Вірші
Мій дім, моя війна
В мій дім постукала війна
Я не відкрила двері
Вона безжалісно зайшла
Й взяла у полонені.
Мене і весь козачий рід
Усіх, за милу душу
І сльози, що з очей лились
Залишились байдужі.
Тоді узяв до рук шаблі
Ми кинулись у пекло,
Щоб на українській землі
Ми панували, як пани.
Щоб уродила нам пшениця,
Щоб правда голосно луна
По всіх степах і полонинах
На всі століття і літа.
Щоб наші діти розмовляли
Не "говорили", не "болтали"
І не цурались України
Рідної мати і хатини.
Щоб наша слава відбивалась
І від Карпат і від Дніпра
Ми тут господарі, не "братья"
Це наша церква, двір і рать.
*допоки моє серце б'ється, Україно, я буду з тобою💔
8
6
273
Не пробачу!
Я плачу і сльози мої густі,
Як кров, що сочиться з рани солдата
Я більше ніколи не пробачу війни,
Яка завдала нам такої втрати.
Вони солоні і швидко біжать
Я насилу їх зупиняю
Моя віра у правду і дух козаків
Це єдине, що ще тримає.
Я так прошу, повернись живим
Хоробрий і відданий воєн
Свята земля у пеклі подій
Збережи всіх дітей сьогодні.
І кожну наступну весну
Дай зустріти у полі з квітками
Під небом чистим, серед братів
Без наступа підлих ударів.
Тут кобзарі складали пісні
І я напишу їх багато
Тут голос народу лунає в мені
Я буду його цитувати.
5
18
253
Заклик
Під мирним небом, країни в вогні
Мої слова кріпнуть серед руїн
Тяжкий шлях свободи, без каяття
Присвоїв нам волю на майбуття.
Серед відвертих злочинів і брехунів
Що тікають за межі, як таргани
Зосталися, правді, вірні митці
Хоробрі воїни та творці.
Які зводять стіни фортець самобутніх
Відтворюють силу від праотців
Пишуть історію в кров стерши руки
Кричать про єднання на рідній землі.
Здіймають наш стяг, мирний як небо
Як сонечко жовтий, як колоски
І сльози в очах і відчай від болю
Бо треба знову шаблі точить.
Ставати на захист того, що любиш
Коли всі навколо, як вороги
Коли немає друзів хоробрих
Лишилось самому піти у бій.
Не ховаючи погляд, дивитись сильно
Не тільки у завтра, а й в далечінь
Де сходить зірка наших досягнень
Де жевріє вогник, підлих країн.
Чекати лишилось мало
Час по хвилинам сплива
Зберімось усі до купи
Протримаймося до кінця.
6
3
203
Війна
Як дурно пахне війна
Ніби гниє в людині людина
Наче згасає віра в серцях
І правда нікому не винна.
Ніби земля то другий дім
І холод тепер за батька
Лиш дочекатись мати - весни
Щоб стати другові братом.
Лиш залишитись дай Боже ще
По грішному світу ходити
Вдихати повітря на диво брудне
Мати змогу хоч трохи любити.
Зберегти у собі молоду наївність
В очах старця сумних
На руках шорстких і збитих
Рахувати мозолі.
Будь то сніг чи дощ ворожий
Що лягає тягарем
Прибиваючи совість до долу
Гартуючи пекельним вогнем.
А в снах не має спокою
Так гучно кричать голоси
Минулих, які полишили
Майбутніх, що ще не пришли.
На поле важких перемог
Рідких та болючих поразок
Понурих, стражденних думок
У логові власних кошмарів.
2
2
158
Чумацький шлях
Кричи так гучно, як тільки треба,
Якщо не чують тебе зірки,
Якщо відвернулися всі кохані,
Якщо не можеш вже далі йти.
Тебе почують і буде світло,
До тебе прийдуть і заберуть,
У світ, що кращий і не байдужий,
Туде, де зможеш нарешті заснуть.
Не благай, не проси любові,
Вона завжди живе в тобі,
Заплющ очі відкривши серце
Дозволь по судинами текти.
Відкинь всі старання,
Зупинись, не біжи.
Ти просто одна людина
У всесвіті вічних днів.
Ти безодня і ти планета,
Ти точка в системі координат,
Так стань же нарешті сузір'ям
Знайди свій Чумацький шлях.
6
3
197
Не птахи
Хижим птахом ми здобич тримаєм
І ковтаєм власні думки
Ніби кров ми себе втрачаєм
Аби стати такими як всі.
Щоб у натовпі серед сорок
Сойкою не заспівати
Затуляєм щодужче рот
Крила назавжди зрізаєм.
Вище неба дороги нема
І не пустять туди мотузки
Що зв'язали і тягнуть вниз
Тягарем за спиною стали.
Хто надів їх, коли устиг?
Чом так боляче це признавати?
Чи то рідні, а може самі
Не вірим, що зможем літати.
Ми не люди і ми не птахи
Не письменники й не музиканти
Всі картини у нас в голові
Не написані нами романси.
Наш маленький секрет, наша доля
З колисковою нам привита
Тихим шепітом неістот
Нам відомо усе на світі.
Чи то чари, чи дар, чи прокляття
Повертати немає часу
Є сьогодні, а завтра, всього лиш, чекає
Аби знову сховатись в пітьму.
6
4
155
Віра
Вір мені, як віриш, що сонце світить
Вір у мене, як Бог у дитя
Довіряй мені, не написані тобою вірші
Завіряй, що ніколи не буду сама.
Я тобі дам обітницю чесну,
Що кохатиму, поки буду жива,
Що не буде на світі чудесно
Коли поруч зі мною, тебе нема.
Скажи, що на всіх картинах
Намальований образ мій,
Що не знався інших в любові,
Що немає старих гріхів.
Я повірю кожному слову
Збережу їх в скарбниці під серцем
Та благаю не забувайся
Я тебе не забуду, чесно.
6
5
199
Україно!
Моя сильна, незламна Країно
Протримайся ще трохи в, цьому, пекельнім вогні
Дощ змиватиме, твої, непосильнії рани
Я віршами, тобі, накладатиму шви.
Не втрачай, моя мила, своєї незнаної вроди
Не зрізай, своїх довгих, блискучих косей
Наші ластівки вже у дорозі
Нам лишилось відкрити дверей.
Запустити весну і повірити сонцю
Відпустити морози і кривди старих ворогів
Розтопити сніги, що кригою стали у серці
Повірити долі, хай до миру вона нас веде.
Нехай зжаляться Боги і знімуть прокльони
Ми кровью землю здобрили на їхню честь
Наша правда давалась нестерпним болем
Наш відчай, як наступ дурних вістей.
Розправ свої крила, моя ти рідна
Підніми щодужче гідність свою
Твій голос, у спадок лишився народу
Твоя воля, навіки лунає в мені.
Так багато, чекає любові
На землі, що ростила так довго нас
З покоління тамуючи спрагу свободи
Напувала своїх немовлят.
Якщо клятва, чогось, ще варта у світі
Присягну на вірність лише тобі
Моя мати, моя дужа Країно
Протримайся ще трохи в, цьому, пекельнім вогні.
5
3
184
Листи
В ранкових сутінках пишу листи
Собі, якою стану
Розірвавши пусті сторінки
Залишивши старі романи.
Дозволивши бути різною
І людей полишати сміливо
Забувати дурні казки
Не боятись ганебної зради.
Тихий шепіт, бурчання під ніс
Я складаю душевний пазл
Із розбитих колись рядків
Нагромаджених мною роками.
Чую кроки, я не одна
Ти поряд, а отже ми разом
Стискаємо руки, ковтаєм думки
Запиваючи їх терпким чаєм.
Закриваємо штори, не бачимо світ
По ту сторону наших ілюзій
Він пустий, там панує життя
А не купа шалених фантазій.
І довірливо знову лягаю на бік
Закрив очі стаю пітьмою
Мої сни прочитайте мені листи
Відправлені щойно мною.
4
2
136
Мій янголе
Мій янголе, поринь на небо
Скажи там, що я жива.
Що мої ноги, ведуть куди треба,
Що віра в мені не згаса.
Що всі надії, які загубила
Зібрала до купи і зберегла,
Що сплю ночами, під колискову
Яку наспівує доля моя.
Що не прокидаюся від тривоги
І не тікаю від себе я
Мій лікарь тепер - м'ята з городу
Мій друг, то сама земля.
Коли стикаються груди
І важко зробити ковток
Молюся духам природи
У полі серед квіток.
Коли розпач зв' язує руки,
Мотузками із страхів.
Я спиняюся перепочити
Під небом, серед птахів.
І летить душа у вимір,
По ту сторону берегів
У край де панує спокій
І вічність, моєї, весни.
4
3
148
Архітектори
Крокуючи біля голосних автострад
І ловлячи погляд сумних машин
Я знаю, що в цьому світі я не одна
Нас безліч, таких брудних.
Втомлених, подекуди самотніх
Без сумніву з гарячими серцями
Ми ловим світло і чекаєм дощ
Хоч він на щастя нас не полишає.
На одинці із похмурим небом
Що лягає на плечі знову
І ковтаєм його образи
Ніби старих, нових знайомих.
Ми відчайдушні, а може нам просто треба
Залишитись і будувати стіни
Наших майбутніх домівок
На розсипаних вщент руїнах.
Де колись розстелялись озера
Може гори, яка нам різниця
Ми шалені, а отже нестримні
Архітектори свого покоління.
4
3
142
Чужий
Ти чужий мені, зовсім нерідний
Стільки років без тебе жила
Так чому ж тоді в день непривітний
Я до тебе самотня прийшла.
І припала до ніг твоїх вірно
Цілувала руки твої
І просила любові щосили
Аби тільки ти став моїм.
Так наївно, як діти маленькі
Віршами складала казки
Про мрії далекі, таємні
Рифмуючи їх у рядки.
На папері чорнилами крові
Присягала, що це назавжди
Що не здамся в бою чи в полоні
Я іншим таким чужим.
Пройдуть роки, зміняться узори
На зморшках біля очей
Бог береже наші долі
Тільки б ми зберегли себе.
Не згрішили, не кинули виклик
Молитвам, пророкам сліпим
Бо не треба їм бачити волю
Щоб цілком підкоритися їй.
4
4
127
Я чекаю весну
Як так сталось, що море живе
Солона вода не застигне
Течія хвилині постійно несе
І шторм не лишає хвилини.
Хвилини на спокій чи може сон
Такий необхідний сьогодні
Заспівай мені пісню, якщо хочеш сумну
Все одно я чекаю відлигу.
Я чекаю весну
І потоки струмків через гори
Коли закінчиться війна і падуть вороги
Тоді залишу у спадок надію
На велике майбутнє своєї землі.
Мені байдуже скільки мине років
І як довго кричатимуть люди
Поки світанок нарешті прийде
І ніч нас назавжди покине.
Коли м'ята застелить поля
Аби всі ми стали спокійні
Щоб нарешті скінчилась зима
Прийшов час спуститись святині.
І дати нам віру в любов
Плодовиті і сильні ідеї
Почати писати нові сторінки
Наших історій стражденних.
Обіцяю, що буде тепло
Що світло живе у нас
Ми святі і ми натхненні
За нами правда, за нас буття.
5
1
196
