дитинства сад

Блакитноока

привіт, дитинства сад, цвітуть яблуні, буяють вишні, ти як? бачиш, я знову тут, готова мріяти під зорепад, нагадуєш мені пісні з присмаком світанку, життя колишнє вернулася до тебе, друже, хоч так боялася, що проженеш звідси, пам'ятаю ту весну з дощами — за руки попри калюжі, щойно дитиною сміялася, тепер дорослою пригадую ті часи усе підвладне трансформації, а ти не змінився, такий же світлий, мудрий, хоч не один десяток років вже минув, колись, давним-давно, мій зір серед літніх барв губився, ти ж навчав мене усьому, що під силу було, завжди до щастя линув віриш? та з тобою залишилися мої бажання, нездійснені цілі, яким не під силу дорослішання, знала б тоді, що стільки нещастя через один неправильний крок, то, напевне, досі розмовляла б вечорами з вітром, не наробила б тих помилок і що не кажи, та все тимчасово, навіть біль потроху зникає, безмірний досвід у кишені, нумо все почати з самого початку? заховатися би за вишнею, принишкнути у траві, поки ще не смеркає, облаштувати нове місце достатку, пронизану казками та вірою в дива хатку ©solenka

2022-01-19 09:08:30

11

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11395

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3756