Ad Mortem

Щоденник меланхоліка

Я біг вперед і все вперед, Однією думкою пройнЯтий: Я лиш хотів знайти де смерть Мене не зможе відшукати. Із серцем, наче камінь, біг Отак, надією пройнятий. Крізь ліс дорога та вела. І місяць, бачачи мої блукання, Світив мені, хоч я і знав... Я добре знав, що все це марно. Із серцем, наче темінь, біг Отак, я світлом тим пройнятий. І на шляху мені зустрілась тінь, Одягнена в багрові шати. І я спитав її: "О тінь, Скажи де спокій відшукати?" Отак, зі страху тремтячи, Спитав я, неминучістю пройнятий. І відказав мені той дух: "Де горизонт і власна тінь Тебе не зможе наздогнати, Знайдеш ти спокій у душі, Що його ти зажадав пізнати." Отак, обманутий я смертю, біг, Увесь надією втекти пройнятий...

2021-03-15 17:10:26

Інші вірші поета

Dies Irae Все, що нас вбиває Ангел та його Химери Любий щоденнику...

Інші поети

_Юпитер_

@_Cuddlies_

Andrianirina Ramampy

@andrianirina_ramampy

L.r.c

@lonely_rose_club

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2042

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

10919