любов,
Я позичу тобі спільні почуття,
Коли зостанемось тільки у двох,
Я мабуть стрибну, а ти, ти як?
Коли навколо світ стає сірим,
Коли стучиш у двері зварені.
Коли босий, біжишь шукаючи рідне,
Коли вже - не відчуваєш її.
Задихаючись від турботи,
І розумієш - це однобоко.
Стоїть самотньо тіло у темряві
горять ноти, горять всі занедбані!
Від коханців, вибачте, а ми знайомі?
Як попаданці, випадково бачитись..
Надихатись іншими, знову й знову,
Забувати, як тоді бавились.
Прокидатись з холодного ліжку,
Смартфон - мертвий, без повідомлень.
І шукати той самий номер,
Забутий навіть, найсильнішим дощем.
7
5
184
Тетива кохання
Квітень сумує за тобою,
Рятуй мене та тримайся!
Мені казати, що тільки любовью?
Можно про тебе співати..
Я заховався за журбою,
Просив тебе зрозуміти,
Я закохався тятивою, я радий тобою хворіти.
На тверезу, я у нормі, все зробив, що ти просила,
Випити чаю, лягти спати, помиритись з тишею, з миром.
Лінкуй гіпотезу, змі підхоплять, що ніколи мене не любила,
Все це омана, самозречення, самозахисту прерогатива.
Я розірвався, переляканий, місця собі не знайшов,
Ти нерозбірливо, що так трапилось, неприступно тікатимеш знов.
Небо підхопить, зв'яже нитками нашу з тобою любов,
Ти перекусиш зубами своїми, останню хвилину на двох...
Квітень сумує за тобою,
Рятуй мене та тримайся!
Мені казати, що тільки любовью?
Можно про тебе співати..
Я заховався за журбою,
Просив тебе зрозуміти,
Я закохався тятивою, я радий тобою хворіти.
Я попав у замкнутий кут, дістатиляпанця, винен, дурень.
Я заслуговую тільки дивитись, як себе ти створюєш, чутно.
Я все що думаю, що ще "наша" чутлива, кохана, вродлива - Міка
— образ забутого квітня, коли розглядали майбутнє, де тільки панує усмішка!
Викинув всі злі думки. - О світлині, мені зараз сняться жахи. А тож буквально нещодавно
Існували в коханні коми - не крапки. А ти, розкажи, що зараз сниться тобі?
4
0
186
Просто ранен
Полюби себя, даже, наедине.
Полюби всего, Христова человеком.
Любить - это не словно быть на войне,
Любить, всем невзгодам - иммунитетом.
Научись принимать, будь достойным.
Зачеркни аморальное, бери покоем.
Твоё счастье живёт и без тебя ведь.
Твоё сердце - не лёд, ты просто ранен.
Пусть сильный ветер задувает, лови полёт
И ливень громко барабанит, хоть выжимай.
Знай, скоро должно, солнце вот-вот взойдёт
И все барьеры разойдутся, как облаками.
Все проходят этот путь, сплошной разлом,
Поверь, иного пути - не бывает.
Не есть, что капли ввысь за окном,
И в этой спешке, удача нам выпадает.
2
0
152
Едва ли остью
Лунное небо, дым от костра,
Спросишь, я в норме? - Остался осадок.
Разбитые стёкла, лиричная мгла,
Спросишь, насколько? - Едва ли остью.
Внутренний мир свинчен, позволив
Растрёпан, увеченный, клюнувший в плен.
Баламутный, растерзан - уже без эмоций,
Не думал, что у любви есть предел.
Тихие зори, туманы паче зла,
Унесший, в фаворе боли и горечи.
Блаженное небо теряется на устах,
А губы, носящие оттенок черного.
Не мало в жизни придуманных вех,
Мало жизни, симфоний и после.
Как многие, прячут, что на душе,
Из раза в раз, как кутаться с эфой.
Любимых, считая, легка мишень,
Не желавший меняться, я ошибся.
И встали песка часы на душе,
Не зазря говорят, хоть водицы напился..
2
0
135
Чёрные лилии
Из нелепых ошибок герника линии,
Из конфетных периодов, в вечные трудности.
Я тебе подарил бы черные лилии,
Означавшие только душевной уютности.
Попятам за тобой, терния кутаться,
На часах время перестало идти.
И без шансов, стабильно, друг-друга мучаем,
Как корабль - не ожидавший волны.
Тихой песней птицы меркли вдали,
Я забыл, как шумят деревья, опали.
По несчастью, мир - не привыкший любить,
Поудачней, говорили мне, берегись.
А я робостью нажил непонятную грусть,
Я один среди стен, бесконечно в пути.
И увидев тебя, точно улыбнусь,
И черпая силы из мёртвых святил.
Я найду затаённое имя твоё,
Я пройду все пустыни в инее сглаза.
Оберну, поцелую и усну, как живой,
Я урод, но и ты такая зараза.
Я тебе подарил бы черные лилии,
Означавшие только душевной уютности.
Я готов на все подвиги, искренне выменять,
Исцелить, за пределами хрупкости.
3
0
231
Я без тебе
Я без тебе, як не дописаний сюжет,
Я без тебе, як безіменна книга,
Я без тебе, зовсім не поєт,
Я - хмарина, що променів любила.
Я без тебе, як з півночі закат,
Що без сяйва, також вже не може.
Я без тебе, зараз тільки так,
Не сумуй, знаю, буде добре.
Я без тебе, як вітер без дощу,
Я без тебе, почуваю себе п'яним,
Та напевно загубив крило своє,
Я дуже щиро хочу любу обіймати.
Я без тебе, як космос без зірок,
Я без тебе, зовсім не рум'яний,
Та болить, росте на тілі колисок,
Милоданка, люба, моя кохана.
Ти без мене кована була,
Схоже зовсім слабкість в почуттях,
Та без тебе - не кажи мені ні як,
Я чекатиму тебе, на останок..
7
1
211
Я стихал, как море - медлительно
В вашем виденье почти целительном,
Заразительным, осушительном.
Я стихал, как море - медлительно,
Иссушают лишь мысли, что мне сполна..
За окном моим кома из окурков
Облака, мне кажутся чужим искусством,
Потрясение мира моего,
Как нашествия кошмара, в мой любимый сон.
Будто акт убийства из седьмого неба,
Из разряда *жиза*, слушай, где я не был?
Бережённая вышла слегка нелепо,
Картина маслом: с высока, а что там, где там?
На левом запястье набиваю ластик,
Чтобы стирать все грани, к счастью и не напрасно,
Уходить первым - не попавшись в пасти,
От этой фальши - по настоящему..
3
0
122
Fearless, merry
В моей голове западает мокрый дождь,
И падают, стабильно так, горящие кометы.
А я прощаюсь с миром вашим вновь,
Притворившись, что в душе моей - не сухоцветы.
0.какая-то там, скорость света - Карамель!
Запускаю все шарады эти в небо.
Я в лесу, да, отважный - Fearless
Сахарная вата, маскарад же, не робей..
Из ноги - деревяшка, как неваляшка
Я же брежу, подпрыгивая на ходу,
Запинаясь, корешок совсем - не брат мне,
Ох, прости, такого больше не найду!
А в руке у меня тростка волшебства,
Посмотри, ах, и вот так - это же магия!
Загляни в этот мир, есть и другой,
Я - торговец смеха, эпит: я не злой.
Что закулисами, наша с тобой тайна
Приоткрой же двери в душу - не украду..
И не вслушивайся в кваканье моих жабок,
Ты присядь, я чаем тебя угощу..
Ох, а ты смешна, моя маленькая суть,
Ох, в спине кинжал? Больно говоришь?
Не отвлекайся, уже ведь ужин тут.
Ты не против, если растяну тебя до завтра?
Божички, что за рай, как я раньше жил!
- Ох, прости, что-то вжился в чужую роль..
Ой, ну всё, да будет тебе, прекрати..
ТЕПЕРЬ ЖАБОК СТАЛО БОЛЬШЕ, на одного.
В моей голове западает мокрый дождь,
И падают, стабильно так, горящие кометы.
А я прощаюсь с миром ва́/ши́м вновь,
Притворившись, что в душе моей - не сухоцветы.
6
0
256
Танец в полутенях
Танец в полутенях двух фальшивок
Круговые движения, свет на нас!
Посмотри, остальные остановились
Набираю темп, только лишь сейчас..
К завершению танца, поцелуешь,
Я отвечу тебе, тихо шепотом:
Твои губы вкуснее взбитых сливок
Твои руки теплее, чем у меня.
5
0
255
Этот мир
Не исчез, пуст, печален, достать свой жребий,
Повезёт, да, скучаю по ветрам своим..
По утру, как из рая, мне б убить рассветы,
Приласкать, эти ночи на краю земли..
Вдруг, уснуть и представить, мы в блюдце мелком,
Достучаться и сдохнуть, мир на разлив..
«Если сердце разбить - звучит по детски,
Если ценностей нет, мы - не о любви.»
Мои мысли всего-то, навсего песчинки,
Мои чувства - потолок, но в другой реальности.
А вы слышали когда-то этот голос милости,
Когда медленно теряешься в глубине формальности?
И уносят же в ночь меня силуэты,
Загораются лампы. – Как же он - красив..
Этот мир, куда лучше, чем тот, что прежде.
Этот мир, в прошлый раз со мной говорил.
Этот мир, настоящим не был вовсе,
И не я его сам для себя открыл..
Подарил сокровенное почти что молча,
И добавил, ты - воспользуйся, но дай другим.
4
0
95
Телу
Понимаю, этот мир ещё течёт рекой,
И на небе звёзды иллюзорно манят.
А я такой, пустой, как у виска рукой,
Приласкать мою склонность, ниже падать?
Солнце, улыбнись. Дождь, меня дождись,
Всё взбираюсь на скалу, усердно, скалясь.
Слышу: эй, заткнись! Я же здесь, малыш,
В голове токсин - не находчик правды...
Я царапал свои губы колотым стеклом,
И поэтому, теперь они не заживают.
Ты боялась, по асфальту босяком...
Ты боялась грязи, с ней не уживалась.
Знаешь, как бы я хотел побыть тобой,
На минутку, опрометчивым, простаком.
И наивным, как вышедший из Рая!
Но мешают шрамы, мой путь другой...
Я - скиталец истин, как вне правды правый,
Я таскаю мысли с грузом (не подъемный).
Я смеюсь над бездной, ей меня не схавать!
Я ломаю свои кости: - Я ВАМ НЕ УРОДЛИВ!
Из тени всё мерцает над головой фонарик:
- Ты боишься, знаю... Мои черты лица...
Они тебя пугают.
Всё же отступаешь..
Как бы я хотел, тебе об этом рассказать:
Я царапал свои губы колотым стеклом,
И поэтому, теперь они не заживают.
Ты боялась, по асфальту босяком...
Ты боялась грязи, с ней не уживалась.
Знаешь, как бы я хотел побыть тобой,
На минутку, опрометчивым, простаком.
И наивным, как вышедший из Рая!
Таким же искренним, быть всегда подарком..
6
0
209
Слышишь? - Не дышим.
Слышишь? - Не дышим.
Снова я - грубая, да он - напыщенный,
Сводит с ума.
Мир набирает Скорости света,
Знаешь, я летом - не буду одна.
Свяжитесь со мной проводами лозы,
Сны, что мне снятся, кошмары одни,
Они - ядовиты, кислотные нити,
Нейроны всё травят в моей голове.
Цвета, в моих винах, картинах, в квартире
Все в ультрамарине, всё синева-синем.
И душит, мне плохо, мне не привыкать,
Занозы, нервозная я - не могу спать..
Корни вплетаются в тело, под вены,
Жизнь - моё древо, сплошные качели.
И хоть, лучик солнца на кожу мою!
Тепла его светлого, мне бы чуть-чуть..
Слышишь? - Не дышим.
Снова уснувшая, хоть и бессонница,
Я очень зла..
Видимо, стан мой - довольно измученный,
Плюнь, мне бы ветра попутного в ад..
4
0
166
Друге сонце
Я бачу, десь далеко друге сонце
Воно світить в моє віконце
Я дочекаюсь цей світанок.
Щоб у волосся гілку калинову!
Ось, так фарбує усмішку на обличчі
Душа панує, це йому найбільше личить.
І засинати, щиро привітав..
Ці очі карі, я б іх не повертав.
Кришталево чисті, ніжні почуття
Посуд не треба бити, як ніби мало нам!
Вас дуже прошу, місяць поквапився.
А так скучив до променів рум'яних.
А ти скажи: Начебто вже звикли
Шепіт твій, твої листи горять..
Що дуже сильно полюбили
Захід, що ішов від мене на руках..
Я бачу, десь далеко друге сонце
Воно світить в моє віконце
Я дочекаюсь цей світанок.
Щоб у волосся гілку калинову!
І відчинив свої двері до серця
Я залишив би надію у виходу.
Як не говорив, що остання!
Я все мрію у щирі співчуття.
6
0
392
Лейла
Ти - як Лейла, вільне падіння
Залишилася долею мені, такою божевільною.
Краплі на листах, сутінковий час.
Я не втрачаю розум від самоти,
Де вітер руйнував.
Що будували ми разом,
Тобі не прикро?
Що сталося для нас сказом?
Спогад як ретро!
Не розумію, це наче іскри
До тебе тебе ребра чисті були,
Не знав користі!
Нам треба вже рішити,
метелики мертві
Із моєї душі млою буря ще тремтить
І зносить всі ті втрати, що спливли в голові
Відчуття біжать шалено, відверто: в нікуди ..
Ти - як Лейла, вільне падіння
Залишилася долею мені, такою божевільною.
Я не шукаю тебе, нікого взагалі!
Як вітер пошепки:
Закохані, чомусь сумні..
6
0
342
Станция шестых небес
И будь, что будет? Будь, я – забуду.
Дай огня и, из искры, я буду всюду!
Глушитель у виска, обо мне расскажут:
Мириады, облака, вершитель самосуда.
Уход на покой, мрачный действуй бес.
Не нужно провожать меня на станцию шестых небес.
Я - обещаю, снег за мной придёт!
Скрывая всю печаль, замыкая эту боль.
Гордыня власти жаждет, обласкан жутко.
Из каждой пасти должно было пахнуть вкусно.
А там лишь ложь, стоя у подножья,
Повисла на плечах, называлась ношею.
Кулаками в грудь, слезливо на коленях!
Фразами люблю я, но - не о чем на деле...
И в ожидании весенней суеты!
Да будем прокляты мы, взрывом тишины.
И будь, что будет? Будь, я – забуду.
Дай огня и, из искры, я буду всюду!
Похититель сердца, о тебе упомнят
Из воспоминаний - резанных и колких.
Линию прогнуть, катастрофы, раны,
Утонувших в блеске - находили в шрамах.
И не говори «люблю», услышат ведь на небе!
В этой атмосфере, мы – глотали пепел.
9
2
324
Сильнейшей трагедией
Ты влюблялась - не в тех,
Я бежал за ними.
И корила себя - из усталости.
То, из крайности в крайность, пятнами
Для друг друга, мы, знаешь, прозрачные!
«Где всего лишь повисла симпатия,
Из диверсии в апофаназию»
Лишь улыбки немые от холода..
Мы молчим, потому что -
Не можем так!
Я погасну внутри сломанных костей,
Между нами грань! Её - не пересечь..
И вбивая в себя тысячи гвоздей -
Не допускать, ни единой встречи.
На душе моей ниточки тёмные!
Совершённые ссадины режущей..
И любовью вдруг, обделённые..
Мы оказались сильнейшей трагедией...
Ты ругалась на меня, за осознанную боль,
Говоришь, из любого дна достанешь!
Видишь крылья? Оборванные очередной,
Что не видит в словах, души печальной.
Только ты - видишь, что за глазами,
Что внутри, если камнем - то об камень.
Уже 5 лет прошло, оба - не меняясь,
Ты моя броня, предел, и всё, что осталось.
Я погас внутри сломанных костей,
Между нами грань, её - не пересечь..
Раз за разом, разбиватель сердец,
Оставит новые раны, целясь в шрамы.
Ты поможешь мне встать, а я в ответ!
Однотипно сделаю тоже самое.
Наша связь, о которой нужно петь,
Не разобьётся, не исчезнет, было всякое...
9
1
288
Єдина ніч
Усміхнись мені, та запитай
То чи я, насправді був щасливий?
І світанок гріє мої листи
Що тобі писав у темряві нічний..
Та продовж, усього літа
Я прийду до тебе крізь,
Перешкоди світла.
Ти мій прайд, ти моя Егіда
І ти справжня вночі, але
вдень фальшива.
Єдина ніч – мого життя.
Лише в одночас вона була яскрава.
Я пам'ятаю тебе, душа
На одинці, знову по тобі страждаю.
Захід моєї свідомості
Чую спокійний, твій - соло спів.
У коло мудрий, олов'яний ліс,
І я один, знову зовсім один!
Усміхнись мені, та запитай
То чи я, насправді був щасливий?
І світанок гріє мої листи
Що тобі писав у темряві нічний...
11
8
569
Викинь благаю!
(Приспів)
Викинь благаю, мої думки з голови.
Викинь молю, малюю наші крапки.
Твоїми очами, вбиваю на небі зірки.
Навіщо? - Питаю, навіщо світло в душі.
А мені казали, не стрибай над головою.
Інакше пошкодишь, буде серцю пусте.
Інакше відомо, сягатиме навколо снів!
Спробував прикус, твоєї скверни - любові.
Вона була яскрава - як море твоїх почуттів.
За горизонтом, усієї країни гудків!
А я вже вдома, сиджу і співаю - цю пісню.
Але зірки в небі, зіроньки вже всі померли..
Попасти в капкан, твоєї рідною мови.
Народився я там, де співаю о своєї любові.
Покинув себе, полетів у наступні пригоди!
Тепер мушу бути, наступним
неправильним кроком..
Викинь благаю, мої думки з голови.
Викинь молю, малюю наші крапки.
Твоїми очами, вбиваю на небі зірки.
Навіщо? - Питаю, навіщо світло в душі.
Похибно втрачаю, фарби свої кольорові.
Світло моєї справи, знайшов я ще учора.
Покинув пристрасть до тебе, ще годину назад.
Але ти мусиш знати, про те як кохав!
Родину втрачає, та йде в свій оборот
Воно наставляє, на певні дії пригод.
І сонце встає, у чотири ранку години..
Воно без тебе не буде, гріти нашу країну!
Але нам не вистачало, швидкості світла.
Напевно не так показав, як тобою був хворий.
Коли біг до тебе, з калиною в руці, в твоєму подвір'ї!
Опустився на землю - крила уяви,
гадав що - в небі, як птаха літаю....
Викинь благаю, мої думки з голови.
Викинь молю, малюю наші крапки.
Твоїми очами, вбиваю на небі зірки.
Навіщо? - Питаю, навіщо світло в душі.
15
0
425
Кілометражі
Хай зав'януть губи,
нехай мене не буде,
але я буду знати, що в тебе все гаразд.
Хай топочут люди,
нехай деревья мудрі
мені розповідять,
що в тебе все гаразд.
А вітер так щекоче,
але мені не дуже,
Я знаю буде добре в твоїй сімьї, лише...
Мені погано дуже, а деревья мудрі,
мене несуть к собі на літо, назавжди...
Твої очі сині, весняні, так красиві,
мене не хочуть бачити поруч, так люби.
Когось дійсно поруч, щоб твої думи знову
не вважали в голові - кілометражі..
А я зав'яну знову, тепер назавжди,
Тепер зможеш вологу у себе зберегти.
Але кохаю тебе, і знову восени,
що тобі найкраще не жилось тоді...
8
2
505
Світло в душі
(Приспів)
Викинь благаю, мої думки з голови,
викинь молю, малюю наші крапки....
Твоїми очами, вбиваю на небі зірки,
навіщо? - Питаю, навіщо світло в душі....
а мені казали, не стрибай над головою,
інакше пошкодишь, буде серцю пусте,
інакше відомо, сягатиме навколо снів,
спробував прикус, твоєї скверни - любові,
вона була яскрава - як море твоїх почуттів,
за горизонтом, усієї країни гудків...
А я вже вдома, сиджу і співаю - цю пісню,
але зірки в небі, зіроньки вже всі померли....
Попасти в капкан, твоєї рідною мови,
народився я там, де співаю о своєї любові,
покинув себе, полетів у наступні пригоди
тепер мушу бути, наступним
неправильним кроком...
(х2 Приспів)
Викинь благаю, мої думки з голови,
викинь молю, малюю наші крапки....
Твоїми очами, вбиваю на небі зірки,
навіщо? - Питаю, навіщо світло в душі....
Похибно втрачаю, фарби свої кольорові,
світло справи, знайшов я учора,
покинув пристрасть до тебе, ще годину назад,
але ти мусиш знати, про те як він кохав...
Родину втрачає, та йде в свій оборот
воно наставляє, на певні дії пригод,
і сонце встає, у чотири ранку години,
воно без тебе не буде, гріти нашу країну..
Але нам не вистачало, швидкості світла,
напевно не так показав, як тобою був хворий,
коли біг до тебе, з калиною в руці в твоєму подвір'ї,
опустився на землю - крила уяви,
гадав що - в небі, як птаха літаю....
(х2 Приспів)
Викинь благаю, мої думки з голови,
викинь молю, малюю наші крапки....
Твоїми очами, вбиваю на небі зірки,
навіщо? - Питаю, навіщо світло в душі....
9
4
497
Я похоже влюбился, мам
Мам, а я влюбился в неё похоже,
до растерзанья души - она
невесомая, красивая - так,
летает в облаках.. А её глаза - туман
запирает меня в капкан,
нету сил и не бывает зла
я похоже влюбился мам...
А я влюбился в неё похоже,
до растерзанья души - она
невесомая, красивая - так,
летает в облаках.. А её глаза - туман
запирает меня в капкан,
нету сил и не бывает зла
я похоже влюбился мам...
10
8
485
