м а т е м а т и к а
Блакитноока
Моє життя чимось схоже на математику, тому я хотіла серед складних рівнянь знайти естетику, та довгі формули перетворили все на фантастику. Я піддавалась ліричній музиці, та думками витала десь у галактиці, аби з голови втекли всі поняття, що вивчила ще на фізиці. На моєму шляху траплялись дивні задачі, з одним чи двома невідомими, а коли знаходила їх серед поля макового — ми ставали хорошими знайомими. © Блакитноока
2021-05-30 11:51:32
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Блакитноока
дякую! Погоджуюся))
Відповісти
2021-06-01 15:44:55
Подобається
Блакитноока
йой, дуже дякую! Постараюся ще якісь схожі написати! Якщо, звісно, не нападе Муз, який буде на вухо шепотіти нові рядки про кохання))
Відповісти
2021-07-02 09:32:19
Подобається
Інші вірші поета
Буває час... т у р и с т літо та кохання ніхто не знищить
Інші поети
泽明 王
@WangZeMing_Z85
Cristina Zemba
@Cristina_Zemba
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13165
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12237