Сонет 9
Микола Мотрюк
Розтав юнацьких мрій його солодкий мед, Неначе перший сніг під неба перламутром, Він, мов десантник із дірявим парашутом, Він — воїн, що спіткнувшись впав на свій багнет. Свого життя він власноруч створив сюжет, Гріх — хліб його, і весь в грісі, й гріхом окутий... Який кінець шляхý за заданим маршрутом..? Фінал... останнім відпочинком став кювет. В своєму горі ми самі собі лиш винні, В болоті топчем вічні істини безцінні, Наш бог — мамона, а апостол — Епікур. Світ все перевернув... Знайти б хоч крихту правди... Де справжні почуття серед карикатур..? Висить розп'яття на стіні в старенькій хаті. 02.01.2020
2021-07-10 12:39:27
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Кожен Ваш вірш дуже вдало попадає в ціль своїми висловами про наше теперішнє життя. 👍👏👏👏👏
Відповісти
2021-07-10 15:04:16
1
Інші вірші поета
Тріолет 35 *** Сонет 49 Тріолет 33
Інші поети
Plume Akwmarine
@plume_akwmarine
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5396
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12597