Не птахи

Дана Язовських

Хижим птахом ми здобич тримаєм І ковтаєм власні думки Ніби кров ми себе втрачаєм Аби стати такими як всі. Щоб у натовпі серед сорок Сойкою не заспівати Затуляєм щодужче рот Крила назавжди зрізаєм. Вище неба дороги нема І не пустять туди мотузки Що зв'язали і тягнуть вниз Тягарем за спиною стали. Хто надів їх, коли устиг? Чом так боляче це признавати? Чи то рідні, а може самі Не вірим, що зможем літати. Ми не люди і ми не птахи Не письменники й не музиканти Всі картини у нас в голові Не написані нами романси. Наш маленький секрет, наша доля З колисковою нам привита Тихим шепітом неістот Нам відомо усе на світі. Чи то чари, чи дар, чи прокляття Повертати немає часу Є сьогодні, а завтра, всього лиш, чекає Аби знову сховатись в пітьму.

2022-02-21 15:29:30

6

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Дана Язовських

@Ivan Bondarchuk ви чудово відчуваєте вірш😍, будь ласка 💔💕

Відповісти

2022-02-21 17:21:15

1

просто веселка

Прекрасний вірш, заставляє задуматися про деякі речі 🌟

Відповісти

2022-02-22 05:19:02

1

Дана Язовських

@просто веселка дякую 🌝💕💕💕

Відповісти

2022-02-22 10:54:12

Подобається

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

42

1

2721

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

5145