Глазго, Великобританія

1 вересня 2009й рік

Двоповерхова будівля. Навколо багато дітей і дорослих. Це трохи лякало Рейчел, адже такого скупчення людей вона ще не бачила.

Мама взяла її за руку, і вони разом з усіма почали заходити в будівлю. Піднявшись на другий поверх, вони потрапили в приміщення, там було багато іграшок і звідкись долинав дуже смачний запах печені.

Дітей посадили за парти. Рейчел було трохи некомфортно, поруч були діти, навіть часом трохи дивні. Але коли вона обернулася, побачила незвичайного хлопчика. Його шкіра була шоколадного відтінку. Волосся як голочки, та ще й чорне.

Рейчел знову розвернулася і на душі в неї стало ще тривожніше. Вона вперше бачила людину, яка не білошкіра. Може з ним щось трапилося? Чи він чимось хворіє? Невідомо.

До дітей вийшла жінка, це була вихователька. Вона почала вітати дітей, розповідати про те, де вони спатимуть, ходитимуть до туалету, гратимуть і навчатимуться.

Діти все запам'ятали і взялися до активного вивчення приміщення. Рейчел одразу побачила на стелажі маленького плюшевого тушканчика.

Вона встигла взяти його за кілька секунд до того, як його хотіла забрати інша дівчинка. Та почала плакати, але Рейчел було байдуже. Вона косо глянула на дівчинку, що стояла поруч, до якої вже йшли батьки, і швидко пішла в спальну кімнату.

Там вона побачила багато ліжок, десь ряди були вище, десь нижче. Вона одразу вибрала собі ліжечко і поставила на нього свого тушканчика. Не обійшлося без того, щоб випробувати ліжко за призначенням. Рейчел вляглася на нього. Було трохи жорстко, але загалом не погано. Для недовгого сну саме те.

Щойно більшість дітей опинилася в спальні, туди прийшла і вихователька. Вона помітила, як діти позабирали собі ліжка, і одразу їх розігнала, адже права вибору в цій ситуації в дітей не було.

У кожного було своє ліжко, яке їм призначила вихователька. Тому вона розсадила дітей по вже своїх призначених ліжках.

Рейчел не була засмучена, адже ліжко, призначене їй, було ідентичне тому, яке вона обрала. Тож, та сіла і почала гратися з плюшевим тушканчиком.

До неї підійшов хлопчик. Він був з іншим звірятком. На вигляд це було схоже на цуцика, але його явно пошарпало життя. Сам хлопчик був пухкенький. Обличчя було незвичайної форми. Можна навіть сказати, що квадратної. Але сам хлопчик був дуже товариським і веселим.

Вихователь оголосила сніданок і зібрала дітей знову в головному залі за їхніми партами. Подали ту саму печеню. Так само принесли якісь напої. Рейчел з острахом спробувала його, і зрозуміла, що це дуже смачно. Напій був на смак як шоколад, ще й на додачу, змішаний із молоком.

Помітивши нерозуміння, але й водночас інтерес Рейчел, вихователька підійшла й пояснила, що це какао. Трохи розповіла про печеню і повернулася за свій робочий стіл, чекаючи, коли діти закінчать трапезу.

Через деякий час вони закінчили, вихователька сказала сходити їм у туалет, якщо хтось його потребує. Дала їм вільну годину на ігри та інші розваги.

Рейчел знайшла того хлопчика, і завела з ним діалог. Протягом якого дізналася, що хлопчика звуть Томас. Вони добре подружилися і пішли разом грати.

Неподалік Рейчел помітила іншого хлопчика. Того дивного. Він дуже погано поводився. Бісився, вередував і сварився з іншими. Вона взяла Томаса, і вони разом пішли в більш тихе місце. У спальню. Там вони сиділи на ліжечку Рейчел і разом грали всіма забраними іграшками.

Час пролетів дуже швидко і вже потрібно було лягати спати, бо настала "тиха година". Вихователька зайшла і вклала спати всіх дітей.