Королева Шарлотта крокувала з гідністю та благородством, відчуваючи підтримку та любов своїх підданих. Її красива синя сукня майорила над двором, виражаючи її владу та гідність. Рука Олівера, чоловіка з золотистими очима, тісно трималася за її лікоть, демонструючи їхній нерозривний зв'язок та єдність.

   Дворецькі та покоївки, одягнені в свої найкращі уніформи та вбрання, зібрались біля великих дверей палацу, очікуючи повернення королеви. Коли вона з Олівером з'явилася на горизонті, спалахнула радість, а їхні серця наповнилися щирим щастям. Деякі з дворецьких зморені від чекання, навіть не могли стримати своїх емоцій і пролили сльози щастя, вітаючи свою королеву з поверненням. Кожен крок Шарлотти супроводжувався вигуками вітання та оплесками, створюючи чарівну атмосферу.

   Усі присутні віддавали дань поваги у низькому поклоні, висловлюючи свою глибоку вдячність за повернення королеви. Щастя та надія висіли в повітрі, а щирі побажання успіху й процвітання викликали легке тремтіння у повітрі.

   Шарлотта крокувала по високих мармурових сходах, відчуваючи під ногами їхню прохолоду. Олівер йшов поряд, спокійно ведучи її до найважливішої кімнати в палаці - королівської спальні. Двері могутньо відчинилися перед ними, розкриваючи внутрішній світ розкішного та величного приміщення.

   Коли вони увійшли всередину, двері закрилися за ними з важким та повільним скрипом, перекриваючи від світу зовнішню метушню та шум. Кімната була наповнена приємним ароматом квітів та пронизана тихим спокоєм.

   Королева, відчуваючи втому від подорожі та вагу відповідальності, обережно опустилася на коліна й присіла на м'яке, пухнасте королівське ліжко. Відчуття комфорту та розслаблення обгортали її тіло, але вона не могла забути про всі ті роки відсутності та втрати, які пережила.

   Все, що оточувало її, мовчаливо свідчило про магію королівської влади та величі. Вишукані шовкові штори, золоті обрамлення на стінах, кришталеві люстри, які здавалися придивляються до неї з висоти стелі - це був світ, який вона колись покинула, але зараз повернулася, щоб очолити.

   Тут, в цій королівській спальні, вона відчувала себе знову належною до цього світу, але її серце було сповнене певним сумом, який ніколи не зникне. Вона зробила глибокий подих, спробувала зібрати свої думки та роздуми про те, що відбулося.

- Що це за чоловік був? - запитала вона у Олівера. - Ніколас Ревелдта... - як тільки жінка промовила це ім'я, раптово її серце стислося до болю, вона схопилася за груди намагаючись глибоко вдихнути.

   Олівер без вагань підбіг до неї та обійняв її. Чоловік почав ніжно гладити королеву по спині та тихо промовляти.

- Ти не пам'ятаєш? - прошепотів він здивованим тоном. - Цей чоловік зрадник...

- Зрадник... - повторила вона.

- Так... Він, разом із твоїм братом хотіли позбутися тебе... Хотів тебе вбити... - запевнив він, все ще обіймаючи її.

- Мене вбити...

- Тримайся від нього подалі моя люба. - Олівер взяв її за підборіддя та змусив подивитися у його очі. - Пообіцяй мені, що ти будеш із ним жорстока, що ти не дозволиш йому впливати на тебе.

- Обіцяю... - тихо сказала Шарлотта.

- Я заварю тобі твій улюблений чай, і ти зможеш трохи поспати, гаразд? - чоловік відійшов від неї та чарівно посміхнувся.

- Добре... - вона, як зачарована посміхнулася йому у відповідь.

   За мить, як двері королівської кімнати закрилися за Олівером, на його обличчі відбилася зміна настрою. Чарівна посмішка, що раніше прикрашала його губи, зникла, замінена зловісним виразом. Його очі, колись сповнені тепла та відданості, зараз пронизувалися суворістю та підступністю.

- Цей Ніколас... Він знову руйнує всі мої плани... Треба його прибрати з дороги, доки він не почав діяти першим.

   Його рухи стали важкими та безжалісними, нагадуючи ведмедя, що спостерігає за своєю здобиччю. Він різко розвернувся, пройшов через коридор, окутаний багряними шторами, а його кроки втратили колишню легкість та ангельську грацію.

   Темрява, що приховувала його обличчя, зводила на ньому злі фантазії. Його злоба була такою, що здавалося виходила з самої глибини його душі. Тепер він проміняв свою маску доброти на маску хитрощів.

   Він спустився вниз до кухні, що заварити королеві чай. Коли він увійшов всередину, то зустрівся ні з ким іншим, як із Ніколасом. Але Олівера ця зустріч не дуже схвилювала, він спокійно пройшов повз брата та підійшов до чайника.

- Навіть не привітаєшся з рідним братом? - заговорив Ніколас.

- У цьому немає необхідності. - відповів він.

- Що, коли принцеса втратила свою пам'ять, ти "врятував" її та запудрив їй мізки розповідаючи який ти класний? - насмішливо поговорив це Ревелдта спостерігаючи як той возиться з чайником.

- О ні, ти дуже помиляєшся. - Олівер обернувся та хитро усміхнувся до нього. - По-перше, вона вже не твоя принцеса, вона моя королева.

   Ніколас стиснув зуби від ревнощів, він готовий був прямо зараз прибити цього виродка.

- А, по-друге, я не розповідав їй який я класний, я запевнив її, що ти у нас - поганий герой.

- Що? Що ти зробив? - очі чоловіка збільшилися від подиву. - Вона не могла у це повірити.

- Тільки-що я їй ці слова прошепотів на вушко, коли ми стояли по середині королівської спальні та обіймалися. - очі Ревелдти загорілися червоним вогнем, в його голові почали спливати картинки цієї сцени, Олівер бачив це, він хотів його добити. - Я торкався до її тіла, я гладив по спині, я слухав як вона стогне промовляючи моє ім'я...

   Ніколас, переповнений відчаєм та розлюченням, втратив усі межі терпіння. Як Олівер тільки насмілився торкнутися до його королеви, як він смів лише наблизитися до неї? В обуренні, забувши про всю розсудливість, він накинувся на брата, як хижа тварина на свою здобич.

   З повним запалом, Ревелдта схопив чоловіка за горлянку, сильно стискаючи тканину його сорочки у своїх руках. Вони стояли лицем до лиця, погляди їх зіткнулися, ледь приглушені гнівом та ненавистю. В очах Ніколаса відбивалися полум'я жагучості, палаюче бажання захистити свою королеву, та своє кохання до неї. Водночас, Олівер утратив свою колишню маску хитрощів та підступності, але в очах його можна було прочитати насолоду від бунту та хаосу, який його присутність викликала.

- Ти не посмів розділити з нею одне ліжко! - кричав на нього Ревелдта.

- П'ять років минуло, братику... Ти думаєш, між нами нічого не було?

- НЕ ВІРЮ! - він сильніше стиснув його горло.

- Так, тобі... Розказати у подробицях?... - ледве дихаючи промовив той. - Що саме тобі розказати?... Як я її роздягав... Чи як вона мене благала довести її до... Насолоди?... - останнє слово він вимовив з особливою точністю.

   Ніколаса настигло мовчання, коли слова брата прорвалися через тишу. Його долоня все ще була затиснута навколо горла Олівера, який тепер боровся за подих. Мить стала незграбною танцювальною паузою, коли душа завмерла в моменті катастрофи.

   У його очах заблищали вогні підступності й жорстокості, які хиталися між глибоким відчаєм і палаючими амбіціями. Лихо залізло в його серце, здатне знищити будь-яку останню іскру гуманності, яка в ньому залишалася.

   Темні тіні гріха та підступу обгорнули їх обох, створюючи макабричний танець, де влада і зло невпинно боролися за перевагу. Життєва сила, що пульсувала у Ревелдті, навіть несвідомо, могла знищити ворогів та зазнати світла, але тепер цей потенціал перетворився на смертельну зброю.

   Пронизлива розпачлива важкість наповнила його груди, і він помітив, що його стискаюча хватка поступово втрачає свою силу. У вирі внутрішньої боротьби він не міг переконати себе завершити цей акт жаху. Холодний дотик підступності став стискаючим настільки, що його рука немов відмовила слухатися його наказів, та безсило опустилася вниз.

   Олівер вдихнув повні груди повітря, прокашлився й подивися на Ніколаса. 

- Боже мій, ти хотів мене вбити? - чоловік збентежено зітхнув, відчуваючи хвилю емоційного шоку, яка переповнила його.

- Так. - холодно відповів Ревелдта.

- Ха-ха-ха! - Олівер вибухнув не натуральним сміхом. - Вбий краще себе, бо це ти їй перший зрадив.

- Як ти дізнався? - запитав здивовано він.

- У мене свої джерела інформації... А ти хіба ще не знаєш? - брат промовив з підступним сміхом.

- Не знаю чого?

- Та жінка вагітна від тебе. - заявив той, його голос був переповнений сарказмом та насолодою.

- Що? - Ніколас здригнувся, його вираз обличчя перейшов у шок.

- Так, останній місяць вже.

- ?!

- Тому, тобі краще піти до неї. Ти будеш таким гарним батьком. - Олівер взяв тацю із завареним чаєм та вийшов з кухні залишаючи Ніколаса нерухомо стояти там.

                             ⚜️   ⚜️   ⚜️

   Опустившись на осінній вечір, золотисте сонце засвітило останні промені над королівським садом. Листя дерев спалахнуло різними відтінками червоного, помаранчевого та жовтого, що створювало прекрасну палітру кольорів на фоні неба.

   У цьому чарівному саду, оточеному високими кущами та невеликими фонтанами, королева Шарлотта віддавала собі дозвіл на хвилину відпочинку. Після того, як Олівер приніс їй чай з пелюсток незабудки, який вона так любила, вона легко заснула.

   Прокинувшись, королева Шарлотта відчувала приємну свіжість та спокій у своїй душі та серці. Вона вирішила вийти на прогулянку, щоб насолодитися присутністю природи і звуками шелесту осінніх листків.

   Проходячи через витончені алеї саду, королева помітила розкішні сині троянди, які розквітали навколо неї. Кожна пелюстка була насиченого синього кольору, мов кришталеві краплі на зеленому фоні листя.

   Вона витягнула руку, ніжно доторкнулася до пелюсток троянд і насолодилася їх ароматом, який наповнив повітря. Її відчуття спокою і внутрішнього задоволення збільшилося, коли вона побачила, як вітерок лагідно гойдає троянди, ніби спілкувався з ними.

   Шарлотта продовжила свою прогулянку, помічаючи кожну деталь саду. Вона захоплювалася красою природи та сприймала музику тихого шелесту листя під ногами.

   Жінка зупинилася, коли її погляд опинився на іншому кінці доріжки. Там, серед простору, вона помітила чоловіка, який зранку підійшов до неї з такою відкритістю й таємничістю в очах.

   Чоловік стояв там, спокійно притулившись до стовбура величезного дерева. Його постава була міцною та впевненою, а його одяг віддавав замішану між класичним та непередбачуваним стилем. По всьому його обличчю танули туга й таємничість, які грали у симфонії емоцій.

   Шарлотта пригорнула до себе зірвану синю троянду, сповнена здивування та відкритості до невідомого. Вона відчула почуття знайомства, якщо не фізичного, то хоча б на рівні душі.

   Серце почало битися швидше, коли вона помітила, що чоловік підняв свій погляд і на секунду їх очі зустрілися. Беззвучний звук перетнув простір між ними, покликання на спілкування, що лунало у душі обох. Він почав поволі підходити до неї. Коли вони вже стояли поруч один до одного, тепер могли легко дивитися один одному у вічі.

- Ваша Високосте, королево Шарлотто. - чоловік чемно вклонився їй. - Для мене честь зустріти вас тут, ви як завжди прекрасно виглядаєте.

- Дякую вам... Ви ж, Ніколас Ревелдта?

- Так, це я. Вибачте за те, що трапилось сьогодні зранку...

- Це було дуже дивно. Ми не знайомі, а ви сказали, що ми зізнались один одному у коханні!

- Вибачте... Але насправді... - Ніколас хотів сказати, що ці слова були правдою, але Шарлотта його зупинила.

- Я нагадую вам когось?

- Так, когось, кого я так кохав...

- Будь ласка, не путайте мене зі своїми привидами. - ці слова різали Ревелдту як ножем по серцю і він не міг витримати більше їхньої відстані.

- Королево...! - він миттєво підійшов до неї ближче та нарешті обійняв свою крихітку. - Як  давно я мріяв це зробити...

   Шарлотту ніби заціпеніло. Вона перше не розуміла, що відбувається, все сталося занадто швидко. Але ще дивніше для неї було те, що її тіло відповідало на дотики цього чоловіка... І тут вона згадала слова Олівера, що цей Ніколас разом із її братом хотів її позбутися, і вона вмить змінилася в обличчі.

   Жінка відштовхнула його від себе та вдарила долонею по обличчю чоловіка. Він шоковано доторкнувся рукою до місця удару та дивився на неї. 

- Що ви так дивитесь на мене? Так, ви отримали ляпаса, і це я дала вам його.

- За що?... - збентежено запитав Ніколас, його рука все ще трималася місця удару.

- Я знаю який був у вас план щодо мене. - промовила Шарлотта з впевненістю у голосі.

- План? - його очі блукали, намагаючись знайти відповіді на несподівані звинувачення.

- Ви, разом із моїм братом хотіли від мене позбутися, хотіли мене вбити, але Олівер мене врятував і я повернулася, а ви цього й не очікували?

- Що за дурниці? - він заперечував, здивування і нерозуміння ледь помітно тремтіли у його голосі.

- Звісно, Олівер попереджав, що ви будете заперечувати цьому, але я знаю всю правду.

- Це він вам сказав? - перепитав Ревелдта, його брови стиснулися, в очах зростало нерозуміння. Помалу він здогадувався про справжній зміст цих слів і наскільки все це може вплинути на його життя.

- Фрідріх вже помер, скоро настане і ваша черга. - королева прошепотіла з гіркотою, почуття втрати та невпевненості перепліталися в її голосі.

- Так? - Ніколас зітхнув, заскочивши на мить в осьовий стан.

- Так! - Шарлотта підтвердила, її очі спалахнули рішучістю та вродливою силою.

- Тоді вбийте мене зараз, що вам заважає? - промовив він зі злістю і беззаперечною відданістю, його рука мимоволі стиснулася в кулак.

- Тому, що, я хочу, щоб ви благати аби я вас вбила. - вона хитро усміхнулася, її губи створювали витончений контур, а очі запалювались вогнем влади та впевненості.

- Я? Але зараз такий підходящий момент, щоб ви це зробили. - він знаходився на межі страху та ризику, не знаючи, яку саме гру зіграла перед ним королева.

- Не потрібно зі мною торгуватись. - жінка підняла брову, засвідчуючи про свою владу над ситуацією.

- Королево... - чоловік поклав руку на серце, вираз його обличчя переповнював змішання здивування, страху і невпевненості перед могутньою владою королеви.

- Я не благаю, я роздаю накази. Як показує статистика, ви дуже корисні для королівства Блукіндом, тому, я би не хотіла, щоб смерть для вас настала так швидко. - Шарлотта підняла підборіддя, її очі блищали гордістю та непохитною впевненістю. Вона не схильна до милосердя, але віддавала перевагу своїм владним рішенням.

- Це означає, що ви прощаєте мене? - Ніколас загадково підняв брову.

- Прощати - занадто легко. Я можу випадково забути, але не пробачити. Я віддаю перевагу помсті. - її голос прозвучав з владною рішучістю.

   Королева Шарлотта та Ніколас стояли у прекрасному трояндовому саду, оточеному ароматом квітів. Їхні тіні танцювали на землі, відбиваючись від променів західного сонця. Жоден словесний вислів не був потрібний - в їхніх очах можна було прочитати мову емоцій та невимовного зв'язку.

   У той момент, коли чарівний спокій порушився, до них стрімголов підбіг збуджений дворецький. Його дихання було несамовите, а очі виражали тривогу. Він прискорив свій крок, щоб досягти їх якнайшвидше.

   Шарлотта і Ніколас обернулися до нього, спостерігаючи за його виразом обличчя, який говорив сам за себе. Вони чекали з нетерпінням, що принесе цей несподіваний збіг обставин.

- Ваше Високосте! Королево Шарлотто! - дворецький зупинився, надто збуджений, його голос тремтів від хвилювання, він швидко вклонився перед королевою.

   Шарлотта зробила крок назустріч, доторкнувшись плеча дворецького лагідною рукою. Її очі були сповнені цікавості та очікування. 

- Можеш говорити, що сталося? - її голос прозвучав тихо, але впевнено.

   Дворецький заспокоїв свої емоції, намагаючись зібратися, щоб передати інформацію якнайкраще. Він почав розповідь з невпевненості, але коли зіткнувся зі спокійним поглядом королеви, його слова стали впевненішими.

- Ваше Високосте, появилась інформація, що завтра до палацу прибуде граф Хант.

- Справді? - королева прошепотіла, роздумуючи. - Я думала він отримав лист про те, що я займу трон королівства Блукіндом, і він може не приїжджати. - вона не очікувала, що граф Хант вирішить завітати до палацу.

- Він хоче провести з вами аудієнцію.

- Навіть так... Що ж, гаразд. Ви повідомили про це Олівера?

- В першу чергу я вирішив сказати вам, Ваша Високосте! - дворецький відповів з впевненістю в своїх діях, знаючи, що відповідальність за такі рішення лежить на ньому.

- Молодець. Тоді я сама йому скажу, можеш бути вільний. - Шарлотта злегка посміхнулася.

   Дворецький ще раз вклонився та побіг назад до палацу. Ніколас підійшов ближче до королеви та встав поруч.

- Ваша Високосте... - почав він невпевнено.

- Так, Ніколасе?

- А ви із Олівером одружені? - нарешті запитав те, що його хвилювало найбільше.

- Ні. - відповіла вона, і з серця чоловіка ніби впав тягар, він непомітно посміхнувся.

- Зрозуміло.

- Що ж, мені потрібно йти. - сказала жінка та покрокувала до входу у палац.

- До зустрічі, королево Шарлотто... - Ревелдта вклонився до її зникаючою фігури. - Я поверну тобі спогади, щоб мені це не коштувало.

   В його серці розцвіли нові слова які складалися у віршах для його крихітки...

            Це продовжує відбуватися.

              Настав час для того, щоб
                     зустрітися знову.

                  Ти відчуваєш мене?

                      Я знову програю.

           Я хочу досягти цього, навіть
                        якщо повільно.

        Полюби мене, закохуйся в мене.

  На моїх плечах гріхи, яких я не робив.

          У моїх словах є лицемірство.

               У моїй печалі - кохання.

                          Вона бачить?

             Можливо, я був неправий.

     Я поставив під сумнів моє кохання.

  Я вбив свою квітку, не зберіг її живою.

                             ⚜️   ⚜️   ⚜️

   Настає осіння ніч, і все в палаці занурене у тишу. За масивними дверима королівської спальні лежить Шарлотта, обгортаючи себе комфортними ковдрами. Її дихання рівне і спокійне, свідчення глибокого сну, в якому вона знаходить насолоду й відпочинок.

   Ніколас, зайнятий своїми думками, лежить в своєму ліжку на першому поверсі палацу у кімнаті Ордината. Він перевертається з боку на бік, не знаходячи спокою. Темні відбитки сутінків малюються на його обличчі, відображаючи його тривогу та неспокій.

   Завтра має приїхати граф Хант, троюрідний брат короля Фрідріха. Таємничість його прибуття збуджує усіх в палаці. Що приводить графа сюди? Які мотиви ховаються за цим несподіваним візитом? Ці питання безвідповідно лунають у мозку Ніколаса, заповнюючи його думки. Він відчуває, що це не може бути нічого доброго.

   У темряві нічного палацу, незвичайна напруга зависає в повітрі, як павутина таємниць. Шарлотта спить спокійним сном, але Ніколас залишається байдужим до ночі, знаючи, що завтра визначить подальший хід подій і відкриє двері до невідомого майбутнього.