Заклик

Дана Язовських

Під мирним небом, країни в вогні Мої слова кріпнуть серед руїн Тяжкий шлях свободи, без каяття Присвоїв нам волю на майбуття. Серед відвертих злочинів і брехунів Що тікають за межі, як таргани Зосталися, правді, вірні митці Хоробрі воїни та творці. Які зводять стіни фортець самобутніх Відтворюють силу від праотців Пишуть історію в кров стерши руки Кричать про єднання на рідній землі. Здіймають наш стяг, мирний як небо Як сонечко жовтий, як колоски І сльози в очах і відчай від болю Бо треба знову шаблі точить. Ставати на захист того, що любиш Коли всі навколо, як вороги Коли немає друзів хоробрих Лишилось самому піти у бій. Не ховаючи погляд, дивитись сильно Не тільки у завтра, а й в далечінь Де сходить зірка наших досягнень Де жевріє вогник, підлих країн. Чекати лишилось мало Час по хвилинам сплива Зберімось усі до купи Протримаймося до кінця.

2022-02-24 18:22:38

6

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Дана Язовських

дякую 💔💔🇺🇦

Відповісти

2022-02-24 19:13:53

Подобається

просто веселка

Актуальний та прекрасний вірш ✨👏✨

Відповісти

2022-02-24 19:32:17

Подобається

Дана Язовських

@просто веселка нажаль актуальний😭💔

Відповісти

2022-02-24 19:33:05

1

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

8

12360

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11394