м о в ч а т и
Блакитноока
Серед ночі темної будемо мовчати, це ж краще, ніж про абсурд розмовляти, на зорі дивитися станемо, нову історію почнемо. Соловей в лузі заспіває, що домівку рідну залишає, а де ж та пташина, яку він кохає? Полетіла далеко, нема кінця-краю. Хмари досі по небу пливуть, а в мені мрії нездійсненні живуть, життя — різноманітне, люди кажуть, та спогади чомусь сум навіюють. Твій браслет на моїй руці, гірка сльоза зрадливо тече по щоці, невже краще бути наодинці, ніж стояти на одній сходинці? by s_olenkaaa_
2021-07-10 19:35:01
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Блакитноока
@➒ ➊ ➊ дякую! Рада, що сподобалося.
Відповісти
2021-07-12 16:09:28
Подобається
Сандра Мей
👍👍👍супер в закладки
Відповісти
2021-07-14 18:26:58
1
Блакитноока
@Сандра Мей тішуся, що вірш сподобався!)
Відповісти
2021-07-15 05:25:38
1
Інші вірші поета
Повірити в казку з чистого аркуша Валентинів день Школа
Інші поети
Тимка
@pro_risovanie_s_timkoy
Upavshii_Zakat
@Upavshii_Zakat
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2661
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11542