Ми жили і вмирали...
Щоденник меланхоліка
Ми жили і вмирали, Блукали всі в собі. Чомусь не помічали В буденній сліпоті. А сонце все світило, Час крав у нас життя. І нас усе гнітило Майбутнє забуття. Ми вічність змарнували На пошуки ключів, Самі себе картали Десь глибоко в душі. І в хаосі брудному, На жаль, а, може, й ні, Зуміли ми кохати Як вдень, так і вночі. Тепер сонця не стало. Куди нас шлях веде? У храм нічний Гекати Не кожен увійде. І срібною вуаллю Нам місяць прокладе Дорогу аж до раю, До серця шлях знайде...
2021-04-04 22:01:07
4
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Ярина Кітраль
✨ блискуче ✨
Відповісти
2021-04-05 04:30:32
Подобається
Інші вірші поета
Любий щоденнику... Dies Irae Ангел та його Химери Інфанта
Інші поети
Hayami-chan
@Zakuro_chan
Lg Ibarra
@TheLanguishedGal
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2803
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2122