Жінка дістала термос, натиснула на одну з кнопок і з нього автоматично вилізли чашки. Вона налила чай в обидві чашки й одну з них простягнула Рейчел.

- Ось, твій улюблений, вишневий.

Рейчел задумалася, що не кожен перехожий знатиме, який чай вона любить, тож сумнів, що це все неправда, почав зникати.

- Отже, продовжимо. - Двійник знову сіла на крісло. - Тобі потрібно розблокувати свою здатність, яка допоможе тобі переміщатися в часі.

- І як мені це зробити?

- Тобі потрібно буде добре зосередиться на даті, в яку ти повинна будеш переміститися.

- Виходить на десяте жовтня 1885 року?

- Не зовсім. Тобі потрібно буде потрапити в шосте жовтня, щоб встигнути поговорити з Яном.

- Припускаю він той самий хлопець?

- Так. Тобі потрібно буде поговорити з ним і запропонувати створити перший у світі фен. Так його створять того ж року, але інша людина. Тому я захопила з собою старі креслення, які допоможуть йому.

Двійник дістала зі свого портфеля, що лежав поруч із кріслом, старе креслення і простягнула його Рейчел. Та взяла його і почала розглядати.

- Значить тобі потрібно буде поговорити з ним і зайняти роботою, так він буде між двох зол, як і сама Ізольда. Це була його дівчина. Тим самим він не піде до неї з пропозицією виїхати кудись, і залишиться тут, тим більше зможе навіть допомогти їй завдяки такому винаходу.

- Поки що дуже просто.

- Тоді чудово. Продовжимо з приводу тебе самої. Щоб ти не загубилася в часі й не злилася з іншими своїми версіями, тобі потрібно буде добре сконцентруватися на своїх спогадах, які визначають тебе.

Вона поставила чашку на стіл і встала, попрямувавши до тумби. З якої взяла ті самі кристали. Вона підійшла до Рейчел і вручила їй їх.

- Ці кристали посилюватимуть твої спогади, і їхню чіткість. Скористайся ними, коли оговтаєшся у 1885. Але в інших не використовуй.

- А мають бути ще інші?

- Так, тобі ж потрібно буде потренуватися. Раджу свій перший портал відкривати не далі року.

- Добре, я зрозуміла тебе. А що буде, якщо не вийде?

- Ти порушиш часовий ланцюжок і загинеш.

Рейчел завмерла, тепер бажання йти на таке в неї точно відпало, але й стати поганим майстром вона не хотіла. Тому вирішила ризикнути собою заради її професії.

- Сподіваюся, цього не станеться. - сказала Рейчел.

- І так, начебто я сказала усе, що було потрібно, чи ні. Точно. Щодо часу. Вирушай туди завтра ввечері, і пам'ятай що один день там, це п'ять годин тут. Тож ти маєш впоратися за два дні, у тому вимірі. Тут пройде десять годин.

- Зрозуміла, з цим буде складніше, але думаю теж впораюся.

Двійник глянула на Рейчел і трохи посміхнулася, показуючи, що все буде добре. У цей же момент вона розвернулася і відкрила портал.

- Прощавай. - Промовила та і зробила крок у портал, який миттєво закрився після того, як вона увійшла.

Рейчел залишилася далі сидіти в кріслі, ніби нічого не сталося. Вона дивилася на кристали, які їй вручили.

Вони всі сяяли, але, якщо придивитися, можна було помітити в них свої спогади. Кристали відображали всі спогади Рейчел, а та не могла відірвати погляд від них.

Рейчел продовжує сидіти й обмірковувати всі поради, які були їй сказані. Але через кілька хвилин вона встає і йде додому. Завдяки кристалам вона знаходить вихід із лісу, адже в них бачить спогади.