Ну що ж. А ось і почалась наша вечірка, для всіх, кому не лінь було прийти.
Підлітки тут різного віку і різного соціального статусу, але найголовніше те, що тут про це ніхто не знає. Не знають бідний ти чи багатий, де вчишся , чим цікавишся. Всім все одно в чому ти і як танцюєш. Основне, що тобі весело і ти почуваєш себе комфортно тут. Решта дрібнички, які зараз не мають значення.
Ніхто не знайомився, говорили один з один, не знаючи імені, бо вважали, що зараз це не важливо. Головне, що вам добре і ніхто на вас не тисне.
Ханна і Аврора прийшли в той самий час, що і Калеба з Марком.
- Хочеш щось випити, я зараз принесу, - запитала подруга.
- Мені колу, якщо тобі не важко. Дякую.

Тулоло попрямувала до стійки з напоями, взяла Ханні колу і собі мохіто.

В той момент, як вона поверталася до подруги, її хлопець збив з ніг, так як не побачив.
- Вибач, я не хотів просто не звернув уваги. Все добре? Ти не дуже постраждала? - запитав Марк.
Так, справді, тим незграбним хлопцем виявився Марк, який по долі випадку заговорився з Калебом і про не бачив людей перед собою.
- Нічого все добре, тільки трохи намокла, а так все нормально, не переживай через це. Я - Аврора. Знаю, що тут не прийнято знайомитися, але вже, як така ситуація, то думаю можна.
- Я - Марк, а це мій друг Калеб, ми приїхали сюди на канікули. - відповів Марк.
Тоді Аврора запропонувала їм познайомитись з Ханною так як вони прийшли сюди разом.
- Ханно, повернись, дивись кого я зустріла біля стійки з напоями, - сказала дівчина і схопила подругу за плече, щоб розвернути і представити хлопцям.
Ханна розвинулась, і як то буває зразу ж глянула в вічі Калебу, між ними полетіли іскри, невідомі якого походження, дружби чи любові.
- Привіт, я Калеб. - вперше заговорив хлопець.
В той момент в Марка просто щелепа відпала аж до землі, адже він думав, що таке взагалі ніколи не станеться, а тут на тобі, ще й сам без поштовху.
-  Я - Ханна, ти місцевий чи просто приїхав на канікули? - вона говорила дуже швидко, так як звикла до такого стилю мовлення, хоч її і ніхто не розумів, коли вона в такому темпі говорила.
- Я тут на канікулах, і міг би я тебе попросити говорити трохи повільніше, адже я не розумію.
- Так звичайно. Мене часто про таке просять. Я сама не знаю, чому так швидко говорю. Просто так виходить.

-  Я думаю, ми зараз їм не потрібні. Не хочеш потанцювати? - запитав Марк Аврору.
- Так чому би і  ні, я відчуваю, що ми тут трохи зайві, в цій ідилії.
Аврора з Марком пішли на танцпол, забувши про своїх друзів, ну не зовсім, час від часу, Марк поглядував чи все добре, адже знав бажання Калеба не розкрити себе.


Калеб з Ханною ю просто стояли і говорили. Говорили про все на світі, як виявилось під час розмови, то вони ж з одної країни і мало того з одного міста, тобто з невеликого міста поблизу Сіетла.
Вони сиділи і говорили. Потім Калеб запропонував вийти на вулицю, так як бачив, що музика заважає Ханні, він ж її не чув, а вона ж навпаки. Дівчина погодилась.
Вони пішли берегом в одну сторону пляжа, потім в іншу. Не знали, котра година, не знали куда йдуть, просто йшли і говорили, їм було добре разом, і вони це розуміли.
Але Ханна не знала, що Калеб щось приховує, а той не говорив, щоб вона від нього не відвернувся. Під кінець вечірки вони стали друзями. Вернувшись, кожен взяв свого друга і пішов додому.
- Друже, ти виглядаєш дуже втомленим, - зауважив Марк.
- А ти би сам попробував стільки часу читати по губах, думаєш, то легко, аж ні скільки, то дуже втомливо.
- Ой вибач я не подумав. До речі, що там та дівчина ти взяв її номер хоч.
- Блін, я забув. - сказав Калеб.
- Швидко сідай на байк, я бачив, в якому напрямку вони пішли.

Вони сіли і догнали дівчат. Для них це було повною несподіванкою, адже якісь хлопці ще й на байку просять їхні номери телефонів. Аврора і Ханна перелякались, але коли ті зняли шоломи, а подруги побачили своїх нових знайомих, їм стало легше.
Вони домовились, що спишуться і обов'язково ще зустрінуться.

Приїхавши додому, Калеб довгий час валявся на ліжку з радості.
- Що ж тобою друже?
- Здається я влюбився. - сказав Калеб.
- Я не здивований.
- Ні ти не розумієш, не так як в Беатрис, а по справжньому, в мене серце так колотиться, що здається, що зараз вискочить і піде собі гуляти.
- О це щось новеньке, але ти розумієш, що мусиш сказати їй правду про себе і свою особливість.
- Не факт, що ми ще зустрінемось.
- Повір мені зустрінетесь і не раз,  я бачив її очі, коли ти просив її номер, ти їй не байдужий. Тому задумався, і признайся швидше.
- Добре, - поміхнувся Калеб і пішов спати.



- Ханна, що ви з ним так довго робили, де були, про що говорили, за руки три ались, цілувались? - влаштувала Аврора подрузі допит, як тільки вони переступили поріг дому.
- Ні, ні і ще раз ні, ми просто ходили і говорили, мені з ним було добре, я відчувала себе захищено. Було таке відчуття, що ми знаємо один одного вже дуже давно. Але водночас склалось таке враження, що він щось від мене приховує, тільки не можу зрозуміти що.
- Нічого ще дізнаєшся. На все свій час, - відповіла Аврора.