Я кохав і тлів.
Тихо ховаю в рукаві той світанок!
Пам'ятаю, як у грудні, я кохав і тлів.
Але заважали крила, я - не міг літати,
І вимірював глибини, плавати не вмів.
Ти розкажи, що рай для нас - це тільки небо!
Ти розкажи, що пекло - це лише обрив!
А я, простий мрійник, що тільки по планетах!
Казав тобі, що в ногу, та вирішив піти...
Але в душі горить пожежа, немов лісове.
Свою жалість, ти - залиш, тому що пізно буде.
Ці іскорки мене так жалять, наче вхід - відкритий,
І на оранку, вигоряю:
ЩО ЗІ МНОЮ!?
А я, можливо і залишуся, нескінченно!
Ненавидячи цю думку «мені самотньо»
Так, я брехун. - І це правда, а отже, чесно!
У цьому світі, десь збоку, з болю винятково.
Тихо ховаю в рукаві той світанок!
Пам'ятаю, як у грудні, лише вдихала дим.
Заплутала в ночах, адже були так схожі:
Знов згорів в душі ліхтар, як кажуть, кожен може;
Ти розкажи, що – не чекала. Минулим – не хворіла.
Ти розкажи, в очах так впала і скінчилось терпіння.
І взагалі, самий білий, кроки топчуть в пір'ї.
Говорив: Відпусти!; - Це взаємно, вірно.
І в душі горить пожежа, немов лісове,
Як би нам, кажи – не шкода, пізно щось робити.
Ці іскорки мене так жалять, наче вхід - відкритий,
На оранку, вигоряю:
ЩО ЗІ МНОЮ!?
А я, можливо і залишуся, нескінченно!
Ненавидячи цю думку «мені самотньо»
Так, я брехлива! – і це правда, а отже, чесно!
У цьому світі, десь збоку, з болю винятково.
2024-10-28 21:45:39
2
0