Війна

Дана Язовських

Як дурно пахне війна Ніби гниє в людині людина Наче згасає віра в серцях І правда нікому не винна. Ніби земля то другий дім І холод тепер за батька Лиш дочекатись мати - весни Щоб стати другові братом. Лиш залишитись дай Боже ще По грішному світу ходити Вдихати повітря на диво брудне Мати змогу хоч трохи любити. Зберегти у собі молоду наївність В очах старця сумних На руках шорстких і збитих Рахувати мозолі. Будь то сніг чи дощ ворожий Що лягає тягарем Прибиваючи совість до долу Гартуючи пекельним вогнем. А в снах не має спокою Так гучно кричать голоси Минулих, які полишили Майбутніх, що ще не пришли. На поле важких перемог Рідких та болючих поразок Понурих, стражденних думок У логові власних кошмарів.

2022-02-23 17:40:03

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

просто веселка

Гарний вірш 🌼

Відповісти

2022-02-23 17:45:36

1

Дана Язовських

@просто веселка дякую!

Відповісти

2022-02-23 17:47:41

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

2351

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12794