Мій янголе

Дана Язовських

Мій янголе, поринь на небо Скажи там, що я жива. Що мої ноги, ведуть куди треба, Що віра в мені не згаса. Що всі надії, які загубила Зібрала до купи і зберегла, Що сплю ночами, під колискову Яку наспівує доля моя. Що не прокидаюся від тривоги І не тікаю від себе я Мій лікарь тепер - м'ята з городу Мій друг, то сама земля. Коли стикаються груди І важко зробити ковток Молюся духам природи У полі серед квіток. Коли розпач зв' язує руки, Мотузками із страхів. Я спиняюся перепочити Під небом, серед птахів. І летить душа у вимір, По ту сторону берегів У край де панує спокій І вічність, моєї, весни.

2022-02-18 08:55:27

4

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

просто веселка

Дуже атмосферний вірш ✨🌼✨

Відповісти

2022-02-18 09:03:56

1

Дана Язовських

@просто веселка дякую 🙈🌝💔

Відповісти

2022-02-18 09:05:40

1

Дана Язовських

дуже дякую 💔💞

Відповісти

2022-02-18 10:42:17

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12100

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4620