Вірші
Картини забутої вічності
Вже тліє ніч десь за крайнебом,
Здається все таким пустим.
Прядуть зірковим веретеном
Казки країну снів і див.
Ховає сонця промінь теплий
Убрання ночі, зіткане зі сну,
І морок сивий суне вперто,
Обіймає він країну чарівну.
Усе таким здається дивним:
У мареві багровім тоне темний ліс.
Там чути відгомін незвичний
Таємниць казкових і незнаних слів.
І дивно бачити, що кожен стрічний,
Одягнений у мерехтіння своїх снів,
Несе в руках блакитну свічку,
Щоб запалити місяць сновидінь.
І кожне дерево, що край дороги
Тримає на листках бузкову ніч,
Вклоняється і гілкою сухою
Указує дорогу до воріт.
І зірки, вкриті пилом срібним,
Співають колискову цій порі,
І вже видніється чарівне місто,
Його дахи, шпилі та ліхтарі...
3
0
202
Колискова
Де ніч і день злилися в одне небо,
І за вікном лиш чути гомін темноти,
Там тягне мара на своїх раменах
Сни, що ними мріють диваки.
Де сон і казка сплелись воєдино,
А ніч малює силуети на вікні,
Знайдуть там щастя ті, хто не покинув,
Не зрікся мріяти на самоті...
І лиш чорнило ночі здатне передати
Палітру снів, що бачать мрійникИ,
І лиш йому властиво фарбувати
Дорогу, що веде їх у світИ...
1
0
307
Ми жили і вмирали...
Ми жили і вмирали,
Блукали всі в собі.
Чомусь не помічали
В буденній сліпоті.
А сонце все світило,
Час крав у нас життя.
І нас усе гнітило
Майбутнє забуття.
Ми вічність змарнували
На пошуки ключів,
Самі себе картали
Десь глибоко в душі.
І в хаосі брудному,
На жаль, а, може, й ні,
Зуміли ми кохати
Як вдень, так і вночі.
Тепер сонця не стало.
Куди нас шлях веде?
У храм нічний Гекати
Не кожен увійде.
І срібною вуаллю
Нам місяць прокладе
Дорогу аж до раю,
До серця шлях знайде...
4
1
238
Ad Mortem
Я біг вперед і все вперед,
Однією думкою пройнЯтий:
Я лиш хотів знайти де смерть
Мене не зможе відшукати.
Із серцем, наче камінь, біг
Отак, надією пройнятий.
Крізь ліс дорога та вела.
І місяць, бачачи мої блукання,
Світив мені, хоч я і знав...
Я добре знав, що все це марно.
Із серцем, наче темінь, біг
Отак, я світлом тим пройнятий.
І на шляху мені зустрілась тінь,
Одягнена в багрові шати.
І я спитав її: "О тінь,
Скажи де спокій відшукати?"
Отак, зі страху тремтячи,
Спитав я, неминучістю пройнятий.
І відказав мені той дух:
"Де горизонт і власна тінь
Тебе не зможе наздогнати,
Знайдеш ти спокій у душі,
Що його ти зажадав пізнати."
Отак, обманутий я смертю, біг,
Увесь надією втекти пройнятий...
5
0
326
Я кличу смерть...
Я кличу смерть:
Нічого вже не повернути,
Ніщо не змусить нас забути
Смак солодкої отрути.
Я кличу смерть:
Палає моє небо,
Зате усім так тепло,
Усім так тепло.....
Ми кличем смерть,
Втрачаючи контроль над головою.
Це відчуття знайоме нам до болю:
Знову куля - знову в скроню.
Смерть вже тут:
Іще один ніж зустрівся із спиною....
Нема дороги вже додому.
Мій дім тепер - це поле бою.
3
0
216
Dies Irae
Немає де сховатись.
І нікуди піти
З розбитими серцями
У царстві темноти.
І кров'ю, що стікає
Чорнотою з наших ран
Ми будуємо незнане
Королівство на кістках.
Нема куди тікати.
І нікуди піти.
Ми змушені стрибати
У прірву темноти.
2
0
347
Все, що нас вбиває
Так важко часом встати і поглянути на правду,
А вона часом вбиває наші щирі сподівання.
Світ ще дихає, хоч не на повні груди, небо мерехтить зірками,
А ми йдемо далі із розбитими серцями.
Мертве місто, мертве місто. Тут так тихо і так тісно....
Втрачені години нам загрожують щоднини.
А ми б'ємось із собою кожну ніч і кожен день
Проте питання все ж у тому, хто покладе цьому кінець.
Цей світ - будинок із примарами
Хоча примари тут ми
Живемо, йдемо, стаючи химерами.
Цей світ давно не дім
І я, і ви вже тут як гості,
Біжимо вперед, позаду залишаючи лиш простір.
Часом так важко прийняти той факт, що все вмирає
І вогонь в душі згасає, ми програли, все зникає.
І так хочеться моментами відчути, що ще є надія,
Але часом здається, що це лиш наступна мрія....
Так важко часом встати і поглянути на правду,
А вона часом вбиває наші щирі сподівання.
Світ ще дихає, хоч не на повні груди, небо мерехтить зірками,
А ми йдемо далі із розбитими серцями.
1
0
340
Продавець облич
Вируює в душі безкінечність емоцій
І безкінечність думок в моїй голові.
Та слова підібрати, на жаль, я не в змозі:
Вони зблякла копія полотна почуттів.
Вирує у серці безкінченість любові
До всього, що близьке моїй чорній душі.
Та, на жаль, з плином часу все це мимоволі
Залишиться спогадом у чистій сльозі.
Померкнуть портрети і зносяться лиця
Під часу склепінням, що хранить забуття.
І в продавця облич ми купимо нове обличчя,
Щоб вкотре змінити суть свого життя....
Померкнуть портрети і зносяться лиця
Під часу склепінням, де бринить співчуття.
Продавець облич зберіг для нас нове обличчя,
Та невже ж продавцем тим є наше життя?
3
0
234
Любий щоденнику...
Так набридло жити сірими днями,
Сподіваючись, що завтра буде набагато краще.
Вулиці пусті, як наші душі та серця,
Невже таки нема для нас кращого життя?
Ігноримо реальність, відгороджуємо час,
Для того щоб забути про втрачений шанс.
Здається ми змогли б прожити краще це життя,
Якби навчились бачити де правда й де брехня.
Так набридло кудись бігти, набридло поспішати
Назустріч хеппі енду, що ніколи не настане.
Ставши раз на ці граблі власних сподівань,
Ми наступимо на них іще раз щоб не помічати,
Що за нашими словами заховалась бездіяльність
І очікуванням ніколи не змінити цю реальність.
Вириваєм сторінки з усім, що хочемо сховати,
Скажіть, чого ж іще від завтра нам чекати?
2
0
239
Ангел та його Химери
І вперше ангел засурмив,
І тінями наповнилась земля.
Ось химери, що їх сон він вбив
Залишили вже шпилі монастиря.
Вони злетіли в небо, привітали страх,
Що оболонку кам'яну він вщент розбив.
Хмуріють сині небеса: настав той час,
Коли ніде не заховатися від них.
І гул пронісся десь вгорі,
І страх химерам душу передав.
Вони знялись в небо, кам'яні,
Щоб розіп'яти душу на шпилях.
І ангел вдруге засурмив,
І померкла ось третина пурпурових зір.
Тепер вже небо стало кам'яним,
А химери - правосуддям наших мрій.
Шум їхніх крил почують всі:
Вони несуться і без натяку на жаль.
Впиваються у тріщини душі,
Несуть лиш хаос і печаль.
І гул пронісся в небесах,
Відлунням душу він пробив.
Химери, що лиш сіють жах
Летять у пошуках гнилих.
І знову ангел засурмив,
І знову борознять химери простір.
Вони відбились шрамом злим
На обличчі часу і на тілі ночі.
Й кістяк душі, що тлів колись у ній
Той образ ангела-людини,
Тепер тавром кривавим лишиться в тобі,
Сочить він чорнотою щогодини.
І гул пронісся десь вгорі,
Ось блискавка шматує небеса.
Кричить зі страху одинокий дзвін,
Бо часу вже нема на каяття.
Востаннє ангел засурмив
І зламаних підняв з колін.
Ножі їм вийняти зі спин
Химерам наказав своїм.
Вони злетіли в небо й ті ножі
Посипали із помстою на тих,
Що б'ють у спину і стріляють в тил.
Тепер куди ж сховаються вони?
І гул пронісся в душах десь:
Роздирають їх химери знову.
Розіп'яті на шпилях сердець,
Де смерть співає свою колискову...
1
0
259
Інфанта
Крізь шторм і неспокій у серці
Вона пливла назустріч собі.
Інфанта тепер королева,
Камелот вже чекає її.
Що ж готує їй доля розкішна,
Попри щирі ті всі молитви?
У гріху вона стала безгрішна,
Коли король пав від смерті коси.
Взяли його тіло й поклали
У гріб кам'яний назавжди,
А серце Інфанті віддали.
Вона ж - віддала землі.
І ось у зневірі серця вогонь
Погас і надія померла.
Та доля в душі запалила любов
І враз сум всередині стерла.
Не встиг Камелот ще забути,
Не встиг пом'янути народ,
Як Інфанта в коханні отрути
Із новим королем розділила свій трон.
Їх кохання не знало кордонів
І меж не знало воно.
Вся країна вклонялась любові,
Що п'янила їх, наче вино.
Рік за роком минав у чеканні,
Дні пливли, наче місяці.
Мертві діти - потомство Інфанти,
Камелот вже зникає у млі.
Час живе в ілюзорному щасті,
Кохання розлилось, його не спасти.
"Залишає Інфанта лиш спадок примарний.
О Всевишній, милосердя Ти нам ниспошли!"
І ось у зневірі серця вогонь
Погас і надія померла.
Королівська ненависть убила любов,
Держава в чеканні завмерла.
Як королеву не врятувати,
Так Камелот вже й не спасти.
Вони жертвують кров'ю чужою за правду,
Та помруть все одно в цій брехні.
Відвернувся король від Інфанти,
Відвернувся й увесь Камелот.
Її сльози, немов діаманти,
Прикрашають сумний ешафот.
Крізь шторм і неспокій у серці
Вона пливла назустріч собі.
Перед лицем ганебної смерті
Камелот почув її величі сміх...
1
0
274
Вальс мертвих душ
La Valse des Âmes Mortes
//La Valse des Âmes Mor†еs//
У грудях щось давно згоріло,
І мерехтить натомість зло.
Іще одне мертве тіло
Залишив примарний антигерой.
Новий розділ
Розкриває нам новий жах.
У темноті лиш чутно постріл,
Містом цим панує страх.
Жертва стиснула
Чорну троянду в тендітній руці.
Лезо відбилось
У чорній сльозі на блідому лиці.
В повітрі витає
Холодний, нестерпний шум тиші.
Смерть дзвін вітає,
Кому сьогодні вона серце розірве?
Комусь сьогодні покладе
Чорну троянду вона в домовину.
Когось сьогодні не стане
Лезо чатує, копайте могилу...
Цієї ночі кружлятимуть
Душі вальс всіх померлих.
Спокою не матимуть:
Починається трапеза мертвих.
Витають в повітрі
Примари ожилі.
Вальс свій останній
Віддають оцій хвилі.
Нехай їхній танець
Стане словами,
Що завжди хотіли,
Та не встигли сказати.
Нехай же він стане
Усіма почуттями,
Що не вміли віддати,
Тим кого знали.
Нехай вони оживуть,
Відчують нехай,
Як запалює душі
Останній їх вальс.
Відайтесь моменту:
Це останній ваш шанс.
Не чекайте на смерть -
Вона у ваших руках.
Життя - це ваш танець
А ви - його ритм....
Вальс мертвих душ
Для тих, хто не встиг....
0
0
232
