Архітектори
Дана Язовських
Крокуючи біля голосних автострад І ловлячи погляд сумних машин Я знаю, що в цьому світі я не одна Нас безліч, таких брудних. Втомлених, подекуди самотніх Без сумніву з гарячими серцями Ми ловим світло і чекаєм дощ Хоч він на щастя нас не полишає. На одинці із похмурим небом Що лягає на плечі знову І ковтаєм його образи Ніби старих, нових знайомих. Ми відчайдушні, а може нам просто треба Залишитись і будувати стіни Наших майбутніх домівок На розсипаних вщент руїнах. Де колись розстелялись озера Може гори, яка нам різниця Ми шалені, а отже нестримні Архітектори свого покоління.
2022-02-17 19:32:27
4
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
просто веселка
Дуже класний і глибокий вірш, натхнення і удачки вам✨☕✨
Відповісти
2022-02-17 19:53:22
Подобається
Дана Язовських
@просто веселка вельми вдячна💞буду старатись! 💔
Відповісти
2022-02-17 19:54:20
1
Дана Язовських
радію, що знаходжу відгук! 😍💔
Відповісти
2022-02-17 20:12:36
Подобається
Інші вірші поета
Не пробачу! Мій дім, моя війна Листи Заклик
Інші поети
aadee2
@aadee2
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4160
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2285