0.1 швидкість світла(Reboot 2.0)
Seras Mark #КЗП
Замкнені в рамках, крила надламавши, Все намагаємося вибратися з лещат. Ти покажи долонею «Край наших ран» А я побачу, як посиплеться біль піском.. І тільки ти - опинившись моїм лихом Спопелюєш, не залишаючи сліду. Ми - люди, про яких знову тиша, Стали людьми, непритом бездобними... Ми - люди, як світлячками в склянці, Залишаємося нікому не потрібними! Адже так, описувались попаданці «Та на мокрому склі, Нам би не впасти..» Рукава шовку, рожевий аромат, 0.1 швидкість світла, та мене нема! А я бачив, в твоїх очах холеру Звісно, адже в них поселився я. Губами підтопив з м'якоттю порівнявши Відчай, як би під подушки, чомусь зникав. Я не знав, мені іноді буває страшно, Коли нема де приструнити ще один шрам. Відпустити останній дух, нарешті. У розумінні, це можливо тільки так! У спробі, вихід тобі на світ продерти Я попав під жгучий солений град.
2023-08-17 15:06:34
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Надзвичайно лірично
Відповісти
2023-08-18 06:03:56
1
Seras Mark #КЗП
@Н Ф щиро дякую 🌸
Відповісти
2023-08-18 10:48:20
1
Інші вірші поета
Не обіцяй мені, не повертайся, ні. Едва ли остью Этот мир Не назвати забутньою
Інші поети
Полина
@polinassa
Ашаннiя
@ashanniya
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1582
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2015